Паризьке відлуння арабських революцій

Поділитися
Події на Близькому Сході призвели до чергового — вже другого за останні чотири місяці і четвертого за останній рік — перетасування кадрів французького кабінету, при кермі якого досі залишається Франсуа Фійон.

Події на Близькому Сході призвели до чергового - вже другого за останні чотири місяці і четвертого за останній рік - перетасування кадрів французького кабінету, при кермі якого досі залишається Франсуа Фійон. Цього разу зміни торкнулися ключових відомств (МЗС, міністерства оборони та МВС) і примусили президента Франції Ніколя Саркозі піти на радикальні кроки. Їх наслідки позначаться не тільки на французькій зовнішній політиці та обороні, а й, можливо, на політичній долі ключових учасників подій, котрі відбуваються нині в Парижі, включно з самим господарем Єлисейського палацу. Розстановка фігур на політичній арені Франції дедалі більше залежить від майбутніх виборів глави держави наступного року.

Але сьогодні вся увага прикута до змін у французькій дипломатії після того, як посаду глави МЗС 27 лютого залишила Мішель Алліо-Марі. Вона пропрацювала на посаді міністра закордонних і європейських справ лише три місяці. І якщо в грудні її називали «бездоганним міністром», головною надією президента на «злам» у зовнішньополітичному курсі Франції, то сьогодні тільки ледачий не говорить про прорахунки французької дипломатії останніми місяцями.

Річ у тому, що Франція, одна з найбільших держав Європи, глибоко включена у процеси в регіоні Середземного моря, не змогла розпізнати й адекватно відреагувати на хвилю політичних криз, які призвели до падіння режимів та кардинальних змін у країнах Північної Африки і Близького Сходу. Європейська преса вже наприкінці грудня минулого року, коли стихійні протести тільки-но починали набирати загрозливого розмаху для туніської влади, тверезо оцінювала ймовірні наслідки «повстання», що «є результатом смертельного поєднання злиднів, безробіття і політичних репресій - трьох характеристик більшості арабських країн».

Проте саме в ті дні глава французького МЗС пообіцяла підтримку президентові Тунісу Зін Ель-Абідіну Бен Алі, який мусив тікати з країни вже 14 січня. Цей промах поглибила пізніша позиція щодо нового туніського керівництва посла Франції в Тунісі П’єра Мена. Він не поспішав визнавати успіхи демократичного руху, який повалив Бен Алі. У Парижі, а саме в адміністрації президента, вирішили зробити відповідальним за провал у Тунісі посла і так врятувати голову міністра. Дипломат мусив подати у відставку, але Алліо-Марі це не допомогло.

У Туніс в останню декаду лютого терміново були направлені новий посол - колишній радник Саркозі Борис Буайон (його називають вискочкою і людиною, далекою від дипломатії, молодим мачо), а також міністр економіки Франції Крістін Лагард та заступник міністра закордонних справ з питань європейських відносин Лоран Вок’є. Посланники намагалися налагодити діалог уже з новою владою країни і обіцяли «підтримати демократичні сили Тунісу й підкреслити відповідальність Франції у справі допомоги перетворенням у країні». Правда, з новим послом Борисом Буайоном відразу ж стався конфуз: під час своєї першої прес-конференції на новій посаді він дозволив собі назвати запитання туніських журналістів про свою шефиню «дебільними», що викликало незадоволення й навіть демонстрацію протесту перед французьким посольством.

Останнім ударом по престижу глави МЗС виявилися її власні «туніські канікули». Як з’ясувалося, на різдво минулого року, коли в Тунісі вже буйним цвітом квітнула жасминова революція, Мішель Алліо-Марі та її чоловік Патрік Олів’є (міністр зв’язків із парламентом) і члени їхньої родини вирішили провести відпочинок у цій країні в курортному містечку Табарка на узбережжі Середземного моря. За даними газети «Канар Аншене», для перельоту зі столиці Тунісу на курорт родина французького міністра нібито скористалася приватним літаком, власністю сім’ї Мабрук, один із членів якої є зятем сім’ї президента Бен Алі. Мішель Алліо-Марі спростувала цю інформацію, сказавши, що скористалася літаком іншої людини, оплатила переліт і взагалі має в Тунісі давніх друзів, які постраждали від сваволі режиму Бен Алі. Цього виявилося недостатньо, щоб зупинити наростання хвилі критики на адресу глави французького дипломатичного відомства, до якої охоче приєдналася французька опозиція. Соціалісти назвали вчинок глави МЗС «ганебним» і вимагали її відставки.

У процесі розвитку цього скандалу з’ясувалося, що в пікантній ситуації опинився і сам французький прем’єр Франсуа Фійон, який гостював у колишнього президента Єгипту Хосні Мубарака буквально напередодні його повалення. Як з’ясували журналісти, Фійон із сім’єю користувався в Єгипті літаком, який йому надав особисто президент країни, влада Єгипту також узяла на себе й витрати на екскурсію для французького прем’єра по Нілу.

До речі, сам президент Ніколя Саркозі з дружиною Карлою Бруні провів різдво в Північній Африці у компанії марокканського короля Мохаммеда VI. До цієї поїздки претензій ніхто не висловлював, проте вимоги до Саркозі покарати членів уряду стали звучати ще гучніше. 25 лютого парламент Франції прийняв по суті абсурдний, але, як кажуть у Парижі, «політкоректний» закон, який надалі забороняє французьким міністрам проводити відпустку за межами Євросоюзу без згоди уряду республіки та президентської адміністрації.

Проте й тут малою кров’ю обійтися не вдалося. Уже через два дні, 27 лютого, Мішель Алліо-Марі повідомила про свою відставку. На посаду міністра закордонних справ призначено досвідченого французького політика Алена Жюппе. Останнім часом у ранзі державного міністра (віце-прем’єра) Жюппе керував оборонним відомством. Він очолював МЗС Франції в 1993-1995 роках, а потім упродовж двох років був прем’єр-міністром. Саме йому кілька років тому було доручено готувати реформу МЗС, і сьогодні він отримує карт-бланш чинити із зовнішньополітичним відомством усе що вважає за потрібне, аби підняти престиж французької дипломатичної служби. Втім, якщо Жюппе виконає поставлені перед ним завдання, а в цьому мало хто сумнівається, для Саркозі виникне дилема іншого роду: як не допустити зростання впливу цього маститого політика, котрого преса вже охрестила «другим прем’єр-міністром» країни. Спостерігачі відзначають, що по його допомогу президент Саркозі і прем’єр Фійон вдаються у тому разі, коли в них самих справи йдуть вкрай кепсько.

Останніми днями ці припущення були, фактично, підтверджені розгорнутою полемікою французьких дипломатів, які у відкритих листах (водночас анонімно) через ЗМІ сперечаються про можливі шляхи реанімації з новим керівником французького МЗС, яке за час головування міністра Бернара Кушнера, але зусиллями Саркозі, втратило вплив на зовнішню політику країни, стало протокольним відомством з організації офіційних візитів. Французька дипломатія померла, гучно заявили вони. Тим часом повноваження приймати найважливіші рішення перекочували в Єлисейський палац і в «дипломатичний комітет» адміністрації глави держави. Є підозри, що, призначаючи Жюппе в МЗС, Саркозі намагається вивести себе і своїх наближених з-під ударів критики, що, мовляв, не МЗС, а саме він і його придворні дипломати проморгали парад революцій на Сході. Водночас, блокуючи реформи Жюппе, Єлисейський палац спробує мінімізувати зростання впливу цього політика. Втім, зробити це буде складно, та й сам Жюппе у перші дні роботи на новій посаді дав зрозуміти, що не танцюватиме під чужу дудку, навіть якщо на ній грає президент Франції. Друга група дипломатів-сперечальників, навпаки, називає останні зусилля Саркозі зі зміцнення МЗС щирими і вважає, що тепер для французької дипломатії настає найсприятливіший момент повернути колишній вплив. Тим часом шанси Жюппе стати лідером правлячої партії у переддень виборів президента 2012 року підвищуються, і Саркозі йде на такий крок цілком свідомо. Тим самим, однак, відсуваючи на друге місце Фійона.

Серед інших важливих рішень французького президента були призначення на вакантну посаду міністра оборони Жерара Лонге. Крісло глави МВС посів Клод Геан, який очолював адміністрацію президента, але має значний досвід роботи у правоохоронній сфері.

На думку двох найбільших французьких газет - «Монд» і «Ліберасьон», - саме внутрішня політика, а не зовнішня, більшою мірою визначає і надалі впливатиме на дії Ніколя Саркозі. Перша пише, що арабські революції - лише прикриття. Президент просто не хоче більше припускатися прикрих промахів і скандалів, як у випадку з призначенням Алліо-Марі. Адже до виборів залишається мало часу, а популярність його і правлячої партії падає. На думку «Ліберасьон», саме низька популярність президента (його діяльність не схвалюють 66% французів) примушує Саркозі проводити часті перестановки в уряді. Сам він уже втратив довіру членів своєї власної партії - UMP («Союз за народний рух»), і йому тепер потрібно дуже обережно рухати фігури по полю французької внутрішньої політики в умовах, коли Жюппе, Фійон та ще кілька впливових у Франції персон з правого табору тільки й чекають моменту, щоб відібрати владу у президента, який опинився в повній облозі.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі