ПАНЕ ПРЕЗИДЕНТЕ, ВАМ ПОВІСТКА ЧИНОВНИКИ, ЗВІЛЬНЕНІ В ЛИПНІ НА ПРОДОВОЛЬЧІЙ ПЕРЕПРАВІ, ВИМАГАЮТЬ САТИСФАКЦІЇ

Звільнення й відставки в сьогоднішній Україні стали буденніші від грудневого грипу. Летять із мовчазною скорботою в очах голови міністрів, держсекретарів, губернаторів. А вже голови районних адміністрацій, схоже, і розмінною монетою не вважаються. Змінюють їх, немов рукавички, залежно від посівної, жнив, погоди та просто настрою. Тому уявляю шок деяких кадрових стратегів, коли в Печерський суд Києва надійшли позови до Президента й Кабінету міністрів від однієї з таких «рукавичок».

* * *

Усунутий з посади під час «продкризової зачистки» в липні глава Барської райадміністрації Вінницької області Валентин Масний опротестував відповідну постанову Кабміну від 24 липня №1150 і розпорядження Президента про звільнення низки керівників на місцях.

На думку заявника, «постанова в частині, яка стосується мене, є прикрою помилкою і, не відповідаючи дійсності, ганьбить мої честь і гідність». Через що слід «визнати незаконним і скасувати розпорядження Президента України від 30.07.2003 р.».

Главі держави, що називається, можна лише поспівчувати. Мало того, що його жадають допитати в справі Лазаренка американські юристи, так і свої туди ж.

Печерський суд, мабуть, також трохи розгубився й попросив звільненого чиновника обгрунтувати свої позовні вимоги саме до зазначених відповідачів. А заодно, аби адміністрація Президента підготувала «звільняльні» документи, відклав слухання справи до 22 жовтня, якого заявник очікує з впевненістю в торжестві правосуддя.

Чому на Вінниччині яблуні не ростуть. Узимку

Валентин Масний не приховує спонук, які підштовхнули його на такий безпрецедентний крок.

— Цим розпорядженням мене «прославили» як одну з найгірших посадових осіб у всій Україні. Можливо, я й не протестував би, — пояснив він «ДТ», — але те, що сталося зі мною, — зразок аморальності. Так, Барський район не ідеальний. Проте він за підсумками півріччя поточного року за всіма показниками (причому за методологією адміністрації Президента) займає шосте місце у Вінницькій області серед 27 районів. Якщо звільняють мене, то що ж із тими, хто нижче? Природно, виникають запитання й певний внутрішній протест...

— Я розумію, мене потрібно було прибрати під будь-яким приводом, — вважає В.Масний. — Ось і «догралися» цифрами до того, що, мовляв, у січні–травні нинішнього року в районі не працювали два підприємства — цукровий завод і СП «Пфаннер-Бар». А що, у січні збирають цукровий буряк чи яблука?..

Чому він потрапив у немилість, Масний здогадується.

— Телефонує мені якось губернатор, Віктор Францевич Коцемір, — згадує екс-глава. — Так і так, буду в тебе о шостій вечора. Я запитую, а що ж робитимемо: підприємства в цей час уже не працюють, хіба що поїдемо на якусь ферму. Ні, каже. Нехай командир частини буде в тебе в кабінеті. А в нас стоїть медчастина, котра обслуговує оперативне командування Західної групи військ як перевалочна база медикаментів. Ну, знайшов його. Увечері відразу поїхали в цю частину. Там стоять шість лабораторій, де в польових умовах можна проводити обстеження хворих тощо. Коцемір показує на них і заявляє, що забирає ці машини. Я не зрозумів спочатку — мало для чого техніка потрібна. Кажу, якось оформити треба. А він: зробіть так, аби це був металобрухт...

Я, звісно, був шокований, а він незадоволений, бо все затяглося на місяць. Приїхав його брат, уже не знаю — рідний чи ні, і забрав ці машини. Командира частини можна зрозуміти: губернатори мають вихід на Президента і сваритися з такими людьми ризиковано. Я ж не мовчав і, можливо, хтось доніс. Ну й розпочалися неприємності.

Запропонували написати заяву про звільнення. Як я дізнався, на посаду глави райадміністрації готували начальника районної міліції. Він сват одного народного депутата України, обраного від Хмельницької області. А той, наскільки я зрозумів, у дружніх стосунках із Коцеміром. Для чого потрібна була ця рокіровка — не знаю. Можу лише припускати, що, можливо, для вирішення певних корпоративних питань.

У масштабах України Барський район, звісно, не бозна-що, але промисловість працює. Той же спиртзавод першим в Україні освоїв випуск етанолу — добавки до автомобільного палива. До речі, я по спиртзаводу скільки разів підходив, аби спільно розв’язати проблеми реалізації спирту — «немає питань». І зрушень немає. А два місяці тому, не повідомляючи мене, привезли нового директора з Донецької області. І відразу ж пішли ліцензії, наряди. Я абсолютно нічого не маю проти нового директора, але таке вирішення кадрових питань викликає подив.

Словом, першу заяву я написав, але без дати. Тобто вона не мала юридичної сили. Довелося давати відбій. А 4 липня мене знову — на килим: Валентине, треба писати заяву. За що, запитую? Ну, не хочеш сам написати, значить приїдуть, перевірять, знайдуть і посадять. Добре, кажу. Вже тільки тому не напишу. Нехай приїжджають...

Про страх правди при повних кишенях

— Що було далі — відомо. У поданні на звільнення звинуватили навіть у тому, що «за п’ять місяців поточного року на 33% збільшилася кількість звернень громадян» до мене на прийом. А хіба вони зверталися б, якби я не вирішував їхні питання? Одне одному передали б, що й сенсу немає ходити.

Навесні, приміром, до мене прийшла мати з донькою, в котрої рак грудей. Як допомогти, якщо резервний фонд вичерпано? Я оформив на себе в банку кредит і віддав їм ці гроші, аби врятувати дитину. Прийшла жінка, в якої дитина, хвора на церебральний параліч, закінчила школу з золотою медаллю. Хоче навчатися в інституті, але як? Кажу, можна через Інтернет. А вона плаче, бо мати-одиначка, чоловік через таку біду кинув. Я віддав їм свій домашній комп’ютер. І про це ніхто не знав, я кажу це вам лише сьогодні, коли став «нікудишнім» чиновником...

У кулуарах ходили розмови: мовляв, усе буде нормально, треба просто раз на місяць заходити не голіруч. Можливо, це видасться комусь пишномовним, але ми не побудуємо сильну Україну, якщо будемо такими.

Довідка «ДТ». З посади глави Барської райадміністрації Валентина Масного вже звільняли: у 1999 р. через політичний конфлікт із губернатором Дмитром Дворкісом. За п’ять днів до звільнення його було нагороджено урядовою медаллю та грамотою, які зопалу відвіз і здав у Кабмін. До моменту чергового призначення главою Барського району працював помічником прем’єр-міністра В.Пустовойтенка.

Обласна організація НДП оцінила звільнення товариша по партії як «бюрократичну помилку» через «необ’єктивність і упередженість інформації, наданої Кабміну й адміністрації Президента». Про фальсифікацію подання депутатська фракція НДП у Верховній Раді поінформувала також прем’єр-міністра
В.Януковича.

* * *

Віктор Коцемір — глава Вінницької обладміністрації з 2002 р. До того очолював Волочиську райадміністрацію Хмельницької області, але через його приналежність до Партії регіонів (член президії) поголос відразу приписав йому лобіювання саме «донецьких» інтересів на Винниччині.

Утім, нині губернатора «напівпідпільно» звинувачують у сприянні забезпечення посівними матеріалами й паливом уже бізнес-персон СДПУ(о). Притчею во язицех став і 4-кілограмовий золотий лев, якого нібито В.Коцемір подарував Л.Кучмі на ювілей.

* * *

— Запитуєте, чи не боюся я,— зібрав документи зі столу Валентин Масний. — Ні. Скрізь, хоч би де я працював, у мене не було ніяких протизаконних дій. Я не маю ніяких акцій, ніякого бізнесу, я нічим абсолютно не заплямований. А страх сказати правду сьогодні вважаю злочином перед завтрашнім днем. Якщо ж я все-таки неправий — нехай мені це скаже суд, а не губернатор.

«Золотий мозоль» губернатора

— Як до людини в мене до Масного ніяких претензій немає, — зазначив головний фігурант його обвинувачень — глава Вінницької обладміністрації Віктор Коцемір. — Але в нього були стягнення, шість чи п’ять, за підсумками роботи в АПК. І коли в області працювала комісія адміністрації Президента України, вона, проаналізувавши документи, рекомендувала звільнити кількох глав райадміністрацій, включаючи Масного. Можливо, якщо допущено юридичну помилку, він виграє суд. Але за район йому має бути соромно. Навесні в 12 селах залишилася незорана земля, 35 тисяч гектарів орної землі бур’янами заросли. А якщо йому хочеться щось придумати — це вже інше. Як із військовими машинами. Бо проплата й оформлення в таких випадках іде не через частину чи главу району, а через округ і Міністерство оборони. Це всі знають.

Я в області з рік придивлявся, аби не нарубати наосліп, як нова людина. Ви ж розумієте, склалися групи, клани. І щойно почав наступати комусь на мозолі, пішла «відповідка». Листівки різноманітні. Приплели якогось золотого лева для Леоніда Даниловича. Узагалі марення якесь. Губернатори заходять усі разом. І від усіх вручається один подарунок. Торік — книжка, у цьому — букет квітів...

* * *

...Одиночка, котрий обстоює свою правоту, — персонаж скоріш із американських фільмів. У наших умовах подібні «відщепенці» — крайня рідкість. І доля їхня нелегка. У згаданому випадку ситуація, до того ж, дещо двозначна. Адже заговорив про все глава району лише тоді, коли став колишнім.

Чи правий він, а якщо так, то чи зуміє повернутися з таким настроєм, — вирішувати суду. Досі в практиці української бюрократії «повернення колишніх» через суд ще не було.