Палестинська сорочка Османа

Якщо американці й не дивилися «Біле сонце пустелі», то давно вже на власному досвіді зрозуміли, що «Схід — річ тонка». Тому, заявляючи про намір провести міжнародну мирну конференцію в Аннаполісі (штат Меріленд), президент США Джордж Буш мав усвідомлювати: перед ним два найбільш імовірні сценарії розвитку ситуації. Невдача форуму потягне за собою активізацію радикальних настроїв на Близькому Сході й ще один період застою мирного процесу. Відповідно до другого варіанта, американський президент входить в аннали історії як людина, котра поклала кінець 60-річному палестино-ізраїльському конфлікту.

Але Схід не був би самим собою, якби там усе обмежувалося двома варіантами. Його б не асоціювали з кухнею, де постійно щось вариться й кипить. Річ у тому, що палестинсько-ізраїльський конфлікт не можна вважати двостороннім. До нього має прямий або непрямий стосунок не одна арабська держава. Відповід­но й рішення також має бути всебічним. Тому кожен, хто намагається активно діяти в близькосхідному мирному процесі, має брати до уваги ці «східні тонкощі». Незважаючи на цей чинник, можна й не розписувати варіанти розвитку подій. Вони традиційно складуться погано. Хоча, з другого боку, залишати все як є на Близькому Сході вже теж не можна. І треба віддати належне Джорджеві Бушу за виявлену активність.

Із самого початку підготовки конференції й практично до останньої хвилини все свідчило про те, що Вашингтон не планує виходити за межі палестинсько-ізраїльського врегулювання. Що, очевидно, підтримував й Ізраїль. Адже розширення кола питань мирного процесу припускає збільшення кількості переговірників і посередників. А ізраїльтяни традиційно негативно ставляться до таких ініціатив, воліючи зберігати головну роль за собою й союзницьки настроєними Сполученими Штатами. Проте це ставило під питання не тільки результативність заходу, але й сам факт його проведення. Водночас палестинська й ізраїльська робочі групи готували проект спільного документа, який мав бути підписаний у рамках конференції. Робота проходила складно. Чернетки, які потрапляли до рук ЗМІ, показували, що сторони не тільки по-різному уявляють собі розв’язання ключових проблем, вони не можуть узгодити навіть його назви. Палестинці наполягають, що він має називатися просто «спільним документом», а ізраїльтяни — «спільною декларацією».

Ймовірність провалу заходу змусила адміністрацію Білого дому розширити формат конференції, додавши до порядку ден­ного в розділ про всебічний мир пункт про проблему Голанських висот. Це стало вирішальним для результатів зустрічі міністрів закордонних справ країн — членів Ліги арабських держав (ЛАД) 23 листопада в Каїрі. Всі країни–учасниці організації, включаючи Сирію й Саудівську Аравію, дали згоду прибути в Аннаполіс.

Отже, міжнародна конференція по Близькому Сходу відбулася. Її поки що не можна назвати поворотною точкою в історії, але все ж вона сама по собі є знаковою подією хоча б тому, що більшість арабських країн, які не визнають Ізраїль і не мають з ним дипломатичних відносин, взяли в ній участь.

Крім того, було виконано основну місію. Ізраїль і Палестина підписали спільну заяву й домовилися про початок переговорного процесу, завершенням якого має стати мирний договір. Сторони висловили готовність докласти максимум зусиль, щоб підписання мирних домовленостей стало можливим до кінця 2008 року. З цією метою ухвалено рішення створити спеціальний комітет, який сформує спільний робочий план і контролюватиме роботу всіх тематичних груп у рамках розгляду і досягнення компромісних рішень з проблемних питань (статус Єрусалима, проблема 4 млн. палестинських біженців, ізраїльські поселення на Західному березі річки Йордан, кордон, водні ресурси). Перше засідання комітету відбудеться 12 грудня 2007 року. Сторони також підтвердили готовність виконувати свої зобов’язання в рамках дорож­ньої карти, щоб реалізувати принцип двох держав для двох народів.

Проте, попри такий явний позитив як початок переговорного процесу, основні складності на шляху врегулювання залишаються.

Спільну заяву було підписано в останню хвилину завдяки особистому втручанню Джорджа Буша. Це говорить тільки про глибоку прірву між позиціями Ізраїлю й Палестинської Автономії. Чи можна вирішити їх за браку чітко обумовлених тимчасових рамок і зобов’язань щодо конкретних дій? Чесно кажучи, у це віриться слабо. Слова прем’єр-міністра Ізраїлю Ехуда Ольмерта про готовність до «болісних поступок» і висловлення Махмуда Аббаса про неприпустимість втратити отриманий шанс на мир залишаються тільки словами, не підкріпленими відповідними підписами. До того ж те, що в Ізраїлі вважається «болісним», у ПА — конче потрібною й обов’язковою умовою.

Запровадити в життя слова важче, ніж просто їх вимовити. Та й Е.Ольмерт тепер перебуває не в найкращій ситуації для того, щоб робити «болісні поступки». Праві партії ізраїльської коаліції — «Наш дім Ізраїль» і ШАС — підтвердили, що поки не бачать потреби виходити з неї, оскільки в Аннаполісі прем’єр не зачіпав «червоних тем». Водночас представники ШАС попереджають: вони не залишаться в уряді, якщо почнеться ліквідація ізраїльських поселень на Західному березі або поділ Єрусалима. Заздалегідь відомо, що від цих тем на переговорах із палестинцями неможливо ухилитися. А чи захоче Ольмерт розвалювати свій уряд і коаліцію заради цього?

Ну й, мабуть, найнебезпечніша на даний момент для мирного процесу обставина — розкол серед самих палестинців. Чи став сильнішим після конференції голова Палестинської національної адміністрації Махмуд Аббас, якого Ольмерт, вилітаючи зі США в Ізраїль, назвав «слабким партнером без важелів впливу»? Так, він зміг домогтися початку мирних переговорів і більш-менш, хай на словах, але певних, часових рамок. Проте ситуація в автономії від цього не змінилася. Аббас контролює тільки Західний берег. Сектор Газа перебуває під контролем «Хамасу». Й ісламісти влаштували у своєму анклаві гучні демонстрації протесту проти конференції в Аннаполісі. Важко собі уявити інструменти відновлення національної єдності палестинців, якщо навіть домовленість у Мецці не змогла утримати їх разом. Але без цієї єдності говорити про створення Палестинської держави безглуздо. Водночас будь-які провали мирних переговорів підхоплюватимуть хамасівці й обертатимуть проти Аббаса.

На розколі в палестинських лавах активно грає Іран. У відповідь на Аннаполіс Ісламська Республіка заявила про проведення в Тегерані найближчим часом своєї конференції, в якій візьмуть участь десять палестинських радикальних фракцій.

Давно не секрет, що зацікавлені країни в гонитві за своїми інтересами використовують палестинську проблему як сорочку Османа (символ боротьби на Близькому Сході). Вони невтомно говорять про потребу забезпе­чити права палестинців на свою державу й допомагають їм боротися нібито для досягнення цієї мети. Насправді ж завжди йдеться про свої власні інтереси, просто чужими руками якось зручніше їх реалізовувати. До того ж, почитавши історію, можна дізнатися, що халіфа Османа з династії Омейядів убили, й тільки потім вивісили в мечеті його сорочку разом з відрубаними пальцями його дружини. Отак само вбили й палестинську єдність, а мрію про Палестинську державу вивісили напоказ.

Потрібен усебічний мирний процес, запуск якого відкладається. Тільки тоді, коли він розпочнеться, і кожна зацікавлена країна опікуватиметься своїми інтересами самостійно, а не за допомогою палестинського питання, з’явиться шанс на мир. А це означає, що й Сирію з її проблемою Голанських висот, і Ліван зі своїми територіальними питаннями й, швидше за все, Іран також треба посадити за стіл переговорів. Адже коли взяти до уваги тільки те, що в Дамаску розташовані штаб-квартири таких палестинських рухів, як «Хамас» і «Ісламський джіхад», стає очевидною пряма залученість Сирії в палестинсько-ізраїльський мирний процес. І сирійці не забудуть використовувати свій вплив на радикальних палестинців, щоб укотре показати свою значимість і неможливість серйозних мирних переговорів без пункту про Голанські висоти.