Падав торішній сніг, або Про свято і позитив

Поділитися
Обратно Новый год», — сказав би справжній одесит і був би правий. По-перше, таки Новий рік, по-друге — знову ті ж самі, те ж саме й так само...

«Обратно Новый год», — сказав би справжній одесит і був би правий. По-перше, таки Новий рік, по-друге — знову ті ж самі, те ж саме й так само. Кінець нинішнього грудня схожий на кінець тодішнього січня, січня 2005 р. Той самий упевнений у собі президент, та ж сама прем’єр, яка віддано дивиться йому в очі, і багато-багато тих самих міністрів. Так, одних уже немає, а ті — не так щоб і далеко, тому дежавю позбутися важко. Так і ввижається: ковзанка, кабмінівські вікна горять уночі, навесні дерева підуть саджати зворушливо, улітку — поливати, а восени...

Схоже. Але не зовсім. Тоді ми були іншими. Тоді був сніг. І відчуття перемоги, і надія, і чого тільки не було. Нині й снігу немає, й відчуття перемоги, й чого тільки немає.

Проте Новий рік. І як завжди, уже всьоме, у переддень Нового року, а саме: з 20 по 26 грудня, соціологи Центру Разумкова в усіх регіонах країни чіплялися до громадян, розпитуючи: а скажіть про те, про се, а якщо, то. У зазначених регіонах було виловлено й опитано 2018 громадян старших 18 років. Теоретична помилка вибірки не перевищує 2,3%.

І якщо зовсім загалом, то висновок можна зробити тільки один. Ні в чому ми, добродії, не постійні так, як, по-перше, у святкуванні Нового року й усіх прилеглих до нього свят; по-друге — в нелюбові до влади й усього, що вона робить. Був, правда, один випадок. Але, як видно, ми про нього міцно забули. Тому — про свято.

Хто й що святкуватиме

Святкувати Новий рік, як і православне Різдво, ми будемо як завжди — в абсолютній більшості (93%), попри відсутність цього разу указу президента про встановлення ялинок і ходіння навколо них із дітьми, подарунками й високими думками. А майже кожен восьмий із нас (12%) — уже відсвяткував католицьке Різдво. До речі, 12% — цифра майже містична, константа, як каже Віктор Андрійович, вона фактично не змінюється вже п’ять років, хоча католиків у нас, як відомо, значно менше.

До Старого Нового року бажання, сили та інші складові святкування залишаться в 69% із нас. Судячи з чого, країна до середини січня не працюватиме. Тим більше що майже кожен десятий громадянин країни твердо має намір відзначити всі чотири свята підряд.

Четверо людей із кожних ста святкувати Новий рік не будуть, хоча й вважають його святом. А не вважають — тільки двоє.

Що для нас Новий рік?

Що й раніше.

Як і раніше, 52% громадян вважають Новий рік сімейним святом, 22% — всенародним, п’ятеро зі ста — святом для дітей і онуків. Троє з сотні — філософи, вважають Новий рік нагадуванням про перебіг часу, тлінність сущого та про інше «все мине». Для двох із ста, як і раніше, Новий рік — просто вихідний. І святкувати вони, як повідомлялося вище, не будуть. Це все ті ж самі константи.

Змін дві. Перша не надто цікава й професійної совісті соціологів не зачепить. Зустрічаючи 2004-й, 18% із нас вважали, що Новий рік — свято надій на зміну життя на краще. Тепер так вважають 13% — не дуже-то щасливе число для надій на щастя.

Один із кожної сотні почуватиметься особливо самотнім на тлі чужих веселощів. Було — двоє. І вже хочеться порадіти, але головний наш соціолог руки відіб’є і буде нудно пояснювати, що таке помилка вибірки, математик нещасний. А як хотілося б думати, що самотніх у нас стало вдвічі менше. І не тому, що самотні відходять, а тому що хтось когось знайшов, у когось хтось народився, а комусь подарували кицьку...

Де це святкувати

Як і колись — переважно вдома. І в зростаючій, зауважте, кількості: якщо раніше вдома збиралися святкувати 67—68% громадян, то останніми роками — 76—77%. І що ще показово — трохи більше стало тих, хто вдома з принципових міркувань (68 проти 65% торік), тому що Новий рік — сімейне свято. І трохи менше (8 проти 12%) тих, кому на крім як удома грошей не викроїти. У гості підуть Новий рік зустрічати 16% — приблизно як і раніше.

Це я так ретельно рахую, тому що настанови редакційної політики є такими: напередодні свята шукай позитив, настрій псувати не смій, ми це й без тебе зробимо. Шукаю ось.

Скажімо, в ресторації, нічні клуби та інші обителі веселощів нагострили лижі троє з сотні. Чим не позитив, якщо в перші три роки наших розпитувань і одного цілого не набиралося — так, землекопи самі? І це при тому, що ціни зростають. Ой, про це не треба, я про позитив: напередодні 2007-го вперше в тенета опитування потрапили 0,1% тих, хто збирався зустрічати Новий рік із шиком і себе показати — за кордонами Батьківщини. Тепер їх — уже 0,2%, і нехай соціологи помовчать.

Шестеро з тисячі збираються на вітчизняні туристичні бази. А дев’ять із неї ж — працюватимуть, щоб інші могли святкувати. Улаштуватися зручно, хто де захотів, але біля ялинки, під неї ж покласти подарунки, на стіл поставити елегантну пляшку шампанського з метою під бій годинника... Стоп.

І коли?

Так, і мало того, що в нас два Нові роки, у кожного з них іще й півночі теж дві. Одна — та, що раніше: куранти б’ють, шампанське відкорковують — час московський. Друга — годинники цокають, із шампанським відбувається те ж саме — час київський.

І що примітно — збільшилася кількість громадян, які зустрічають Новий рік двічі. Якщо 2004-го так множили кількість пляшок шампанського 26%, то нині це мають намір зробити 34%. Відкорковують шампанське раніше й тільки один раз — один громадянин країни з сотні. Відкорковують пізніше й теж тільки раз — коли як, то минулого року — 70%, то цього — 63%.

Зате переважна більшість (78 проти 73% торік) мають намір послухати привітання Віктора Андрійовича. 16% — слухати його не будуть, шестеро із сотні перебувають щодо цього питання в роздумах. Власне, приблизно стільки ж мали намір слухати й Леоніда Даниловича в ніч на 2004-й. Можливо, це теж константа така...

А привітання його високопревосходительства В.Путіна збираються слухати 43% громадян проти 36% торік. Можливо, думають, що востаннє... Не слухатимуть — 46%, іще 11% роздумують...

Подарунки

Нового року без подарунків не буває. Ми любимо подарунки й хочемо їх дарувати.

Насамперед, звичайно, дітям і онукам, своїм і чужим — свою дітвору під виглядом Діда Мороза чи Санта Клауса збираються обдарувати 70% із нас, що на 5% більше, ніж торік, і це тішить. Дев’ять із сотні — мають намір зробити подарунки дітям своїх родичів, а п’ятеро — дітям друзів, сусідів і колег, що тішить іще більше. От тільки трохи насторожує: батькам збираються робити подарунки 39% із нас, а торік — мали такий намір 43%.

Зате, як і торік, другим своїм половинкам готують подарунки 48%, друзям — 24, іншим родичам — 18. І навіть шестеро з сот­ні — колегам по роботі, а четверо з неї ж — сусідам. І це теж тішить, тому що, повідомляючи, що «НУ—НС» набрав цього року рівно стільки ж, скільки «НУ» минулого, політологи стверджують, що це — невмируща ознака стабільності політичної сили.

Тоді слід визнати, що в нас найстабільніше співтовариство любителів домашніх тварин. П’ять років поспіль саме 3% громадян країни, не більше не менше, готують подарунки своїй домашній живності, що робить громадянам честь, а живності — задоволення.

Троє зі ста хочуть зробити подарунки самотнім бідним людям. Напередодні 2004 року — був тільки один. І якби не голов­ний соціолог... Адже самотніх на Новий рік — буде один із сот­ні, а подарунки зробити хочуть — троє, тож хотілося б, щоб вони зустрілися...

А загалом на кожного, хто має намір дарувати, припадає 2,3 подарунка. Іншими словами, кожен із нас збирається зробити два подарунки з третиною. Виходить, кожен два з хвостиком і отримає?

Проте є проблема, яка потребує додаткових роздумів на дозвіллі. При тому, що жити ми все ж таки стали краще, подарунків хочемо дарувати більше, але витрачати на них хочемо менше.

Якщо в переддень 2002 р. нам хотілося б витратити на подарунки близько 5 тис. грн., або майже 900 дол., то торік — уже тільки 1800 гривень, або трохи більше 350 дол. А нині — 856 грн., або приблизно 170 дол. До чого б це?

Утім, як підрахували якісь фахівці, у переддень минулого Нового року українці витратили на подарунки 2,5 млрд. грн. Ділимо на доросле населення країни — й отримуємо близько 70 грн., або близько 14 дол. на душу дарувальника.

Тобто хотіти витратити й справді витратити — дві великі різниці, як сказав би той-таки справжній одесит.

Що ми хочемо знайти під ялинкою

У переддень майбутнього року нам удалося нафантазувати 132 бажання, що майже стільки ж, що й роком раніше (136). 19% із бажаннями не визначилися, троє із сотні — не хочуть нічого, зі списків викреслюємо.

Зате серед тих, хто визначився, перша трійка бажань постійна, як переконаність Віктора Андрійовича в тому, що він знає, чого хоче нація. Отож, рік від року вона хоче не того, а насамперед здоров’я (8%), грошей (стільки ж) і автомобіль (7%). Четвертою позицією — квартиру (3%), а деякі особливі фантазери, четверо з тисячі, — будинок.

Із приводу здоров’я — це нині до пана Князевича, він обіцяв за п’ять років збільшити середню тривалість нашого життя на три роки. Залишилося йому п’ять років у міністрах протриматися й реаніматологів багато-багато підготувати.

Із приводу грошей і автомобіля — навіть не знаю, до кого послати.

А от із приводу квартири — можна поговорити, це до Віктора Андрійовича.

Відступ — про перспективи житла від президента

«Я — Президент усієї України. Мені відповідати...

Я все зроблю, щоб ніхто не залишився обділеним.

Плоди економічного зростання стануть доступні всім».

В.Ющенко, 23 січня 2005 р.

Якраз напередодні Віктор Андрійович дав підсумкову прес-конференцію. І був там один цікавий журналіст, узяв і запитав: мені, каже, 20 років, зарплата 1400 грн. на трьох, як я можу купити квартиру?

Відповідь Віктора Андрійовича складалася з двох частин. У першій він виразно повідомив: «Це питання органів самоврядування і відповідальності особистої». Після чого міг би й не продовжувати. Але він продовжив, і другу частину треба цитувати дослівно. Так, багато, але що поробиш, як казав Коров’єв Маргариті — треба. По-перше, президент каже, по-друге, цікаво, запевняю вас, для тих, хто не чув.

Отже, президент сказав: «Як президент як я бачу відповідь. Ми кілька тижнів тому на Полтавщині провели конференцію на тему «Доступне житло». Як привнести в законодавство питання виділення бюджетних коштів, щоб вирішити за кілька років радикально проблему.

Вчора ми обговорювали цю тему на засіданні уряду. Я не розділяю думки щодо фінансування житла — закласти в бюджет 3 млрд. коштів для фінансування. Вони розійдуться між двома десятками відомств. І коли ми говоримо про значення питання, воно буде стосуватися клерків, службовців, які знаходять короткий шлях для використання цих коштів.

Програма має починатися з того, що 3 млрд. виділяються плюс іще 3 млрд. Суть законодавства: держава бере на себе одну третину зобов’язань щодо фінансування нового житла. Людина, яка має прибуток у середньому 1600 грн., обслуговує другу частину своїх зобов’язань протягом 20 років. Органи місцевого самоврядування для цього проекту безплатно виділяють земельні ділянки. Бюджетні відомства здійснюють ініціативу за 30—40%. Якщо ми хочемо оптимізувати витрати, ми не повинні зіткнутися з платними земельними ділянками. Треба створити сприятливі умови для вчителів, медиків, офіцерів, представників культури, вчених. Таким чином, якщо ми 4,5 млрд. концентруємо на одному рахунку, дві третини бере на себе іпотечна установа, місцеві органи виділяють землю.

Якщо виходити з цього, ми можемо побудувати для 75 тисяч людей доступне житло. Ми можемо дати на третину відповідь, як мати доступне житло. Розпорошувати кошти по міністерствах і відомствах і повністю витра­чати нераціонально. Ми домовилися, що за січень-лютий маємо врегулювати всі майнові питання, концентруємо 4 млрд. коштів у бюджеті й забезпечуємо наперед 75 тисяч сімей житлом. У нас нині черга на житло 1 млн. сімей. Якщо цю програму за 3—4 роки запустити масштабно, ми зможемо за найближчі 3—5 років вирішити ключову проблему щодо доступного житла. Ми знайшли повний контекст з цього питання в політичних силах, в уряді, парламенті й у найближчі два місяці ви отримаєте остаточні відповіді на це питання».

Кажуть, той журналіст так у залі й залишився. Досі сидить, і вигляд у нього, як нині кажуть, «мама дорогая» — на питання не відповідає, очі скляні, зіниці на світло не реагують. І чоло, бідолаха, морщить болісно, наче щось намагається зрозуміти... Там уже й студентів із художньої академії підігнали, мислителя з нього ліплять.

Про подарунки-2

Так, то що тривожить — і нинішнього року ніхто не згадав про домашні тапочки. П’ять років поспіль хтось та хотів у подарунок домашні тапочки, а тепер — ні. Нині громадяни хочуть отримати одяг, аксесуари і просто прикраси. Мобільний телефон, до уваги операторів мобільного зв’язку — мрія для 2% нас, а це — 760 тисяч потенційних клієнтів, без дітей та підлітків, що, як правило, хочуть по два.

По одному з кожної сотні хочуть спокою, звичайного святкового застілля і змотатися за кордон. Комусь потрібен рушник.

Романтикам потрібен сніг на Новий рік, прагматикам — посуд, трактор, бритва для гоління, хомут, дрова й чоботи. Тим, хто глобально мислить, — мир у всьому світі. Політично стурбованим — стабільність у країні, стабільний уряд і Янукович-президент. Просто громадянам — високооплачувана робота, хороші новини і впевненість у завтрашньому дні.

І, як завжди, люди хочуть щастя, дитину, внука, уваги близьких. Комусь ще потрібні книжки, двом із тисячі потрібні собака чи кішка, один — згоден на будь-який подарунок.

Так, і ще одне. Громадяни, роззирніться уважно навколо і подаруйте нарешті праску тому настирливому панові, який третій рік її хоче…

Політики року

«З цією командою завжди так: спочатку відбувається щось не те, потім, точно так само, як ніч змінює день, відбувається щось ще гірше».

Газета Independent про гру англійської збірної з футболу, листопад, 2007 р.

Політики року в нас ще більш постійні, ніж жадані подарунки.

Усіх політиків року, тобто тих, кого, відповідаючи на відкрите запитання, змогли згадати без заминки громадяни країни, як і торік, семеро. Теж дивна якась константа. І знову-таки — шестеро і дама.

Котра дама, леді Ю і політик-2005, поза сумнівами, названа і політиком-2007. Їй віддали свої голоси 31% громадян. Торік першу позицію посів Віктор Федорович із 26% голосів.

Нинішнього року Віктор Фе­дорович посів друге місце (15%). А незмінний упродовж 2000—2004 рр. лідер рейтингу Віктор Андрійович — знову почесне третє (отримавши вже навіть не 9%, а 7% голосів). А в 2004-му було ж 39%... Утім, Віктор Андрійович, зважаючи на все, сумувати й тужити з цього приводу не має наміру й почувається переможцем. Що, до речі, може свідчити про те, що наша думка йому якось і ні до чого, головне — перемогти й домовитися там, під килимом. А далі —буде видно.

За Віктором Андрійовичем розмістилися: знахідка року
А.Яценюк і поверненець року В.Литвин (по 4%), старожил палати — Петро Миколайович Симоненко (3%), а також удруге сьомий — польовий командир і барабанщик очищення влади
Ю.Луценко (2%).

А майже 1% — не забули Нестора Шуфрича, завдяки чи то його неабияким ораторським здібностям, чи крокодилові, який залишив нас передчасно, жаль.

12% — повідомили, що політиків року в країні немає, 17% — замислилися. І тільки один із тисячі особливо пам’ятливих і незлопам’ятних згадав Леоніда Даниловича... Немає президента у своїй вітчизні.

Пишатися політикам року не варто. І ось чому.

Перше. Всім хороша Юлія Володимирівна. Але баланс повної підтримки/не підтримки її дій — не на її користь: -8,9%.

І решта політиків року мають негативний баланс: від -3,4% в А.Яценюка до -44,9% у П.Си­моненко.

Баланс підтримки/не підтримки дій Віктора Андрійовича: -23,4%; Віктора Федоровича:
-24,7%; В.Литвина: -20,9%; Ю.Лу­ценка: -28,6%.

Друге. Слід нагадати: після першого приходу леді Ю 51% громадян країни вважав, що події розгортаються у правильному напрямі, скептиків було тільки менше чверті (24%).

Після другого приходу, навіть попри те, що ситуацію в країні у році, що минає, громадяни оцінили так, що краще б цього не бачити (див. Таблиця «Як, на Вашу думку, впродовж 2007 р. змінилося становище в таких сферах?»), співвідношення голосів помінялося дзеркально: нині лише 23% опитаних вважають, що події розгортаються правильно. Більш як половина (53%) — іншої думки. Саме час обпертися леді Ю на силу громадської думки, експертів, аналітиків та інших представників громадянського суспільства. Не пам’ятаю, хто щось там сказав про дорогу ложку...

Політична подія року

Не помітили події року тільки четверо із сотні. 18% — досі роззираються в пошуку. А більш як половина (55%) одноголосно назвали подією року парламентські вибори. Кожен десятий — затвердження Юлії Володимирів­ни на посаду прем’єра та формування уряду. Для чотирьох подією став розпуск попереднього парламенту. По 1% набрали: вибори спікера, трагедії на шахтах, вшановування пам’яті жертв Голодомору.

З подіями у світі, як завжди, заминка. 62% громадян із відповіддю не визначилися, 6% — нічим особливо не були вражені. Для дев’яти з сотні подією стали вибори в Росії, для чотирьох — розширення Шенгенської зони, по 2% назвали події в Іраку, у Грузії, розширення ЄС. Один із сотні переконаний, що подією світового масштабу стали парламентські вибори в Україні.

З-поміж інших подій, дивно, але громадян зацікавило розлучення Саркозі з дружиною і якоїсь данської принцеси, відповідно, з чоловіком.

Шестеро з тисячі наших співвітчизників переймаються економічною кризою у США, один, — навпаки: економічним зростанням у Китаї.

Визнання Голодомору в Україні геноцидом вважають подією року 0,2% громадян.

Подарунки від уряду, або дуже корисні горщечки

«Щорічно платники податків витрачають на депутатські пільги майже півмільярда гривень… За ці гроші можна повністю погасити заборгованість із зарплати в Україні або побудувати…250 нових шкіл, … чи на 20% підвищити пенсії.

Порівняльний масштаб цих цифр вражає».

В.Ющенко, 9 серпня 2007 р.

І таки вражає.

О якби Новий рік був між виборами і розглядом бюджету. Ми собі кишень понашивали б на весь конфекціон, щоб повернуті заощадження забрати, речі б упакували з націленістю на нове, доступне житло, губу, знову ж, розкотили б на 20% прибавки до пенсії з огляду на скасування депутатських пільг.

Ну, із житлом, як сказано, місяця через два відповідь буде.

Із заощадженнями вже ясно. Повертатимуть нам, по-перше, по тисячі, по-друге, за дивним кур­сом: за радянський рубль
1,05 грн., особливо 05 зворушують; отож по тисячі гривень на душу, що з’явиться, зареєструється, два гарні банкноти в кулачку затисне, а нашиті кишені споре через непотрібність. Оскільки поклала ця душа свого часу на ощадкнижку у вигляді тисячі карбованців 14 мінімальних зар­плат, вони ж — 28 прожиткових мінімумів. А одержить — дві мінімальні, вони ж два неповних...

Із пенсіями також. Обіцяють збільшити Пенсійний фонд на
10 млрд. грн., що, при наявності 15 млн. пенсіонерів, означає місячну прибавку в середньому
56 грн.

А далі беремо проект бюджету на 2008 р. і відзначаємо лише дві цифри.

Перша: на «заходи з подолання епідемії туберкульозу і СНІДу» передбачається виділити з державного бюджету країни 35 млн. грн.

Друга буде розлогіша: на медичне «обслуговування народних депутатів і керівного складу органів державної влади»: на стаціонарне обслуговування — 117,3 млн. грн.; на амбулаторне — 130,8 млн.; на розширення матеріально-технічної бази клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами — 218,3 млн. грн.; на фінансову підтримку санаторно-курортних установ того ж таки управління справами — 87,2 млн. грн. Усього — 553,6 млн. грн., неначе президент саме про ці півмільярда казав.

Так, якщо хтось не знає, що таке «Феофанія», — то це лікаренька така для підтримки тонусу теперішніх і колишніх слуг народу, їхніх чад і домочадців. Вони ж у згаданих санаторно-курортних установах відпочивають. А Державне управління справами — це та сама ДУСя, яку Віктор Андрійович обіцяв знищити як клас разом із численною адміністрацією попереднього президента... До речі, законом про бюджет-2004 на утримання апарату ДУСі виділялося 478,7 млн. грн. На наступний рік передбачається виділити 1 221,3 млн., або майже у 2,6 разу більше. Це так, до слова.

Підрахуємо витрати на здоров’я. У країні на кінець року — понад 515 тис. туберкульозних хворих і близько 85 тис. ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД. Усього — 600 тис. Отримуємо: «на заходи» виділено по 58 грн. на хвору душу на рік.

Не знаю, скількох народних слуг обходжає «Феофанія». Хай навіть 100 тис. Тоді на кожного — 5,5 тис. на рік, або в 95 разів більше, ніж на хворого, який до того ж може інфікувати інших...

Схоже, у нас епідемія не тільки туберкульозу та СНІДу, а й цинізму, жадібності та загальної паскудності влади. І отримаємо ми від неї корисний горщечок і тріснуту кульку зі зморщеним політлоготипом... Може, не чекати сумирненько, сказав же президент: «Це справа відповідальності особистої»?

Ось такі справи, панове громадяни вільної країни, не знайшла я тут позитиву, хоч як старалася.

Однак Новий рік. Не втрачай надії, всяк, хто в нього ходить, не треба, і це мине.

А поки що, прощаючись зі «свинством», скажу: з Новим роком, з новим Пацюком нас, панове!

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі