Ошуканство за обопільною згодою. Кому потрібна непрацююча Верховна Рада?

Поділитися
12 лютого має всі шанси ввійти в історію Верховної Ради як «день великого непослуху». До блокади пр...

Ми налаштовані абсолютно миролюбно, тому й прийшли до зали Верховної Ради з повітряними кульками. Це викликає усмішку, викликає бажання досягти компромісу, бажання, щоб сторони заговорили. Мало в кого підніметься рука проти повітряної кульки!

Нестор Шуфрич,
народний депутат України. 12.02.2008.

Це ти дуже добре придумав, П’ятачку! Адже Іа потрібно розвеселити. А з повітряною кулькою хто хочеш розвеселиться! Ніхто не може сумувати, коли в нього є повітряна кулька!

Алан Александр Мілн.
Вінні Пух і Всі-Всі-Всі. Глава 6

Ледь устигнувши розплющити очі, Кролик відчув, що сьогодні все від нього залежить і всі на нього розраховують. Це був якраз такий день, коли треба було, скажімо, написати лист (підпис — Кролик), день, коли слід було все перевірити, все з’ясувати, все роз’яснити і, нарешті, найголовніше — щось організувати.

Там само. Глава 12

12 лютого має всі шанси ввійти в історію Верховної Ради як «день великого непослуху». До блокади президії, ламання мікрофонів, плакатів і мегафонів у сесійній залі українці давно звикли, личаками кидалися ще за Кучми, квітами — вже за Ющенка, рік тому й електрощитову захоплювали, але щоб у хід ішли повітряні кульки — це справді було вперше. Хоч би які плани мав на вівторок Арсеній Яценюк, хоч би що він хотів насправді організувати, проти інсценівки дитсадківського ранку виявився безсилим. Деякі колеги по фракції, щоправда, встигли запідозрити спікера в підігруванні біло-синім. Занадто вже легко поступився він їм стратегічними позиціями біля свого крісла. Але В’ячеслав Кириленко відразу ж поквапився запевнити, що коаліція не заважатиме опозиції мітингувати біля парламентської трибуни. По суті підтвердивши версію, що балаган у Верховній Раді насправді вигідний не лише його організаторам.

Це ж-ж-ж неспроста

Офіційною причиною блокади роботи парламенту досі залишається «лист трьох» про приєднання до ПДЧ. Але твердо дотримуються цієї версії хіба що комуністи. Регіонали, відстрілявшись для пристойності тезами про натовську загрозу й непереборне бажання порадитися з народом, говорять про інше — непрацююча Верховна Рада, мовляв, має переконати співгромадян у недієздатності нинішньої помаранчевої коаліції. Втім, і в це пояснення вірять не всі. Оскільки воно більше нагадує приказку — «на зло мамі відморожу вуха». Опитування Фонду громадської думки (ФГД), спеціалісти якого не помічені в різких антипатіях до регіоналів, показало, що близько 70% українців саботаж роботи парламенту (принаймні в тому вигляді, як це відбувається зараз) не схвалюють. І, замість дискредитації коаліції, біло-сині по суті знижують власний рейтинг.

Якби вибори до ВР відбулися зараз, ПР втратила б 25 мандатів, а чисельність фракції БЮТ зросла б до 210 осіб. Ще не більшість, але тенденція очевидна.

Саме тому деякі нашоукраїнці натякають, що веремія в Раді, по-перше, вигідна Тимошенко, по-друге, нею ж і керована. Мовляв, Юлія Володимирівна домоглася від Ради VI скликання головного — затвердження її самої на посту прем’єра та зміни уряду, а тепер працюючий парламент для неї навіть небезпечний. Може, наприклад, несподівано висловити Кабміну недовіру чи, скажімо, не затвердити програму КМ. Ціна питання мінімальна — достатньо двох-трьох депутатів, які нібито забарилися. Якщо ж Раду заблокувати, то без програми можна жити роками — доведено Януковичем. А на крайній випадок у запасі завжди залишається варіант перезавантаження, тим більше що, крім БЮТ, до дострокових виборів не готовий ніхто.

Бютівці, щоправда, подібні натяки на свою адресу обурено відкидають. Мовляв, уряд як ніхто зацікавлений мати опору у вигляді парламентської більшості. Без неї ні законів потрібних не провести, ні кадрових перестановок завершити не вдасться. Зрештою через блокаду Ради Тимошенко ніяк не може призначити нових керівників Фонду держмайна та Антимонопольного комітету, та й Віталій Гайдук явно розраховував на щось більше, ніж статус «головного радника» прем’єра.

Про дострокові вибори кажуть не тільки бютівці. У п’ятницю про них згадав навіть Яценюк. «Перезавантажувати» Раду, на думку спікера, потрібно буде в тому разі, якщо лідери фракцій не погодяться розблокувати роботу в обмін на обіцянку спікера. Йдеться про готовність голови ВР надіслати НАТО ще один лист, в якому буде визнано: попереднє послання за його підписом не відображає консолідованої думки всього парламенту. Втім, навіть сам Арсеній Петрович підозрює, що річ зов­сім не в НАТО й сьогодні не все від спікера залежить і далеко не всі на нього розраховують. Не виключив виборів і Янукович. Щоправда, тіньовому прем’єру більше до душі дострокові президентські вибори, а не чергове «перезавантаження» Ради.

Уся заковика в тім, що будь-яку дострокову кампанію вкрай складно ініціювати без згоди Ющенка. Позачергове переобрання глави держави в плани Віктора Андрійовича поки не входить. Що ж до позапланових виборів вищого законодавчого органу, то із цим президент ще не визначився. У всякому разі, в оточенні гаранта є люди, котрі переконують його в тому, що чергове протистояння з депутатським корпусом здатне підвищити його рейтинг. Крім того, на час нової битви за електоральний врожай Банкова залишиться єдиним центром політичного впливу.

Натомість Тарас Стецьків запевняє, що розмови про перевибори — не більше ніж страшилка, мета якої домогтися переформатування коаліції. І в недієздатності помаранчевої більшості регіонали намагаються переконати не мільйони співгромадян, а всього лише одного громадянина. Який має дати відмашку своїм прибічникам у парламенті на «перехід лінії фронту».

Якщо добро отримають окремі перебіжчики, регіонали нібито розраховують зробити спікером Володимира Литвина, а прем’єром Віктора Януковича. Щоправда, і самі біло-сині більш реалістичним називають варіант із прем’єром Яценюком і спікером Януковичем. Але під цей сценарій вони вимагають від своїх нашоукраїнських партнерів більш масової підтримки широкої коаліції. Тільки де цю масову підтримку взяти? За підрахунками того ж Стецьківа, як мінімум 65 із 72 депутатів «НУ—НС» на «ширку» не погодяться за жодних умов. Навіть заради того, щоб побачити таке незабутнє видовище, як Янукович у спікерському кріслі.

Лютневі тези

Втім, не виключено, що регіоналів знову використовують наосліп. І, відчайдушно намагаючись продемонструвати президентові недієздатність Ради, біло-сині, самі того не відаючи, виконують «завдання» із дискредитації парламенту як такого. Громадяни, щодня спостерігаючи за цирковими виставами в Раді, звикають до думки, що всі фракції одна одної варті й ні на що путнє депутати не здатні. Успіхи вражають. Якщо на виборах 2007 року нікого з учасників перегонів не підтримали 2,3% тих, хто брав участь у голосуванні, то тепер, за даними ФСД, принцип «чума на ваші два роди» поділяють уже 7,7% виборців. Я сам голосував проти усіх. Але зростання кількості моїх однодумців мене не так тішить, як тривожить.

Взагалі-то, парламент і парламентаріїв критикували завжди й скрізь — навіть у країнах, які в нас заведено вважати демократичними майже за визначенням. І критикували повсюди практично за одні й ті ж самі гріхи — відірваність від потреб виборців, хабарництво, балакучість, готовність влаштувати бійку з найменшого приводу... Перша пародія на манери депутатів з’явилася вже через двадцять років після появи першого парламенту — у 1382-му! Вдосталь познущався над народними обранцями сам Джеффрі Чосер, родоначальник англійської літератури. Правда, це не зашкодило автору поеми «Пташиний парламент» уже через кілька років самому стати депутатом.

До речі, дуже часто саме законодавці були найвідчайдушнішими критиками парламентаризму. Кромвель і Наполеон, Гітлер і Муссоліні, Пілсудський і де Голль не критикували. Вони діяли. Не завжди обтяжуючи себе докладним поясненням, чому парламентська модель «виявилася неефективною».

А ось українці «люблять поговорити». Питання, чому парламентсько-президентська республіка не спрацювала, стає навіть темою популярних ток-шоу. Дивно, але ніхто з учасників цих шоу не замислюється, а коли ж це вона встигла попрацювати, і то так, щоб продемонструвати всі свої вади й переваги? Нова редакція Конституції набрала чинності тільки в середині 2006 року. Причому критики називали чинну модель не так парламентською, як прем’єрською республікою. Через рік президент Раду розпустив, причому указ свій пояснив не тим, що модель виявилася неробочою, а тим, що Конституцію намагалися змінити в неконституційний спосіб — зібравши триста голосів у парламенті. Тобто формально Ющенко Основний Закон захищав. А тепер пропонує змінювати. Навіть без трьох­сот голосів Верховної Ради. І все тому, що парламентська модель нібито «не підійшла». «Не підійшла» навіть без примірки.

Марксисти завжди ставилися до «буржуазного парламентаризму» скептично. Але Георгій Плеханов безповоротно розсварився з Володимиром Леніним — після того, як прочитав знамениті «Квітневі тези». Обуренню головного російського марксиста не було меж: не минуло й двох місяців після повалення монархії, в країні не тільки немає повноважного парламенту — не обрано навіть установчі збори, а лідер більшовиків, тільки-но повернувшись із багаторічної еміграції, з башти броньовика заявляє, що парламентська республіка для Росії — пройдений етап. Плеханов назвав ленінські тези маренням божевільного. Але чи може міцне слово зупинити енергійних революціонерів, впевнених у своїй правоті?

Торгівці повітрям

На наївних жертв підступних спокусників із Банкової регіонали, правда, не схожі. Навіть із повітряною кулькою в руці. Свій вибір вони зробили свідомо, й показний інфантилізм — лише прикриття цілком прагматичного розрахунку. Ще Едгар По стверджував, що «надування» (raising the wind) — тобто шахрайство — цілком може вважатися точною наукою. Він, звісно, мав на увазі не повітряні кульки. А ось українські політики, схоже, навчилися отримувати дивіденди навіть із цієї, здавалося б, дитячої забави. Адже блокада Верховної Ради тим і добра, що її в будь-який момент можна припинити і в будь-який момент — відновити. Справжній рай для досвідчених лобістів.

Увечері того ж таки 12 лютого Янукович несподівано заявив, що регіонали готові призупинити блокаду парламентської трибуни. Щоб прийняти «важливі соціальні закони». Депутати справді проголосували за поправки до закону про прожитковий мінімум. А заодно — мало не підправили Господарський процесуальний кодекс України. Забракнуло всього двох голосів. Коригування планувалося начебто незначне, але дуже промовисте. Таке, що забороняє оскаржити постанови Вищого господарського суду у Верховному суді України. Заборона була б дуже своєчасною для депутата Р.Л. Ахметова, оскільки його недруги саме намагалися оскаржити рішення про додаткову емісію акцій «Дніпроенерго». Показовий список тих, хто голосував «за»: практично всі регіонали, практично всі литвинівці, абсолютно всі (!) комуністи й вісім нашоукраїнців, серед яких Ігор Кріль, Василь Петьовка, Юрій Кармазін і Владислав Каськів.

Кажуть, що Рінат Ахметов був дуже засмучений. І відверто висловив усе, що думає про главу президентської канцелярії. Але Віктор Балога був прикро вражений не менше. Інакше не поспішав би, не чекаючи повернення в Київ президента, привселюдно погрожувати від його імені вето на поправки до закону про держзакупівлі. Документ цей виглядав не менш лобістським, ніж зміни до Господарського процесуального кодексу. Але бютівцям його провести вдалося — з допомогою тих-таки регіоналів.

Регіонали натяк зрозуміли. І навіть обіцяли виправитися. Наступного разу. Що нагода обов’язково випаде, біло-сині не сумніваються. Схоже, блокада з перервами на півтори години може стати постійною практикою нинішнього парламенту. Головне, аби перед перервою лідери встигли про все домовитися.

Те, що Рада (коли не сесійний зал, то кулуари) таким чином перетворюється на публічне торжище, ні регіоналів, ні бютівців, ні нашоукраїнців, схоже, не бентежить. Аби домовленостей дотримувалися. І в цьому сенсі непрацюючий парламент вигідний усім.

А практику «вмикання-вимикання» парламенту не Янукович придумав. Пригадуєте, у травні-червні це ноу-хау активно застосовував президент, призупиняючи то на один день, то на два свої укази про дострокові вибори. Тоді ще популярним був анекдот, як глава держави в неробочий час підпрацьовує рубильником, у ручному режимі визначаючи, повноважна сьогодні Рада чи ні. Тоді таку вільну поведінку з правом пояснювали необхідністю запобігти громадянському конфлікту. Нині все пояснюють турботою про співвітчизників. Ви не згодні? Але ж Рінат Ахметов, Віктор Балога, Сергій Осика, Антон Яценко справді такі ж громадяни України, як і ми з вами. І про них теж піклуватися треба, адже закон у нашій країні, як відомо, «один для всіх».

А хто виганятиме торговців із храму, якщо торгують усі?

Мав рацію Нестор Іванович: мало в кого підніметься рука на повітряну кульку!

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі