Ощадбанківська епопея очима наших громадян, або В житті кожного прем’єра є місце для подвигу

У житті кожного прем’єра є місце для подвигу. Віктор Ющенко ще за часів свого прем’єрства зумів виплатити заборгованості по пенсіях і зупинити масові відключення електрики. Виборці це запам’ятали. І не в останню чергу, завдяки піару цих досягнень, які стали виборчими фішками, Віктор Андрійович став президентом України.

Віктор Федорович — якраз перед тими ж таки президентськими виборами — зумів ввести спеціальні надбавки до пенсій. Утім, цей благородний крок так і не допоміг йому стати главою держави.

Виплата знецінених вкладів була однією з головних тем майже всіх українських виборчих кампаній. Однак ні влада, ні лідери політичних сил до останнього часу не могли чітко відповісти на просте запитання громадян: коли вони отримають свої гроші.

Коли ж Юлія Тимошенко не тільки пообіцяла за два роки виплатити заощадження, а й почала виплачувати першу тисячу, політична еліта і громадяни були, м’яко кажучи, шоковані. Перші — гарячково розкладаючи новий виборчий пасьянс. Другі — намагаючись отримати свої кровні.

Чи стане виплата вкладів прем’єрським подвигом Юлії Тимошенко, новою фішкою її політичної кар’єри, чи збільшиться її електоральна підтримка і чи стане виплата компенсацій кроком, який спровокує новий виток інфляції? На ці та інші запитання автор і спробує дати відповідь у цій статті.

Чи здійснить Юлія Тимошенко свій прем’єрський подвиг?

Віктор Янукович, будучи прем’єром, не тільки мав намір вступати до НАТО в 2008 році, а й приблизно до цього часу збирався почати виплачувати знецінені вклади. На роботу лише зі створення реєстру вкладників планувалося витратити два роки.

Коли Юлія Володимирівна у вересні минулого року заявила про виплату компенсацій, її слова були сприйняті з неабияким скепсисом.

Не можна сказати, що влада нічого не робила для виплати компенсацій. У середньому в кожному держбюджеті передбачалося близько 500 млн. (уряд Віктора Януковича заклав 650 млн.) компенсаційних гривень. За таких темпів і загальної суми вкладів у 132 мільярди гривень виплати заощаджень довелося б чекати 260 років.

Безперечна перевага Юлії Тимошенко полягає в тому, що вона вміє створювати нові правила й може змусити державну бюрократію грати за ними. Поки країна відпочивала й зустрічала Новий рік, Різдво, а потім і старий Новий рік, уряд устиг упродовж двох тижнів (а не двох років, як пропонував попередник ЮТ) розпочати виплату заощаджень.

Такий натиск супроводжувався грамотною інформаційною кампанією. Так, за даними Центру Разумкова, 97% опитаних знають про це рішення уряду. 4 млн. 683 тис. громадян встигли зареєструвати свої вклади, 2 млн. 206 тис. уже (!) отримали компенсації.

Таким чином, Юлія Володимирівна визначила найголовніший напрям у своїй діяльності — позначила видачу компенсацій як виконання передви­борних обіцянок і почала виплачувати заповітну тисячу.

Цільову аудиторію електоральної атаки Юлії Тимошенко обрано більш ніж вдало. На позачергових виборах БЮТ підтримало понад 7 млн. виборців. За даними Ощадбанку, ощадкнижки мають 24 млн. громадян.

Відповідаючи на запитання Центру Разумкова, 57,2% респондентів (це понад 21 млн.) заявили про наявність знецінених вкладів. Серед них громадяни, які належать до старшої вікової групи (що цілком закономірно), мають найбільшу кількість ощадбанківських книжок: у віці від 56 років — 80%, від 36 до 55 — 64%, від 18 до 35 — лише 27%.

Отже, попереду величезне неоране електоральне поле. Обробка його може істотно наростити виборчу вагу Тимошенко, вивівши її за рамки протистояння між біло-блакитними та помаранчевими. Наприклад, за рахунок підтримки її діяльності людьми пенсійного віку.

Механізм впливу на громадян має достатньо точковий характер. Безперечно, будуть вдячні Юлії Володими­рівні ті 13,4% респондентів, які мають вклади в розмірі до 1 тис. гривень. Цілком імовірно, що вони підтримають її і на наступних виборах.

Головна ж боротьба розгорнеться навколо 71% респондентів (з тих, хто заявив про наявність вкладу), які мають заощадження, що не перевищують 10 тис. гривень. Зауважу лише, що отримати тисячу з десяти набагато краще, ніж задовольнитися нічим або 50 гривнями.

Опозиція не сиділа склавши руки й спробувала організувати контрпропагандистську кампанію, звинувативши уряд у голому популізмі та провокуванні інфляції. Допомогли в розгортанні такої агітроботи черги, які супроводжують виплати.

Локальні політичні бої можна було спостерігати практично в кожній такій фокус-групі. У більшості з них перемогу, принаймні за очками, здобули прибічники Тимошенко. Якщо довести аргументацію регіоналів до абсурду, то виплачувати тисячу гривень узагалі не потрібно. З такою постановкою питання вкладники, звичайно, погодитися не могли.

Президент Віктор Ющенко спочатку досить скептично поставився до передвиборного зобов’язання Тимошенко. На Банковій цілком усвідомлювали, наскільки ефективною буде політична діяльність прем’єра, якщо їй удасться втілити обіцяне в життя.

Утім, через якийсь час глава дер­жави змінив тактику поведінки й вирішив: якщо процес не можна зупинити, то необхідно його очолити, акцентувавши увагу уряду на створенні нормальних умов для отримання компенсацій і запобіганні інфляції.

Навіть будучи казковим джином, навряд чи можна було зупинити пенсіонерів, які кинулися за своєю довгожданою тисячею. Опонентам, які твердять про вдосконалення процедури виплат, прошу запропонувати свій варіант дій.

Організація виплат за віком (хто старший, той у першу чергу й отримує свою тисячу) або за алфавітом (почати виплати з громадян, прізвища яких розпочинаються з букви «я») спричинила б іще більший хаос і несправедливість. Створення ж реєстру за два роки ми вже проходили.

Отже, що ж після місячної роботи ми маємо в сухому залишку громадської думки?

Поки з незначним відривом лідирує Юлія Володимирівна — відносна більшість наших громадян (46%) вважає, що «видавати по одній тисячі гривень на одного вкладника — правильне рішення, оскільки сьогодні фінансові можливості країни не дозволяють здійснити більші виплати».

У Західному регіоні країни таку думку поділяють 54%. Підтримують Тимошенко в цьому питанні й на Сході — 34,5% респондентів. Показово, що навіть 39% симпатиків ПР віддають належне Юлії Володимирівні в її намірах виплатити бодай тисячу гривень. Серед прибічників БЮТ таких — 60%, «НУ—НС» — 50%.

Тих, хто вважає, що держава має розрахуватися з ними «негайно і в повному обсязі», — 27% респондентів. Напевно, це та частина людей, які звикли отримувати «все й негайно». Серед прибічників «Регіонів» їх 30%, що в півтора разу перевищує кількість людей, які дотримуються цієї точки зору серед симпатиків БЮТ і «НУ—НС».

Фінансово скромними виявилися близько 11% опитаних: 7% із них вважає, що «вклади необхідно повертати не так швидко й меншими сумами», а трохи менше 4% — що «вкладів узагалі не потрібно повертати».

Можливо, у цих громадян немає ощадбанківських вкладів. І їхня позиція, за великим рахунком, є розумною — виплати проводяться за рахунок наших податків, за рахунок тих, хто працює. У цьому питанні Схід і Захід України об’єдналися. Найбільша кількість громадян, яка поділяє цю точку зору, проживає саме в цих регіонах — 12 і 15% відповідно.

На тлі ощадбанківської епопеї з виплатою тисячі гривень якось на задньому плані опинилося питання: чи зуміє Юлія Тимошенко виплатити всю суму — 132 млрд. гривень? Адже навіть за нинішніх революційних темпів їй знадобиться на це аж ніяк не два обіцяні роки.

У цьому плані громадяни зберігають стриманий оптимізм, діючи за правилом: краще синиця в жмені, ніж журавель у небі. Кожний третій громадянин вважає, що Юлія Тимошенко все-таки виконає зобов’язання виплатити всі вклади. Кожний четвертий переконаний у протилежному. 16,7% опитаних Центром Разумкова вважають, що їй не дадуть цього зробити; вагався із відповіддю майже кожний п’ятий.

Інше питання, на яке громадяни ще не дістали відповіді, чи всі вкладники отримають свою тисячу саме цього року. Адже їх усього 24 млн. (за даними соціології — 21 млн.). На цей рік виділено 6 млрд. «живих» грошей, а потрібно, щонайменше, 21 млрд. Наповнення скарбниці за рахунок приватизації та виплати суми, що залишилася, поки під великим питанням.

До всього — вже надходять тривожні сигнали з регіонів: у Миколаїв­ській області «спраглим» громадянам пропонують прийти за своїми кровними в жовтні.

Наразі Юлії Тимошенко вдалося схилити громадську думку на свою користь. Напрацьована перевага дає їй змогу перекривати й інші актуальні теми, де справи не такі вже й добрі, — наприклад, відмова від скасування призову на строкову службу з 1 січня цього року. Проте будь-які збої у виплаті вкладів можуть обернутися проти неї.

Нині ж ситуація дозволяє лідерці БЮТ конвертувати свої прем’єрські успіхи в реальні політичні та електоральні дивіденди, про що ми й поговоримо нижче.

Президентська кампанія: стратегічне розгортання почалося

Спочатку трохи про політичні наслідки дій нового уряду. Сьогодні можна говорити про посилення стратегічних позицій Юлії Тимошенко.

Дані опитування Центру Разумкова свідчать: від початку повернення вкладів ставлення до неї поліпшилося майже у 35% опитаних, погіршилося лише в 6% (діаграма 1).

Почалася територіально-електоральна експансія лідера БЮТ. Серед жителів Східного регіону ставлення до неї поліпшилося у 19% опитаних, Південного регіону — у 33%. Звертає увагу, що майже 18% прихильників регіоналів не посоромилися заявити про покращення свого ставлення до чинного прем’єра. Не варто забувати і про інші програми уряду, наприклад, спрямовані на покращення позицій шахтарів.

Таким чином, Юлія Володимирівна «з’їдає» електорат не лише «Нашої України» та президента, а поступово замахується й на симпатії біло-блакитних виборців.

Окрема тема — пенсіонери, серед яких 40% змінили свою думку про Тимошенко на краще. Якщо все йтиме за планом, то нинішній прем’єр отримає загін відданих адептів, які й на вибори ходять регулярно, і в масових акціях готові брати участь не лише за гроші.

На користь лідера БЮТ відповідь ще на одне запитання: виплата компенсацій — це піар-кампанія її уряду чи справді виконання передвиборних обіцянок її блоку?

Більше 40% опитаних згодні з першим твердженням, проте на 7% більше переконані, що зіткнулися з досить рідкісною подією виконання передвиборних зобов’язань і становленням відповідальної сили в особі БЮТ (діаграма 2).

За великим рахунком, до цього лише чинний президент Віктор Ющенко акцентовано виконав свою виборчу обіцянку й істотно підвищив виплати при народженні дитини.

Додати оптимізму Юлії Володими­рівні має і той факт, що навіть серед прихильників Партії регіонів, 22,5% поділяють погляд про виконання нею своїх передвиборних гасел.

Вагалися із відповіддю на поставлене запитання 10% громадян. Саме за політичні симпатії тих, хто не визначився, і розгорнеться основна боротьба між опозицією, главою держави та Юлією Тимошенко.

Адже якщо вони хитнуться в бік лідера БЮТ, то підтримка її окремих дій може перевищити заповітну рису в 50%, що створить їй чудові можливості для політичних комбінацій. Тобто доведи хоча б до половини свою кампанію виплати вкладів, Юлія Тимошенко буде настільки політично самодостатня, що їй вже буде все одно: чи продовжувати працювати з президентом як прем’єр, чи йти в опозицію, чи планомірно готуватися до президентських перегонів.

Як то кажуть, потрібне Юлія Володимирівна вибере в потрібний час і в потрібну мить.

Лідер БЮТ вже сьогодні прораховує всі три варіанти. До останнього часу, за інформацією, що надходила з її команди, вона була налаштована на досить тривалу роботу в ролі прем’єра. Кажуть навіть, що вона заборонила своїм прихильникам привселюдно коментувати дії президента, залишивши цю прерогативу за собою та Олександром Турчиновим.

Модель взаємодії глави держави та Кабміну, де-факто оформлена ще за уряду Віктора Януковича, не змінилася: глава держави дає вартісні вказівки та настанови, а міністри мають їх виконувати. Проте попередній уряд часто-густо ігнорував директиви президента, що неминуче вело до відкритого протистояння.

Тимошенко досі цього собі не дозволяла. Навіть у конфлікті з усуненням Валентини Семенюк з посади представника уряду так і не перейшли в справжню інформаційну контратаку, досить скупо, хоч і в’їдливо, прокоментувавши президентський указ про припинення кабмінівського рішення.

Проте варіант тривалого співіснування президента Віктора Ющенка та прем’єр-міністра Юлії Тимошенко стає все більш малоймовірним. Тривожний дзвінок, і не один, для Юлії Володимирівни вже пролунав. Конфлікт із президентом Віктором Ющенком стає дедалі випуклим і об’ємним, набуваючи публічних форм, особливо в привабливих економічних секторах.

Дійшло до перевірки Генпрокура­турою діяльності Кабміну в газовій сфері. Саме газовий конфлікт визначить сценарій взаємодії Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко на довгострокову перспективу.

Тому цілком реальним сьогодні є варіант і з ваговитою участю лідера БЮТ у президентських перегонах.

І ще один важливий момент: на фоні зниження рейтингів як Партії регіонів, так і «НУ–НС», єдиною силою, потенційно зацікавленою в проведенні нових дострокових парламентських виборів, є БЮТ. Поки він не може самостійно сформувати більшість у майбутній Верховній Раді. Але що буде за кілька місяців?

Зробивши безпрограшний хід і приступивши до реальних виплат, Юлія Володимирівна зуміла конвертувати виплачені тисячі в серйозну електоральну прибавку. Тепер вона працює над накопиченням фінансових та організаційних ресурсів, планомірно готуючись до подальшого розвитку своєї кар’єри.

Проаналізувавши політичні наслідки дій Тимошенко, необхідно зупинитися і на наслідках економічних.

Опозиція та частина експертів заявляли, що виплати компенсацій призведуть до стрімкого зростання цін. Січневі 2,9% інфляції дають зайвий козир опонентам прем’єра.

Проте виплата вкладів навряд чи буде вирішальним чинником у розкручуванні інфляційних процесів. Роздрібний товарообіг за минулий рік становив 318 млрд. гривень. Не меншим, а більшим він буде і нинішнього року. Додаткове вливання 6 млрд. гривень (а це менше 2% від загальної суми товарообігу) не може істотно вплинути на розкручування інфляційної спіралі. На ситуацію будуть впливати дещо інші чинники.

По-перше, над 2008 роком нависає інфляційний заділ, залишений урядом Віктора Януковича, — 16,6% минулорічної інфляції. Економіка штука інерційна і принаймні ще кілька місяців ми будемо відчувати тиск цього чинника.

По-друге, ціни зростуть переважно на продукти харчування. Отриму­ють внески в основному люди, м’яко кажучи, не зовсім забезпечені. Отри­ману тисячу вони не будуть знову вкладати в банк (за даними Ощадбанку, таких всього 16%), не будуть купувати собі одяг чи мобільні телефони. Вони будуть купувати насамперед елементарне — їжу, предмети першої необхідності.

І саме в цьому сегменті ринку ми матимемо найбільшу інфляцію, яка підстьобується і світовим зростанням цін на продовольство.

По-третє, сама постійна дискусія про зростання цін провокує інфляційні процеси, оскільки підігріває інфляційні очікування громадян.

Тут причина, швидше, не економічного, а психологічного характеру. Але нам, як то кажуть, від цього не легше.

* * *

Юлія Тимошенко перед нашими з вами очима здійснює свій прем’єрський подвиг, котрий сьогодні приніс їй суттєві електоральні дивіденди. За рахунок експансії на Схід і Південь, залучення симпатій пенсіонерів вона знаходиться за крок від заповітної мрії — перетворення на реального лідера країни, політична вага якого вже не залежатиме від формально займаної посади. Перетворення на лідера, готового створювати нові правила в дер­жаві й грати за ними.

Інше питання — чи готові інші політики до ролі пішаків у задуманій нею грі?

Дослідження було проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 31 січня до 5 лютого 2008 року. Було опитано 2017 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України. Теоретична помилка вибірки — 2,3%.