Обмінний курс

Зустріч першого заступника міністра закордонних справ Північної Кореї Кім Ге Гвана і спеціального представника США у справах КНДР Гліна Девіса, які на чолі делегацій своїх країн провели в Пекіні консультації між Пхеньяном та Вашингтоном, знаменує собою певне зрушення на шляху до врегулювання ядерної проблеми Корейського півострова. Результатом цієї зустрічі стало те, що північнокорейське керівництво погодилося запровадити мораторій на ядерні випробування, запуски ракет великої дальності та діяльність зі збагачення урану на підприємстві в Йонбені, а також допустити МАГАТЕ для контролю за мораторієм на збагачення, доки триватиме «продуктивний діалог» між Північною Кореєю і Сполученими Штатами.

На це рішення Пхеньян погодився в обмін на 240 тис. тонн продовольчої допомоги від США. Сполучені Штати, за інформацією південнокорейської газети «Корея Геральд», також заявили, що ядерні об’єкти КНДР мають перебувати під контролем МАГАТЕ і, врешті-решт, бути виведеними з робочого режиму. У відповідь північнокорейська сторона заявила, що дуже важко зупинити програму з міркувань безпеки та через високі витрати на відновлення діяльності об’єктів, і запропонувала «інший варіант».

Після цього кроку з’являється шанс на вихід із ситуації застою в північнокорейському питанні і виведення керівництва Північної Кореї на новий етап шестисторонніх переговорів. Адже Пхеньян погодився на дві з трьох основних початкових умов: відмова від розробки ядерної зброї, повага до прав людини і дозвіл на повернення у країну інспекторів МАГАТЕ. Однак продовження процесу пошуків можливості розрядки на Корейському півострові не слід відкладати.

Якщо таке перезавантаження справді має шанси, то почати повноцінно його реалізовувати можна буде лише після квітня 2012 року, коли закінчаться святкування століття від дня народження засновника КНДР Кім Ір Сена. Бо доти все керівництво Північної Кореї буде зайняте підготовкою до цієї дати і самим святкування.

Тим часом Сполучені Штати не можуть одноосібно реалізовувати програму денуклеаризації на Корейському півострові, а це означає, що шлях до порозуміння лежить через створення регіональних механізмів безпеки та економічної інтеграції. А питання відмови Пхеньяна від ядерної програми не вирішити у процесі кількох етапів перемовин між США і КНДР.

Важливу роль тут відіграє Пекін. Позиція Китаю щодо Північної Кореї базується на кількох дуже важливих моментах. По-перше, у разі дестабілізації в КНДР до Китаю відразу ж ринуть мільйони північнокорейських біженців, а це викличе величезне навантаження на китайські інфраструктури.

По-друге, китайське керівництво не зацікавлене у появі на Корейському півострові возз’єднаної корейської держави, оскільки це корінним чином змінило б геополітичну ситуацію у регіоні. Зараз Китай має на своєму кордоні злиденну, слабо передбачувану, але комуністичну державу, залежну політично й економічно від Пекіна. А з появою демократичної і капіталістичної єдиної Кореї, орієнтованої на Сполучені Штати, Китай явно програє.

Звісно, гіпотетично КНР могла б розглядати й варіант повалення нинішнього північнокорейського режиму із встановленням маріонеткової влади, яка буде лояльнішою до інтересів Пекіна. Можна навіть зробити припущення, що Південна Корея і Сполучені Штати могли б схвалити такі дії. Єдиною проблемою залишатиметься те, що, за цим сценарієм, Китай муситиме взяти на себе функції країни, котра надаватиме довгострокову підтримку Північній Кореї.

Економіка ж КНДР - настільки занедбана, що роль патрона Пхеньяна потребуватиме від Пекіна дуже багато часу та ресурсів. Китай на постійній основі повинен буде годувати, одягати і забезпечувати паливом та будівельними ресурсами населення КНДР. Очевидно, що китайці цілком спроможні «потягнути» північнокорейців на початку процесу відновлення, але постійне фінансування такого проекту може виявитися непідйомним і для них.

Північна Корея нині входить у дуже складний політичний період. З одного боку, зміна лідера країни дає шанси на перетворення, а з іншого - династія Кімів продовжує руйнувати КНДР, виділяючи значні суми на військові та партійні еліти, тоді як більшість громадян по всій країні голодують.

У перші місяці приходу Кім Чен Ина до влади можна розмірковувати, якими будуть зовнішньополітичні кроки нового лідера держави і чи піддаватиметься корекції внутрішня політика в самій Північній Кореї. Але навряд чи слід очікувати від Кім Чен Ина якихось несподіваних рішень. Дотримання чистоти ідеології і необхідність заслужити довіру та підтримку не лише армії, а й інших політичних угрупувань еліт, утримуватимуть його від різких кроків.

Якщо Кім ІІІ навіть не стане з часом сильним лідером, то все одно він повинен бути у змозі запобігти конфліктам серед потужних угрупувань, які тримають владу в країні, і не дати розгорітися міжусобній війні між владними кланами. Але коли позиції Кім Чен Ина виявляться не такими сильними, як у його батька чи діда, то це означає, що Південній Кореї, Китаю і навіть Заходу буде простіше чинити на нього тиск у питанні просування реформ у КНДР чи скасування ядерної програми.

Хоча навряд чи варто сьогодні бути у великій ейфорії від північнокорейських поступок. Останні два десятиліття засвідчили, що ні ізоляція Північної Кореї, ні переговори з Пхеньяном не дали жодної реальної користі. США та їхні західні союзники не змогли ні зупинити ядерну програму КНДР, ні посприяти формальному завершенню Корейської війни (військовий конфлікт 1950 -1953 років, який закінчився підписанням угоди про перемир’я), ні підірвати або лібералізувати північно-корейський режим, ні інтегрувати Північну Корею у світову економіку, ні добитися примирення Пхеньяну і Сеулу. Жодне з цих завдань так і не було виконане.

Однак загальним контекстом, у межах якого слід розглядати передачу влади Кім Чен Ину, безперечно, є фатальна приреченість Північної Кореї на зміни у найближчому майбутньому. Що ці зміни будуть не менш вагомими для Далекосхідного регіону, ніж падіння берлінського муру для Європи, зрозуміло вже сьогодні. І те, що в процесі зазначених змін буде відпрацьована подальша розстановка сил у цьому непростому регіоні, мабуть, і є найбільшою стратегічною зацікавленістю всіх головних гравців у цьому геополітичному театрі дій. Включно зі Сполученими Штатами, Китаєм, Росією, Японією та Південною Кореєю.

Власне, потрібне рішення, яке б і лягло надалі в основу розв’язання корейської проблеми. А також має надійти пропозиція масштабної програми і гарантії точного її виконання, а конкретно - пропозиція й гарантії переходу Північної Кореї на модель китайського типу за ресурсного й інфраструктурного сприяння Сполучених Штатів. Чого, очевидно, очікують і північнокорейські лідери.

З цієї точки зору, перехід влади до Кім Чен Ина потрібен Північній Кореї для згуртування північно-корейського суспільства перед можливим оголошенням початку «перебудови» китайського зразка в цій країні. Щоб суспільство з піднесенням перейшло до нової «версії» чучхе, яка, можна не сумніватись, у КНДР позиціюватиметься як шлях до мирного приєднання Південної Кореї. І не лише для того, аби ввести себе в оману, а й тому, що інакше позиціювання у справді глибоко зомбованому суспільстві може викликати значні збурення та зашкодити самому процесові вирішення внутрішніх, а відтак - і зовнішніх проблем.

Але «перебудова» може мати і свої специфічні наслідки. Бо найбільшим досягненням династії Кімів є те, що, незважаючи на жорстоке правління, обидва попередні лідери все ж таки померли своєю смертю і навіть були оплакані підданими.

Для Кіма ІІІ сьогодні критично важливо, чи він буде здатен, і наскільки, контролювати ситуацію у КНДР - чи сам потрапить під контроль військових та політичних еліт. Це дуже складна дилема для Кім Чен Ина. Оскільки, з погляду політичного виживання, новому керівникові Північної Кореї краще поки що взагалі нічого не змінювати, а просто йти курсом, розпочатим його батьком Кім Чен Іром…