Non est culpa vini, sed culpa bibentis*

За якісь лічені дні маловідомий на пострадянських просторах громадянин Російської Федерації Геннадій Онищенко перетворився на вершителя доль грузинських і молдавських виноробів. Головний санітарний лікар РФ, яким, власне, він і є, відтепер вирішує, які алкогольні напої безпечні для здоров’я росіян, а які — чистої води отрута. Він охоче позує перед російськими телекамерами, але чомусь навідріз відмовляється зустрічатися з грузинськими та молдовськими делегаціями, які виявили бажання наочно переконатися в таких невтішних для них результатах лабораторних досліджень.

Не збирається, схоже, Онищенко здавати й відведену йому роль головного ньюсмейкера в новій торговельній війні Росії проти особливо вибагливих партнерів по СНД: початковий список забороненої винної продукції з його легкої руки незабаром поповнився коньячною, а на момент підготовки цього матеріалу фінальне попередження було винесене експортерам грузинської мінеральної води «Боржомі». Крім того, на Військово-Грузинській дорозі російські митники призупинили пропускання сільськогосподарської продукції із Сакартвело.

Зменшити запал російських «санепідеміологів» не спроможні навіть найвагоміші докази супротивників ембарго. Ні те, що майже всі грузинські та молдавські підприємства з виробництва вина створені за участі російського капіталу. Що ця заборона точно так само б’є по російських імпортерах молдавської та грузинської алкогольної продукції, внаслідок чого можуть залишитися без роботи близько 250 тисяч російських громадян. Ні те, що Держалкогольінспекція Татарстану, яку вважають найсуворішим органом перевірки в Росії, 2005 року забракувала за показником наявності синтетичних барвників понад 250 тисяч пляшок червоного вина, із яких 72% становило російське, 18% — молдавське, 8% — грузинське, 1% — українське. Ні те, що пестициди у винах двох пострадянських і ще двох латиноамериканських (Аргентини і Чилі) республік не могли бути виявлені хоча б тому, що, за даними експертів, у Росії просто не застосовується методика їх виявлення у вині через дорожнечу процедури.

І, нарешті, молдовське вино продається в 43 країнах світу, і подібних претензій щодо його якості ніхто ніколи не висловлював. Водночас ембарго не поширилося на продукцію заводів, розташованих у Придністров’ї, а в момент, коли молдовські чиновники дружно оббивали пороги російських відомств, російська сторона висловила готовність надати Тирасполю безоплатну допомогу у розмірі 50 млн. дол., а також 150 млн. дол. у вигляді кредитів.

Що ж до Молдови та Грузії, то обидві республіки експортували в Росію близько 80% своєї винної продукції. Для порівняння — на Україну, Білорусь і Казахстан разом узятих припадало тільки 15% молдавського експорту. На поставках вин до Росії вибудовувалися цілі стратегії компаній. Заради справедливості лишень зауважимо, що в січні—лютому 2006 року в 15 разів зросли обсяги продажу молдавського вина на румунському ринку, у фінансовому еквіваленті це становило два мільйони євро.

Беззастережну ставку на російський ринок робили навіть при тому, що такими виховними заходами Кишиневу й Тбілісі в Білокам’янній погрожували давно. У випадку з Молдовою, наприклад, тема можливих санкцій у вигляді заборони на ввезення молдавської алкогольної продукції спливала відразу, щойно дії Кишинева розходилися з генеральною лінією Кремля стосовно придністровського врегулювання. Проте для такого рішучого кроку в російській столиці, вочевидь, не вистачало одностайності. Якщо в період торішньої парламентської кампанії в РМ спецоперація «Покарати Молдову» була практично схвалена в російському МЗС (принаймні її підтримував заступник міністра Валерій Лощинін), то, за деякими даними, вона не знайшла належного розуміння в інших можновладців, зокрема міністра економіки Германа Грефа.

За умов так званої економічної блокади Придністров’я з’явилися, вочевидь, нові аргументи на користь таких санкцій. Пам’ятається, дехто з відомих представників Тираспольської адміністрації ще в перші дні запровадження нових митних правил попереджав автора цих рядків, що придністровський рахунок Україні та Молдові виставлять у Москві. «Тоді на своїй шкурі відчуєте, що таке економічна блокада», — доводилося чути від одного тамтешнього полісмейкера.

Те, що причини нової торговельної війни полягають зовсім не в турботі про здоров’я росіян, не приховують у приватних розмовах і російські дипломати. При цьому вони активно апелюють до багатого історичного досвіду в цій справі Сполучених Штатів. (Просто дивовижно, як ще в Білокам’янній не згадали Берлінський декрет 1806 року, за яким усім європейським країнам заборонялося торгувати з Великобританією, або «континентальну блокаду», яку тому ж туманному Альбіону влаштував Наполеон.) Та навіть «рівняючись» на Вашингтон, вони чомусь забувають, що американці ніколи не видавали торговельну війну за порушення фітосанітарних норм, а при запровадженні кожного окремо взятого ембарго чесно пояснювали причину такого кроку. Так, наприклад, три роки тому Вашингтон заборонив імпорт у США товарів із Бірми за те, що за грати був кинутий тамтешній лідер опозиції.

Що ж до реакції чергових жертв російських «фітосанітарних норм», то, попри спроби Саакашвілі та Вороніна солідаризувати свої дії, Молдова зрештою зайняла більш м’яку позицію. Водночас як грузинський президент продовжує називати Росію «підступним, хитрим, дуже неприємним сусідом», а держміністр Георгій Хаїндрава і зовсім «фашистською державою», молдавські верхи поводяться підкреслено дипломатично. Прем’єр Василе Тарлев, наприклад, минулого вівторка запевнив, що Кишинів у жодному разі не має наміру загострювати відносини з Росією. При цьому, немов між іншим, висловив надію, що ціна на російський газ для Молдови залишиться старою — у 110 дол. за тисячу кубометрів. Сказано це було так, ніби зовсім не представник Молдови ще 28 березня нинішнього року погрожував заблокувати вступ Росії до Світової організації торгівлі, а молдавські переговірники навіть і не натякали на можливість такого кроку в ході останнього засідання Робочої групи з приєднання РФ до СОТ в Женеві.

Насправді, як свідчать наші дипломатичні джерела в Кишиневі, позиція молдовської влади була підкоригована після відповідних консультацій з євросоюзівськими колегами. Молдован у Брюсселі запевнили, що гальмування вступу Росії у СОТ — зовсім не найкращий вихід із ситуації. Швидше, навпаки: ЄС міг би вплинути на розв’язання проблеми, якби Росія була членом Світової організації торгівлі. Побічно це підтверджує і заява щодо цього єврокомісара Беніти Ферреро Вальднер: «Росія поки не є членом СОТ, і в цьому плані не пов’язана з нами (Європейським Союзом. — Авт.) спільними зобов’язаннями».

Поки що зазвичай прихильний до побажань молдовської сторони ЄС запитав у Кишинева дані про втрати РМ у зв’язку із запровадженням заборони на експорт у Росію (цікаво, чи була запитана аналогічна інформація в Києва після запровадження нових митних правил на українсько-молдовському кордоні?). Факт сам по собі примітний, оскільки демонструє: антиросійська риторика Вороніна не викликає серед євросоюзівських бюрократів таких побоювань, як аналогічні випади на адресу Москви Михайла Саакашвілі.

Проте не тільки єесівські поради утримують молдовську сторону від того, щоб ускладнити російське входження у СОТ і реанімувати претензії президента Вороніна, що стосуються «окупації Росією східних регіонів Молдови». У Кишиневі, вочевидь, усвідомлюють: спроби в стислі терміни переорієнтувати винний експорт країни на інші ринки нереальні, а можливість втратити сотні тисяч робочих місць — не найкращий приклад процесів євроінтеграції, що декларуються молдовським керівництвом.

Мають своє пояснення й ультимативні нотки грузинської влади. Наші співрозмовники в Тбілісі акцентують увагу на тому, що немає жодних гарантій позитивних змін у поведінці Росії з торговельними партнерами після її вступу до СОТ. Ще за кілька місяців до «винного конфлікту» на конференції Світової організації торгівлі в Гонконгу грузинські представники привселюдно заявили, що російська сторона не виконує свої зобов’язання за двостороннім протоколом, підписаним 2004 року. Зокрема йшлося про те, що, підписуючи цей документ, росіяни обіцяли зняти обмеження на провезення підакцизних товарів через митно-пропускний пункт Казбегі—Верхній Ларс, проте незабаром єдиний офіційно узгоджений пункт на кордоні з РФ був позбавлений статусу акцизного, зате два незаконних в Абхазії залишилися.

Хоч би яким був результат чергової торговельної війни Росії, партнерам по ГУАМ буде про що поговорити на майбутньому саміті без п’яти хвилин міжнародної організації. Головне, аби українські колеги, які самі недавно пережили м’ясо-молочну епопею, не робили вигляд, що проблема торговельних війн Росії їх більше не стосується.

* Винне не вино, а винний питущий (лат.)