НЕМАЄ СНІГУ? ЗАТЕ Є ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ!

Донедавна Україна залишалася єдиною з усіх держав Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, котра за ціле десятиліття, чи, якщо завгодно — за дві п’ятирічки не мала ані проблиску економічного зростання. І нарешті сталося: наші доблесні макроекономісти, не чекаючи святкового бою курантів, досить упевнено кажуть про 5-відсоткове зростання ВВП 2000 року, 11 відсотків зростання в промисловості і 3,7 відсотка — в аграрному секторі. А також прогнозують, що в наступні роки тенденція збережеться. Приміром, 2001-го економіка хоч і трохи вповільнить темпи, та все ж приросте ще на 4 відсотки.

Багато це чи мало? Якщо дивитися з дна провалля, в яке наша країна примудрилася скотитися в 90-х, то до рівнин і плоскогір’їв, де будують свій добробут цивілізовані держави, приблизно стільки ж, скільки до Місяця. Пішки. Як з’ясувалося, в експертів «ДТ» є й інші заперечення проти надто оптимістичних оцінок: і якість зростання «не та», і на сімейних гаманцях воно не дуже позначилось, і в сусідів темпи вищі... Каверзують? Коли й так, то зовсім трішки — а яким, власне, бути настрою, коли зима без снігу, а «під ялинку» сунуть не шампанське з цукерками, а касети? Втім, 2001-й усіх розсудить. На те він і Новий, перший у тисячолітті, до того ж не високосний...

1. Економічне зростання в році, що минає, — випадковість чи закономірне явище?

2. Ваш прогноз на 2001-й та наступні роки.

Олександр ТУРЧИНОВ, голова комітету Верховної Ради України з питань бюджету:

— Я переконаний, що економічне зростання, яке простежувалося протягом минулого року, — не випадковість, а закономірний процес. І в основу цієї закономірності лягли реформи, проведені в паливно-енергетичному комплексі. ПЕК — фундамент економіки кожної країни, і той рішучий штурм, який уряд і безпосередньо Юлія Тимошенко повели на ПЕК у напрямі його стабілізації та детінізації, безумовно, позначився на всій економіці. Почав працювати ПЕК — почали надходити живі гроші тим- таки шахтарям, генеруючим компаніям. Підприємства почали розраховуватися з бюджетом «живими» грошима — відповідно, вони мають отримувати їх від своїх економічних партнерів, і так далі. Карусель закрутилася, і процес рушив у позитивному напрямку. Ось суть того, що ми бачимо сьогодні на рівні статистичних цифр.

Щодо прогнозу можу сказати ось що. Коли Кабінет міністрів не послабить реформ у ПЕКу, якщо нам вдасться провести бюджетну реформу, якщо ми зможемо прийняти Податковий кодекс і почати податкову реформу, якщо Верховна Рада й уряд спільно припинять адміністративне свавілля, яке стало дуже типовим явищем і в центрі, і на місцях, то, гадаю, економічне зростання тільки посилиться. Якщо ж замість жорсткої принципової позиції в уряді почнуться розбрід і хитання, якась кадрова чехарда чи пошук компромісів із тими, з ким їх знайти практично неможливо, то, безумовно, зростання залишиться тільки на папері. Зрештою, головне завдання економіки, що набула нарешті тенденції до зростання, — спроектувати цю свою позитивну динаміку на доходи громадян. Коли цього не буде, то, за великим рахунком, і зростання таке нікому не потрібне.

Ігор ШУМИЛО, заступник міністра економіки:

— Нинішньому уряду великою мірою пощастило: ситуації, коли реформи поєднуються зі значним економічним зростанням і розв’язанням низки соціальних проблем, досягнуто в Україні вперше. Хоча неправильно було б забувати, що основи закладалися раніше. Адже економічне зростання почалося ще торік — по промисловості в травні-червні, по ВВП — у вересні. І допущені в минулі роки помилки теж зіграли свою позитивну роль. Я маю на увазі насамперед збільшення дефіциту бюджету- 99, плюс великі погашення по соціальних боргах торік — ці явища сприяли розкручуванню споживчого попиту. До того ж до травня не було жорсткості в платежах. І досі певна частина економічного зростання забезпечується за рахунок того, що в економіці збільшується прострочена заборгованість. У цьому плані всі п’ять відсотків приросту ВВП, звісно ж, не є здоровими — дай Боже, щоб два-три відсотки.

Однак не можна не бачити і серйозних якісних змін. Реформи в легкій і харчовій промисловості, та ж приватизація зробили ці галузі більш конкурентоспроможними. І 30-, а то навіть 40-відсоткове локальне зростання, яке ми тут бачимо, — непогане свідчення тому. А посилення зовнішнього попиту добре зіграло на зростання експорту в чорній та кольоровій металургії, машинобудуванні.

Ясна річ, великою несподіванкою виявилася сама величина зростання ВВП — за нашими останніми прогнозами, вона сягне 5%. Пам’ятаю, багато хто сміявся, коли наприкінці 1999 року я виступав перед депутатами з макроекономічним прогнозом на 2000-й і говорив про двовідсоткове зростання, говорив, що середньорічний курс гривні до долара буде 5,78...

Як відомо, уряд визначив шість головних напрямів своєї діяльності. І два з них зіграли 2000-го дуже позитивну роль. Це запровадження грошових розрахунків із бюджетом та вимога грошових платежів за енергоносії. Фактично зростання «живих» грошей в енергетиці сприяло зростанню платежів у всій економіці, вимагало переходу на прозоріші фінансові потоки. Сьогодні в країні вже є політико- економічні кола, яким вигідні стабілізація, зростання виробництва і навіть прозорість фінансових схем.

Нинішнє зростання, на мій погляд, пов’язане і з проявленням частини тієї економіки, яка колись перебувала в тіні. Готуючи програму «Україна-2010», ми виходили з того, що на початковому етапі за рахунок детінізації забезпечуватимуться 1—1,5 відсотка загального зростання ВВП, а надалі — навіть 2— 2,5%. Гадаю, цей процес уже почався в році, що минає, і принаймні 1—1,5% отримано за рахунок цього чинника. Хоча податкові ставки та методи податкового адміністрування, як і раніше, не стимулюють людей вкладати свої гроші в українську економіку.

2001-го ми очікуємо чотиривідсоткового зростання. А в наступні роки — на рівні 6,5—7%. Для держави, яка має настільки низькі стартові показники, ці темпи реальні.

Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ, радник Президента України, голова ради Національного банку України:

— Оцінюючи економічні результати року, що минає, дуже важливо не втратити почуття реалізму. І я б у цьому зв’язку не перебільшував значення позитивної динаміки зростання ВВП.

З моєї точки зору, проблема підсумків року має розглядатися в двох площинах. Перше — чи повною мірою реалізовано сприятливі політичні та економічні передумови. Маю на увазі, з одного боку, ту сприятливу політичну ситуацію, яка склалася після виборів Президента та формування парламентської більшості, а з другого — закінчення кризи, після якої в економіці завжди наступає фаза піднесення. Воно саме по собі виводить економіку на вищий щабель, навіть якщо сидіти склавши руки. До того ж ми мали надзвичайно сприятливу зовнішньоекономічну кон’юнктуру і сприятливу економічну ситуацію, викликану девальвацією гривні в 1998—1999 роках. Якщо поглянути з цієї точки зору, то 5-відсоткове зростання ВВП — показник надзвичайно скромний: приміром, у Росії він у півтора раза вищий.

Другий зріз проблеми — чи відбулися в економіці реальні якісні зміни? На жаль, 2000-й не став роком зменшення числа збиткових підприємств у промисловості, не став роком зменшення кредиторської заборгованості, не став роком ослаблення платіжної кризи, роком зменшення податкового тиску.

І третій зріз — соціальний. На жаль, рік, що минає, не став роком реального поєднання економічного зростання із вирішенням соціальних проблем. Звичайно, позитивним є погашення боргів перед пенсіонерами, однак у той же час знижувалася реальна заробітна плата, продовжувала поглиблюватися майнова диференціація. 5,5 мільярда зарплатних боргів у народному господарстві — це надзвичайно важкий тягар, який ми переносимо в 2001 рік.

Мій прогноз? Економічна динаміка наступного року визначальною мірою залежатиме від політичних чинників, від того, в який спосіб буде розв’язано політичну кризу, що нині поглиблюється. А як людина, причетна до проблем Національного банку, скажу, що наступний рік має стати роком ще більшої стабільності нашої грошової одиниці. Реально ми маємо прагнути до того, що, інфляція не перевищувала 10 відсотків —тоді нам вдасться вирішити надзвичайно великий комплекс проблем.

Віктор СУСЛОВ, народний депутат України:

— Те, що ми мали нинішнього року, пов’язано з прискореними темпами інфляції. Зрозуміло, що вища динаміка зростання цін веде до збільшення номінального валового продукту. Це з одного боку. З другого — звісно, чинник несанкціонованого відбору газу на суму приблизно $700 млн., який свідчить, що більше половини приросту ВВП забезпечується за рахунок крадіжки газу. Ну й в окремих галузях деякі позитивні зрушення, наприклад, у металургії, поза сумнівом, обумовлені лише коливаннями кон’юнктури світового ринку.

Загалом я не вважаю, що в Україні почалося якесь економічне зростання. Економічного зростання немає, і якщо хочете переконатися в цьому, подивіться на показники споживання електроенергії. Принаймні вони не збільшилися, але ж виробляти продукцію, не споживаючи електроенергії, неможливо.

Наступного року економічна ситуація лише погіршиться — як наслідок неефективної політики нинішнього уряду.

Тетяна СИТНИК, головний економіст Міжнародного центру перспективних досліджень:

— Досі у своїх публікаціях центр вживав термін «стійке економічне зростання», свідомо уникаючи слова «закономірне». Та тепер уже ясно, що мова може йти й про закономірність процесу. Бо, згідно з нашими дослідженнями, тенденція до стійкого зростання продуктивності економіки України започаткувалася ще в четвертому кварталі 1999 року. Відтоді ВВП зростає швидше, ніж обсяг фактично відпрацьованого часу на підприємствах. Через це в третьому кварталі поточного року центру навіть довелося переглянути свій прогноз у бік поліпшення економічної ситуації: у 2000 році ВВП зросте на 5%, а у 2001—2002 роках — на 4,5%. Гадаю, що зростання триватиме й далі — не так просто зупинити цей розкручений маховик.

Чинники подальшого зростання щонайперше належать до сфери державної політики. Уряд, дотримуючись жорсткої бюджетної політики і послідовно зменшуючи податкове навантаження, сприяв збільшенню інвестицій, які є визначальною передумовою підвищення продуктивності. Крім цього, істотне пожвавлення економічної активності у 2000 році обумовлене ще й такими обставинами: 1) підвищенням внутрішнього попиту за рахунок збільшення реальної заробітної плати, активізації малого бізнесу і погашення соціальних боргів бюджету; 2) збільшенням інвестиційних ресурсів підприємств завдяки зменшенню податкового навантаження та зниженню ставок кредитування. Адже у 2000 році були скасовані «дорожні» збори, скорочено кількість груп підакцизних товарів, поліпшено стан справ з бюджетним відшкодуванням ПДВ; 3) фінансовою стабільністю: обмінний курс був передбачуваним, монетарна політика — більш послідовною, а грошова експансія мала стимулюючий ефект; 4) сприятливою зовнішньою кон’юнктурою: незважаючи на підвищення світових цін на нафту та нафтопродукти, світова економіка далі зростала.

Слід сподіватися, що у 2001—2002 роках дія цих основних чинників пожвавлення ділової активності триватиме, а до них додадуться ще й успіхи економічної політики уряду в приватизації природних монополій. Природні монополії зазвичай є галузями інфраструктури, а отже, їх розвиток в значній мірі визначатиме стійкість економічного зростання. Їх приватизація, до того ж, стимулюватиме ефективне використання ресурсів.

Головним ризиком для цього оптимістичного прогнозу є низька спроможність уряду до вироблення послідовної державної політики та її обгрунтування перед опозицією і громадянами. Така слабкість Кабміну посилюватиме невизначеність у діловому середовищі. У свою чергу, ця невизначеність стримуватиме споживання та інвестиції. Ризик зростатиме з наближенням до 2002 року — року виборів до Верховної Ради.

Валерій ГЕЄЦЬ, академік НАН України, директор Інституту економічного прогнозування:

— Зростання в Україні 2000 року — це закономірний наслідок змін, що відбулися в економіці в 1998—1999 рр., і реакція на ті зрушення, які відзначалися торік. Іншими словами, економіка реагує на ринковий сигнал. Однак зовсім не означає, що це закономірне явище — навіть за таких самих умов — обов’язково триватиме 2001-го і в наступні роки.

Існує кілька причин, які сприяли зростанню. По-перше, хороша зовнішня кон’юнктура в навколишньому економічному світі. Друга причина абеткова — після фінансової кризи й девальвації (а саме з цими явищами ми опинилися віч-на-віч 1998—1999 роках), як правило, настає пожвавлення, оскільки активізується експорт, що стає вигіднішим, порівняно з імпортом. Третя причина — значні обсяги імпортозаміщення. Це означає, що замість імпортного товару населення по окремих товарних групах переорієнтувалося на товари вітчизняного виробництва. Нарешті, певною мірою в економічному піднесенні є й заслуга уряду, оскільки він підтримав ці сприятливі умови.

Щоправда, пересічний українець ще не відчуває економічного пожвавлення на собі. І це можна пояснити: зміни, що відбуваються в нетривалому періоді (рік чи два), можуть зовсім не стосуватися дуже багатьох товаровиробників і значних груп населення. Адже в цей час простежується піднесення лише окремих секторів економіки, тоді як інші ще не встигають підвестися. Щоб населення відчуло зрушення на краще, потрібне всеосяжне охоплення галузей.

Втім, є й інший момент: нинішнього року відзначається дуже інтенсивний приріст обсягів капіталовкладень, що свідчить про досить високу схильність до заощаджень. А коли так, то поточне споживання, природно, скорочується. Щоб кожен житель України відчув зміни, потрібне економічне зростання як мінімум у середньостроковому періоді — приблизно три-п’ять років. Я вважаю, що в 2001 і 2002 роках є передумова для збереження нинішньої тенденції. Зростання не буде таким динамічним, як нинішнього року, — 5% —але є всі передумови отримати від 3 до 4%.

Хоча й тут існують кілька не зовсім зрозумілих моментів. Приміром, невизначеною залишається ситуація з реструктуризацією боргів, відповідно, ми не знаємо, наскільки ймовірне загострення у фінансовій сфері. Далі. Є різні прогнози щодо світової кон’юнктури. Деякі з них свідчать, що світовий приріст ВВП 2001 року, порівняно з 2000-м, трохи зменшиться. Отже, існує ймовірність скорочення зовнішнього попиту. Більше того, в наших основних торгових партнерів і сусідів можуть виникнути серйозні ускладнення у фінансовій сфері. Зокрема в Польщі існує величезний дефіцит торгового балансу. Таким чином, усе це може значно обмежити економічне зростання в Україні 2001—2002 роках.