Наведення спалених мостів

Людям, котрі давно і добре знають Віктора Ющенка і Віктора Януковича, достеменно відомо, що в обох політиків є слова-паразити. Щоправда, зовсім, не безневинні. Ющенківське «так» і януковичське «безумовно» багато співрозмовників сприймають як вияв згоди зі сказаним. Насправді ж мовою обох політиків це означає — «я вас почув», а не «я з вами згодний». Багато хто ставали жертвами таких непорозумінь... У результаті ними стали і Ющенко, і Янукович із перспективою приєднання до цього переліку постраждалих усього українського народу.

Остання п’ятигодинна зустріч між прем’єром і президентом, за словами Юлії Тимошенко і самого Віктора Андрійовича, закінчилася визначенням і узгодженням взаємоприйнятної дати проведення виборів. За даними «ДТ», йшлося про 30 вересня. Це, звичайно, істотний крок до «датського» компромісу з боку опозиції і президента. Ющенко позначену дату сприйняв як підсумок переговорів. Янукович з нею «безумовно» погодився. Проте президент, очевидно, не надав ваги тим умовам, які висунув прем’єр: вибори лише після рішення Конституційного суду; після повернення в зал опозиції з метою ухвалення як «мінімум малого» пакета законодавчих змін, потрібних для проведення виборів. (Щирі обіцянки Плюща щодо возз’єднання НУ і ПР у залі наступного парламенту і кон’юнктурні слова з цього приводу Балоги — не предмет нашого сьогоднішнього обговорення).

У переліку, на перший погляд, виправданих умов Януковича було «друге дно». Для того, щоб розібратися, з якої причини воно з’явилося, зробимо невеличкий стрибок убік — у стан прем’єрської партії. Як уже згадувалося в минулому номері «ДТ», Партія регіонів не в захопленні від існуючих рейтингових соціологічних показників, які дають шанс після виборів відстояти владу, але не дають гарантій її забезпечення. Рейтинг «Нашої України» повзе вгору зі швидкістю альпініста-початківця. Рейтинг Луценка — із швидкістю отця Федора. БЮТ стоїть на місці, але він, як і всі, окрім «Народної самооборони», кампанії ще не розпочинав. Перспектива прийти до фінішу «ніс у ніс» не влаштовує тих, хто сьогодні має контрольний пакет влади в країні. Більш того, далеко не всі в «Регіонах» упевнені в подоланні бар’єра соціалістами. Та що ще важливіше — у можливості особистого повернення в гіпотетично досяжну повторну владу. Лідерам партії доведеться виправляти свої помилки і приймати до лав, обіцяючи кадрові перспективи, представників не лише донецької і луганської політичної й економічної еліт. А список не гумовий, та й Кабмін теж — далеко не в кожного нинішнього міністра і голови парламентського комітету є впевненість, що ця посада закріплена за ним і на другу каденцію. Які журавлі, коли і з синицями непогано?

Саме цей глухий спротив на чолі з активним внутрішньокоаліційним ополченням спікера не давав можливості Януковичу прийняти остаточне рішення. Саме тому прем’єр, крім переговорного процесу, проведеного з президентом, забезпечував собі реалізацію іншого плану. Ухвалення рішення Конституційним судом мало різко зміцнити позицію коаліції і, звісно, послабити президентську. Що стосується ухвалення малого пакета змін, передусім виборного законодавства, то він слугував приманкою, яка змушує повернутися в зал фракції БЮТ і «Нашої України». Як стверджують втаємничені представники цих фракцій, після ухвалення прокоаліційного рішення Конституційним судом опозиційні фракції могли б залишити зал знову, але вже в значно полегшеному кількісному складі. Адже вербувальна робота стосовно депутатів обох фракцій останнім часом активізувалася. У результаті ні за який малий пакет ніхто б не голосував; Рада отримала б, не виключено, конституційну більшість, а опозиція, добре якщо в кількості 150 осіб, залишилася б за бортом парламенту. Словом, ситуація з узурпацією влади прем’єром, не припустити яку і мав на меті президентський указ про розпуск Ради, стала б знову абсолютно реальною.

До четверга створювалося враження, що обидві сторони під час тривалих і змістовних розмов «розводили» один одного, заманюючи в пастки. Одні хотіли заманити в зал опозицію і ляснути дверцятами мишоловки, інші — спокусити перспективами широкої коаліції, присипляючи пильний страх невпевнених у перемозі на виборах регіоналів.

Під час переговорів, які вже залишилися за межею силового протистояння, «ксьондзи охмуряли Козлевича», прямо запитуючи президента: «Що можна зробити для того, щоб він відмовився від ідеї дострокових виборів?» Думаю, саме через акумуляцію пряників міністр охорони здоров’я несподівано дістав директиви від прем’єра взяти участь у діяльності однієї з робочих груп з питання перенесення секретаріату президента в будівлю МОЗ. Проте, зважаючи на все, Ющенко не спокусився на це і комплекс інших пропозицій із боку Януковича й Ахметова.

Однак, незважаючи на певну різницю в обговорюваному і здійснюваному, сторони перебували в стані поганого миру. Вірі у декларовані позиції одне одного сприяло ющенківське «так» з приводу умов проведення виборів і януковичське «безумовно» із приводу невідомості їх проведення. Кожен чув, що хотів.

Ситуацію підірвав Піскун, котрий заявив про неправомірність дій президента, який відправив у відставку трьох суддів Конституційного суду. Ющенко сприйняв дії генпрокурора як скоординовані з Януковичем. Цілком можливо, що так і було. Але є й інша версія: Піскун, свідомо порушив домовленості між ним і Балогою, який представляє Ющенка. Вони, звісно, були укладені перед рішенням Шевченківського суду про піскунівське відновлення. Проте Святослав Михайлович не тішив себе надією, що президент ще раз подасть його кандидатуру на посаду генерального прокурора. Мости з Банковою після цілком пропрем’єрської кадрової політики в Генпрокуратурі було спалено. Піскуну треба було зробити вибір: на якому собаці далі подорожувати? І він його зробив.

Інформація про гарантовано швидке рішення Конституційного суду, заява Піскуна про незаконність зняття суддів КС і судове рішення про відновлення Станік, Іващенка і Пшеничного — стали чіткими ознаками серйозного «оточення» президента, і він почав вириватися з котла. На допомогу було покликано Турчинова, котрий дістав посаду першого заступника секретаря РНБО, оскільки готовність до неординарних дій Івана Степановича виявилася дещо перебільшеною — місце сидіння визначає кут зору. Чехарда з керівниками держохорони, яких фактично за добу замінилося троє, була сприйнята як гарячкова неготовність здаватися. Водночас президент розумів, що на посаді генпрокурора він одержав замість млявої — буйну копію Медведька: прокуратура не залишилася проющенківською — що добре, вона не стала незалежною — що небезпечно, вона стала прорегіональною — що також погано. Саме тому він підписав указ про відставку ним самим відновленого генпрокурора, котрий не виправдав сподівань.

Що було далі, ви знаєте й бачили в безкінечних новинах, які розгублено транслюють кадри захоплення прокуратури «Беркутом» під керівництвом міністра внутрішніх справ Василя Цушка. Хто дав команду міністрові відвойовувати Генпрокуратуру, вже покинуту Святославом Піскуном, достеменно не відомо. Хтось вважає, що це — Олександр Мороз. Але це, скоріше, висновок емоційний. На Банковій абсолютно переконані в тому, що команда виходила від Віктора Януковича. Той факт, що прем’єр-міністр, будучи основною стороною в переговорах із президентом, не з’явився в п’ятницю об 11 годині на домовлену зустріч із Віктором Ющенком, свідчить про заохочення лідером коаліції перспектив силового сценарію розвитку подій. Абсолютно правий Євген Марчук, який заявив в ефірі «5 каналу», що після побаченого в новинах президент і прем’єр мали негайно зустрітися, відвести команди попередні позиції й домовитися чітко й конкретно про терміни й умови проведення виборів. Янукович це робити відмовився. Принаймні оперативно.

Затягувати переговори, викликаючи роздратування у всієї країни, політики могли до тієї межі, яку переступив Цушко. Вперше в історії незалежної України сталося зіткнення між силовими підрозділами, які одержують команди з різних політичних центрів. Бездарність і незграбність Гелетея не служить виправданням для захоплення будинку Генпрокуратури спецпідрозілами на чолі з міністром внутрішніх справ. Під час 52-ден­ної кризи звільнень і відновлень у посадах було безліч, як і заяв, підкріплених депутатськими вторгненнями в держустанови і з тієї, і з іншої сторони. Але люди зі зброєю, яких, до речі, у цивільному, у Генпрокуратуру проникло не так мало... але спецпідрозділи, які спускають із сходів своїх колег-хлопців... але міністр, у ролі головної «чапаївської картоплини»... Такого країна ще не знала!

І замість того, щоб Україну, яка висить над прірвою, в чотири руки, обережно, але твердо, підтягти й дати їй зачепитися за край прірви, сторони тою чи іншою мірою продовжують безвідповідально розгойдувати на тонкій ниточці.

Наскільки відомо «ДТ», план Віктора Ющенка на п’ятницю був виписаний у двох варіантах. Перший, який поки що відкладено, виглядав так: ранкова зустріч із прем’єром мала завершитися двоєдиною появою перед народом із оголошенням чіткої дати виборів. Після цього кроку президент готовий був до проведення «технічних переговорів» — які визначають умови проведення дострокових виборів — із лідерами всіх фракцій і з участю, зрозуміло, прем’єра й спікера. Але спочатку — дата, зафіксована президентом і прем’єром. Реалізувати Ющенкові цей план не вдалося через відсутність візаві. Непояву прем’єр-міністра на Банковій на момент написання статті офіційно ніяк не було пояснено. Причому цих пояснень не домоглися й протокольні служби Ющенка. Неофіційно в бесіді з «Дзеркалом тижня» людина з близького оточення прем’єра сказала: «А з ким вести переговори? Вони ж божевільні й розуміють тільки силу»... Хочеться вірити, що це емоції. Інше ж джерело повідомило «ДТ», що Янукович не хотів зустрічатися без Мороза, а Ющенко цю умову не приймав. Можливо, по обіді зустріч усе-таки відбудеться. Але те ж джерело запевнило нас, що настрій Януковича далекий від схильності досягати поступок із президентом. Під­твердження цього — жорсткий тон, який взяв прем’єр при проведенні екстреного засідання Кабінету міністрів. Результатів якого ми, через графік здачі номера, освітити не змогли.

Поки ж, зі згаданих вище причин, президент узявся за реалізацію п’ятничного плану №2: завчасно сповіщені й викликані в Київ губернатори взяли участь у засіданні під керівництвом президента. На ньому були присутні і «силовики». Усі, крім Цушка. Міністр внутрішніх справ проігнорував дві наради в президента в четвер і, попри доставлене фельд’єгерською поштою запрошення, «чхав на президента» і в п’ятницю. Цей факт укотре підтвердив остаточну опуклість проблеми, про яку криком кричало «ДТ» ще у вересні минулого року: поділені, як «пасочки», правоохоронні силові органи стануть не стільки засобом взаємного контролю президента й коаліції, скільки засобом боротьби за владу.

У світлі того, що відбувається, президент підпорядкував собі Внутрішні війська, а виконувач обов’язків генерального прокурора Віктор Шемчук порушив кримінальні справи щодо Цушка й двох суддів Конституційного суду, яких раніше підозрювали в корупції. Двом джентльменам повістки було передано, і вони їх проігнорували. Даму, щоб вручити їй запрошення, співробітникам СБУ, яким доручено вести слідство, знайти поки що не вдалося.

План, який реалізує президент, передбачає проведення РНБОУ й з’їздів «Нашої України» і БЮТ. Мета другого заходу — скласти мандати і довести нелегітимність парламенту, у якому немає конче потрібних для роботи двох третин депутатів. З правового погляду в стислий термін провести бездоганно цю процедуру (складання мандатів) — дуже важко. Багато хто сходиться на тому, що Олександр Мороз правий — віз поперед коня ставити не можна: спочатку в секретаріат Верховної Ради має написати заяву кожен із депутатів, і лише після затвердження їх сесією (коаліційною більшістю?!) — виникне привід для проведення з’їздів. Але нині правові тонкощі, схоже, мало цікавлять обидві сторони. Ситуація пішла в рознос. І за відсутності перспектив оперативного спільного втручання президента і прем’єра вона стане для багатьох необоротною.

Мені дуже хочеться вірити в те, що на момент, коли ви триматимете в руках свіжий номер «ДТ», найстрашнішого не станеться. Вірити в це, попри наявність двох генпрокурорів, які планують взаємогострі арешти й поділяють слідчих на «своїх» і «не своїх»; попри призначення «яструбів» — заміни Радченка Кузьмуком де-юре, і Плюща Турчиновим де-факто; попри готовність Цушка в супроводі спецпідрозділів захоплювати що завгодно, й готовність Внутрішніх військ це державне «що завгодно» відстоювати; попри перемогу в оточенні й Ющенка, й Януковича радикальних настроїв.

Правове поле, здатне слугувати лекалом врегулювання ситуації, розтоптано ордами безвідповідальних політиків, куплених суддів і юристів за викликом. У цих вибоїнах неможливо знайти зерно істини. І це дуже погано. Але, з іншого боку, це можливість, відкинувши тягар взаємних претензій протиборчих сторін, переорати це поле наново, принаймні ту його частину, яка передбачає врегулювання кризи. Ідею конституційної угоди пропонував і Центр Разумкова, і потім низка інших експертних центрів. Її не почули. Для її реалізації потрібне тільки одне — воля, відповідальність і вміння приймати вольові й відповідальні рішення. Тільки для цього не треба плутати волю з упертістю або «пацанським словом»; відповідальність — із вірністю «виду», а не «родині»; рішучість — з істерією, «биковатістю» і сваволею. Усе це може дуже легко переплутатись в країні, де кожна електоральна половина уболіває не за себе, а за своїх: де Схід і Захід сидять у будинках без гарячої води; де літні люди Сходу і Заходу піднімаються додому пішки, бо ліфти не працюють; де пацієнти Сходу і Заходу гарантовано безплатно одержують у лікарнях тільки «зеленку»; де постраждалі Сходу і Заходу не довіряють судам, а водії розбивають машини об дороги «другої свіжості»...

Ні, любі мої, не варто себе тішити ілюзією, що у верхах відбувається війна за цінності, «язики» й мови, за різне бачення державних перспектив і за поліпшення життя вже сьогодні. Якщо ми це зрозуміємо, їм нікуди буде виплеснутися зі своєю безвідповідальністю і ворожим настроєм. Якщо не зрозуміємо, то станемо бензином для іскор, що висікаються.

І, мабуть, найголовніше — лідери, які поставили країну на межу громадянського протистояння, не можуть мати перспектив у суспільстві, котре себе шанує.