НАСТУП

Віктору Медведчуку буде надзвичайно важко посадити Нестора Шуфрича в крісло віце-спікера Верховної Ради. Річ не лише в тому, що більшість парламентаріїв вважають Олександра Зінченка, який сидить у цьому кріслі, людиною на своєму місці. Опір, на який наражається СДПУ(о), має значно серйозніше коріння. Їй заважає безпрецедентний навіть для України рівень недовіри й нелюбові з боку інших політичних сил. Формальні союзники СДПУ(о) з коаліції влади з ворожістю не меншою, ніж вороги з опозиції, стежать за великим походом за посадами, розпочатим партією перед 2004 роком.

У СДПУ(о) досить мотивації, щоб вимагати відставки опального Зінченка, який ще півроку тому був другою людиною в партії. Їхні стосунки, розірвані у травні його добровільною відставкою з посади першого заступника лідера СДПУ(о), продовжують погіршуватися. За час, що минув від відставки, Зінченка засудила не лише команда Медведчука, розчарування в результатах і методах роботи якої спровокувало його відставку, а й більшість людей, котрі становили в партії групу його прибічників. Першим, хто зажадав позбавити Зінченка посади віце-спікера, був випестуваний ним Михайло Папієв. А вересневе рішення про виключення Зінченка з партії, що відкрило дорогу процедурі його відкликання, приймала чернівецька організація СДПУ(о) на чолі з багаторічним другом і партнером Зінченка Ігорем Плужниковим. Це спонукало Зінченка, який раніше намагався не виносити з хати всього сміття, виступити з різкою критикою принципів, сповідуваних партією та її лідером.

Відкрите протистояння — один з головних аргументів, з допомогою яких СДПУ(о) зараз переконує парламент віддати їй голову віце-спікера. Соціал-демократи акцентують увагу на тому, що Зінченко, за обрання якого торік вони відмовилися від керівництва двома парламентськими комітетами, навмисно погано ставиться саме до їхньої фракції.

Більшість інших сил Ради визнають право СДПУ(о) ініціювати відкликання її висуванця, але допомагати в цьому не хочуть. І хоча Шуфрич, який курирує збирання підписів депутатів, каже, що їх уже понад півтори сотні (обов’язкових для винесення цієї ініціативи на голосування), той факт, що пошук письмово згодних продовжений до наступного тижня, свідчить про протилежне. До того ж є великий ризик, що багато підписантів тримають дулю в кишені.

Серед лідерів парламентських сил про свою рішучу готовність підтримати соціал-демократів заявив лише Степан Гавриш. Координатор парламентської більшості, перебуваючи під великим впливом Медведчука, має намір переконати голосувати за зміну віце-спікера всю свою групу «Демократичні ініціативи». Але в сумі із соціал-демократами це менше чверті потрібних голосів. Шість фракцій і груп виступають проти відставки Зінченка відкрито. Крім опозиційних «Нашої України», Компартії, Блоку Тимошенко і соціалістів, за його відкликання не хочуть голосувати «Народний вибір» і Народно-демократична партія. Менш явне, але більш небезпечне для СДПУ(о) небажання демонструє «Трудова Україна», друга за величиною фракція більшості. За словами одного з її помітних членів, виконком партії вже ухвалив рішення утриматися від участі в голосуванні. «Регіони України» своєї позиції не визначали. За деякими даними, частина фракції поставила підписи, але, як сказав один із її депутатів, «це нічого не означає». Раїса Богатирьова, яка очолює «РУ», не підтримує зміну Зінченка. Інші сили: фракція Аграрної партії та група «Народовладдя» разом зі спікером Володимиром Литвином — одним із центрів опору Медведчуку в парламенті — старанно приховують свої позиції. Можливо, чекають, що скаже Президент.

Багато в чому Зінченка захищає сам Зінченко. Фракція СДПУ(о) — єдина в парламенті, з якою у нього погані стосунки. Посівши місце в президії як ставленик однієї політичної сили, Зінченко в точності повторив шлях Литвина до визнання іншими силами, перетворившись на «віце-спікера усієї Верховної Ради». Ця посада стала чудовою можливістю для самореалізації зрадженої партнерами людини, яка видряпалася з лабет найтяжчої недуги. «У мене немає до себе претензій, і в мене все буде гаразд», — сказав він у четвер ввечері, після того, як Рада вперше за два місяці повернулася до прийняття законів. Беручи активну участь у їх проведенні і доклавши чимало зусиль до розвитку міжпарламентських відносин, насамперед із Польщею, Зінченко за рік завоював у Раді авторитет, якого у нього не було в попередні роки. А дедалі сильніше протистояння з Медведчуком, що його в парламенті люблять не більше, ніж у народі, викликає до Зінченка додаткові симпатії багатьох депутатів.

Те, що викликає симпатії у більшої частини парламенту до Зінченка, є головною причиною низької популярності Шуфрича серед депутатського корпусу. 36-річний есдек, який зробив протягом останнього року блискучу кар’єру в партії, нелюбий насамперед за близькість до Медведчука. Парламентарії побоюються, що, посівши крісло віце-спікера, керований главою адміністрації Президента Шуфрич стане постійним джерелом нестабільності в Раді. «Президія Верховної Ради повинна працювати на конструктив усього парламенту, а не на обслуговування окремих інтересів. Ті кандидатури, які зараз готуються в кулуарах на місце Зінченка, навряд чи найближчим часом будуть гідні цього місця», — заявив лідер НДП Валерій Пустовойтенко. Останнє зауваження відбиває ще одну поширену претензію до Шуфрича: його вважають лише рупором Медведчука, але аж ніяк не мозком. Андрій Шкіль із Блоку Тимошенко пообіцяв почастувати всіх депутатів із фракції СДПУ(о) кавою у разі обрання Шуфрича, не сумніваючись, що його поведінка на цій посаді лише нашкодить соціал-демократам. Стовідсоткова точність, із якою «спікер» фракції СДПУ(о) дотримується поглядів лідера партії, дратує не лише опонентів соціал-демократів, а й деяких із них самих. Наприклад, Леоніда Кравчука. Лідеру фракції не подобається, що багато голосувань фракції проходять без обговорення, а відповідно до розпоряджень Медведчука, які віддаються через Шуфрича. Останнім часом Кравчука також бентежать схожі на підлабузництво заклики Шуфрича висунути Медведчука кандидатом від СДПУ(о) на президентські вибори. Найтитулованіший соціал-демократ хотів би, щоб молоде обличчя партії діяло тонше. «Я думаю, що в мене є право когось учити», — сказав Кравчук, коментуючи розбіжності із Шуфричем.

Тертя, які стали помітними ззовні, зовсім не означають, що СДПУ(о) перед загрозою розколу. Неперервані особисті стосунки деяких її членів із Зінченком та ворожість, яку частина партійців відчуває до Шуфрича, не перешкоджають їм спільно боротися за повернення партії посади віце-спікера. Показово, що Кравчук, який блокував атаку на Зінченка в травні та у вересні, зараз погодився на неї. Річ у тому, що ініціатива про заміну віце-спікера — лише пункт амбітного плану встановлення контролю над максимальною кількістю владних постів, реалізацією якого зараз зайнята партія. Цей план — підводна частина поточної стратегії СДПУ(о). Надводну виражають очевидні для всіх титанічні зусилля, яких соціал-демократи докладають до встановлення парламентської республіки. Ослаблюючи президентську владу, Медведчук розраховує вирішити проблему під назвою «Віктор Ющенко». Розширюючи присутність СДПУ(о) у державних адміністраціях та радах різних рівнів, її лідер сподівається отримати перевагу в боротьбі за вплив у новій системі влади.

В умовах відсутності сильного кандидата на президентські вибори від СДПУ(о), успіх цієї стратегії стає для лідерів партії питанням політичного життя та смерті. Це гасить дедалі більшу стурбованість ряду помітних членів погіршенням іміджу партії та її лідера. Внутрішня опозиція в СДПУ(о) зараз слабка як ніколи. Ті партійці, котрі вважають шкідливими поради москвича Ігоря Шувалова — активного радника Медведчука зі специфічних політичних технологій, — виявляють стурбованість лише в кулуарних розмовах, не виносячи її на обговорення керівних органів СДПУ(о). Усі захоплені збиранням врожаю, забезпечуваного присутністю Медведчука біля Президента. За 10 місяців нинішнього року кількість губернаторів та заступників губернаторів — соціал-демократів зросла з 15 до 24 чоловік. Зі 166 до 205 зросла кількість керівників райдержадміністрацій, включно із заступниками, які мають посвідчення члена СДПУ(о). За рахунок переходів депутатів продовжують зростати представництва партії в обласних, міських, районних і сільських радах. Загальна чисельність депутатів—членів СДПУ(о), об’єднаних у 1123 фракції, зросла з 9,5 до 10,8 тис. чоловік. Отримуючи посади, есдеки не в змозі думати про альтернативи обраної партією стратегії. Ідеологічна робота, яка була найслабшим місцем СДПУ(о) ще в часи Зінченка, зараз узагалі провалюється. Те, що відбувається з нею, добре ілюструє доля її куратора в партії Миколи Песоцького: лідер луганських есдеків, який прийшов навесні з ідеями дистанціювати партію від олігархів і розвивати її публічну політику, очоливши Держрезерв, зайнятий зерном та цукром.

Наступ соціал-демократів у регіонах, супроводжуваний жорсткою конкуренцією з іншими учасниками коаліції влади, остаточно налаштовує проти них більшу частину парламенту. Кількість тих, хто воює з есдеками в Раді, уже давно перевищує конституційну більшість, копітко створювану лідером СДПУ(о) під голосування про зміну Конституції. Саме це й може врятувати Зінченка. «Про які квоти йдеться? Можна подумати, вони ними керуються у своїй діяльності», — роздратовано сказав один із лідерів «Трудової України», коментуючи апеляції соціал-демократів до міжфракційного договору від червня минулого року, що поділив посади між парламентськими силами.

Чи відступить СДПУ(о), побачивши небажання інших сил її підтримати? Настрій керівництва партії свідчить, що вона навряд чи погодиться із закликами взяти приклад із «Регіонів України», які поступилися посадою першого спікера Адаму Мартинюку. Соціал-демократи готуються до силового тиску на парламент. Якщо голосування про відкликання Зінченка провалиться, вони мають намір визнати торішній договір таким, що втратив чинність, й ініціювати переділ парламентських комітетів. Головною жертвою буде вибрано «Нашу Україну» з бюджетним комітетом Петра Порошенка, а також, не виключено, спікера Литвина. Щоправда, і в цьому разі есдеки можуть не отримати підтримки більшості депутатів, котрі розуміють, який безлад у залі спровокує така ініціатива. Але «велике полювання» СДПУ(о) це не зупинить: обрана партією стратегія не дозволяє закопати сокиру війни.