НАК «Нафтогаз України»: як замінити дефолт суперприбутком

Менше ніж за тиждень до обрання прем’єр-міністром України, а точніше минулої п’ятниці, Юлія Тимошенко отримала ще одну можливість подумати про те, яка спадщина їй дістається від попередників. Група найбільших іноземних кредиторів України поскаржилася їй, що одна українська компанія, яка позичила в них понад два мільярди доларів, уже близько півроку не виконує умов кредитних договорів або, користуючись звичною для них термінологією, перебуває в стані дефолту.

Ім’я цієї компанії — НАК «Нафтогаз України», що, втім, не повинно було стати несподіванкою не те що для нового прем’єра, а й для читачів «ДТ», котре змалювало таку перспективу ще два роки тому.

Як з’ясували іноземні кредитори, основною причиною дефолту є те, що «Нафтогаз» не може виконати умови кредитних договорів у частині надання фінансової звітності за міжнародними стандартами разом із висновком аудиторів. І, як вони з’ясували в керівників компанії та галузі, з якими вони зустрічалися, ця, на перший погляд, «технічна» проблема відбиває обурливу для них картину.

Виявляється, «Нафтогаз» перебуває в такому жахливому фінансовому стані, що авторитетні між­народні аудитори просто не вірять, що цій компанії вдасться не припинити свою діяльність у найближчому майбутньому, і тому не можуть підписатися під фінансовою звітністю за 2006 рік, яка цієї дійсності не відбиває повною мірою.

Іноземці просто не могли зрозуміти, як може національна компанія, стратегічно важлива для економіки країни, яка є, власне, одним з основних донорів бюджету і забезпечує основні обсяги транзиту нафти й газу в Європу, а також видобуває близько 90% газу й нафти в Україні, бути збитковою і мати фінансовий дефіцит? Тим більше в умовах рекордно високих цін на газ і нафту?!

Юлія Тимошенко просто взяти інформацію кредиторів до відома не могла — у руках цих людей детонатор від бомби під усією країною. (І навіть не має значення походження капіталу позичальників. Їхня логіка проста: «Винен — поверни гроші або віддай майно».) Через те що «Нафтогаз» не виконує умов кредитних договорів, вони можуть у будь-який момент протягом місяця зажадати негайно (достроково) погасити всі взяті в них кредити з урахуванням усіх можливих штрафних санкцій. А це як мінімум 3 млрд. дол. Якщо «Нафтогаз» грошей не повертає (а таких грошей у нього, попри всі заспокійливі заяви прес-служби, немає), то його оголошують банкрутом. У такому разі, як кредитори дуже чітко пояснили майбутньому прем’єру, фінансовій системі України загрожує колапс —різко подорожчає державний борг, закриються міжнародні фінансові ринки для українських банків і компаній, упаде курс гривні тощо.

Щоб хоч якось заспокоїти не на жарт стурбованих кредиторів, Ю.Тимошенко нічого не залишалося, як із ходу їх запевнити, що в разі її приходу до влади держава гарантуватиме кредиторам повернення «Нафтогазом» грошей.

Оцінивши «тямущість» головного кандидата на посаду прем’єра, іноземні кредитори поспішили їй подякувати, узявши участь у брифінгу для журналістів і розповівши про проблеми, які їм створює чинний (на той час) уряд. І полетіли, пообіцявши повернутися...

«ДТ» має намір пильно стежити за розвитком ситуації з іноземними кредиторами «Нафтогазу» та інформувати про це своїх читачів. Утім, величезний масив усієї потрібної інформації давно зібрано, як відомо «ДТ», у СБУ й Генпрокуратурі. І в них є запитання до тих, хто підписував кредитні договори. Але чому отримані кредити використано не за призначенням, поки нікого ще не запитали. І ніхто за це поки не відповів. Але головне питання нині в іншому: як урятувати від банкрутства НАК «Нафтогаз України»? Не чекаючи, поки надійде офіційна вимога від клубу кредиторів НАК повернути борги якщо не грошима (вони вже знають, що їх немає), так майном. Так, державним, починаючи з газотранспортної системи й... далі вмикайте уяву.

Є й інший варіант: відстрочити виплату боргу, реструктурувати його й надалі, зібравши всю мужність і розум, почати практично переходити до реальних цін на газ і транзит. Як? Про це, зокрема, «ДТ» запитало в Юрія Вітренка, який на той момент був радником голови правління НАК «Нафтогаз України» Євгена Бакуліна. Разом з окремими (!) керівниками «Нафтогазу» він уже півроку як переконує іноземних кредиторів не банкрутити «Нафтогаз» і почекати «ще трошки». Як він аргументує своє прохання? Позиція Вітренка полягала в такому: як тільки політична ситуація в країні стабілізується, держава оперативно вирішить основну проблему компанії — збитково низькі ціни на основні види її продукції. Зробле­но це буде або підняттям ціни, або наданням компенсації з бюджету.

До слова, більшість фахівців «Нафтогазу» завжди акцентують увагу на низьких цінах реалізації газу (та послуг із його доставки) як на основній проблемі компанії.

Але як же так виходить? Уся країна стогне від високих цін на газ, керівники «Нафтогазу України» пишаються (було б чим) підвищенням ставки транзиту, а фахівці тільки те й роблять, що нарікають на низькі ціни?

Які ціни хоче встановити «Нафтогаз України»?

Чим же все-таки не влаштовують нинішні ціни компанію «Нафтогаз України»? З цим запитанням «ДТ» звернулося до Андрія Коболєва, начальника департаменту «Нафтогазу», котрий саме і відповідає за ціноутворення.

Він розповів, що існує офіційний документ — «Порядок установлення ціни на природний газ», проект якого був розроблений «Нафтогазом України» і узгоджений з Міністерством палива й енергетики ще влітку 2007 року на виконання постанови Кабміну. У постанові уряду й у згаданому «Порядку...» чітко визначені ключові елементи того, чого хоче «Нафтогаз» — перехід на міжнародні стандарти фінансової звітності при розрахунку собівартості й обліку вартості капіталу.

Пояснюючи ці складні терміни, А.Коболєв застосував досить просту аналогію на прикладі орендної плати за квартиру. Вас вважатимуть або нахабою, або божевільним, якщо ви вимагатимете від власника квартири здавати вам її в оренду за ціною, яка усього на 7% перевищує комунальні платежі за цю квартиру. Скажімо, щоб трикімнатну квартиру в центрі Києва вам здавали доларів за п’ятдесят, а не за дві тисячі, як усім іншим. Коли вам відразу ж не викличуть психіатричну «швидку», то власник квартири вам пояснить: йому простіше продати квартиру за сотні тисяч доларів (за теперішніми цінами), покласти гроші в банк на депозит і одержувати свої 15%, що становитиме тисячу доларів на місяць, а вже ніяк не п’ятдесят. Як кажуть — «нема дурних»...

Точно так само вважає і «Нафтогаз», тому хоче одержувати нормальний дохід на вкладений капітал, а не просто невеличку надбавку до експлуатаційних витрат. Тільки вибір альтернативних заходів у цієї держкомпанії дуже обмежений: вона не може відмовитися від будь-якого «орендаря» або «продати свою квартиру» (читай — отримані від держави багатомільярдні нафтогазові активи, створені кількома поколіннями ще за СРСР). Більш того, продовжуючи аналогію з нерухомістю, «Нафтогаз» володіє не просто «квартирою, а цілим будинком», у якому живе вся країна і який потребує регулярного ремонту, найчастіше капітального...

Стосовно потреби застосування міжнародних стандартів роз­рахунку собівартості, а не національних, аргументація Андрія Ко­болєва була дуже відвертою і простою: «Ви думаєте, у світі всі дурні, а тільки ми розумні?». Хто реальні гроші в «Нафтогаз» вкладає? Ті самі іноземні кредитори. А вони на звітність за міжнародними стандартами дивляться, де збитки у «Нафтогазу» зростають. Бухгалтерія ж за національними стандартами — де прибуток показаний, нікого з нормальних інвесторів не цікавить.

На жаль, цифр і розрахунків, наскільки «Нафтогаз» хоче підвищити ціни, наприклад, на газ для населення, відповідно до їхнього проекту «Порядку встановлення ціни...», нам поки що дістати не вдалося.

Проте ми пригадали одну примітну деталь. На семінарі, організованому «Нафтогазом» і секретаріатом Енергетичної хартії, який відбувався недавно в Києві, вищезгаданий Юрій Вітренко палко дякував експертам Секретаріату за те, що, використовуючи їхні документи, «Нафтогаз» нарешті зміг зрозуміти: ставка транзиту газу територією України занижена в багато разів. При цьому він дуже переконливо розповідав, що в «Нафтогазу» є розрахунки транзитної ставки, які грунтуються на надійній інформації і відповідають усім вимогам найкращої світової практики, а головне — від­повідають букві і духу Догово­ру Енергетичної хартії, який Ук­раїна підписала і ратифікувала, і, отже, зобов’язана виконувати.

Принцип розрахунку, коли його спростити, приблизно такий. Беремо з фінансової звітності за міжнародними стандартами операційні витрати без урахування амортизації, додаємо амортизацію і вартість капіталу, розраховані на основі визначеної незалежними оцінювачами відновлювальної вартості газотранспортної системи, ділимо на одиницю «товаротранспортної роботи» (1000 кубометрів на 100 км) і одержуємо…( див. табл.).

Відповідно до цієї методики в 2006 році економічно обгрунтована ставка транзиту газу територією України мала становити не 1,6, а 5,25 дол. У 2007 році вона мала б бути 7,48 дол. А в 2008-му — і взагалі 9,32 дол. за 1000 кубометрів на 100 км.

«Без підготовки» ці цифри навіть у спеціалістів викликали, принаймні, подив. Більш того, нас самих вони вразили настільки, що здавалися неправдоподібними. Це змусило нас не раз перевіряти розрахунки, тестувати їхнє сприйняття на різних спеціалістах газової галузі і взагалі економіки — розрахунки витримували всі перелічені випробування.

І хоча принципи обгрунтування транзитної ставки, закладені в документах Енергетичної хартії, і не передбачають порівняння з транзитними ставками інших операторів у Європі, для впевненості ми це порівняння провели. Не бажаючи стомлювати читача складними деталями порівняння різних систем тарифікації, можемо лише засвідчити, що фаховий аналіз ставок у Європі тільки підтверджує вищевказані розрахунки.

Однак тоді виникає логічне запитання — коли керівництво НАК «Нафтогаз України» знає, що обгрунтована транзитна ставка в 2008 році має становити
9,32 дол. за 1000 кубометрів на 100 км, то чому воно підписує договір із «Газпромом» із ставкою 1,7 дол., тобто в п’ять разів менше?

Ціна транзитного питання — 9,5 млрд. доларів

Транзит російського природного газу територією України становить приблизно 115 млрд. кубометрів при середній відстані транзиту 1090 км. Помноживши ці цифри на ставку 1,7 дол. за 1000 кубометрів на 100 км, одержимо дохід від транзиту газу в сумі 2,13 млрд. дол. А якщо помножимо на ставку 9,32 долара за 1000 кубометрів на 100 км, то одержимо дохід від транзиту газу в сумі 11,68 мільярда доларів.

Різниця становить понад 9,5 млрд. дол. Фактично це втрати України від заниження транзитної ставки.

Тільки це зовсім не означає, що ці цифри і розрахунки не були відомі учасникам останніх знакових переговорів із «Газпро­мом», у результаті яких ціна на газ для України збільшена з 130 до майже 180 дол., а транзитна ставка зросла аж на одну десяту — із 1,6 до 1,7 дол.

Пояснили традиційно: якщо ми, тобто Україна (НАК «Нафтогаз України» і ДП «Укртрансгаз»), піднімемо транзитну ставку для «Газпрому» і його сателітів, то «Газпром» теж збільшить транзитну ставку на середньоазіатський газ для України.

Але коли ж ми нарешті назвемо речі своїми іменами?! Адже Україна купує газ на українсько-російському кордоні. Не в Туркменистану, Узбекистану або Казахстану, а в посередника «РосУкрЕнерго». Ніяких прямих контрактів на закупівлю центральноазіатського газу в нас немає і в найближчому майбутньо­му не передбачається. Тому що «Газпром» уклав довгостроковий контракт із Туркменистаном на закупівлю всього природного газу, який видобувається і ще видобуватиметься там протягом майже 30 років.

Як з’ясувало «ДТ», розрахунки економічно обгрунтованої транзитної ставки з усіма деталями і поясненнями були офіційно направлені менеджменту НАК «Нафтогаз України» перед підписанням наприкінці 2007 року нової угоди з «Газпромом» про ціну газу і транзитну ставку...

Чесно кажучи, ми намагалися знайти розрахунки затвердженої транзитної ставки. Але попри всі намагання — не виявили навіть слідів обгрунтування цифри 1,7. Може, вона просто хороша? Воронін же естет...

До речі, якщо хтось лякатиме нас Європою (мовляв, Брюс­сель не допустить підвищення транзитної ставки, оскільки Європа в цьому разі буде змушена більше сплачувати за російський газ), то нехай він відразу посилається на існуючі довгострокові контракти з європейськими покупцями російського газу: Україна в них не фігурує. Ну а моральний бік питання ліпше навіть не чіпати — малоймовірно, що небідна Європа відмовлятиме бідній Україні в праві просто покривати свої витрати на транзит, розраховані за європейськими принципами.

Дешевий імпортний газ?

Своєю чергою, сказане також означає, що коли Україна перейде на «світові» (у розумінні «Газпрому») ціни на газ, то ціна імпортного газу, розрахована за принципом «середня ціна для європейських споживачів на західному кордоні України мінус транспорт по Україні», 2008 року становитиме 250 дол. за 1000 кубометрів. «Газпром» прогнозує ціну для європейських споживачів на західному кордоні України розміром 350 дол.; витрати на транспорт розраховані, виходячи зі ставки 9,32 дол. і середньої відстані транзиту 1090 км. Тобто від ціни для європейців 350 дол. віднімемо 100 дол. за транзит — от і одержимо 250.

Простіше кажучи, Україні невигідно (!) купувати газ за нинішніми так званими заниженими цінами. Тому що за ринкової ціни на газ 250 дол. (як випливає з логіки «Газпрому») і ринкової ж ставки 9,32 дол. Україна була б ще з великим прибутком від транзиту.

А так виходить, що при максимальному обсязі імпорту в розмірі 55 млрд. кубометрів Україна «заощаджує» близько
4 млрд. дол., купляючи газ за ціною 179,5 дол. за 1000 кубометрів, як це визначено у вказаному контракті між НАК «Нафтогаз України» й ВАТ «Газпром» на 2008 рік. Віднявши цю «економію» у сумі 4 млрд. дол. від «втрат у транзиті» у сумі 9,5 млрд. дол., побачимо, що «чисті збитки» для України тільки наступного року становитимуть 5,5 млрд. дол. А цих грошей вистачило б і на підтримку ГТС у нормальному стані, й на погашення позик.

Неминуче виникає низка запитань, серед яких найменш образливим є таке: «Хто кого, зрештою, субсидує, а також що й кому здешевлює «РосУкрЕнерго»?

При цьому залишається відкритим питання про загальну доцільність субсидування споживання газу окремими галузями промисловості. Фактично зазначені 4 млрд. дол., на які знижується вартість газу для «споживачів імпортного газу», це — недоотримані доходи бюджету. Зважаючи на темпи зростання ринкової вартості одних із основних споживачів імпортного газу — металургійних підприємств, їхнім власникам живеться трохи краще, ніж українським пенсіонерам або тому ж таки «Нафтогазу України».

Що робити?

Ми не випадково приділили стільки уваги аналізу транзитної ставки й вартості імпортного газу — саме ці два параметри найбільше впливають на фінансове становище «Нафтогазу», й забувати про неї, кажучи про дефолт і можливе банкрутство «Нафтогазу», — страусина політика.

Дефолт «Нафтогазу» — серйозна проблема, і відповідальним за неї має бути дуже соромно. Від докірливого погляду громадськості вони можуть сховатися хіба що в ресторані «Мандарина», будові століття на Оболоні, еміратському офісі «Петрогазу» або в президентському номері еміратського ж готелю «Вітрило»...

Банкрутство «Нафтогазу» — це нависла загроза колапсу фінансової системи України й незалежності загалом.

Надання державної гарантії по кредитах «Нафтогазу», як пообіцяла Юлія Тимошенко, хоча й вирішує проблеми іноземних кредиторів, але буде покладено на бюджет країни, і так уже навантажений усілякими «хлібними» обіцянками.

Розв’язання проблем «Нафтогазу» докорінно можливе й лежить у переході на нові принципи ціноутворення, що означає, ніде правди діти, помітне підвищення цін.

Тільки хочеться вірити, що новий уряд і керівництво «Нафтогазу» не буде розв’язувати проблеми «багатих» коштом «бідних».

Адже буде якось ніяково відмовлятися від 9,5 млрд. дол. абсолютно законних прибутків від транзиту, субсидіювати на мільярди доларів власників українських заводів, газет і пароплавів, а фінансові проблеми «Нафтогазу», які через це виникли, й ринку газу загалом вирішувати за рахунок підвищення цін для населення України чи дотацій із бюджету.