НАДЗВИЧАЙНИЙ І ПОВНОВАЖНИЙ ПОСОЛ ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНА В УКРАЇНІ ДІТМАР ШТЮДЕМАНН: «УКРАЇНА І НІМЕЧЧИНА — ПАРТНЕРИ. А ПАРТНЕРИ НЕ ПОВИННІ БОЯТИСЯ ПРЯМОТИ ВИСЛОВЛЕНЬ»

Мова дипломатії стає жорсткішою. Напевно, тому, що дедалі жорсткішим стає світ політики. Тим, хто в цьому сумнівається, пропонуємо уважно ознайомитися з інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного Посла Федеративної Республіки Німеччина в Україні Дітмара Штюдеманна, яке він люб’язно погодився дати нашому тижневику.

— Чи можна говорити про кризу американо-німецьких відносин, викликаних різницею в підходах до розв’язання проблеми Іраку?

— Позиція Німеччини в іракському питанні добре відома: ми з самого початку вважали, що ця війна не була необхідною, не була неминучою. Оцінюючи ситуацію, що нині склалася в Іраку, ми переконані в необхідності прийняття термінових і рішучих заходів для нормалізації ситуації в країні. Причому принципова роль у розробці ефективних механізмів розв’язання іракських проблем має належати Організації Об’єднаних Націй.

Поява нових інструментів ведення політики зовсім не означає, що треба відмовитися від інструментів, винайдених раніше. Якщо починає здаватися, що ці інструменти затупилися, то їх слід не викидати, а гострити. Я це кажу, маючи на увазі насамперед такий надійний, апробований часом політичний інструмент, як ООН.

Від того, як саме цивілізований світ підійде до вирішення іракського питання, великою мірою залежить, чи вдасться людству уникнути таких конфліктів у майбутньому. Потрібний високий рівень згуртованості — це стосується всіх, хто залучений або може бути залучений у процес повоєнної облаштованості Іраку. Необхідне порозуміння, необхідні постійний діалог, постійний контакт одне з одним. Розкол — це те, чого ми повинні уникнути за будь-яку ціну. Ми не маємо права забувати про сумно відоме радянській політиці «вбивання клину». До речі, як засвідчила історія, свого часу це привело саме до зближення позицій Німеччини і США. Хочеться вірити, що так буде й цього разу, що спроби посварити нас лише зміцнять нашу єдність.

Спроби протиставити Європейський Союз Сполученим Штатам, а також (скориставшись різницею в підходах до вирішення іракського питання) спроби протиставити одна одній європейські держави починалися неодноразово. Тому залишається лише побажати всім нам (і в першу чергу країнам ЄС та США) розуміння, мудрості та відповідальності. Сподіваюся, що для наших країн, для наших політиків і дипломатів події навколо Іраку послужать важливим уроком.

Для Європейського Союзу нинішній період дуже складний і дуже важливий. Нагадаю, що іракський конфлікт виник у той момент, коли ЄС стояв на порозі вирішення, можливо, найскладніших за останні 10—15 років питань. Йдеться про масштабне розширення Європейського Союзу та способи збереження дієздатності ЄС після цього розширення.

— Коли ви говорите про спроби вбити клин, то кого саме маєте на увазі?

— Я думаю, що це запитання ми повинні ставити самі собі — я маю на увазі політиків і дипломатів, і німецьких і американських. Сьогодні, вже після закінчення іракської кампанії, необхідно дати чесну відповідь: чи була війна єдиним способом розв’язання проблеми?

Було б дуже бажано, якби Сполучені Штати Америки, розробляючи свою доктрину про превентивні заходи захисту національних інтересів, усе-таки радилися зі своїми партнерами. Зрозуміло, ретельне обговорення настільки болючого питання могло викликати тривалі й гострі дискусії. Але, на мій погляд, у цьому випадку ситуація вимагала тривалого діалогу, відвертого обміну думками й зваженого рішення.

Дуже важко займатися зовнішньою політикою, спираючись лише на підходи внутрішньої політики. При розв’язанні глобальних міжнародних проблем повинен домінувати принцип відповідальності. Відповідно до нього, той, хто має великі кошти і великий вплив, повинен нести значно більшу відповідальність.

— Певне похолодання у відносинах між США та Німеччиною стало темою гострої дискусії в німецькій пресі. Особливий резонанс, наскільки відомо, викликала надрукована у Frankfurter Allgemeine Zeitung скандальна стаття Ральфа Петерса. Як би ви прокоментували цю публікацію?

— Вона не відповідає ні німецькій чи французькій, ні американській позиції. Наші країни поєднують не лише тісні, дружні відносини, а й спільна відповідальність за стабільність у світі. Що ж до цієї статті, то йдеться про занадто емоційний памфлет, сповнений стереотипів та упереджень. Читачі Frankfurter Allgemeine Zeitung поставили (по-моєму, цілком справедливо) запитання: чи потрібно взагалі друкувати такі злобні дешеві тиради в солідній газеті.

— В іракському питанні Україна фактично виступила союзником США. Українська влада ухвалила рішення про відправку до Іраку військового контингенту. Чи може ця обставина якимось чином вплинути на німецько-українські відносини?

— Я не думаю, що іракська проблема якимось чином може вплинути на відносини між Німеччиною та Україною. Що ж до другої частини вашого запитання, то (якщо я не помиляюся) для участі у повоєнному врегулюванні іракської проблеми Україні буде потрібне запрошення іракського уряду. Проте зараз цього уряду немає як такого. Тому ваша держава має визначитися з правовим механізмом відправки свого військового контингенту до Іраку.

Якщо оцінювати українсько-німецькі відносини в цілому, то мушу зауважити: нинішнього року вони були на диво пожвавленими. Постійні контакти в різних сферах і на різних рівнях — переконливе свідчення того, що ми, як і раніше, цікаві одне для одного. Немає особливої потреби повторювати, що Україна є важливим партнером для Німеччини. Необхідно, втім, щоб ми предметно працювали над розширенням нашого партнерства.

Україна за роки незалежності зробила багато важливих кроків і досягла багатьох позитивних результатів. Проте було б нечесно залишити поза увагою негативні тенденції, які викликають у нас стурбованість. Німеччина не приховувала своєї зацікавленості в демократичній, стабільній Україні. Тож чи варто говорити, що будь-яка виборча кампанія в Україні сприймається як прелюдія до майбутніх президентських виборів. З цього погляду, в нас викликав цілком певну тривогу хід виборів мера в Сумах. На мою думку, було б корисно, якби українська влада старанно проаналізували цю виборчу кампанію і зробила матеріали свого розслідування надбанням гласності.

Не може не викликати стурбованості й стан свободи слова в Україні. Ваші журналісти і ваші мас-медіа, як і раніше, зіштовхуються з серйозними складнощами. Нового звучання ця проблема набула у зв’язку зі скандалом навколо премії «За свободу і майбутнє засобів масової інформації», присудженої головному редакторові газети «Дзеркало тижня» Володимиру Мостовому. Я не збираюся захищати пана Мостового — йому це не потрібно, він не лише порядна, а й сильна, мужня людина. І, безумовно, справжній професіонал, який заслужив цю нагороду по праву. Тому мене дивує, коли хтось вимагає від головного редактора «Дзеркала тижня», щоб він повернув премію. Для цього немає ні приводів, ні причин.

Пана Мостового відзначено премією не тому, що йому погрожували. Ця нагорода — визнання його професійних заслуг і професійних заслуг колективу, очолюваного ним. Крім того, Мостовий ніколи не стверджував, що йому погрожували. Слова про погрози звучали з вуст представників німецької преси. І я хотів би пояснити, який саме смисл вкладався в це визначення. Не йшлося про погрозу фізичної розправи з конкретною особою. Йшлося про інше — про те, що в Україні сформувалися умови, які інколи перешкоджають нормальному виконанню професійного журналістського обов’язку. Ми з вами є свідками того, що робота представників преси в цій країні, на жаль, непроста. Ця робота пов’язана з подоланням багатьох труднощів, ця робота не завжди безпечна. Загальновідомо, що останніми роками кілька українських журналістів померли насильницькою смертю і що випадків цих досі ретельно не розслідувано.

Хотів би звернути увагу на ще одну важливу деталь. Діяльність німецьких недержавних організацій є найважливішим елементом життя нашого суспільства: їхня роль дуже важлива, а їхня репутація дуже висока. І спроба втягти німецький неурядовий фонд у скандал, сфабрикований навколо Мостового, не може не турбувати мене як офіційного представника держави. Я анітрохи не сумніваюся: цей конфлікт неспроможний зашкодити репутації фонду або репутації пана Мостового. Зате він може завдати шкоди іміджу вашої країни і, врешті-решт, негативно позначитися на україно-німецьких відносинах, що складаються позитивно.

У цій ситуації мене особливо тривожить те, що в скандал виявилася втягнутою перша особа держави. Чи, можливо, її втягли. Ви знаєте, у мене складається враження: люди, які організували цей скандал із метою дискредитації Мостового, насправді дискредитували самі себе й завдали шкоди репутації держави. Як ідеться в німецькій приказці, той, хто копає яму іншому, потрапить у неї сам. Мені здається, що тим, хто розв’язав цю кампанію, насамперед слід було б потурбуватися про дотримання плюралізму інформації, про створення рівних умов для журналістської праці. А не прагнути погіршити відносини між двома дружніми державами.

— Ви згадали про певне пожвавлення німецько-українських відносин. Деякі вітчизняні аналітики безпосередньо пов’язують це пожвавлення з діяльністю прем’єра Віктора Януковича. Ви поділяєте цю точку зору?

— Мушу зауважити, що в нас були тісні ділові контакти і з його попередниками. Що ж до пожвавлення наших відносин, то це насамперед пов’язано з якісними змінами в економіці України. У цьому, на наш погляд, є заслуга і уряду Ющенка, і уряду Кінаха, і уряду Януковича. Ми можемо лишень сподіватися на розвиток позитивних тенденцій в українській економіці та на подальшу активізацію двосторонніх відносин. Збільшення питомої ваги німецьких капіталів в українській економіці, зростання німецьких інвестицій — факт. Я розцінюю цю обставину як свідчення довіри. Важливо не підірвати цю довіру. Тим паче що все ще є ризик, що позитивні досягнення в економіці можуть бути перекреслені непродуманими політичними рішеннями.

Наші відносини сьогодні інтенсивні, і це вселяє оптимізм. Та є й нерозв’язані поки що проблеми. Є складнощі, є невизначеності. Україна повинна чітко визначитися з міжнародними пріоритетами і зовнішньополітичними підходами, чітко сформулювати своє ставлення до іракської проблеми, до розвитку відносин із Росією та об’єднаною Європою.

Україна декларує прагнення інтегруватися в європейські структури. Для підтвердження цих намірів ваша держава повинна зробити практичні кроки — зокрема розглянути питання створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. І, найголовніше, зробити все можливе для якнайшвидшого вступу до Світової організації торгівлі. Коли цю перешкоду буде подолано, відкриється реальна перспектива асоційованого членства в Європейському Союзі. Я б рекомендував не звертати погляд у далеке майбутнє і не будувати планів: у такому-то році ми вступимо в НАТО, такому-то — станемо асоційованим членом ЄС, у такому-то — повноправним. На мій погляд, необхідно сконцентруватися на вирішенні конкретних завдань — у першу чергу мати членство в СОТ.

— Наскільки висока ймовірність зустрічі канцлера Герхарда Шрьодера і президента Леоніда Кучми, й чи здатна вона, на вашу думку, дати поштовх розв’язанню проблем, які є між нашими державами?

— Наприкінці нинішнього року заплановано масштабні міжурядові консультації. Якщо дозволить графік лідерів двох країн і не внесе своїх коректив міжнародна ситуація, канцлер Німеччини і президент України візьмуть участь у цих консультаціях.

Наскільки мені відомо, спілкування пана Шрьодера з паном Кучмою завжди мало відкритий, відвертий характер. Це було знаком довіри. Було вираженням сподівання Німеччини на те, що Україна знайде своє місце в Європі. Я вважаю, що нині, коли є загроза кризи, така розмова може виявитися особливо принциповою й чіткою. Якщо виходити з того, що Україна і Німеччина — партнери, то партнери не повинні боятися прямоти висловлень. Щоб спробувати уникнути кризи, щоб мінімізувати її можливі наслідки або щоб не давати приводу для необгрунтованих очікувань.