МОЛДОВСЬКЕ ДЕЖА ВЮ

Поділитися
Молдовські комуністи розбудили сплячого собаку. Телевізійні репортажі останніх кількох тижнів про масові маніфестації, що заповнюють центральні вулиці Кишинева, викликають відчуття дежа вю...

Молдовські комуністи розбудили сплячого собаку. Телевізійні репортажі останніх кількох тижнів про масові маніфестації, що заповнюють центральні вулиці Кишинева, викликають відчуття дежа вю. Занадто вже вони нагадують події кінця 80-х — початку 90-х років, коли молдовани, що збиралися на Великі національні збори, домагалися незалежності від СРСР і визнання єдиною державною мовою в країні молдовської. Емоції протестуючого населення тоді були спрямовані проти русифікації краю і так званих російськомовних громадян, які виявилися головними жертвами бурхливого розпаду радянської імперії. Тоді бажаної мети досягли досить швидко — Молдова стала незалежною, а державною мовою проголошено молдовську (ідентичну румунській — так записано в Конституції). За десять минулих років побутові пристрасті вляглися, образи трохи забулися, і в суспільстві, здавалося, відновилася громадянська злагода.

Ситуація вибухнула після того, як міністерство освіти Молдови оголосило про запровадження обов’язкового курсу російської мови в національних школах. Християнсько-демократична народна партія (ХДНП — колишній Народний фронт), який свого часу боровся саме з цим, скликала своїх прибічників на майдан перед будинком уряду, і старе гасло — «Геть русифікацію та колоніальну політику Росії» — було реанімовано.

Більше місяця близько двох тисяч учителів і школярів щодня ходили на мітинги як на роботу. Кишинівська влада відреагувала на «купку демонстрантів» призупиненням дії ХДНП на місяць. Лідерів партії позбавили депутатського імунітету, генеральна прокуратура пригрозила порушникам спокою адміністративним покаранням. Як і слід було очікувати, призупинення діяльності парламентської опозиційної партії не сподобалося Страсбургу. Парламентська асамблея Ради Європи надіслала до Кишинева своїх спостерігачів. Влада змушена була відступити, міністр юстиції відкликав заборону, накладену на ХДНП.

Конфлікт пішов на спад. Однак тут виникла нова ініціатива комуністів. У піку маніфестантам уряд не лише не скасував наказу про обов’язкове вивчення російської мови, а й ухвалив рішення запровадити з 1 вересня вивчення «історії Молдови» замість «історії румунів», яку молдовські школярі вивчали протягом останніх десяти років. Лідер фракції комуністів Віктор Степанюк аргументував таке рішення тим, що Молдова має свою історію, і молдовським дітям варто вивчати саме її, а не історію чужої держави. У логіці Степанюку відмовити важко. Та момент для такої заяви, як з’ясувалося, було вибрано не найсприятливіший. До школярів на майдані долучилися студенти й викладачі вузів, повідомивши про початок загального страйку.

Тепер перед парламентом щодня збиралося не менше двадцяти тисяч чоловік. Змінилися і їхні гасла — вони вимагали відставки президента і саморозпуску парламенту. Апогею опозиційні акції сягнули минулої неділі, коли на антиурядову демонстрацію в центрі Кишинева зібралося близько п’ятдесяти тисяч чоловік.

Застосовувати силу проти демонстрантів влада не наважилася, хоча «гарячі голови» із фракції комуністів вимагали жорсткого наведення порядку. І річ не лише в тому, що глава держави, колишній генерал міліції Воронін, має особистий досвід перебування в обложеному будинку міністерства внутрішніх справ під час виконання обов’язків останнього керівника радянського МВС. Просто керівництво країни не було до кінця впевнене у лояльності силових структур і не відчувало звичної підтримки з боку сусідів по СНД, насамперед Росії.

У надії збити наростаючу хвилю протестів молдовський уряд оголосив мораторій на рішення про запровадження обов’язкового вивчення російської мови в початкових класах загальноосвітньої школи та «історії Молдови» замість «історії румунів». Однак на цей час опозиція вже впіймала кураж і на досягнутому не зупинилася. Акції тривали, і влада пішла на чергову поступку, пожертвувавши міністром освіти Іллею Ванчем, який підписав свого часу злощасний наказ про обов’язкове вивчення російської мови. Начальник управління політичного планування апарату президента Віктор Дораш поклав на Ванча всю відповідальність за прийняте рішення і заявив, що воно не було узгоджене з главою держави. Минулого вівторка «мовний наказ» скасували, а через дві години після цього оприлюднили указ президента про звільнення міністра від займаної посади. Судячи з того, що після цього акції протесту в Кишиневі явно пішли на спад, цю відставку можна вважати максимальним досягненням опозиції.

Сьогодні вже можна зробити перші висновки щодо молдовської кризи зими 2002 року. Згадаймо, що надання російській мові статусу другої державної було однією з передвиборних обіцянок комуністів, яка забезпечила їм чимало додаткових голосів. Однак, ставши президентом, лідер комуністів Володимир Воронін зазначив, що поспішати з цим влада не має наміру, попередньо порадяться з народом, оскільки вирішення питання потребує особливої делікатності. Та про обіцяний плебісцит незабаром забули. Як і про те, що свого часу саме мовні страйки призвели до збройного конфлікту в Придністров’ї і фактично поділили країну на два береги, об’єднати які Кишиневу досі не вдається.

Не було взято до уваги й іншого — за останнє десятиліття в країні виросло нове покоління молдовських дітей, які не знають російської, і дітей-росіян, які володіють молдовською (румунською). Російські сім’ї, котрі вирішили пов’язати свою подальшу долю з Молдовою, почали віддавати дітей у молдовські дитсадки, потім — школи. Таким чином, протягом останніх п’яти років міжнаціональні проблеми в країні було знято. Так принаймні вважала російськомовна частина населення. Тепер росіяни знову почали побоюватися за свою долю, згадавши колишні гучні гасла: «Валіза—вокзал—Росія!» Таким чином комуністи, що перебувають при владі, зробили воістину ведмежу послугу росіянам у Молдові, яким, за великим рахунком, байдуже, розмовлятимуть молдовани російською мовою чи ні.

Окрім того, вони дали привід активізуватися представникам Народного фронту, що досі тихо куняли в опозиції. Затятість, із якою влада відмовлялася прислухатися до опозиціонерів і доводила свою рішучість проголосити російську другою державною мовою, різко підстьобнула опонентів правлячої партії. До речі, останні висунули вимогу провести дострокові парламентські вибори не лише з мовної причини, а й на тій підставі, що комуністи перекроїли адміністративний розподіл, повернувшись до радянських районів замість румунських повітів, і тим самим перервали виконання мандатів керівників місцевих адміністрацій, а отже — порушили права виборців. Таким чином, мовні мітинги досить швидко трансформувалися в акції, спрямовані на повалення чинної влади.

Водночас більшість спостерігачів відзначають «рукотворність» нинішньої молдовської кризи. Зрозуміло, що виступи патріотів підігрівалися фінансовими вливаннями від неурядових міжнародних організацій, оскільки без солідної зовнішньої підтримки заходи такого розмаху провести неможливо. Але цей ресурс не безмежний, він може працювати не більше двох-трьох місяців (досить згадати аналогічні акції української опозиції під гаслом «Україна без Кучми»), і зараз цей термін добігає кінця.

З другого боку, криза в Молдові — хороший урок для влади. Сьогодні молдовські виборці значною мірою розчаровані діяльністю комуністів у владних молдовських структурах. Коли ліві здобули переконливу перемогу на загальних виборах, багато хто сподівався, що розрядиться протистояння по лінії Придністров’я — Молдова і країна нарешті об’єднається, хай навіть ціною перебування при владі комуністів. Однак цього не сталося. Розчарування назріває також і в середовищі середніх та малих бізнесменів, які підтримали на виборах Вороніна, але не отримали від цього ніякої економічної користі.

Сьогодні молдовські комуністи осягають на своєму гіркому досвіді тривіальну істину — про виборця треба пам’ятати не лише перед виборами, а й після них. І підтримку в населення передусім слід набирати, підвищуючи його життєвий рівень, — у такому разі ніхто протестувати не стане. І лише потім можна братися за вирішення тонших питань, з яких у суспільстві злагода досягається набагато складніше.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі