МОЛДАВСЬКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ, АБО ЧИ МОЖНА З УНІТАРНОЇ ДЕРЖАВИ І З ДОПОМОГОЮ СЕПАРАТИЗМУ ЗБУДУВАТИ ФЕДЕРАЦІЮ

Що, власне, сталося?

Черговий раунд переговорів з урегулювання придністровського конфлікту, що відбувся 1—3 липня у Києві, завершився досить несподівано. ОБСЄ і країни-гаранти — Росія та Україна — запропонували Кишиневу й Тирасполю розпочати процес возз’єднання країни шляхом створення федеративної республіки. На їх розгляд було подано проект відповідної Згоди, ініційований і підготовлений ОБСЄ. На зміну старій формулі «Молдова як єдина держава із Придністров’ям на правах найширшої автономії» прийшла нова — «Молдова і Придністров’я як суб’єкти федерації». Якщо вдатись до спортивної термінології, можна стверджувати, що І.Смирнов зі своїм кримінальним режимом отримав майже абсолютну перемогу над усіма парламентами, урядами і президентами Молдови, яка пробували вести з ним переговорний процес. Звичайно, цю перемогу Смирнов здобув не самотужки. Вирішальний внесок зробили у неї ОБСЄ і країни-гаранти. Власне, про Україну тут, очевидно, не йдеться. Дуже часто вона все ще продовжує повторювати за «старшою сестрою» «так-таки так».

Пропагандисти федеративного варіанту розв’язання придністровської проблеми не забувають, звичайно, підкреслити, що він виводить переговори із глухого кута на конструктивний шлях взаємних компромісів. Нищівні критики цього варіанту вказують на єзуїтське розв’язання конфлікту за ганебною схемою «мета виправдовує засоби». Чи можна і варто досягати відповідної Згоди, порушуючи конституцію Республіки Молдова, у якій держава проголошена «унітарною і неподільною»? Якщо це робиться з дозволу ОБСЄ та Росії, виявляється — так.

Можна лише здогадуватися, як це Володимир Воронін, який ще вчора заявляв, що не сприйматиме І.Смирнова інакше як рядового громадянина Молдови, раптом змінив гнів на милість і вирішив розпочати рівноправні переговори із незаконним і ніким не визнаним кримінальним режимом. Якісь незвичайні й магічні слова мали б знайти для нього ОБСЄ та Росія, якщо це сталося. Але Воронін і комуністи, очевидно, усвідомлюють, що зворотного шляху з федерації уже не буде: якщо дозволити Смирнову сказати «а», той ні в кого не питатиме дозволу, щоб сказати «б».

Процес, так би мовити, пішов. Україна ж як найближча сусідка Молдови повинна дуже уважно й прискіпливо стежити за ним. Як з огляду на українські інтереси, так і з огляду на те, що тема федералізації України останнім часом активно дискутується у вітчизняних мас-медіа.

Позиція офіційного Кишинева

У передвиборній програмі комуністів розв’язання придністровської проблеми розглядалося як одне з головних і невідкладних завдань партії. Минуло півтора року, а зрушень жодних. Ігор Смирнов уперто відмовлявся вести діалог на визначених Кишиневом засадах. Воронін метав громи і блискавиці, але зрушити переговорний процес із мертвої точки був безсилий.

У такій ситуації хід перейшов до ОБСЄ та країн-гарантів. Вони змусили Вороніна полюбити федерацію, а він віддав генеральський наказ полюбити її усім іншим. Хто не хоче, оголошується антидержавником і не запрошується на «круглий стіл» партій при президенті країни, де обговорюється майбутній державний устрій Молдови. Знайома позиція — чи не так: хто не з нами, той проти нас. Таким чином, поза політичним діалогом опиняються всі правоцентристські партії й значна частина інтелектуалів країни на чолі зі Спілкою письменників та Спілкою кінематографістів. І перші, і другі, і треті — затяті румунофіли й переконані русофоби. Більш ніж очевидно, що така тактика і стратегія успіху комуністам не принесуть, а розкол суспільства лише поглибиться.

Що каже Тираспіль

Він аж ніяк не збирається форсувати події і діє за принципом: чим довше вирішуватиметься доля його статусу, тим більше надій отримати самостійність і незалежність. Як ними потім розпорядитися — то вже інше питання. Президент Смирнов поки що ніяк не відреагував на ініціативу ОБСЄ та країн-гарантів, а голова верховної ради Придністровської Молдавської Республіки Григорій Маракуца на прес-конференції для зарубіжних журналістів сказав буквально таке: ми не отримували від ОБСЄ і країн-гарантів жодних пропозицій, а тому й не маємо що коментувати. Трохи згодом позицію Придністров’я він усе ж таки окреслив: ми готові шукати з Республікою Молдова історичні компроміси, але на шляху конфедерації.

Позиція та інтереси молдавської опозиції

Молдавська прорумунська опозиція сказала рішуче «Ні!» плану возз’єднання Молдови і Придністров’я шляхом федералізації. Не важко здогадатися, чому. Мрія і мета бессарабських румунів — возз’єднання з Румунією. Проросійське Придністров’я цей процес постійно гальмуватиме. Націонал-демократам Молдови краще, якщо Придністров’я залишиться у складі унітарної держави: тоді його легше буде руйнувати. Так у самій Румунії було румунізовано колись угорську Трансільванію. Варто відзначити ще дві особливі думки в хорі молдавської прорумунської опозиції. Найбільший румунський поет сьогоднішньої Молдови Грігоре Вієру, відповідаючи нещодавно на запитання, що б він насамперед зробив для країни, якби став її президентом, відповів: «Протягнув би кордон держави по Дністру, бо звідти йдуть усі наші нещастя». Інший поет, а до того й політик, Ніколає Дабіжа ще кілька років тому оприлюднив фантастичний варіант щодо Придністров’я: якщо з ним аж ніяк не можна домовитися, то вже краще виміняти за нього в України загарбані СРСР у 1940 році румунські території. Але найконструктивніший варіант вирішення придністровської проблеми, який, до того ж, нейтралізує деякі вади проекту, запропонованого ОБСЄ і країнами-гарантами, пропонує голова соціально-ліберальної партії Олег Серебрян: федерацію у Молдові треба будувати не з двох-трьох суб’єктів, а з 11 федеральних країв плюс муніципія Кишинева як федеральна територія. Цими федеральними краями в такому разі стали б не тільки Придністров’я та Гагаузія, а й усі сьогоднішні повіти.

Хоч би як Воронін і комуністи намагалися ізолювати прорумунську опозицію від прийняття рішення по Придністров’ю, їм це зробити не вдасться, бо за нею стоїть 65% румуномовного населення Молдови і 41% — Придністров’я.

Позиція та інтереси Росії

За будь-яких обставин і за будь-яких змін у ставленні до Кишинева чи Тирасполя, Росія нізащо не захоче втрачати свою геополітичну диспозицію у цьому регіоні світу. Домовлятися про це доведеться, швидше, зі США, ніж з Молдовою або Придністров’ям. Із Кишиневом у неї стратегічне партнерство, а в Тирасполі — зброя, військові і п’ята колона. Комуністи Молдови дружать із Москвою проти Бухареста, а лідери Придністров’я не перестають нагадувати російським політикам: не дурні ж були російські імператори, коли освоювали ці регіони, а ви звідси підете?.. Про це Росія і сама добре пам’ятає.

Позиція та інтереси України

Перший — найближчий і стратегічний інтерес — мати міцний кордон та надійного прогнозованого сусіда-партнера. Другий — бути готовими, що за певних обставин Трансністрія може попроситися в лоно України. Третій — пам’ятати, що звідси може розпочатися колись процес збирання румунських територій. Політику й імідж треба будувати на першому, а другий і третій — просто мати на увазі. Чи має сама Україна в Молдові імідж надійного партнера і країни-гаранта, що діє принципово, себто без подвійної гри і загравань із Тирасполя. Про це теж писалося і в молдавській, і в українській пресі.

Чому принишкнув Бухарест

Офіційний Бухарест майже не коментував останніх подій у Кишиневі, бо не хотів зашкодити собі напередодні саміту у Празі. Але він не раз повторював, що ніколи не змириться із загарбанням Радянським Союзом румунських територій, у тому числі й колишньої Бессарабії. Румунія ще просто намагається догодити США — вона всіляко запобігає перед Білим домом. Кажуть у Вашингтоні, що підтримують проект федералізації Молдови як єдиної держави, у якій Придністров’я матиме щонайширшу автономію, — що ж, ми готові співпрацювати, відповідає на це глава зовнішньополітичного відомства країни Мірча Джоане. Станемо членами НАТО, Європейського Союзу, а там буде видно. Наразі годинник уніонізму й уніфікації поміж Румунією та Молдовою, запущений одразу після розпаду СРСР, продовжує відлічувати час. Майбутнє покаже, чи працював він на користь Бухареста.