Місія поїхала — рекапіталізація «приїхала»?

Отже, «місія МВФ досягла домовленостей на рівні експертів із українською владою про завершення першого перегляду в межах програми stand-by» і пропонуватиме керівництву фонду надати Україні другий і третій транші в рамках угоди. Ця новина стала безумовним позитивним сигналом, який підтримує виникаючі останнім часом боязкі позитивні тенденції щодо курсової стабілізації і зниження відпливу депозитів із банківської системи, а також уповільнення спаду в промисловості і темпів інфляції.

Однак ці паростки можуть швидко зав’янути, так до ладу і не проклюнувшись, якщо не будуть підтримані новими рішучими діями влади. А у тих запал антикризової боротьби почав швидко згасати одразу після від’їзду місії.

Відповідно до домовленостей із Міжнародним валютним фондом, Київ узяв на себе низку досить серйозних зобов’язань щодо врегулювання проблем фінансового сектору. Причому в тексті меморандуму з МВФ, опублікованому вітчизняними ЗМІ, міститься твердження, що українська влада вже розробила «комплексну систему заходів для рекапіталізації та реструктуризації банківського сектору». Що конкретного ця система заходів містить, розібратися складно, оскільки ні про що подібне громадськість поки не проінформували.

Взагалі стосовно програм, законопроектів, постанов, методології або всього іншого, пов’язаного з рекапіталізацією банків, поки що панує повна плутанина. Незрозуміло, куди подівся, наприклад, той законопроект «про процедури вирішення питань проблемних банків», який, відповідно до тексту меморандуму з МВФ, українська влада вже подала на розгляд українського парламенту. Ні на веб-сайті Верховної Ради, ні на урядовому порталі будь-яких свіжих документів на рекапіталізаційну тему нам знайти не вдалося.

Певне, нічого подібного поки що не існує в природі, коли врахувати ту обставину, що, за даними «ДТ», у четвер Нацбанк і Кабмін усе ще безуспішно намагалися узгодити якийсь документ, який стосується методології рекапіталізації банків. Причому з боку НБУ в цих нарадах довелося брати участь заступнику голови Володимиру Кротюку, який раніше мав до цієї проблематики тільки дуже опосередкований стосунок. Цікаво, що на робочому посту раптом не виявилося жодного з ключових чиновників Нацбанку, які беруть участь у рекапіталізаційному процесі. Директор дирекції банківського регулювання та нагляду НБУ Василь Пасічник раптом несподівано пішов у відпустку. А голова Нацбанку Володимир Стельмах і його перший заступник Анатолій Шаповалов дружно відбули до Вашингтона разом із урядовою делегацією для участі в засіданні Ради директорів МВФ, яка начебто має ухвалити позитивний вердикт стосовно надання Києву чергових кредитних траншів.

У самому ж Києві відразу після від’їзду місії в обох зацікавлених сторін — і Кабміну, і Нацбанку — різко знизився рівень згідливості та поступливості в питаннях розподілу рекапіталізаційних функцій і повноважень. І, судячи з уривчастих, але не вельми оптимістичних відгуків учасників, процес розробки нормативно-правової бази, необхідної для реального початку входження держави в капітал фінансових установ, знову почав стопоритися. Причому стопоритися на тих самих деталях, у яких, як відомо, ховається диявол.

Злі язики також стверджують, що остаточне вирішення питання відкладається доти, доки усі ще спірні моменти з нинішніми власниками банків, які претендують на рекапіталізацію, не врегулює один усюдисущий посередник. Це — відома особа, котра зовсім нещодавно навіть удостоїлася звання «Фінансист року». Зараз цей пан — нібито заручившись негласною підтримкою керівництва НБУ, — уже призначив своїх ставлеників серед тимчасових адміністраторів і кураторів кількох найбільш життєздатних установ, маючи намір прибрати до рук їхні фінансові потоки. Як і потоки їхніх клієнтів.

Однак, як стверджує все той же меморандум, рекапіталізація банків є ключовою для «захисту економіки від потенційного значного скорочення обсягів кредитування». Питання це справді життєво важливе, коли згадати, що і незалежні експерти, і представники НБУ вже неодноразово акцентували увагу на тих загрозах для економіки, що пов’язані з фактичним припиненням банківського кредитування, без якого підприємства будуть позбавлені не лише інвестиційного, а й звичайного фінансового підживлення для підтримання своєї щоденної операційної діяльності. А отже, змушені фіксувати дедалі більші збитки й дедалі частіше відмовлятися від обслуговування своїх боргових зобов’язань.

На практиці ж різке збільшення проблемної заборгованості банків розпочалося ще з листопада минулого року. Просто його якийсь час далеко не повною мірою відображали в банківській звітності: повинні були минути ті 90 днів, по закінченні яких кредит, котрий перестав обслуговуватися, переходить у категорію проблемних відповідно до української методології.

Однак за підсумками перших трьох місяців року нинішнього банкам уже довелося зафіксувати більш як півтораразове збільшення проблемних кредитів (на 55,2%, до 28 млрд. грн.). З цієї причини фінустанови були змушені збільшити обсяги відрахувань на покриття ризиків за активними операціями більш як на 17 млрд. грн. (до 65 млрд. грн.). Тож фінрезультат вітчизняної банківської системи виявився від’ємним — 7 млрд. грн. Для порівняння, загалом за минулий рік результат діяльності банків становив «плюс» 7,3 млрд. грн.

За оцінками самих банкірів, найбільші втрати поки зафіксували банки, що найактивніше працюють із фізособами. При цьому вони розраховують на появу прибутку від кредитування підприємств уже в другому кварталі. Запитання, звідки цей прибуток візьметься за такого плачевного стану економіки, залишається відкритим.

Держкомстат, нагадаємо, уже не публікує оперативних даних щодо ВВП. Навіть квартальних. Квартальна статистика за національними рахунками, відповідно до вивішеного на веб-сайті Держкомстату попереднього графіку, стане надбанням простих громадян аж 29 липня — «відповідно до найкращих зразків світової практики»!

Тим часом і в економіці, і в банківській системі знову починають накопичуватися приховані поки що проблеми, готові вибухнути у найближчому майбутньому, якщо боязкі позитивні процеси не буде підтримано реальними антикризовими діями.

Так, за даними «ДТ», однією з причин зниження відпливу коштів із банківської системи є збільшення так званих відстрочених вимог за виплатами, за якими вже виставлено платіжні доручення, але які не виконуються банками. У числі несумлінних платників значиться вже 21 фінансова установа, що затримує платежі на загальну суму 7,1 млрд. грн. На частку зобов’язань перед фізособами в цій сумі припадає 3,6 млрд. грн. Очевидно, що зазначена сума, швидше за все, не враховує тих банківських зобов’язань, на виконання яких накладено мораторій у зв’язку з уведенням тимчасових адміністрацій.

Такі тромби тільки накопичуватимуться, якщо наші високопосадовці залишатимуться настільки жадібними до грошей і повноважень, що не поставлять суспільні інтереси попереду особистих.