Микола Литвин: «У нас буде така Прикордонна служба, що європейці ще будуть у нас учитися»

Глава Державної прикордонної служби України Микола Литвин нечасто дає інтерв’ю. Тому, готуючись до зустрічі з ним, ми склали дуже великий список запитань: і щодо облаштування українських кордонів, і щодо нелегальної міграції, і щодо реформи Прикордонної служби. Проте скликана президентом у понеділок уранці нарада на тему «Захист інтересів держави на економічному кордоні України», на якій Віктор Ющенко заявив, що сьогодні «контрабанда набула загрозливих для нації масштабів», повернула нашу розмову трохи в інше русло.

— Миколо Михайловичу, сьогодні президент різко розкритикував правоохоронні органи країни за невиконання своїх обов’язків із захисту економічних інтересів дер­жави. Найбільше перепало митникам. Але ви працюєте з ними пліч-о-пліч, можна сказати, на одному п’ятачку. Якщо митниця припускається, скажімо так, помилки, то чи можуть прикордонники втрутитися? У чому конкретно полягає роль Прикордонної служби в боротьбі з контрабандою?

— Завдання Прикордонної служби — охорона державного кордону не тільки в пунктах пропуску, а й по всьому її периметру, а також охорона виняткової економічної зони України. Наш кордон великий — близько семи тисяч кілометрів. Тому сфера нашої діяльності має широкий характер. Що ж до завдань, покладених на Прикордонну службу, то вони відносяться до сфери безпеки держкордону й пов’язані з перевіркою паспортних документів, а також документів на транспорт, який в’їжджає, і вантажі, які ввозять в Україну. Першочергові завдання в забезпеченні прикордонної безпеки — це не допустити незаконного ввезення або вивезення зброї, наркотиків, засобів масового ураження, а також терору. Це й є основні моменти, на які Прикор­донна служба звертає особливу увагу. Також на нас покладено відповідні економічні та фіскальні функції у сфері охорони «зеленого кордону» та в роботі пунктів пропуску в разі, якщо є оперативна інформація. Але це не головна тема й не головне завдання Прикордонної служби.

Що ж до наради, в якій і я брав участь, то президент по-новому поставив завдання активізації всіх правоохоронних органів у комплексному, системному підході до протидії контрабандній діяльності. Вона має не випадковий, а системний, організований характер із хорошим знанням законодавства, нормативної бази, яка регламентує експортно-імпортні операції. Тому було проведено аналіз, зроблено висновки щодо недостатньої роботи, визначено першочергові завдання з протидії економічній контрабанді для всіх правоохоронних органів.

Усі повинні розуміти, що кордон — це тільки кінцевий або початковий пункт, де здійснюється та чи інша контрабандна операція. А більша частина цих протиправних дій пов’язана не тільки з кордоном. Це й питання зберігання і виробництва товару, переміщення його територією і збут. Так що потрібна взаємодія між відповідними органами, які повинні обмінюватися інформацією та використовувати її у своїй діяльності. Тому я не виокремлюю Прикордонну службу, але при цьому хочу, щоб були чітко розподілені функції й так само чітко — відповідальність. Я, як керівник Прикордонної служби, відповідаю за виконання функцій свого відомства. А в нас часто плутають: мовляв, ви там усі перебуваєте на кордоні, тож, виходить, і відповідаєте за одне й те саме. Але держава одну службу поставила відповідати за сектор безпеки, а іншу — за економічний, фіскальний. Крім того, у нас є ще фітосанітарна, ветеринарна, екологічна й інші служби — і кожна з них відповідає за свій напрям роботи.

Ми сприймаємо критику з розумінням, але з погляду виконання своїх функцій.

— А за що критикували конкретно вас? До Прикордонної служби президент мав претензії?

— Президент критикував усі правоохоронні структури. Але хочу зазначити, що в плані протидії контрабандній діяльності в нас є позитивні зрушення. Наприк­лад, якщо за 2001 рік уся Прикор­донна служба затримала економічної контрабанди на 20 млн. грн., то торік — майже на 200 млн. грн. І в нинішньому році ця тенденція зберігається. Такі результати приходять не самі собою, їх отримують у результаті системних кроків щодо договірно-правового оформлення кордонів; створення інженерної інфраструктури на держкордоні; закріплення ділянок кордону; налагодження служби; технічного оснащення підрозділів. Ці питання — постійно в полі зору, і з кожним роком наш кордон стає безпечнішим. Ми бачимо, які кроки потрібно робити.

Другий не менш важливий чинник підвищення ефективності нашої роботи — професіоналізація діяльності прикордонної служби. Цього року ми набрали останній призов. Більше призову на строкову службу в прикордонників не буде.

І, нарешті, реформа роботи з персоналом — підготовка справжнього правоохоронця, справжнього поліцейського, озброєного юридичними та специфічними знаннями. Ми переходимо на шестимісячну систему підготовки фахівців за контрактом. Усі програми — найновіші, які відповідають, зокрема, й європейським стандартам. Орієнтовно в лютому ми відкриваємо найсучасніший центр в Оршанці. Там будуть і відповідні соціальні умови життя для контрактників, і доступ до Інтернету для кожного, і сучасна навчально-матеріальна база, і поглиблене вивчення іноземних мов.

— Це чудово, але повернімося до проблеми контрабанди. Експерти, з якими ми консультувалися, кажуть, що найбільша проблема — на «зелених» ділянках кордону. За вашою інформацією, на яких саме ділянках і в яких регіонах ця проблема є найбільш актуальною? Пам’ятаю, свого часу тепер уже колишній губернатор Луганщини Данилов нарікав на те, що в його регіоні «і кордон, і самі прикордонники некеровані», а «кордоном управляють контрабандисти». Експер­ти називають проблемною всю ділянку українсько-російського кордону, кордон із Придністров’ям, Одесу…

— Коли я слухаю непідготовлених «експертів», котрі, жодного разу не побувавши на кордоні, кажуть приблизно таке: «Я не читав цього роману, але свою думку висловлю», мене це дивує. Легко казати про те, чого не переживаєш і чим не займаєшся. А я вам скажу, що Україна, використовуючи власні бюджетні ресурси й потенціал, зуміла за всі роки незалежності створити ефективну систему по всьому периметру держкордону. Але ж цього кордону в природі не існувало! І за цей час у нас на кордоні було сформовано інфраструктуру (а це було ой як непросто), розставлено підрозділи, організовано управління ними, налагоджено службу, організовано підготовку особового складу. З кожним роком ефективність усіх цих заходів дає про себе знати. Я вам уже наводив приклад про збільшення в десять разів показника із затримки економічної контрабанди.

Що ж до різних там коментарів, то я розмежовую політичні підходи до питань безпеки й професійні. Я можу говорити тільки з професійного погляду. А якщо коментувати те, що в політиків на язиці, то вийде, що в Україні взагалі все й скрізь погано.

— Але взагалі-то це президент зібрав термінову нараду з проблем контрабанди…

— Я відповідаю за своє відом­ство — і не за економічні питання в державі, а за забезпечення недоторканності кордону, недопущення зміни лінії його проходження.

Завдяки колективу, який я очолюю, ми зуміли на недемаркованих ділянках кордону, зокрема на українсько-російській, в односторонньому порядку провести інженерні заходи і в односторонньо­му порядку на українській території позначити лінію держкордону, відповідно до делімітаційних документів, інформаційними знаками. Ми розмежували всі підрозділи, щоб кожен із них мав свою зону відповідальності. Ми закріпили всі ділянки кордону за інспекторами прикордонної служби. Увесь персонал перевели на професійну основу. Крім того, в кожному підрозділі побудували майданчик для вертольотів, поставили спостережні вежі, облаштували позиції для радіолокаційних станцій і організували службу. Ми фактично домоглися того, що там усі підрозділи мають надійний космічний зв’язок. Ми здійснили низку інженерних заходів щодо руйнування всіх об’їзних доріг, якими користувалися контрабандисти. І, нарешті, провели локальні контрольно-слідові смуги в районах, найбільш неблагополучних у контрабандному відношенні. Тобто реалізували цілий комплекс заходів. І я завжди кажу: приїжджайте до нас, пройдіть по лінії держкордону, познайомтеся з людьми, сідайте на вертольоти, зробіть обліт. І ви побачите, що всі 27 баз, які займалися переважно контрабандою пального в Луганській області, ліквідовано. Ми були змушені давати їм раду самі, оточувати їх, а потім викликати всі правоохоронні структури. Сьогодні ж ми говоримо вже про підземні трубопроводи, з півтора десятка яких ми цього року ліквідували.

Отож даремно ваші «експерти» кажуть, що все стоїть на місці. У тій-таки Луганській області, аби чогось досягти, потрібно було дуже багато зусиль докласти. Я брав на себе велику відповідальність, коли в односторонньому порядку позначав інформаційними знаками лінію держкордону. А мені потім казали, що я копаю рови і порушую дружбу між двома братніми народами…

Так, побутова контрабанда є й сьогодні, але організованої, впливової у прикордонних областях — немає.

— А на кордоні з Придністров’ям? Кажуть, там люди мільйони заробляють…

— Зараз я вам розповім про міфи щодо Придністров’я…

— Чому ж про міфи? Адже були офіційні дані, причому оприлюднені європейцями, про те, що коли судити з кількості завезеного в ПМР м’яса, то середній житель Придністров’я вживав його вдесятеро більше, ніж, скажімо, середньостатистичний німець…

— Бачачи, що проблема Придністров’я не на один день, ми на колегії вирішили кинути всі наші ресурси на створення сучасних підрозділів на цій ділянці кордону. (І всі, хто там побував із перевірками — а приїжджали з усього світу, — в цьому переконалися.) Передусім ми перевели всіх на контрактну основу. Повністю забезпечили технікою, обмундируванням, запасами. Плюс космічний зв’язок. А це, скажу я вам, не в багатьох країн є.

Для наведення ладу ми залучили як бюджетні кошти нашої країни, так і міжнародну технічну допомогу за деякими програмами уряду США, зокрема «Друга лінія оборони» і з запобігання поширенню радіоактивних та ядерних матеріалів. Це дозволило вирішити чимало проблем як регіонального рівня, так і загальнонаціонального.

Перед нами була проблема: «чорна діра», неконтрольована зона. У 2005 році президенти України і Молдови підписали меморандум, відповідно до якого для надання допомоги у справах кордону прибуло 105 експертів із 16 держав. Плюс 50 технічних спеціалістів з України. Тож тепер 156 спеціалістів працюють на цій проблемній ділянці кордону. Минуло два роки, був написаний звіт: ні про яку системну контрабанду зброї, наркотиків, про які йшлося раніше, в ньому не сказано. І це заслуга України, яка пішла на без­прецедентні, прозорі кроки і залучила третю, незалежну сторону, щоб усі побачили: є система охорони кордону, контроль, і ніякої системної контрабанди, про яку всі казали. Коли це не було доведено, переключилися на економічну контрабанду: ось, мовляв, завозиться багато м’яса. Сьогодні я можу вам сказати: у 2006 році кількість м’яса, завезеного в Придністров’я, порівняно з 2004-м, зменшилася втричі. Проблема м’ясних продуктів не стоїть. Безумовно, там є локальні контрабандні перевезення, вони як були, так є й сьогодні. Але ми ефективно діємо, затримуємо. Схеми контрабандних дій змінюються дуже швидко. Вишукуються чергові прогалини в законодавстві, у нормативних актах. А знаєте, чому впала контрабанда м’яса? Тому що будь-яка контрабанда базується на різниці цін. Ось і все. І коли Україна за останніх два роки завезла стільки м’яса, що контрабанда стала невигідною, — вона й знизилася. Всі проблеми контрабанди більшою мірою слід вирішувати з допомогою економічних важелів. Я вам ось ще який приклад наведу: 2005 року в ЗМІ ні сіло ні впало зчинилася істерія щодо цукру. І в нас відразу на кожній ділянці кордону почалася контрабанда: хто мішками віз, хто машинами, хто пароплавами — у кого які можливості були. Але все, зрештою, вгамувалося, і ніякої контрабанди цукру ми зараз узагалі не маємо.

Тож якщо є якісь питання щодо Придністров’я, я всім кажу: виїжджайте на кордон. Там уже всі комісії побували. І щомісяця підбиваються підсумки, дається офіційна оцінка. Рік минув — офіційна оцінка, два роки — знову. Так, відзначається дрібна контрабанда — цитрусових, помідорів, огірків, м’яса, знову-таки, намагаються туди ввезти, а сюди машинами його перекинути, але, в широкому економічному розумінні, це не впливає навіть на ту ж таки Одеську область.

— А проблема «7-го кілометра» звідки береться?

— Дуже просто: у нас є контейнерні перевезення, заходять кораблі, привозять товар, звідти його везуть на «7-й кілометр». Але це, знову-таки, не моя проблема…

— Тоді перейдімо до морських кордонів. У зв’язку з катастрофою в Керченській протоці серед іншого випливла і проблема контрабанди. Зокрема у минулому номері «ДТ» екс-прокурор Криму Шемчук закинув камінчик і у ваш город: мовляв, не приділяєте ви належної уваги рейдовому перевалюванню вантажів.

— Давайте з вами домовимося: я — не політик, я — голова Прикордонної служби, чиновник і політичних оцінок не даю. А в нас багато чиновників високого рівня, не освоївши своєї посади, починають займатися політикою. У нас в Україні давно вже кожен мав би їсти свій хліб і працювати на своїй ділянці.

— Тобто ви хочете сказати, що контрабанди в Керченській протоці немає, як немає і рейдового перевалювання вантажів? Таких проблем там не існує?

— У такому вигляді, як інколи це подають окремі особи, немає. Краще б вони поцікавилися у спеціалістів, як там усе відбувається насправді. Тоді таких ляпсусів не було б.

Я цікавився цією проблемою. Ось дивіться, розмежування наших вод і встановленого на міждержавному рівні кордону в Азовському морі та Керченській протоці немає. Це проблема. Провели вже 27 раундів переговорів, але поки що безрезультатно. Розмежувальна лінія встановлена указом президента України ще 1999 року.

У протоці є п’ять якірних стоянок — три українські і дві російські. Річ у тому, що в наших портах можуть обслуговуватися судна з осадкою до чотирьох метрів. А в протоку заходять і з осадкою 12—16 м. Для них створено ці якірні стоянки (це практикується і в інших країнах), там вони й стоять. Те ж саме з російського боку. У своїх заявках у портову й екологічну служби вони повідомляють, що на цих якірних стоянках буде перевантаження або сипучих вантажів, або мазуту, або сірки. (Такі перевалювання робили ще в радянські часи, роблять і сьогодні.) Дозволи щодо цих планів дають портові служби, не відкриваючи кордону. Для контролю прибувають лише експерти екологічної служби, щоб не було якихось екологічних наслідків. Єдине, за чим стежимо ми, — щоб для перевантаження до судна, котре стоїть на якірній стоянці, не підійшло інше судно з берега, бо це вже вихід за кордон України. Щодо кожного такого перевантаження існує встановлена форма. Прикордонники інформують Службу безпеки, портові служби, інші органи. І якщо коментатори про це не знають, то про що вони тоді кажуть?

— Тобто прикордонники не присутні при кожному перевалюванні?

— Ні, ми за це не відповідаємо. Дозвіл дає портова служба, куди й надходять заявки. Тобто начальник Керченського порту дає дозвіл на перевантаження. Ви зрозумійте, судно при цьому не входить в Україну, не перетинає кордону. Для нього кордон закритий, воно стоїть на якірній стоянці. Якщо ж судно входить у порт, де визначена територія пункту пропуску, і стає на прикордонно-митне оформлення, тільки тоді проходить прикордонні та митні формальності.

— Гаразд, тоді останнє запитання з цієї теми. На жаль, у кожній структурі є і свої власні порушники, втягнуті в ту чи іншу протиправну діяльність. Чи було виявлено якісь випадки спів­участі прикордонників у контрабанді? Як ви боретеся з такими явищами? Скільки осіб уже покарано?

— Хочу вас запевнити, що ми цією проблемою займаємося. У нас створено управління власної внутрішньої безпеки. У нього розгалужена вертикаль аж до низових підрозділів, завдання яких — працювати на профілактику, на запобігання, а якщо виявлено злочинне діяння — то порушувати кримінальну справу. Це перший напрям цієї роботи. Другий — проведення ротаційних заходів. Ми першими в Україні зареєстрували наказ, яким визначили порядок проходження кожного посадовця на ту чи іншу посаду і вказали часові нормативи. Тепер у нас переміщуються не обов’язково службовою драбиною вгору, а й по горизонталі. Людина має послужити і в логістиці, і в підготовці кадрів, і на керівній посаді, і на прикордонному контролі. Ми вже ротували близько 400 осіб. Минулого тижня розпочали ротацію десяти керівників регіонального рівня. Ротацію проводимо, щоб не було зрощування, звикання, для оздоровлення обстановки.

Наступний напрям. У червні 2006 року ми вперше запровадили на професійній основі службу довіри. Тепер із будь-якого пункту пропуску, з будь-якого телефону можна зателефонувати туди й розповісти про ту чи іншу проблему.

— Часто телефонують?

— Телефонують. За цей час надійшло 18,5 тисячі повідомлень. Основні з них — понад 17 тис. — це звернення з проханням проконсультувати щодо перетину кордону, серед інших — інформація про черги в пунктах пропуску, про нетактовну поведінку персоналу, конфліктні ситуації. Близько 200 повідомлень — стосовно необгрунтованого пропуску через кордон. Більш як 30 — із приводу необгрунтованого адміністративного затримання. У 140 випадках повідомлялося про вимагання хабара. До речі, незалежно від того, хто сидить на чергуванні, в автоматичному режимі все записується і надходить у базу даних, і стерти цю інформацію або внести якісь правки неможливо. Підрозділи власної внутрішньої безпеки, отримавши повідомлення про неправомірну діяльність прикордонника, відразу виїжджають на місце і за погодженою з Мін’юстом інструкцією проводять службове розслідування.

З початку року за злочини у сфері службової діяльності до кримінальної відповідальності притягнуто 21 працівника, стосовно 41 триває слідство. За порушення вимог антикорупційного законодавства під час охорони кордону притягнуто до адміністративної відповідальності 31 військового.

— До речі, а чи завершено вже розслідування гучної справи стосовно прикордонника, який зголосився допомогти нелегально перейти кордон чеченці з дітьми, а потім покинув їх у прикордонній зоні, внаслідок чого жінка заблукала, а діти змерзли й загинули?

— Скориставшись нагодою, хочу сказати, що цей сюжет на телеканалі «Інтер» не зовсім об’єктивний.

— Тобто? У сюжеті батько загиблих дітей прямо в камеру заявив: свої послуги їм запропонував саме прикордонник.

— У 2005 році за недбальство в роботі і за низку інших правопорушень цей громадянин був звільнений із лав прикордонної служби. Але він залишився жити в тих краях. Тож чеченці домовлялися з уже колишнім прикордонником, про що кореспондентка «Інтеру» знала, але не згадала в сюжеті. Виходить, що чим краще ми працюємо, тим частіше нас критикують або ж просто замовчують успіхи.

— Ну, розповідають різне, і хороше, і погане. Ось, наприклад, ще легенди ходять, який бізнес ваші підопічні придумали: поставлять десь неподалік кордону два стовпи і проводять між ними групи нелегалів, запевняючи тих, що вони вже, скажімо, в Польщі. Зрозуміло, згодом ці нелегали потрапляють до рук або наших, або сусідських прикордонників…

— Легенди різні можуть ходити... А я вам ось що скажу: у нас проблем щодо нелегальної міграції з польськими прикордонниками взагалі немає. Можна говорити лише про якихось 300—350 осіб на рік, що, до речі, офіційно підтвердилося на останній зустрічі головних прикордонних уповноважених України і Польщі. З угорцями в нас теж, практично, такої проблеми немає. Проблеми є на україно-словацькому кордоні. Але ми зуміли там зменшити потік нелегальних мігрантів утричі. У нас із нашими колегами є спільні плани посилення контролю на кордоні. По-перше, це обмін інформацією, по-друге, постійний зв’язок між нашими підрозділами, і якщо ми не встигаємо затримати, то сповіщаємо колег: вони затримують, а ми приймаємо назад цих нелегалів. Скажу вам, що я був змушений ввести в ці наші підрозділи офіцерів власної внутрішньої безпеки. Ми там серйозно посилили контроль за нашим персоналом. Наводили порядок кілька років і навіть у всіх заставах повністю змінили особовий склад. Порушували кримінальні справи. Тепер ми там ситуацію стабілізували. Минулого тижня я якраз зустрічався зі своїм словацьким колегою, і ми обговорювали всі питання. Позначилася нова тенденція: зросла кількість громадян СНД, передусім це громадяни Молдови і Грузії.

— Мені чомусь здається, що ваше відомство не було палким прибічником упровадження безвізового режиму з європейськими і низкою інших країн. Проте їхні громадяни от уже три роки приїжджають до нас без віз. Водночас Європа щороку посилює прикордонний контроль. А тепер от у рамках боротьби з тероризмом збирається з особливою ретельністю перевіряти всіх авіапасажирів — негромадян ЄС, котрі прямують у Європу. Наскільки виправдано, на вашу думку, в цих умовах зберігати безвізовий режим для європейців?

— Я політичні рішення і рішення президента не обговорюю. Я їх виконую.

— Але, якщо я не помиляюся, серед терористів, котрі здійснили теракти і в Лондоні, і в Іспанії, були саме громадяни Європейського Союзу…

— Ми це питання відстежуємо. І надаємо свою інформацію відповідним відомствам.

— Тоді ви напевно знаєте про скандал, викликаний убивством в Італії громадянином Румунії італійської жінки, після чого влада Італії почала видворяти із країни румунських громадян, і насамперед циганські табори. Сьогодні Євросоюз у жорсткій формі вимагає від України надати безвізовий режим для громадян Румунії і Болгарії. Які рекомендації вашого відомства з приводу прийняття такого рішення?

— Нині 36 країн мають безвізовий режим в’їзду в Україну. Тут є багато позитивних моментів. Ми побачили, як з кожним роком зростає кількість людей, котрі приїжджають до нас з об’єднаної Європи, США, Канади і з метою туризму, й у справах бізнесу. Я думаю, що це дуже вигідно для нашої країни. Адже вона стала відкритою і привабливою для туристів, для людей, котрі вкладатимуть тут серйозні інвестиції. Тож я не бачу тут нічого страшного.

— Ну, циганські табори навряд чи вкладатимуть тут серйозні інвестиції.

— Поживемо — побачимо. Звичайно, не все тут так просто... Але вирішення цього питання — прерогатива МЗС, а наші пропозиції, якщо нас запитають, ми надамо.

От, до речі, ми недавно передали в МЗС питання щодо окремих фактів упередженого ставлення контрольних служб суміжних держав до громадян України під час перетину спільного кордону, оскільки ці країни стояли перед фактом приєднання або неприєднання до Шенгенської угоди. Звісно ж, ми контролюємо всі ці питання і надаємо свої рекомендації. Але коментувати політичні аспекти відносин між Україною й іншими країнами я не маю права.

— Не виключено, що невдовзі у дію буде введено угоду між Україною і ЄС про спрощення візового режиму і «навантаження» до неї — угода про реадмісію. Ваше відомство витримає це навантаження?

— Відповідно до українського законодавства, забезпечення місць тимчасового утримання людей без громадянства або тих, хто передаватиметься за реадмісією, має здійснюватися міграційною службою і перебуває під егідою Міністерства внутрішніх справ, яке й повинне опікуватися всім комплексом цих проблем, насамперед гуманітарного характеру. Це і питання надання притулку, і тимчасове розміщення, і харчування, і ідентифікація особи тощо, що не дуже стосується питання безпеки кордону. Наше завдання, як я його бачу, то є приймання цих людей на кордоні і передача їх представникам вищезгаданих органів.

Що стосується осіб, котрі незаконно перетинають кордон, і яких ми затримуємо, то ми вже кілька років тому цілком відмовилися від таких страшних місць утримання тюремного типу, які в нас були раніше. Ми ознайомилися з подібними закладами в Європі, дістали відповідні рекомендації, і ставимося до цих громадян переважно як до людей, котрі шукають кращого життя, кращої долі. Тому ми створили цілком нормальні умови для затриманих практично в кожному нашому органі охорони кордону. У нас створена ціла мережа місць утримання для таких людей. Але ми говоримо про серйозніші речі, про створення місць утримання для тих, кого повертатимуть в Україну за угодою про реадмісію.

Сьогодні у нас є відомий пункт утримання «Павшине», гуртожиток для жінок (ми саме закінчили його ремонт, думаю, для зими буде достатньо). Там перебувають затримані нами люди, чиї особи встановлюються або кого ніхто не хоче приймати. Ведемо роботу з посольствами, видворяємо, загалом, виконуємо частину функцій, які мають здійснюватися органами, про які я вже говорив. І ми це робимо непогано, адже нас моніторять і перевіряють постійно. Немає такого дня, щоб якась доброчинна організація або товариство Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, або правозахисна організація не відвідали б нас. Тож ми змушені створювати відповідні умови, робити ремонт, а через три-чотири місяці знову змушені ремонтувати — велика кількість людей, причому різної культури і традицій проходить через ці пункти.

Звичайно, ця проблема має розв’язуватися в комплексі. Потріб­но укладати угоди про реадмісію з країнами–постачальниками нелегальних мігрантів, нашими сусідами, і, звісно ж, вирішувати фінансово-економічні питання. Нам необхідна серйозна допомога Європейського Союзу для створення мережі пунктів утримання — таких, які допомагав створювати, наприклад, у Польщі й Угорщині.

— Деякі наші сусіди зовсім скоро ввійдуть у Шенгенську зону. На вашій роботі це якось позначиться? До української Прикордонної служби європейці висували якісь додаткові вимоги?

— Так, наші сусіди серйозно готувалися до приєднання до Шенгену. Посилювали контроль на зовнішньому кордоні ЄС. Але ви знаєте, коли вони проводили моніторинг українсько-польського, українсько-словацького, українсько-угорського кордону (ми, безумовно, також учасники цього процесу, адже моніторинг здійснюється не в односторонньому порядку), то за багатьма пунктами, особливо в питаннях утримання лінії держкордону, ми були навіть набагато попереду.

Між іншим, наша позиція, наше ставлення до охорони кордону, були далеко не останнім чинником в ухваленні рішення з приводу того, чи можна західним європейцям скасовувати внутрішні кордони з цими нашими сусідами. І багато колег із сусідніх країн з вдячністю говорять про нашу роль у спільному патрулюванні, обміні досвідом, спільних діях у разі порушення кордону.

— Тобто європейці можуть спати спокійно: українські прикордонники нелегалів до них не пропустять. А пам’ятаєте, як кілька років тому один із наших колишніх міністрів закордонних справ погрожував Євросоюзу: коли той не буде достатньо уважним до наших потреб, то Україна зніме більшу частину прикордонників зі свого західного кордону і направить їх охороняти східний, звідки до нас потрапляє більша частина нелегалів, а юрби мігрантів нехай собі спокійно йдуть на Захід?

— Так, раніше, ще п’ять-сім років тому, були такі думки: «І чого це ми тут так охороняємо? Нехай собі йдуть». А сьогодні ми ці «чорні діри», які раніше були на кордоні, закрили, і помітно зменшилася кількість нелегалів з Південно-Східної Азії. От нам кажуть: мовляв, ви на заході охороняєте, а на сході — ні. Та ми всюди охороняємо! І для нас немає різниці — схід чи захід, ми розуміємо: контроль на кордоні має бути таким, щоб ніде не було протиправної діяльності.

Ми нікому не заглядаємо в рота, вимагає там хтось чогось чи ні. Ми працюємо у своїй країні й охороняємо свій кордон. І хочемо, щоб він був нічим не гіршим, ніж польський, словацький чи угорський. Ми вкладаємо державні гроші і підняли уже всі занепалі гірські застави, відновили всі інженерні споруди і знаки, розташовані в лісі. Наша служба відновила усі просіки, контрольно-слідові смуги, повернула всі змиті або зруйновані знаки. Нас ніхто не змушує це робити. У нас є власна гордість, і ми працюємо на свою державу. І в нас буде така прикордонна служба, що європейці ще в нас учитимуться.