Михайло Касьянов і проблема 2020 року

Що після натяку колишнього прем’єр-міністра Росії Михайла Касьянова про можливість його участі у президентських виборах 2008 року Кремль натякне йому на неможливість такого розвитку подій, говорили буквально з перших днів після повернення відставного глави уряду у велику політику. Залишалося лише дочекатися й дізнатися, в якій формі буде зроблено цей натяк. Втім, ті, хто очікував елегантної інтриги, були розчаровані. В операції проти Касьянова був використаний журналіст бульварного «Московского комсомольца» Олександр Хінштейн, який уже неодноразово виступав як черговий викривач представників номенклатури, що провинилися, і якого за його старанність навіть зробили депутатом Державної думи від «Единой России». Саме Хінштейн — і саме на сторінках своєї улюбленої газети — опублікував результати журналістського розслідування, відповідно до яких у день відставки з посади прем’єра Касьянов організував продаж собі на фальшивому аукціоні державної дачі за 10 мільйонів рублів.

Практично відразу ж після появи статті Хінштейна генеральна прокуратура порушила кримінальну справу за статтями, що раніше використовувалися в ході процесу над Михайлом Ходорковським. Зрозуміло, Касьянов, який нині відпочиває за кордоном, усі обвинувачення відкинув. Та й сама прокуратура через кілька годин після відкриття справи пояснила, що порушено її не проти Касьянова, а проти генерального директора Федерального державного підприємства «ВПК-инвест» Раміля Гайсіна. Саме він був оператором Міндержмайна з продажу державної власності у вигляді об’єктів «Сосновка-1» і «Сосновка-3», через які, власне, й розгорівся скандал. До речі, як бачимо, це дві дачі, друга стала власністю глави Альфа-банку Михайла Фрідмана, і Хінштейн про це теж писав. Та на Фрідмана ніхто, ну геть ніхто не звернув уваги — мабуть, тому що мети такої — натякати йому на щось — не було. До речі, новина про те, що кримінальну справу порушено проти Гайсіна, а не проти Касьянова, «красиво» потрапляла в основні випуски новин у найостанніший момент, тобто тоді, коли основний сюжет — про справу проти Касьянова — був уже розказаний телеглядачам, пройшли всі інші сюжети, включно з репортажами з зоопарків, і залишалося хіба що про спорт розповісти. Однак — ось щойно отримали повідомлення з прес-служби генеральної прокуратури...

Пізніше газета «Известия», провівши власне розслідування, з’ясувала, що Хінштейн помилився у суті свого обвинувачення. Хінштейн обвинувачував Касьянова у зловживанні службовим становищем — причому становищем дуже солідним, пов’язаним із перебуванням на посаді глави російського уряду в останні години. І його звинувачення мали правдоподібний вигляд уже хоча б тому, що були відомі факти підписання різних патентів та ліцензій міністрами, які йдуть у відставку. І саме в час відставки уряду Михайла Касьянова це теж відбувалося. І потім широко висвітлювалося у ЗМІ. Та з Касьяновим ось яка заковика вийшла. На час купівлі дачі ні він, ні його дружина не були засновниками фірми «Арт Груп», що виявилася переможцем фіктивного аукціону, на підставі якого дача «Сосновка 1» перейшла у власність екс-прем’єра. Правда, зрозуміло, що фірма ця була, як заведено казати, «дружньою» прем’єру, і нині Касьянов із дружиною справді нею володіють, але це вже юридично інша історія, яка не дозволяє говорити, що Касьянов порушив закон про статус державного службовця.

Така канва подій. Чи можна стверджувати, що Хінштейн припустився настільки серйозної професійної помилки, тим паче що працював він над своїм текстом у газету і запитом до генеральної прокуратури явно не самотужки? Навряд чи. Чи можна припустити, що генеральна прокуратура весь день не знала, проти кого вона порушила кримінальну справу? Дуже сумніваюся. Ідея, повторюю, полягала саме в натяку. У Кремлі були переконані, що історія з дачею виявиться липовою — вона й виявилася липовою буквально в перші ж дні після її оприлюднення. Проте оточенню президента Володимира Путіна нині важливо зрозуміти, наскільки добре відставний екс-прем’єр розуміє натяки Кремля і як зміниться після дачної історії його політична активність. Цілком можливо, що історія з дачею — це не останній натяк, за ним будуть нові. Але найголовніше — на підході до 2008 року жодних Касьянових бути вже не повинно.

Саме це завдання — безболісного розв’язання проблеми наступності влади у 2008 році — і вирішують сьогодні в президентській адміністрації, при цьому розуміючи, наскільки складне воно за умови, що не буде порушено чинну конституцію країни і збережеться правління чинного президента одночасно. Але в оточення Володимира Путіна — на відміну від самого президента — просто немає іншого вибору. Коли не стане при владі Путіна, всі люди, які вже звикли відчувати себе вершителями доль величезної країни, миттєво опиняться відставними і нікому не потрібними чиновниками. До того ж — на відміну від чиновників попередньої, єльцинської влади, — чиновниками не дуже багатими: всі головні гроші Російської Федерації були поділені ще до їхньої появи в кремлівських кабінетах. Тому розраховувати вони можуть хіба що на державні ресурси. Але для того, щоб розраховувати, потрібно мати до цих ресурсів доступ. І, знову-таки, вирішити проблему наступності.

Останній варіант вирішення цієї проблеми (на даний момент я не виключаю, що через кілька місяців буде прийняте якесь інше рішення) — вибори так званого умовного президента після закінчення повноважень Володимира Путіна. Таким умовним президентом може стати, наприклад, дублер Путіна на останніх президентських виборах голова Ради Федерації Сергій Миронов. При цьому сам Путін стає главою уряду парламентської більшості, таким собі федеральним канцлером, і при цьому зберігає всю повноту влади. Конституція не змінюється. Прецеденти такого вирішення проблеми наступності існують навіть у новітній історії постсоціалістичних країн. Якщо план адміністрації не зміниться і вдасться, то в Росії восторжествує режим, дуже схожий у юридичному сенсі на Югославію часів Слободана Мілошевича, коли зміст президентських повноважень залежав не від Основного Закону, а від особистості президента.

Мілошевич, як відомо, два терміни був президентом Сербії — республіки у складі федерації Сербії та Чорногорії — і хотів два терміни бути президентом Югославії. Коли Мілошевич був президентом Сербії (дуже важлива, з погляду конституційних можливостей, посада), президент Югославії Зоран Ліліч був номінальною постаттю, приймав вірчі грамоти в послів і виступав із промовами. Навіть на знаменитих переговорах у Дейтоні з врегулювання у Боснії брав участь президент Сербії — тобто не держави, яка гарантувала стабільність у сусідній країні, а «всього лише» союзної республіки. Та коли повноваження Мілошевича як президента Сербії закінчилися, він не став змінювати конституцію і був обраний парламентом СРЮ президентом Югославії. А номінальною постаттю став уже президент Сербії.

І що цікаво: югославська влада скасувала ті вибори президента Сербії, на яких переміг радикальний націоналіст Воїслав Шешель — не те щоб великий опозиціонер, але й не слухняний функціонер. Проти Шешеля боровся Ліліч, Мілошевич задумував просту зміну місць доданків, але коли побачив, що Ліліч не проходить, забезпечив успіх на виборах іншому слухняному функціонеру — Мілану Мілутіновичу. Мілутінович виявився настільки безбарвним, що після повалення Мілошевича успішно співпрацював із новим президентом Югославії Воїславом Коштуніцею — і це при тому, що серйозних конституційних повноважень Коштуніца теж не мав...

Цей стислий екскурс у новітню історію Югославії, гадаю, добре пояснює, чому Кремль не хоче ніяких несподіванок і ніяких зайвих прізвищ у виборчих бюлетенях. Тому що здійснення такої схеми має бути гладким. У Кремлі добре розуміють, що коли конституцію країни не буде змінено, новий президент матиме формальні повноваження, не порівнянні з прем’єрськими повноваженнями Путіна. І саме тому таким президентом має стати людина, яка апріорі не буде сприйматися як постать, нездатна ці повноваження мати. До якої не будуть усерйоз ставитися в бізнесі. До якої не будуть усерйоз ставитися на Заході. І в російських регіонах. І яка не захоче приймати ніяких важливих рішень, забезпечуючи в незмінному вигляді ту систему влади, яка сформувалася при Єльцині і зміцніла при Путині. Тобто йдеться про простий перехідний період, по закінченні якого умовний президент не балотуватиметься на другий термін, зате на перший термін балотуватиметься прем’єр-міністр Володимир Путін. Уже цього йому конституція не забороняє. І тоді потрібно буде вирішувати проблему 2020 року. Ну, вибачте, до цього треба ще дожити. І для Кремля — бажано не в товаристві Михайла Касьянова... Нехай собі грядки на дачі підгортає.