МИ ВИБИРАЄМО, НАС ВИБИРАЮТЬ — ЦЬОГО РАЗУ ВСЕ ЗБІГАЄТЬСЯ

Давно вже українські дипломати не перебували в такому благодушному настрої після переговорів з американцями, як це було після нинішніх українсько-польсько-американських консультацій та українсько-американських консультацій із питань зовнішньої політики на рівні заступників глав зовнішньополітичних відомств. У неофіційних коментарях українці, відзначаючи сприятливу атмосферу на переговорах, говорили про відновлення довіри, добряче попсутої під час «кольчужного» скандалу. В офіційних виступах українських дипломатів тон був стриманіший, але не менш оптимістичний.

«Сьогодні ми довели одне одному, що альтернативи стратегічному партнерству немає», — сказав на прес-конференції держсекретар МЗС Володимир Єльченко. І хоча цієї формули відносин Києва та Вашингтона американська дипломатія старанно уникала у своїй риториці, однак глава американської делегації Стівен Пайфер говорив: «…нам вдалося досягти прогресу». Схоже, попри те, що тему «Кольчуг» не закрито ні в Україні, ні в Сполучених Штатах, Київ вирішив повною мірою скористатися ситуацією, що склалася у світі до і після війни в Іраку...

Цікава деталь, яка ілюструє міру змін у відносинах Києва та Вашингтона: минулої осені після таких самих тристоронніх консультацій у Варшаві мали відбутися українсько-американські консультації з питань зовнішньої політики. Того разу вони так і не відбулися — Київ виступив проти. В Україні пояснювали це американським партнерам так: як можна було проводити консультації, якщо одна зі сторін не має довіри до іншої?

У травні 2003 року, після відправки до Кувейту РХБ-батальйону і війни в Іраку, ситуація змінилася. Як стверджують самі дипломати, «певною мірою ми вже пережили відсутність довіри». І ось уже після тристоронньої зустрічі відбуваються українсько-американські консультації з питань зовнішньої політики. Понад те, з ініціативи АП, американську делегацію (зауважимо, не дуже високого рівня) прийняв український Президент. Оглядачі відзначають, що в такий спосіб офіційний Київ хотів продемонструвати представникам Вашингтона: цей відступ від усталених дипломатичних норм — наслідок нової атмосфери довіри, яка формується сьогодні. А також ще одна демонстрація прихильності Києва до західного курсу.

Відзначимо, що американці при цьому ні на йоту не відступили від своїх основних принципів зовнішньої політики і, як звичайно, нагадували своїм українським партнерам про необхідність демократизації суспільства і дотримання прав людини та свободи слова. До речі, міністр оборони США Дональд Рамсфелд, людина, яка зазвичай не заглиблюється у тонкощі внутрішньої політики інших держав, під час недавньої зустрічі з українським колегою у Вашингтонові наголосив на цих питаннях.

А Стівен Пайфер на прес-конференції в Києві підкреслив: демократизація суспільства «важлива для перспектив розвитку українсько-американського діалогу». Водночас, хоча в Штатах зовсім не забули про «кольчужний» скандал, глава американської делегації Стівен Пайфер заявив журналістам, що за два дні свого перебування в Україні слово «кольчуга» він почув тільки на прес-конференції...

Основною ж темою нинішніх дво- і тристоронніх консультацій були питання, тією чи іншою мірою пов’язані з іракською проблематикою: система експортного контролю; енергетична сфера; інтеграція України в ЄС і НАТО; участь України в стабілізації Іраку.

Що стосується системи експортного контролю України, то, наскільки відомо, на переговорах американські дипломати знову акцентували увагу на тому, що в ній закладено «прихований конфлікт інтересів»: СБУ бере участь у прийнятті рішень щодо експорту озброєнь і водночас виконує контролюючі функції. Україні пропонувалося прийняти групу фахівців з експортного контролю з різних країн, яка допоможе ефективному реформуванню української системи контролю за продажем озброєнь.

На це українці відповідали, що в умовах України чинна система діє досить ефективно. І наводили приклади, коли українська спецслужба запобігала потенційно небезпечним операціям. На думку Києва, проблема полягає не так у системі експортного контролю, як у громадянському контролі за діяльністю спецслужби й у відсутності в українському суспільстві довіри до СБУ.

Примітною була роль поляків під час обговорення цієї теми: за словами учасників консультацій, відіграючи роль буфера між американцями й українцями в цьому, та й в інших питаннях, поляки часто ставали на бік останніх і допомагали їм захищати свою позицію. Може, тому, що й сама Варшава має не дуже ефективну систему експортного контролю...

До речі, як на українсько-польсько-американських консультаціях, так і на українсько-американських специфічна тема експортного контролю розглядалася й під іншим кутом. За оцінкою експертів, наше співробітництво з американцями не передбачає сьогодні поступок та заохочень. Вашингтон часто вимагає від Києва кроків, що розцінюються в Україні як спроби обмежити діяльність українського оборонно-промислового комплексу на світовому ринку.

Тим часом, гадають у Києві, слід подумати про співробітництво і взаємні зобов’язання. Наприклад, американцям гарантоване отримання інформації, українцям в обмін — сприяння в просуванні на ринки. Щоправда, реалізація цієї ідеї можлива тільки після набуття чинності угодою про взаємний захист таємної інформації. Наскільки відомо, вона фактично вже готова. Невирішеними залишилися всього кілька юридичних моментів. Але питання, коли угоду буде підписано і ратифіковано, все одно залишається відкритим.

Другий блок проблем, який становить інтерес для Києва, Вашингтона і Варшави, — енергетичний. Тут поляки й американці не залишили поза увагою створення українцями і росіянами газотранспортного консорціуму. Відомо, що під час обговорення цієї теми було відзначено: національним інтересам України відповідає розширення складу учасників консорціуму. У тому числі й за рахунок американських бізнес-структур.

Останнє, як стверджують американці, дозволить уникнути використання тіньовими структурами газотранспортного потенціалу України. Ось досить промовистий факт, який ілюструє серйозну стурбованість американців такою перспективою: перед початком переговорів члени американської делегації роздали українцям копію матеріалу журналіста телекомпанії ТВС Юлії Латиніної «Туркменський газ в обмін на громадянство». У ньому, серед іншого, йдеться і про таку собі фіктивну компанію «Юрал Трансгаз» (нібито пов’язану з російською оргзлочинністю), яка постачатиме в Україну більшу частину туркменського газу...

Як розповідали учасники переговорів, чільне місце під час консультацій займала тема нафтопроводу Одеса—Броди—Плоцьк—Гданськ. Позитивним моментом є зміна ставлення до цього проекту поляків, які заявили на консультаціях про свою готовність реалізувати його на своїй території. Раніше, надаючи проектові політичну підтримку, поляки водночас усіляко зволікали з початком робіт на цьому напрямі, посилаючись на відсутність досить вагомих комерційних аргументів на його користь.

Очевидно, причину таких трансформацій у політиці Варшави слід шукати в тому, що незадовго до київської зустрічі компанія PriceWaterhouseCoopers підготувала бізнес-концепцію проекту Одеса—Броди. Напевно, економічне обгрунтування проекту цілком задовольнило польську сторону.

Американці ж на консультаціях укотре застерегли Київ від реверсного використання нафтопроводу Одеса—Броди. Як відзначив один із учасників переговорів, вони сказали буквально ось що: у Сполучених Штатах і Європі розглядають проект як Одеса—Броди, а не як Броди—Одеса. І ніби, між іншим, американські дипломати зауважили, що зараз розвиваються й інші проекти, які дозволяють прокачувати нафту в Західну Європу. Інакше кажучи, message був прозорий: хочете, щоб Одеса—Броди—Плоцьк—Гданськ не залишався «сухою» трубою, використовуйте за призначенням Одеса—Броди.

Останнім часом набирає актуальності й тема можливого використання нафтопроводу Одеса—Броди—Плоцьк—Гданськ для транспортування іракської нафти в Польщу. Наскільки відомо, питання це на нинішніх тристоронніх консультаціях не порушувалося. Але є всі підстави стверджувати, що проект не буде обділений увагою. І, попри сьогоднішню досить мляву реакцію американців, він увійде до порядку денного на наступних консультаціях. Адже вони тільки приглядаються до цього проекту.

Тим часом інтерес до транспортування іракської нафти нафтопроводом Одеса—Броди—Плоцьк—Гданськ виявили самі поляки. А це вже багато, з огляду на те, що між поляками й американцями зараз тривають активні переговори про постачання іракської нафти для потреб польської нафтопереробної промисловості.

Нарешті, у контексті іракської проблематики звучала й тема інтеграції України в Північноатлантичний альянс та Європейський Союз. Про те, які просування відбулися у відносинах Україна—НАТО, «ДТ» докладно писало в попередньому номері. Відзначимо лише, що на нинішніх консультаціях, як і тиждень тому у Вашингтоні, українська делегація знову почула від американських партнерів: Україну в НАТО хочуть бачити, але, зрозуміло, на умовах Альянсу...

Тема участі України та Польщі в стабілізаційних силах і їхні перспективи у відновленні економіки Іраку не була виділена для обговорення в окремій секції під час тристоронніх консультацій, однак порушувалася часто: багато питань розглядалося саме в цьому контексті. Та й мета, яку серед іншого ставила перед собою американська делегація в Києві, саме й полягала в тому, щоб укотре отримати відповідь на принципове для Вашингтона запитання: який внесок може зробити Україна в стабілізацію Іраку? Чи будуть українські військові підрозділи представлені в стабілізаційних силах?

Наскільки можна судити, американській делегації дали чіткі відповіді. І вони не відрізнялися від тих, що прозвучали тиждень тому у Вашингтоні. «Україна має бажання взяти участь у цьому процесі (стабілізації Іраку. — В.К.). І має можливості», — заявив на прес-конференції Володимир Єльченко. Достеменно відомо, що Київ планує відправити в Ірак два підрозділи — інженерний і саперний батальйони, а також, можливо, штаб бригади. Малоймовірно, щоб Київ відправив в Ірак більше двох підрозділів.

Однак зустріч у Києві — лише проміжний етап перед варшавською конференцією, на якій остаточно буде визначено і формат участі українського контингенту, і умови його функціонування.

З іншого боку, існує правовий бік питання нашої участі, пов’язаний із процедурою юридичного оформлення відправки військових підрозділів в Ірак. «Україна має законодавство, відповідно до якого ми повинні пройти певний шлях, щоб затвердити це рішення», — каже Володимир Єльченко. І в нинішніх умовах це законодавство є досить громіздким бар’єром на нашому шляху до Іраку.

Річ у тім, що закон про направлення військових підрозділів за кордон занадто деталізує процедуру відправки і перебування українського контингенту за кордоном. Доходить до абсурду: відповідно до закону, в угоді, що підписується урядами двох країн, необхідно вказувати навіть маршрути просування підрозділу. Але ж заздалегідь усього не передбачиш. А отже, в законі явно закладається можливість його порушення.

Наскільки можна зрозуміти, порушувати законодавство виконавча влада в цьому питанні не хоче. Можливо, парламентові буде запропоновано внести нові поправки в уже існуючі закони. А формулювання основного рішення буде гранично стислим, скажімо, таким: «схвалити участь України в стабілізації Іраку». Але чи вдасться цим планам пройти горно Верховної Ради?

Очевидно, що такі пропозиції викликають у багатьох політиків неприйняття. І не виключена спекуляція на цій темі. Так само як і на темі українського РХБ-батальйону в Кувейті (у присутності якого, як і раніше, дуже зацікавлений Вашингтон). Що ж, із регіону піти можна. Та варто нагадати, що святе місце порожнім не буває. І на місце українців відразу прийдуть інші й отримають ті дивіденди, на які сьогодні так розраховує Україна.