«МИ НЕ ОКУПАНТИ. МИ ПРИЙШЛИ НА ЗАПРОШЕННЯ ООН»

Поділитися
Вигравши війну в Іраку, американці ніяк не можуть виграти мир. У країні зростає невдоволення інозе...

Вигравши війну в Іраку, американці ніяк не можуть виграти мир. У країні зростає невдоволення іноземною військовою присутністю, посилюється бажання шиїтів створити свою незалежну державу, починається партизанська війна...

Провінція Васіт, де з 1 вересня забезпечуватиме безпеку український контингент, вигідно відрізняється від бунтівних районів на півдні та півночі Іраку — це відносно спокійний регіон. Як зауважив один із експертів, «сільська глушина»: із восьмисот тисяч її жителів близько половини мешкають у місті Аль-Кут, решта — у невеличких містечках і сільцях.

Однак з посиленням в Іраку партизанської боротьби збільшується і ризик для життя наших солдатів. Сьогодні головна турбота для всіх, хто бере участь у підготовці й відправці солдатів до Іраку, яким чином якщо не запобігти, то хоча б зменшити ці ризики.

Минулого тижня у супроводі представників МЗС, РНБО, МО і Держкомкордону в Ірані побував міністр закордонних справ України Анатолій Зленко. Ця поїздка відбувалася в рамках підготовки до відправки українського контингенту до Іраку. З огляду на те, що Іран дуже чутливо ставиться до присутності в Іраку іноземних військ, у Тегерані українська делегація намагалася створити сприятливу політичну атмосферу для перебування контингенту, а також заповнити прогалину в інформації про ситуацію в провінції Васіт: її жителі — здебільшого шиїти, а місцеві релігійні лідери підтримують зв’язок з іранським духівництвом.

Якщо судити з відгуків, Зленко задоволений результатами своєї місії в Тегерані: українські й іранські дипломати не лише обмінялися баченням ситуації в Іраку. Що слід особливо відзначити, українці отримали від іранців деякі відомості про особливості провінції Васіт. З урахуванням того, що офіційний Київ відчуває брак достовірної інформації про ситуацію в Іраку, ці відомості мають особливу вагу. Так, іранці, серед іншого, радили врахувати релігійну специфіку регіону, а заодно уникнути помилок, яких припустилися американці. Мається на увазі насамперед конфронтація з місцевими лідерами шиїтів.

Паралельно з дипломатами налагоджували «мости» і прикордонники, яким у регіоні відводиться особлива роль. Річ у тім, що Васіт лежить на кордоні з Іраном. Саме 120-кілометрова ділянка кордону є головною проблемою провінції: у пустелі лінія проходження кордону умовна. Прозорість кордону збільшує ризики. Адже очевидно, що через нього йде контрабанда. Зокрема й зброї. А це сприяє дестабілізації обстановки. І не лише в Іраку, а й в Ірані... Тож проблема зміцнення кордону — тема, що становить інтерес як для українських, так і іранських військовиків.

Втім, не лише кордон викликає головний біль в українських військовиків. З урахуванням того, що в Іраку шириться партизанський рух, багаторазово зростає загроза нападу на склади з боєприпасами, аеродром в Аль-Куті, транспортні конвої, що рухаються двома автомагістралями, які з’єднують південь країни з Багдадом. А саме ці об’єкти охоронятимуть українці...

Не володіючи в повному обсязі інформацією про процес підготовки українського контингенту, важко оцінювати ступінь готовності солдатів відповісти на ті виклики, що сьогодні кидає Ірак. За наявними відомостями, в основі підготовки особового складу контингенту лежить досвід, отриманий військовими під час проведення миротворчих операцій у колишній Югославії та Лівані. Тим часом ситуація в Іраку дещо різниться від тих регіонів, де українці під егідою ООН брали участь у миротворчих операціях.

Специфіка Іраку в тому, що тут немає чітко визначених ворогуючих сторін, а є партизанська війна, яка, за словами американських військових, набуває дедалі більшої організованості. Солдати зі стабілізаційних сил опиняються в ситуації, коли не розбереш, хто друг, а хто ворог, і пострілу в спину можна очікувати будь-якої хвилини.

Крім того, в Іраку коаліційні війська сприймаються як окупаційні. І ставиться до них значна частина населення вороже. Все це також треба враховувати при військовій і психологічній підготовці солдатів. (Втім, кажуть, що останніми тижнями підготовка солдатів контингенту проходить саме із урахуванням місцевих особливостей.)

Очевидно, що одним із першочергових завдань українського контингенту, який замінить підрозділ американських морпіхів, стане змінити негативне ставлення місцевих жителів до іноземних солдатів на позитивне, спробувати завоювати їхні симпатії. (До речі, у розмовнику, який підготувало для українських солдатів Міноборони, є така фраза: «Ми не окупанти. Ми прийшли на запрошення ООН».)

Природний шлях до створення сприятливого мікроклімату між місцевими жителями й українськими солдатами, — гуманітарні заходи. Йдеться не лише про роздачу хліба чи надання безкоштовної медичної допомоги, а також і про розмінування, будівництво доріг, лікарень (якщо, звісно, вдасться виграти тендери), водопостачання. Ці акції витратні, але вони вітаються населенням, і їх необхідно проводити задля власної безпеки. Не останнє місце відіграє й організація на кордоні пропускних пунктів для прочан, які простують до святих для шиїтів місць.

Найімовірніше, особливу увагу буде звернено на роботу з місцевими релігійними і клановими лідерами: у провінції вони мають незаперечний авторитет і від їхньої позиції залежить також ставлення місцевих жителів до українців. Проблема в тім, як зберегти з усіма рівні й доброзичливі стосунки і не виявитися втягнутими в міжкланові та релігійні розбірки. Втім, українці можуть скористатися досвідом англійців: за часів Британської імперії сахіби вміли знаходити спільну мову з місцевими вождями. Де переконанням, а де — банальним, але дієвим підкупом...

І, звісно ж, у запобіганні ризиків особлива роль відводиться перекладачам як найбільш підготовленим офіцерам із усього українського контингенту, що знають місцеву специфіку. Наскільки відомо, набираючи їх, Київ зіштовхнувся із серйозними проблемами: у країні бракує фахових арабістів, знайомих із специфікою роботи в Іраку. Стверджують, що Міноборони вирішило проблему просто, набравши перекладачів із числа випускників і студентів тих вузів, де вивчають арабську мову.

Та й тут виникли нові проблеми: ці арабісти, не маючи достатнього досвіду, як правило, володіють літературною арабською мовою. Для опанування ж діалекту їм знадобляться два-три місяці. А цей час може виявитися критичним у встановленні стосунків із місцевим населенням. Ситуація ще більше погіршиться, якщо серед перекладачів будуть жінки: цілком імовірно, це призведе до напруженості у взаєминах із деякими консервативними релігійними лідерами, далекими від західних теорій гендерної політики...

Безумовно, усі ризики передбачити неможливо. Але до багатьох можна підготуватися вже зараз. А деяким — запобігти ще на стадії підготовки українського контингенту. Інакше не уникнути провалу української місії в Іраку, із неминучими жертвами серед солдатів...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі