МЕНШЕ З ЗОЛ

Поділитися
Усе почалося після заяв представників російського керівництва про те, що в Панкісській ущелині переховуються бойовики «Аль-Каїди» і, можливо, сам бін Ладен...

Усе почалося після заяв представників російського керівництва про те, що в Панкісській ущелині переховуються бойовики «Аль-Каїди» і, можливо, сам бін Ладен. Цим нехитрим ходом Москва спробувала продемонструвати всьому світові і, головне, Сполученим Штатам, що Грузія — країна, яка переховує терористів. У такий спосіб російське керівництво планувало натиснути на Тбілісі й заручитися згодою на участь Росії в антитерористичних діях в ущелині. Однак ефект виявився протилежним. Дані про можливе перебування в Панкісській ущелині бойовиків «Аль-Каїди» викликали підвищений інтерес до Грузії з боку США.

Спочатку це виявилося в окремих обережних заявах про можливість надання допомоги Грузії в наведенні порядку в ущелині. Москву це явно насторожило, й у Тбілісі терміново виїхав директор ФСБ Росії Микола Патрушев. За наявними даними, він намагався з’ясувати, наскільки серйозні наміри Грузії співпрацювати в розв’язанні панкісської проблеми з Заходом, а не з Росією. Результати візиту головного російського чекіста в грузинську столицю, ясна річ, не афішувалися, проте його, швидше за все, усіляко заспокоювали, переконуючи, що американські бойові ескадри ніколи не з’являться поблизу чорноморських берегів Кавказу.

Усі нюанси грузинсько-американських консультацій із цього питання залишаються поки що невідомими широкому загалу, так само, як і подальші плани обох сторін. Сьогодні можна говорити лише про факти. А вони такі: у Грузії вже перебуває група військових експертів зі США. Про це заявив заступник міністра безпеки країни Іраклій Аласанія. За його словами, вони проведуть підготовку особового складу деяких військових підрозділів для можливої участі в антитерористичних операціях.

Найближчим часом у республіку прибуде ще одна група американських військових. Її очолить головний фахівець Пентагону по Грузії, американець грузинського походження генерал Отар Шалікашвілі. Зазначимо, що брат глави американської місії, генерал у відставці Джон Шалікашвілі свого часу обіймав посаду голови Об’єднаного комітету начальників штабів збройних сил США. Офіційна місія цієї групи та ж сама — підвищення боєздатності окремих підрозділів збройних сил Грузії. За даними російських спецслужб, американський контингент у Грузії становитиме на першому етапі 500—600 чоловік. З них близько сотні — фахівці-інструктори, зокрема й радіорозвідники.

Водночас повідомлення про прибуття американських та німецьких спецпризначенців для проведення антитерористичних операцій у Панкісській ущелині грузинська влада категорично спростовує. За заявою міністра безпеки Валерія Хабурзанія, жодні бойові дії з боку американців не плануються. Їхня участь у розв’язанні панкісської проблеми обмежиться допомогою — матеріальною та методологічною. Утім, нещодавно офіційна влада заперечувала взагалі проведення будь-яких консультацій зі США щодо панкісської проблеми. А щодо можливості розширення американської присутності на Кавказі, то й тут ясності поки що мало. Для Росії занадто очевидним є приклад Узбекистану й Киргизії, де все також починалося з надання допомоги в боротьбі з тероризмом, а закінчилося повноцінними американськими військовими базами.

Проте Москва практично нічого не може зробити, аби перешкодити американсько-грузинському зближенню. Грузинські мотиви такого кроку аж надто очевидні. Звісно, всі ми пам’ятаємо, що грузини століттями жили разом із росіянами, разом із ними проливали свою кров у боротьбі і з османською імперією, і з гітлерівською Німеччиною, і з афганськими моджахедами. Неможливо заперечити, що багато грузинів люблять своїх російських друзів, люблять російські міста, де вони навчалися та працювали, і багато чого іншого, що з’єднало їх «непорушними» узами з Росією, її могутньою культурою, оплотом освіти й науки.

Проте, на жаль, у пострадянський період Росія як держава мало чим допомагала Грузії. Більше того, дії Москви значною мірою мали прямо протилежний характер. Ясна річ, вона має свої власні державні, геополітичні й економічні інтереси, та Москва аж надто явно намагалася їх реалізувати за рахунок безпеки сусідніх країн. Адже рівень участі Росії в підтримці абхазьких, аджарських і південно-осетинських сепаратистів важко переоцінити. І сьогодні одна з найбільш процвітаючих республік доби СРСР — країна з багатовіковими традиціями та культурою — не без допомоги Москви перетворилася на роздрібнену, бідну державу. Тож у Грузії є всі підстави бути ображеною на Росію як на державу.

З другого боку, росіянам навряд чи слід ображатися на Грузію, яка дотримується при виборі своєї зовнішньої політики перевіреної аксіоми — або будь сильним, або дружи з сильними. Двозначна російська політика в абхазькому й південно-осетинському питаннях не сприяла встановленню між двома країнами відносин довіри та взаєморозуміння і, за великим рахунком, виявилася контрпродуктивною. І будь-які референдуми в Абхазії про приєднання до Росії (про які зараз знову заговорили абхазькі лідери) важко сприймати всерйоз, якщо не буде враховано думки вигнаного грузинського населення (до війни в республіці проживало 49% грузин і лише 17% абхазців). Пригадується, коли Шаміль Басаєв шліфував в Абхазії свою бойову майстерність, деякі російські політики називали це «національно-визвольною боротьбою абхазького народу проти режиму Шеварднадзе». А коли він почав вершити аналогічні подвиги в Ставропіллі, це почали називати тероризмом і сепаратизмом.

А стосовно Росії, то вона настільки багато втратила останнім часом, що американську присутність на Кавказі навряд чи можна вважати визначальною у втраті Москвою своїх позицій в СНД. За останні два-три роки російське керівництво практично здало Заходові Югославію вкупі зі своїм задушевним другом Мілошевичем, допустило військову присутність США в Центральноазіатських республіках, ліквідувало розвідувальну базу на Кубі й навіть капітулювало перед олімпійськими чиновниками в Солт-Лейк-Сіті. Важко уявити, що було б із попередником Володимира Путіна, коли б мав він бодай малу частку таких гріхів. А рейтинг нинішнього російського президента продовжує залишатися незмінно високим.

Американці ж послідовно реалізують свої зовнішньополітичні принципи. Сьогодні головна мета перебування американського контингенту визначається не тільки бажанням Пентагона знищити ще один осередок терористів. Наразі Вашингтон прагне скористатися ситуацію, щоб отримати доступ до керування чеченським конфліктом. І нічого нового в цьому немає, якщо пригадати керовані конфлікти на Близькому Сході й у південній Європі. Чечня — це чудовий засіб тиску на Росію в американському стилі. Механізм досить ефективний і простий. Приміром, якщо Росія поводитиметься «не так», то в чеченських повстанців на озброєнні можуть несподівано з’явитися... «стингери».

Сполучені Штати, схоже, абсолютно не хвилює те, що поширення американської контртерористичної операції на територію Грузії викликає цілком резонне запитання щодо справжньої ціни розмов про «нову еру» в російсько-американських відносинах, яка нібито настала після подій 11 вересня. Якби американці всерйоз сприймали Росію як свого союзника в боротьбі з міжнародним тероризмом, вони не відмахувалися б так уперто від ідеї проведення спільної російсько-американської операції в Панкісській ущелині. Тож мало хто ще сумнівається в тому, що Вашингтон розглядає боротьбу з міжнародним тероризмом як унікальну можливість затвердитися на теренах колишнього СРСР і помалу витіснити звідти Росію, перетворивши її на безвільного та слухняного сателіта.

Наївні розмірковування деяких російських експертів про те, що американці зроблять за росіян «брудну роботу» й ліквідують у Панкісській ущелині опору чеченського сепаратизму, нічого, крім іронії, викликати не можуть. Американці — люди дуже практичні й раціональні, вони ніколи не «вибиратимуть каштани з вогню» для чужого дядька. Тож сподіватися, що США великодушно дозволять Росії скористатися плодами своїх перемог, їй-бо, не варто. Єдине, на що може розраховувати Росія в цій ситуації, то це на «недоїдки зі столу переможця». А нинішню російську еліту це, схоже, цілком влаштовує.

І ось іще що. Облаштувавшись у Грузії, американці, як кажуть російські журналісти, «відсунули Росію від великої нафти». Справді, усі події останніх років на Північному Кавказі — це лише епізоди велетенської битви за контроль над найбільшими запасами вуглеводневої сировини, зосередженими в Каспійському регіоні, і передусім — за шляхи транспортування каспійської нафти. Москва, з огляду на все, у цій битві програла.

Власне, ні Грузія, ні США і не приховують, що кінцевою метою плану спільних дій силових підрозділів двох країн є саме гарантування безпеки майбутнього трубопроводу. Наведення порядку в Панкісській ущелині — лише проміжний етап реалізації цього плану. У разі успіху основний магістральний нафтопровід протягнуть через Грузію. Шеварднадзе одержить і гарантії стабільності свого режиму, і чималі гроші. А Росія не лише втратить мільйони доларів. Чеченська війна, усі її жертви виявляться безглуздими.

Взагалі-то, нинішні події в Грузії треба сприймати як неминучість. І не варто російським політикам та журналістам доводити Грузії, як погано їй житиметься з американцями. Експансія США й НАТО триватиме, і з цим нічого не вдієш. Та й не треба. І те, що грузини, після багатовікового спільного життя з росіянами вибрали США, а не Росію, — російська, і тільки російська проблема. Отже, для них Росія вже не є зразком для наслідування. Чи стане США таким прикладом — покаже життя. А зараз Грузія просто вибрала менше з зол.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі