МЕДОВА СПОКУСА

Поділитися
Провінційність далеко не завжди ототожнюється з невідомістю. Скажімо, зовсім не обов’язково побувати в Ніжині, аби про нього знати...

Провінційність далеко не завжди ототожнюється з невідомістю. Скажімо, зовсім не обов’язково побувати в Ніжині, аби про нього знати. Популярність цьому славнозвісному місту й так забезпечено дивовижним смаком огірків. Подібне характерне й для Мелітополя, який споконвіку й за правом вважається черешневою столицею. Та попри те, що нинішній фруктовий сезон уже закінчився, а до чергового — ще далеко, місто продовжує привертати увагу. Правда, не стільки в садівничому, скільки в політичному аспекті.

Пильний інтерес до Мелітополя намітився наприкінці липня в зв’язку із сумною подією — раптовою смертю народного депутата по 82-му виборчому округу Олега Олексенка. І хоча медичний висновок причини смерті був цілком певним, його поставили під сумнів не лише родичі, а й колеги за фракцією «Наша Україна». Зокрема народний депутат Тарас Чорновіл так прокоментував те, що сталося: «Я однозначно заявляю, це — вбивство».

Для встановлення істини генпрокурор Святослав Піскун порадив Запорізькій облпрокуратурі порушити кримінальну справу. Рекомендацію відразу було виконано. А через півтора місяця з метою об’єктивного розслідування причин смерті народного депутата парламент створив тимчасову слідчу комісію. Після чого тема раптово втратила актуальність. Принаймні ані прокуратура, ані депутатська комісія відтоді й словом не обмовилися про перебіг розслідування. Це мимоволі схиляє до думки про те, що ажіотаж був обумовлений не стільки бажанням безпристрасно розібратися, скільки міркуваннями політичної кон’юнктури. Тим більше, що ще до похорону й у місті, і за його межами стали активно обговорювати майбутні проміжні вибори в Мелітополі. Багато політиків розцінили їх як сприятливий і цілком реальний шанс обзавестися депутатським мандатом. На перший погляд ці розрахунки не позбавлені логіки.

Навіть непосвячений у тонкощі виборчих політтехнологій цілком здатний оцінити безумовну привабливість мелітопольського округу. По-перше, він компактний, оскільки включає в себе лише дві адміністративно-територіальні одиниці — місто й район. По-друге, у ньому більш-менш однорідний соціальний статус виборців. Причому їхня переважна більшість (десь 75 % від загальної кількості) — міське населення. Отже, від його симпатій вирішальною мірою залежить результат виборів. А це вселяє оптимізм щодо мінімальних витрат на виборчу кампанію. Словом, для багатьох передвиборна ситуація в Мелітополі видається настільки зручною, що від потенційного кандидата вимагається ну зовсім дещиця — дати згоду на участь у виборах. Але, як відомо, у кожної медалі є не лише аверс.

Хоча назва міста й перекладається з грецької як «медовий», це зовсім не означає, що мелітопольцям солодко живеться. Формально за рівнем індустріального розвитку Мелітополь посідає друге місце в області після Запоріжжя, проте основу промисловості в ньому становить машинобудування, питома вага якого дорівнює майже 50 відсоткам. А стан цієї галузі, на жаль, далеко не з кращих. Попри те, що за даними офіційної статистики, від початку року для машинобудування регіону характерний 22-відсотковий приріст виробництва, ця тенденція аж ніяк не властива мелітопольським підприємствам. Як і колись, їм притаманний затяжний спад, часткове або повне припинення або, в найкращому випадку, робота за давальницькими схемами. А інші види бізнесу, включаючи малий і середній, в основному зорієнтовані на торговельно-посередницьку діяльність на умовах комісії чи консигнації. Тому цілком закономірно, що протягом низки років місцева економіка нездатна забезпечити міські потреби, і Мелітополю доводиться зводити кінці з кінцями, сподіваючись лише на фінансову допомогу області. А рівень життя городян дуже красномовно характеризує розмір середньомісячної зарплати, яка дорівнює 220 гривень. Наведена цифра вдвічі нижча, ніж у середньому по області. Це разом із її дедалі зростаючою заборгованістю загрожує кризою системі пенсійного забезпечення міста. Фахівці підкреслюють: якщо станеться бодай на місяць затримка з виплатою пенсій, надолужити упущене буде практично неможливо. Ясна річ, під впливом згаданих чинників соціальна обстановка в Мелітополі вельми неблагополучна. Це засвідчує погіршення криміногенної ситуації, поширення СНІДу, наркоманії, не кажучи вже про звичайнісіньке пияцтво. Тому цілком закономірно, що розширення бази маргінальних настроїв формує та підтримує в місті цілком певні політичні симпатії: практично половина мелітопольців стабільно голосує за партії лівої орієнтації. Утім, вибори для міста — тема особлива. Оскільки, по суті, вони тривають у Мелітополі безперервно вже п’ятий рік поспіль.

Започатковано цей марафон 1998 року, коли колишній міський голова Анатолій Мангул водночас не лише підтвердив свої адміністративні повноваження, а й здобув переконливу перемогу в боротьбі за мандат нардепа. Після кількох місяців роздумів він, природно, зробив вибір на користь парламенту. У жовтні відбулися повторні вибори міського голови, але вони тільки формально вирішили ситуацію. Коли керівну посаду обійняв відставний ветеран КДБ Віктор Сичов, місцевий депутатський корпус остаточно розділився на кілька протиборчих груп. Збіг їхніх інтересів спостерігався лише в прагненні відправити міського голову у відставку. Проте реалізація навіть цього завдання виявилася непосильною, оскільки позиції «верховодів місцевого бізнесу», котрі задають тон у роботі міськради, занадто вже нагадували класичну дискусію Паніковського й Балаганова, захоплених пошуком відповіді на запитання «А ти хто такий?»

Проте політична нестабільність усе-таки зберігала в місті своєрідний баланс. І це тривало аж до початку виборчої кампанії 2002 року. А потім, за оцінками спостерігачів, намітилася перспектива компромісу. Суть його полягає в тому, що Анатолій Мангул і Олег Олексенко (найпомітніші в місті громадські постаті на той час) начебто досягли домовленості з питання розподілу виборних посад. Перший нібито погодився балотуватися на посаду міського голови, а другий — запропонувати свою кандидатуру як народного депутата. Реальність здійснення такого сценарію, поза всяким сумнівом, була практично стовідсотковою. Але річ у тому, що його втілення в життя виявилося б абсолютно протиприродним на тлі сформованої громадсько-політичної ситуації в Мелітополі.

Очевидно, згадавши результати виборів чотирирічної давнини, А.Мангул укотре, але вже заздалегідь, став визначатися, в який бік йому краще податися — до розумних чи гарних? Зрозуміло, партнеру, котрий уже всерйоз розпочав підготовку до власної виборчої кампанії, подібна постановка питання явно не припала до душі, і недавні союзники перетворилися на непримиренних противників. У результаті, після кількох судових засідань і втручання Центвиборчкому, депутатський мандат дістався О.Олексенку, а його основний конкурент змушений був задовольнятися невдачею не лише на парламентських, а й на повторних виборах міського голови в липні.

Оголошені в Мелітополі на 8 грудня проміжні вибори народного депутата, зважаючи на все, мають бути явно ненудними. Місцеві лідери громадської думки невтомно запевняють: депутатського мандата найбільше гідний лише мелітополець. У цьому їхня думку збігається з позицією обласної влади. Проте консолідуючі декларації є не надто вагомим аргументом на тлі реальної політичної ситуації в місті, де, як і раніше, панує роз’єднаність і тон задають амбіції. І в цих умовах висування узгодженого кандидата вельми проблематичне. Уже бодай тому, що такої особистості Мелітополь не має. Мабуть, саме на це й роблять ставку сторонні політики.

Аж до останнього дня однією з основних інтриг майбутніх виборів залишалося питання участі в них голови облдержадміністрації Євгена Карташова, оскільки чутки про це періодично виникали протягом останніх місяців. Але напередодні завершення терміну прийому заяв під час робочого візиту до Мелітополя Є.Карташов недвозначно заявив:

— Справді, я отримав пропозицію від низки виробничих колективів міста Мелітополя. Але в мене є чітка установка Президента, котрий сказав: прийшов на область, розв’язуй соціально-економічні проблеми. Президент визнав, що часта зміна губернаторів не сприяє соціально-економічному розвитку регіону. А для себе, для своєї команди я бачу дуже багато невирішених питань, які хотілося б завершити. Крім того, не в моєму характері кидати людей, котрих запросив працювати й разом вирішувати поставлені завдання. Я відповідаю перед своєю командою. Я її підбирав, формував, я їй довіряю, точно так само, як вона довіряє мені. Тому я відхилив пропозиції, які надійшли, балотуватися до парламенту.

Стосовно інших претендентів, то чимало з них, хоч і не проти були отримати президентське благословення, проте не вважали його визначальним для своєї участі у виборах. І в ніч із понеділка на вівторок із поданням о 23.00 останньої заяви до окружної виборчої комісії в Мелітополі зафіксовано всеукраїнський рекорд. Узяти участь у боротьбі за депутатський мандант виявило 46 охочих. Серед них 18 мелітопольців, 15 киян, 7 жителів Запоріжжя та області, 3 донеччанини та по одному житомирцю, черкащанину й харків’янину. Зокрема, своє найближче майбутнє не мислять без відстоювання мелітопольських інтересів у парламенті такі відомі політики, як Наталія Вітренко, Ігор Квятковський, Володимир Куратченко. З місцевих лідерів із ними мають намір конкурувати голова райадміністрації Ігор Богданов, недавно призначений секретарем міськради Сергій Вальтер, а також екс-нардеп Анатолій Мангул і попередній міський голова Віктор Сичов, у котрих за плечима вже дві цьогорічні виборні поразки.

Особливої пікантності кампанії, що розгорнулася, поза сумнівом, додадуть наявні в списку претендентів «двійники» та навіть «трійники». Приміром, два Зубова — мелітопольський адвокат Станіслав і запорізький інженер із середньою освітою В’ячеслав. Або, скажімо, три Хмельницькі — тимчасово непрацюючий зоотехнік Богдан, київський лікар Геннадій і широко відомий екс-лідер Партії зелених Василь, котрий не охолонув від виборних баталій у Криму. Третю команду майже однофамільців сформували запорожець Микола й кияни Віктор і В’ячеслав — Рогуцький, Рагуцький і Рагутський.

Усі майбутні кандидати — самовисуванці, як, приміром, Василь Крутов. За винятком екс-нардепа-списочника Анатолія Морозова, котрий змінив місце проживання з запорізького (м. Приморськ) на столицю й котрому виявила довіру КПУ, і міліцейського пенсіонера з Києва Михайла Гусакова, висунутого з’їздом КПТ. До речі, узагалі свою партійну приналежність поки що відкрили лише два кандидати — член Партії зелених Сергій Павленко й лідер політоб’єднання «Єдина родина» Олена Солод. Згадана дама, зокрема, запам’яталася тим, що кандидатом у нардепи однією з форм агітації вона застосувала стриптиз під час теледебатів. Але для перемоги цього виявилося не досить. Можливо, тому, що запорожці занадто вимогливі в оцінках інтимних «принад» узагалі й оголених політичних натур зокрема.

А про симпатії провінції дізнаємося через місяць. А поки що шанси на успіх має переважна більшість претендентів. Передусім — через їхню кількість, яка істотно занижує достатній мінімум голосів, спроможних забезпечити перемогу. Нині це приблизно 13—15 тисяч. Хоча не виключено, що цифра зростатиме разом з ухваленням рішень окружного виборчкому про реєстрацію кандидатів.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі