ЛЯЛЬКА СПАДКОЄМЦЯ ПУТТІ

Другий день із російських телеекранів не сходять нерозлучні президенти Росії і Сполучених Штатів. Інтер’єр зустрічі, ясна річ, відрізняється від попереднього побачення на техаському ранчо Буша — Кремль, Ермітаж, Маріотт, Асторія… І все-таки Москва й Вашингтон продовжують нагадувати світу про особистісний характер відносин лідерів — не випадково напередодні поїздки в Москву Буш дав інтерв’ю, у якому повідомив, що називає російського президента «Путті-Путом» і душі в ньому не чує. Путін, звісно, більш стриманий і про прізвиська американського президента не розводиться. Але він явно задоволений приїздом гостя з Вашингтона — зрештою, це перший у кар’єрі Путіна російсько-американський саміт, який проходить у Москві й — що вельми важливо — у рідному для російського лідера Санкт-Петербурзі.

Зовнішня політика давно вже стала улюбленою іграшкою російського президента — тут і можливостей у нього набагато більше, і тиску на Кремль — хоч що там розповідали б російські політологи — набагато менше. Політико-підприємницьким угрупованням, що керують Росією, до зовнішньої політики, взагалі-то, ніякого діла немає, тож тут Володимир Путін має певну свободу маневру — і він намагається нею користуватися, аби хоч якось компенсувати власну внутрішньополітичну нерухомість. Для Джорджа Буша зовнішня політика до 11 вересня навряд чи була чимось дуже важливим, але тепер вона перетворилася на інструмент забезпечення безпеки Сполучених Штатів — тож американський президент має бути справді зацікавленим у своєму візиті в Росію. Власне, на момент написання цього тексту про саміт можна говорити тільки з погляду прогнозів і протоколу, тобто найкраще — взагалі не говорити. Оскільки головні події російсько-американських зустрічей у верхах нерідко зумовлено спонтанним спілкуванням президентів і практично непередбачувані. Читач уже знає, відбулося на московській зустрічі щось надзвичайне чи ні. Якщо ні — а я схиляюся саме до цього, — то саміт виявиться однією з рядових зупинок у європейському турне американського президента. Сторони напередодні зустрічі намагалися передусім зберегти атмосферу взаєморозуміння, яка виникла після подій 11 вересня. І можна сказати, що їм це вдалося хоча б тому, що так важко узгоджуваний проект чергового договору CНО таки буде запропоновано на підпис президентам. Правда, це дуже коротка угода, яку вже зараз називають «плодом компромісу» і яка більше схожа на декларацію, ніж на реальний роззброювальний документ. Але президенти його підпишуть, а експерти матимуть змогу працювати далі.

Ще однією досить важливою частиною саміту — і, до речі, це справді новина в двосторонніх відносинах — стають переговори з економічних проблем. Найцікавішою тут є можлива домовленість про продаж Росією нафти США. Ясно, що з американського боку це не тільки прагнення зменшити частку арабської нафти, а й своєрідна плата Росії за її нинішню — і сміємо сподіватися майбутню — лояльність. І такі подарунки дозволяють не обговорювати серйозно з дорогим Путті проблеми, на які його країна не в змозі вплинути — приміром, майбутні дії проти країн «осі зла» у рамках антитерористичної операції.

Ще один аспект пов’язано з очікуваною буквально відразу після прощання президентів їхньою новою зустріччю в Римі, де в рамках саміту Росія—НАТО буде підписано угоду про формат співробітництва в рамках «двадцятки». Чи розуміє російське політичне керівництво, що підписуючи цю угоду, воно ставить обидві ноги на ескалатор, із якого вже неможливо зійти, важко сказати. Але, у будь-якому випадку, ясно, що нове спілкування з американським приятелем російському лідеру сподобалося, зовнішня політика залишиться улюбленою лялькою спадкоємця Путті й на нас чекає ще безліч різноманітних сюрпризів.