Лукашенка оточили польські шпигуни

Найпопулярний сьогодні сюжет на білоруському телебаченні — про шпигунську діяльність польських дипломатів у Мінську. Тут є все: і оперативні зйомки, на яких військовий аташе Посольства Польщі в Білорусі зафіксований у момент передачі секретних документів, і людина із заретушованим обличчям, яка розповіла цілій країні про те, як люди з польського фонду «Діалог» намагалися її завербувати, і, звісно ж, щедро приправлений метафорами у стилі бацьки авторський текст. Розкриття доблесними білоруськими спецслужбами все нових випадків «підривної діяльності поляків» у вотчині Лукашенка змусили Варшаву відіслати на батьківщину ще одного білоруського дипломата. У відповідь наступний польський його колега (третій за ліком) залишив столицю Білорусі. У вівторок спікер польського сейму та найімовірніший претендент на президентське крісло Влодзимеж Цимошевич не виключив: інтереси Польщі в Білорусі представлятиме інша країна. Можливо, Швейцарія.

Бацька завдає превентивного удару

Нелюбов Лукашенка до всього польського має українське коріння. «Аналітичні розробки» російських стратегів, згідно з якими помаранчеву революцію в Україні зробили польські спецслужби за американські гроші, мабуть, справили на білоруського лідера таке сильне враження, що пасажі про спеціальні групи, котрі діють на території Польщі та Литви і здатні вести підривну роботу в Білорусі й улаштовувати революції на майданах, було включено обов’язковим пунктом у всі публічні виступи Лукашенка. А критика заокеанських «диригентів Польщі» зростала разом із появою повідомлень про створення при держдепартаменті США так званого корпусу активного реагування, співробітники якого зосередяться на організації прискореного переходу до демократії і ринкової економіки таких країн, як Білорусь.

Завдати превентивного удару Лукашенко вирішив відразу по трьох «об’єктах»: польській дипломатичній місії, зареєстрованому в Польщі Європейському фонду «Діалог» і Союзу поляків Білорусі (СПБ). Причому якщо співробітники посольства РП викликали у бацьки підозри давно (ще у травні минулого року було виселено з країни військового аташе посольства), то діяльність об’єднання білоруських поляків зацікавила Олександра Григоровича лише у березні нинішнього року. А точніше — після обрання на черговому з’їзді СПБ нового голови організації. Місце лояльного до білоруської влади Тадеуша Кручковського посіла Анжеліка Борис. Недовго думаючи, міністерство юстиції Білорусі оголосило результати з’їзду нелегітимними. Кручковському, який протягом двох місяців не сходив з телевізійних екранів, викриваючи свою наступницю, знову випала нагода покерувати СПБ.

З моменту приходу Анжеліки Борис членам Союзу поляків довелося пережити силове захоплення центрального офісу в Гродно, змиритися з виходом паралельних номерів польської газети в Білорусі Glos znad Niemna, звикнути до постійних погроз із боку компетентних органів і перетравити арешт трьох активістів організації у місті Щучині минулого вівторка. Одного з членів так званої Головної ради СПБ, із яким удалося поспілкуватися моєму колезі з польської «Газети Виборчої», відкритим текстом запитали: ти ж не хочеш наразити на небезпеку своїх дітей? Таким чином представники тамтешнього КДБ намагалися схилити членів Головної ради приїхати до Щучина і проголосувати за проведення повторного з’їзду організації.

І це лише верхівка айсберга. Досі залишається загадкою убивство керівника регіонального відділення Союзу поляків у місті Раків, що неподалік Мінська. Йозефу Вараксу було вбито 20 червня уві сні. Міліція продовжує наполягати, що йдеться про простий розбійний напад — «звичайне вбивство на побутовому грунті». Проте поляки по обидва боки кордону впевнені: у такий спосіб «орли Лукашенка» намагалися залякати білоруських поляків. Примітно, що вбивство Варакси збіглося з бурхливим обговоренням у польській пресі зникнення голови місцевого відділення СПБ у Гродно Аліни Ярошевич. Деякі джерела стверджують, що після серії нічних допитів у відповідних органах вона опинилася у психіатричній лікарні.

Здавалося б, яка шкода Лукашенку від організації, що налічує якихось 20 тис. багнетів? Швидше за все, вважають експерти, білоруський президент не може змиритися з фактом, що з приходом Анжеліки Борис Союз поляків став непідконтрольний його адміністрації. І це тоді, коли на території сусідніх Польщі й Литви «активізувалися служби зовнішньої розвідки», а в західних областях Білорусі, компактно населених білоруськими поляками, посилилися антилукашенківські настрої (подейкують, що під час широкомасштабних військових навчань, які відбувалися навесні, якраз і відпрацьовувався сценарій ліквідації збройного конфлікту в цій частині РБ). Варто зазначити, що, тільки за офіційними даними, на території Білорусі мешкає приблизно 450 тис. поляків. За неофіційними — близько мільйона. Отже, білоруські поляки — найчисельніша національна діаспора після росіян.

А щоб ця нацменшина раптом не запідозрила Лукашенка в упередженому ставленні до Союзу поляків Білорусі (подумаєш — новий голова бацьку не сподобався), їх вирішено було записати у лави пособників «волошкової революції». Державне білоруське телебачення видало на-гора програму, в якій стверджувалося, буцімто з допомогою СПБ радник Посольства Польщі в РБ Марек Бутько (вже колишній) має намір перетворити Білорусь на «нове Косово». Третім учасником операції несподівано виявився Європейський фонд «Діалог»: після чотирьох із половиною років налагодження контактів між науковими колами Центральної і Східної Європи МЗС Білорусі вирішило припинити його роботу, а голову правління фонду Славомира Тецлова — оголосити офіцером польської розвідки.

Місія нездійсненна: польський варіант

У Варшаві дії білоруської сторони розцінюють не інакше як провокацію. І хоча деякі політики ще намагаються якось відбуватися жартами (Влодзимеж Цимошевич: «якби ми хотіли шпигувати, то робили б це інтелігентніше»), інші вимагають негайного обговорення ситуації у Європарламенті та «дипломатичної ізоляції режиму Лукашенка» (міністр закордонних справ Адам Ротфельд). Особливо активну позицію у цьому питанні займає правоцентристська партія «Громадянська платформа». Недавно її представники запропонували обговорити в сеймі низку жорстких заходів щодо Мінська (заборонити в’їзд білоруським чиновникам, журналістам, які представляють державні медіа, і навіть спортсменам, котрі їдуть на змагання до країн ЄС). Варто нагадати, що, судячи з результатів опитувань громадської думки, ця партія має всі шанси посісти друге місце на парламентських виборах, які відбудуться у вересні, і здобути право на формування уряду. Більше того, лідер парламентської фракції у парламенті Ян Рокита може стати новим прем’єр-міністром Польщі, і тоді тональність Варшави в діалозі з Мінськом навряд чи матиме щось спільне з місіонерством Квасьнєвського. Адже хтозна, може, якби Лукашенко не чіпав Союз білоруських поляків, президент Польщі й досі продовжував би говорити про необхідність розвитку добросусідських відносин із Білоруссю, зокрема економічних. У Мінську, очевидно, вже забули, як три роки тому польський тезка й колега Лукашенка намагався довести Євросоюзу, що заборона на в’їзд до ЄС навіть білоруських заступників міністра — це вже занадто. А польські дипломати, пам’ятається, за першої-ліпшої нагоди запевняли своїх євросоюзівських колег, що Білорусь у жодному разі не можна ізолювати. Але, слід визнати, у своєму підході польська влада тоді керувалася не лише міркуваннями транскордонної торгівлі й турботою про польську меншину. Вже тоді на зустрічах різного рівня тамтешні політики й дипломати озвучували намір Варшави домогтися у ЄС права на вироблення східної політики Євросоюзу. Особливо явно опікунські настрої польської політичної еліти проявилися на тлі неприхованого розчарування політикою Мінська з боку Литви (до речі, саме цим деякі литовські дипломати пояснюють переключення уваги Вільнюса на Україну). А от сьогоднішнє вирування пристрастей у білорусько-польських відносинах не дуже ув’язується з амбіціями Варшави відігравати ключову роль на східному напрямі європейської політики сусідства, учасником якого, як відомо, формально є й Білорусь.

Євросоюз їм не суддя

Окремою темою для розмови могла б стати позиція Євросоюзу. Відомо, що ще у травні питання польської меншини в Білорусі Олександр Квасьнєвський порушив на зустрічі з Жаком Шираком і Герхардом Шредером: кажуть, просив винести його на обговорення в ЄС. Окрім того, ряд польських і литовських політиків підписали так звану «II біловезьку заяву», в якій депутатам Європарламенту пропонувалося прийняти рішення про низку санкцій щодо білоруських чиновників (зокрема заморозити їхні закордонні рахунки). Проте досі Брюссель так і не зробив жодної більш-менш виразної заяви стосовно цього. Більше того, у стінах Єврокомісії автору цих рядків кілька місяців тому доводилося чути, що далеко не всім євросоюзівським функціонерам до вподоби проамериканський настрій білоруської опозиції, тому й воліють вони триматися на відстані, як від бацьки Лукашенка, так і від його головних опонентів.

А можливо, когось у Євросоюзі просто насторожує злагодженість дій Мінська і Москви. Єдина різниця лише в тому, що Путін воліє висловлювати своє ставлення до польської влади у більш вишуканий спосіб: то забуде у присутності Квасьнєвського згадати про участь Польщі в антифашистській коаліції, то не вважатиме за потрібне запросити свого польського колегу на святкування 750-річчя Калінінграда.

Звісно, жодних свідчень того, що Олександр Григорович записує всіх поляків Білорусі у шпигуни й таємні революціонери за вказівкою з Кремля, немає. Проте підстав вважати, що дії Лукашенка у Білокам’яній особливих заперечень не викликають, більш ніж достатньо. Взяти хоча б той факт, що після загадкової вечері Лукашенка з Путіним, що відбулася минулого тижня в «Завидово», риторика білоруського президента стала ще жорсткішою. «За вказівкою з-за океану Польща намагається спонукати білоруських поляків до протиправних дій у республіці... Ми не дозволимо з наших громадян робити якихось маріонеток. Гарматним м’ясом ні у Варшави, ні у Вашингтона громадяни нашої країни, зокрема поляки, ніколи не будуть», — рвав і метав бацька минулого вівторка.

Компетентне джерело «ДТ» привернуло нашу увагу також до того факту, що саме після візиту в Мінськ заступника міністра закордонних справ Росії Григорія Карасіна було дезавуйовано домовленості, досягнуті під час зустрічі держсекретаря Ради безпеки Білорусі Геннадія Невигласа з шефом Бюро національної безпеки Польщі Єжі Баром. Якби їх було дотримано, ситуація могла б розвиватися у трохи іншому ключі.

Ну, а поки що Олександр Григорович і Володимир Володимирович укотре демонструють обопільний інтерес: Кремль із допомогою Білорусі підтримує ілюзію колишнього впливу на пострадянському просторі, і Лукашенко охоче підіграє йому в цьому. Хто-хто, а білоруський лідер розуміє: його перебування при владі не в останню чергу залежить від успіхів у справі побудови союзної держави.

P. S. Коли цей матеріал було здано на верстку, інформагентства повідомили, що Польща відкликала з Мінська свого посла.