КРИЗА КРИМСЬКОЇ ЕЛІТИ ПРИНЕСТИ В КРИМ СТАБІЛЬНІСТЬ МОЖУТЬ АБО ВЕЛИКА СИЛА, АБО ВЕЛИКІ ГРОШІ. І ТЕ, Й ДРУГЕ МОЖЕ ПРИЙТИ ТІЛЬКИ ЗІ СТОРОНИ...

Реакція читачів на статтю «Стабільність — не цінність?», опубліковану в «ДТ» 17 серпня, була дуже різною: хтось знаходив у житті нові підтвердження змальованим процесам і висунутим гіпотезам, хтось не погоджувався, а хтось навіть просив спростувати інформацію. Насправді виявилося, що попередня стаття — лише видима частина великого політичного айсберга, а процеси, які відбуваються в Криму, і значно різноманітніші, ніж здавалося спочатку, і не завжди їх видно «неозброєним» оком. За минулі чотири тижні в політичному житті Криму сталися зміни. Копнемо глибше?

Кримський уряд відзначив сотий день свого правління прес-конференцією у відкритому ефірі республіканського телебачення. Оцінюючи політичні процеси в автономії, Сергій Куницин підкреслив, що знає про спроби організувати зміну уряду. «Але нічого в них не вийде! — впевнено сказав він, — я вірю у своїх колег». Згодом він заявив: «Реваншисти програють, прагматики виграють», а також що в депутатській фракції «Стабільність» змін не буде навіть після довиборів. А віце-спікер Василь Кисельов навіть наголошує, що фракція «Стабільність» (нині 61 голос) приростатиме новими депутатами... Але така впевненість, можливо, трохи передчасна. Оскільки список можливих претендентів очолити уряд зростає у міру наближення сесії...

По-перше, як стало відомо від представників кримської організації СДПУ(о), Віктор Медведчук доручив своїм однопартійцям створити в кримському парламенті свою фракцію. Логічно припустити, що нову фракцію створюватимуть за рахунок депутатів фракції «Стабільність». По-друге, наміри кримських есдеків сягають не лише парламенту, а й складу уряду, зокрема крісла
№ 1 у ньому. І ось чому: по-перше, соціал-демократи мають у своїх рядах і Анатолія Франчука, який, за словами Андрія Сенченка, «ніколи не був байдужим до цієї посади», й Ігоря Франчука, який, вважають кримські спостерігачі, просто чекає свого часу. «Троє відомих і авторитетних у Криму політиків — Ігор Франчук, Анатолій Франчук та Валерій Горбатов — вибрали у Верховній Раді України фракцію СДПУ(о)», — пише у своєму партійному органі лідер есдеків Криму Юхим Фікс. («Наша газета+», № 33, 30 серпня 2002 р.) По-друге, нещодавно відбулася зустріч керівників регіональних організацій есдеків із Валерієм Горбатовим, на якій ішлося, як можна припустити, про підтримку есдеками його політичної лінії. Якщо пригадати, що Валерій Горбатов віддав перевагу депутатському мандату й залишив крісло прем’єра не з власної волі, а на вимогу своїх політичних соратників, можна майже напевне сказати, що далеким прицілом цієї зустрічі було його повернення в Крим у ролі глави уряду.

По-третє, дедалі впевненіше можна говорити, що відмова комуністів брати участь у кримському переділі влади — не більше ніж блеф. Комуністи провели консультації з різними політичними силами й уже оголосили про серію акцій протесту. Бюро Кримського рескому Компартії звернулося з закликом провести масові виступи у період вересня—листопада по висхідній, але... за винятком 16 вересня 2002 р. З цієї тактики видно, що кримські комуністи висувають, власне, ті ж самі вимоги, що й опозиція, але, щоб не образити Президента й навіть створити видимість підтримки, робитимуть те ж саме, лише не в ті дні, коли протестуватиме опозиція. Тактика принаймні дивна хоча б тому, що обдурити нею нікого не вдасться. Усі розуміють, що Компартія насправді організовує потужну дестабілізаційну кампанію, яка має на меті не що інше, як... зміну влади в Криму. Публічна «відмежованість» пояснюється тим, що в Грача поки що, ймовірно, немає чіткого політичного проекту в Криму, хоча поява його — питання найближчого часу. Проте недавня заява Петра Симоненка про те, що комуністи Криму все одно братимуть участь в акціях протесту 16 вересня, оскільки є рішення ЦК, має стати для Леоніда Грача моментом істини: або його реском повинен підкоритися рішенню ЦК і скасувати своє вже розрекламоване рішення (а це означає викликати на себе гнів Президента й Медведчука, що для Грача рівносильне політичній смерті), або відкрито (чи закрито) піти проти волі ЦК й викликати... виключення з Компартії.

Багато й результативно працює в боротьбі за прем’єрське крісло Андрій Сенченко. Він залишається найактивнішим у кримській політиці претендентом на посаду прем’єра. Сенченку потрібні свої голоси в парламенті Криму — зараз він не може розраховувати на вирішальну підтримку парламенту автономії без депутатів групи Льва Миримського, тож робить усе, аби збільшити кількість прихильників, але тим самим об’єктивно діє проти... Льва Миримського. У 25-му та 30-му округах висунуто двох кандидатів, які належать до очолюваного Сенченком об’єднання «Прозора влада»: екс-міністр фінансів Криму Людмила Денисова та генеральний директор ТРК «Чорноморська» Тетяна Красикова. Вона балотується на тому самому окрузі, де зареєстровано кандидатом у депутати Криму і Льва Миримського. Партнери в залі засідань одночасно конкурують між собою на окрузі. Мабуть, Андрій Віленович прагне переграти свого протеже, переконавши його в тому, що йому необхідно залишатися в тіні, а він сам — найкращий публічний представник його інтересів. Зіштовхуються їхні інтереси й у 30-му окрузі, де з їхніми представниками конкурує представник «Команди Куницина», керівник будівельної фірми «Консоль» Володимир Константинов. Тут важко зрозуміти, хто проти кого працює: на ринок політпослуг Криму вийшли нові технології, з незвичними для Криму методами. Про це свідчить неперевірена поки що інформація, буцімто в Симферополь із Кіровограда приїхала група з кількох десятків чоловік для ведення кампанії Сенченка. Експерти вважають, що в Кіровограді такі групи політтехнологів є — про це свідчать незмінно напружені політичні кампанії в цьому місті та в області. Найсильнішою групою вважаються фахівці, котрі працювали на лідера демпартії Антоньєву. Можливо, такою активністю Андрій Віленович прагне домогтися практично повної політичної монополії, представляючи в Криму інтереси і Кремля, і Києва?

Я запитав Андрія Віленовича, як він оцінює результати літа й перспективи осені. Андрій Сенченко: «Я продовжую стверджувати, що в кримський парламент жодна сила не провела більше півтора десятка чоловік — від 12 до 15, з урахуванням тих, хто хитається. Існує міф про чисельну команду Куницина, але вона, на мій погляд, іще менша... Нині структуризація парламенту триває. Фракцію «Стабільність» не вважаю стійким утворенням. Я не згоден навіть із назвою. Що таке стабільність? Фракція, яка намагається зберегти Крим у нинішньому його стані? Я категорично проти того, щоб зберігати нинішні вади, фінансові порушення, розвал економіки. Це штучна конструкція. Фракція розсипатиметься. І комуністи сподіваються залучити більше депутатів на свій бік. І відомий активіст парламентського життя в Криму Лев Миримський теж намагається щось зробити для збільшення кількості своїх прибічників. У кожного свої мотиви...»

На запитання про його особисті мотиви Андрій Віленович сказав:

«Це не питання якихось конфліктів із Кунициним. Це питання життя Криму. Як можна любити цей уряд, якщо він не відповідає на прості запитання: хто, чому й на якій підставі будує вілли в Нікітському ботанічному саду й на заповідних землях? Чому уряд за рахунок бюджету кредитує окремих будівельних підрядників, зокрема фірму «Консоль»? Таких запитань до уряду багато, тож і охочих сьогодні похитати крісло прем’єра теж чимало. Скажу, чому я в цьому беру участь: бо вважаю, що уряд своїх обов’язків не виконує, і прем’єр у першу чергу...»

Керівник «Прозорої влади» стверджує, що «стабільність — це затишок перед бурею, оскільки нагромаджується обсяг помилок, безліч проблем, невиконаних завдань. Причина цього в тому, що всі попередні прем’єри милувалися собою в кріслі, а не шукали шляхів розв’язання проблем». «Я працював у п’яти урядах, у трьох — заступником голови, і були часи, коли я дуже хотів стати прем’єром. Але зараз вважаю: і добре, що не вийшло. Є багато питань, у яких я не поступлюся, а через це «коса багато разів найшла б на камінь». Але коли говорити про майбутнє, то якщо завтра з’явиться людина, котра насправді інтереси Криму ставитиме вище за інтереси своєї безпеки в цьому кріслі, то я її підтримуватиму як депутат, кримчанин, патріот. У мене досить складний імідж, щоб я завтра міг виявитися центром збігу всіх сил, які вирішують питання прем’єрства. Складно тому, що я визнаю за краще висловлюватися досить жорстко й оголено: відразу скажу — грошей за посади й голоси не платитиму в жодному разі, принципів не змінюватиму в жодному разі, і якщо на таких умовах прийдуть і скажуть, що треба працювати, — тоді працюватиму...»

Довибори в автономії, призначені на 22 вересня, дуже важливі для всіх учасників політичного процесу — якась депутатська група побільшає на три депутатських голоси. Хто стане сильнішим: Миримський, Сенченко чи Куницин? Найскладніше останньому, з тієї простої причини, що втримати владу важче, ніж вибороти. Якщо Миримський і Сенченко наступають, то Куницин мусить зміцнювати завойовані позиції. І тут нюансів багато. Окружна виборча комісія відмовила в реєстрації його прибічникові Володимиру Бєляєву з формальних причин. Можна лише гадати, чому Бєляєв, як нова людина в Криму, вирішив балотуватися на найскладнішому з трьох округів. Злі язики плещуть, нібито Бєляєву «порадили» балотуватися тут для того, щоб у такий спосіб зіштовхнути Миримського з Києвом...

Не менш складні вибори очікують і на Володимира Константинова. Крім активності Сенченка, йому загрожує давній опонент Куницина, керівник республіканського управління Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку Володимир Тихончук. До речі, з приводу минулої статті Володимир (а не Анатолій — це була помилка, автор просить вибачення у нього й читачів) підкреслює, що його не звільнено, а лише тимчасово усунуто від виконання службових обов’язків і що його обвинувачення на адресу Куницина міністр фінансів Олександр Гресс хоча й спростовував, але, на його думку, не спростував. Тому кримчани чекають подальшої активності Володимира Володимировича. І хоча йому ще доведеться бути відповідачем у суді, оскільки Куницин, за повідомленням прес-служби, подав позов у суд за поширення недостовірної інформації, Тихончук мені говорив, що його наступна обвинувальна стаття вже готова...

Висновок із цієї багатогранної політичної ситуації невтішний — поки що в колоді претендентів на кримську владу переважно давно знайомі обличчя. Усобиця в Криму триває, і немає механізмів, які б її зупинили. Замість того, щоб реанімувати автономію і скористатися потенційними можливостями її статусу для розвитку регіону, кримська еліта безуспішно та згубно для себе ж самої конкурує ось уже чотири роки практично в тому самому складі. Сьогодні, напередодні доленосних політичних змін у житті країни, представники кримської еліти остаточно розмежувалися й не довіряють одне одному. Багато спостерігачів та експертів вважають, що згуртувати їх може або велика сила, або великі гроші. І те, й друге може прийти тільки ззовні. Мабуть, Криму недовго залишилося бути без хазяйського ока...