КРИЗА АМЕРИКАНСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ВІДНОСИН ПОГЛЯД З АМЕРИКАНСЬКОГО БОКУ

Наступного тижня американський Конгрес підтримає президента США і ухвалить відповідну резолюцію, дозволивши розпочати вторгнення в Ірак. Війна впритул наблизилася до Америки. Вашингтон мобілізує нову коаліцію — військових союзників і тих, хто їм симпатизує. Однак України серед них немає.

Криза українсько-американських відносин не супроводжується гучними нотами протесту, оголошенням персон нон грата та скороченням дипломатичних місій. Але непорозуміння між Вашингтоном і Києвом все частіше змінюються взаємними претензіями. Американці шоковані: їхні надійні партнери, які останні п’ять років займали третє місце за отриманням американської допомоги, спокійно обговорювали питання продажу зброї запеклим ворогам Америки. І найголовніше — не вбачали в цьому нічого особливого.

Злива статей в американській пресі про новітню систему протиповітряного стеження українського виробництва «Кольчуга» привертає увагу різкими висновками. «З такими друзями, як Україна, багатьох американських платників податків цікавить, навіщо взагалі потрібні вороги? «Уолл-стріт джорнел» (30 вересня/редакційна стаття). Народ запитує, адміністрація змушена реагувати.

Америка — у стані війни. Ось чому навіть найневдаліша спроба продажу «Кольчуги» до Іраку розцінюється після 11 вересня однозначно — як зрада. Американці вагаються: друг мого ворога — мій ворог? Поки триває розслідування, як це могло статися взагалі, Державний департамент готує пропозиції щодо перегляду державної політики стосовно України.

Марсі Каптур, конгресмен-демократ від Огайо, співголова групи сприяння Україні в Конгресі США:

— Випадок із «Кольчугою» — безпрецедентний виклик українсько-американському стратегічному партнерству. Таких перевірок в наших стосунках досі не було. Тому я щиро порадила б Україні докласти всіх можливих зусиль, щоби спростувати звинувачення на свою адресу ще до того, як будуть знайдені докази цієї оборудки міжнародними інспекторами в Іраку.

Я не хотіла вірити, коли уряд повідомив Конгрес про наміри України продати «Кольчугу» в Ірак. Мене також збентежило те, що американська адміністрація одразу максимально жорстко відреагувала на аутентичність записів Мельниченка, заморозивши зовнішню допомогу Україні, не чекаючи остаточних висновків.

У Конгресі досить значний інтерес до справи «Кольчуги», особливо серед окремих членів парламенту. Україна мала б бути першою зацікавленою у проведенні слухань, це засвідчило б її відкритість і довело несправедливість звинувачень. Хоча зараз і не кращий час для слухань, а до кінця сесії Конгресу залишилось зовсім небагато. Але треба шукати, можливо, хто-небудь з підкомітету міжнародних справ і асигнувань коштів міг би ініціювати слухання.

Марк Таплін, директор відділу Європи, Молдови і Білорусі Державного департаменту США:

— Останнім часом американську сторону не задовольняє рівень прозорості й відкритості відносин між нашими країнами. Після заяви Президента Кучми про готовність співпрацювати у розслідуванні ситуації із «Кольчугою», виголошеною у Києві перед заступником держсекретаря США Бет Джоунс, ми очікуємо на реальні кроки.

Ця історія стала справжнім випробуванням для стратегічного партнерства між нашими країнами. І раніше у ньому бували невиправдані очікування та розчарування. Скажімо, як у ситуації із затягнутим налагодженням контролю за захистом інтелектуальної власності.

Однак ситуація з «Кольчугою» — принципово інша річ. Вже зараз відносинам завдано суттєвої шкоди. У Вашингтоні це сприймають саме так, бо новітня система попереднього стеження українського виробництва — яка, за певними даними, розташована в Іраку — є смертельною загрозою для американських громадян в очікуваній війні з Іраком.

Відновлення довіри між США і Україною вимагатиме чимало часу — і тут багато залежить від України, від її готовності до щирої співпраці. Ми не вважаємо резонанс, якого набула ситуація довкола «Кольчуги», кризою широкого спектру українсько-американських відносин. Як і раніше, вони залишаються важливими для США.

Боб Шейфер, конгресмен-республіканець від Колорадо, співголова групи підтримки України в Конгресі США:

— Звістка про схвалення Леонідом Кучмою продажу радарної системи «Кольчуга» викликала в мене глибоке розчарування. Наші загалом позитивні міждержавні відносини й раніше не були безхмарними. Пам’ятаю, як мене запевняли на Банковій, що раді будуть будь-якій допомозі у розслідуванні справи Гонгадзе, а коли представники Федерального бюро розслідування США прибули до Києва, їм просто не створили необхідних умов, не надали документів.

Тепер виключно від Президента України залежить, як розвиватимуться найближчим часом українсько-американські відносини. Чи погодиться Леонід Кучма на процедуру перевірки, запропоновану американською стороною, а чи заперечуватиме очевидні речі…

Найближчим часом міжнародним експертам важливо ознайомитись із виробництвом протиповітряних систем попередження, переглянути документацію замовлень, дослідити шляхи транспортування радарних систем. Тільки поштучно перерахувавши «Кольчуги» і відстеживши шлях кожної з них до місць призначення, можна зняти напруження в ситуації. Тоді від кримінальних звинувачень на адресу України, припущень про заборонений експорт зброї залишиться прикрий факт схвалення керівником держави незаконної торговельної операції.

Групі підтримки України в Конгресі непросто щороку доводити необхідність продовження надавання американської допомоги для України, коли спливають на поверхню історії, що негативно відбиваються на її іміджі.

Даніель Розенблум, заступник координатора із допомоги східноєвропейським країнам Держдепартаменту США:

— Замороження 55 мільйонів доларів американської допомоги для України є кроком певною мірою символічним. Ідеться не про надані раніше кошти, а про ті, які тільки планують виділити. Таким чином, погрозу слід сприймати, радше, як сигнал незадоволення словами та діями українського керівництва. Якщо на стурбованість американської адміністрації не відреагувати потрібним чином, скорочення допомоги стане реальністю.

Під замороження не підпадає фінансування місцевого і регіонального самоврядування, кошти на розвиток громадського суспільства, на підтримку недержавних організацій і незалежної преси.

Певний час, поки вестиметься розслідування стосовно «Кольчуги», Державний департамент чекатиме. Якщо його побоювання підтвердяться, проти України автоматично спрацює закон, що забороняє фінансувати уряди, які допомагають Іраку.

Остаточне рішення, коли запроваджувати санкції або які проекти скасувати насамперед, приймає державний секретар США.

Адріан Каратницький, політолог, президент «Фрідом Хауз»:

— Доки Джордж Буш залишатиметься у Білому домі, він не зустрінеться з Леонідом Кучмою. Зневажливе ставлення українського лідера до американських партнерів, підтверджене записами майора Мельниченка, змусило Вашингтон визначитись. Як на мене, поки в країні пануватиме нинішня влада, стратегічне партнерство між США і Україною у повному обсязі не може бути відновлене.

Американський уряд активно переглядає свою політику щодо українського Президента і його найближчого оточення. Фактично Вашингтон зарахував Леоніда Кучму до списку небажаних осіб — персон нон грата. Це — шлях до міжнародної ізоляції українського керівництва, однак, я переконаний, — не України як держави.

Зневага до міжнародного права — вже злочин, за американськими мірками. Тому уряд США схильний вірити у факт продажу Іраку українських протиповітряних систем попередження.

Президент США керується, насамперед, моральними принципами, особливо після торішньої трагедії 11 вересня. У своїх вчинках нинішній американський лідер схожий на Рейгана, бо також бачить світ у чорно-білих фарбах. З цим можна не погоджуватися, але треба розуміти, що американський президент не піде на компроміс.

Коли говорити про ставлення Білого дому до пострадянських країн, не можна не помітити, що сьогодні російському президенту надається значна перевага перед його українським колегою. Попри розбіжності в думках із Путіним, Буш бачить, що Росія виконує свої зобов’язання, на відміну від України.

У Вашингтоні свідомі того, що в Україні існують здорові плюралістичні політичні сили, в тому числі в урядових і бізнесових структурах. На них і покладають великі надії.

Від редакції.

Найбільш грамотний крок, який могла зробити Україна в нинішній ситуації, це запропонувати американцям і ООН провести відкрите розслідування фактів про можливу поставку в Ірак комплексу «Кольчуга». І Україна цей крок зробила. Ряд політиків і журналістів у зв’язку з цим порушили питання про необхідність збереження військово-технічних секретів і прагнення американців їх роздобути. При цьому, вочевидь, забувши, що Україна офіційно заявила про свій намір вступити в НАТО, що, як відомо, тягне за собою «розкриття сейфів». Розслідування на території України, швидше за все, проводитимуть лише американські та британські експерти. По-перше, оскільки це стосується двосторонніх взаємин, по-друге, через зайнятість оонівських кадрів роботою в Іраку. І, по-третє, оскільки оонівські експерти мають мандат лише на виявлення зброї масового ураження. А «Кольчуга» ним не є.

Можна відразу припустити, що в Україні робота комісії, котра займається розслідуванням поставок «Кольчуги», нічого не дасть. Себто навпаки — дасть позитивний результат для української влади. Інтелектуальні претензії, безумовно, можна пред’являти до дій цілого ряду вітчизняних чиновників. Проте вважати спеціалістів у ВТС малограмотними і необережними людьми не слід. Коли генпрокурор Піскун заявляє про те, що Україна не продавала зброю в Ірак, йому можна вірити: у жодному бюрократичному архіві американські експерти не знайдуть українсько-іракського контракту. Експертів запросили в Україну для того, щоб продемонструвати їм структуру і надійність системи експортного контролю, яку нам, до речі, допомагали вибудовувати американці. Влада явить безпрецедентну відкритість, пред’являючи протоколи Комісії з військово-технічного контролю, де немає і не може бути задокументованої згоди на незаконні угоди з Іраком. Експерти відвідають підприємство «Топаз», перерахують «Кольчуги». Можливо, попрацюють із суміжниками, котрі поставляють запчастини на «Топаз». Відвідають військові частини, де «Кольчуги» установлені. Поговорять із солдатами. Можливо, проведуть зустрічі з митниками, які документально запевнять перевіряльників, що кордон на замку.

Часу для того, щоб підготуватися до гідної зустрічі експертів, в України предостатньо. І йдеться не лише про два тижні, що залишилися до приїзду американських спеціалістів. Не слід забувати про те, що, зажадавши у Мельниченка плівки для експертизи, американський уряд повідомив про це наше посольство у Вашингтоні. Інша річ, чи поставилися серйозно до цієї інформації свого часу у Києві.

Якщо «Кольчуга» була продана Іраку, то розкрутити розслідування не з українського, а з іракського кінця, можливо, американцям і вдасться. Хоча навряд чи. Про існуючі на цьому шляху складності «Дзеркало тижня» писало в минулому часі, а більш докладно — у квітні. Водночас деяких українських політиків, котрі стикалися з американською делегацією, очолюваною Елізабет Джонс, не залишає підозра, що американці знають більше, аніж говорять. Стосуються можливі «знання» проекту «Кольчуга» чи ж представники США мають намір паралельно провести розслідування інших своїх підозр у сфері українсько-іракського співробітництва — стверджувати ніхто не береться.

У політичних і експертних кулуарах блукають різноманітні за ступенем обгрунтованості версії про форми взаємодії української й іракської сторін. Не можна виключати, що в ході перевірок якісь із цих версій зможуть бути розголошені. Наважуючись на подібний крок, будь-яка людина має пам’ятати про те, що в медалі є два боки. Докази реальності забороненого санкціями співробітництва, незалежно від того «Кольчуга» це чи креслення пістолета «Форт», зроблять предметними не лише моральні претензії до Президента України, а й доведуть, що під його керівництвом санкції порушувалися реально. У цьому разі світова громадськість стосовно Леоніда Даниловича не обмежиться «поцілунками через хустку» і про пенсійні гарантії безпеки Президенту доведеться забути. Але, з іншого боку, будь-який доведений факт порушень подібного роду негайно спричинить за собою міжнародні санкції проти України. І країна замість позбавлення від нинішнього Президента отримає подвійне кільце санкцій: внутрішніх, які запровадить Леонід Кучма, котрий не має, що втрачати, і зовнішніх. У кожного з варіантів шанси — 50 на 50.

Повертаючись до візиту Елізабет Джонс слід звернути увагу на одну деталь: поряд із Президентом, міністрами оборони й закордонних справ заступник держсекретаря США провела зустріч із Віктором Медведчуком. Подібну програму запропонувала українська сторона. І в цьому немає нічого дивного. Дивно, що на це погодилася сторона американська. Оскільки конституційний статус глави адміністрації Президента — клерка-організатора роботи апарата — жодною мірою не відповідає дипломатичним рангам візитерів. Українська сторона необхідність переговорного мезальянсу пояснила ось чим: Президент доручив Медведчуку вести всі питання, пов’язані з «Іракгейтом». Не Анатолію Зленку, не комісії Володимира Горбуліна, не Євгену Марчуку, котрий очолює РНБОУ, а Віктору Медведчуку. А ви кажете, що намети зносити не треба було. За таку ексклюзивну довіру, можна й не лише намети...

На сьогодні, як і раніше, відкритим залишається ряд важливих питань. Наприклад, чи відбудеться саміт Україна—НАТО в Празі, і якщо так, то на якому рівні: міністрів закордонних справ, у форматі Президент України і посли 19 країн НАТО чи ж на раніше запланованому, президентському, рівні? Яким чином США і ряд країн Заходу мають намір реалізовувати задекларовану тезу про зміну ставлення до Леоніда Кучми і зберіганні дружелюбного настрою до Україні? Як можна дотримуватися даної методики, спілкуючись із країною, де президентські повноваження мають вплив на абсолютно всі державні плани, функції та процеси, унаслідок чого всі чиновники зайняті захистом не національних, а президентських інтересів? У якій формі буде виражений перегляд американського ставлення до українського Президента? У формі розслідувань, поєднаних з іншими епізодами плівок Мельниченка, або ж у формі відмови Джорджа Буша проводити зустрічі на найвищому рівні з українським лідером? До речі, і до «Іракгейту» Буш не мав серйозних намірів зустрічатися з Леонідом Даниловичем. І головне запитання: яким чином Україна збирається нарешті зайнятися відновленням власної репутації на міжнародній арені? Чи є для цього сили у держави? Чи розраховує необхідним для цього країна? Чи готова виправити чужі помилки опозиція?