КРІСТОФЕР ПАТТЕН: «ЄВРОСОЮЗ НЕ БУДЕ ГЛУХИМ І НІМИМ ІЗ ПРИВОДУ ТОГО, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В УКРАЇНІ»

Вже на що на що, а на неуважність вищих чиновників Європейського Союзу Україні гріх скаржитися. Протягом останніх шести місяців у керівництва країни відбулася ціла низка зустрічей із ключовими постатями ЄС — президентом Єврокомісії Романо Проді, верховним представником із питань загальної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС — Хав’єром Соланою, комісаром Єврокомісії з питань розширення Гюнтером Ферхойгеном і комісаром ЄК із питань зовнішньої політики Крістофером Паттеном. Після прийняття Європейським Союзом нової стратегії — «Розширена Європа» — представники ЄС ретельно демонструють, що ключове місце в ній посідає саме наша країна. Правда, європейці, схоже, ще й самі до кінця не придумали, як реалізовуватиметься ця стратегія з усіма її грандіозними планами, не визначили, наскільки реалістичні й досяжні її кінцеві цілі, які інструменти вибрати для того, щоб ці цілі не залишилися тільки на папері.

Українці ж спочатку сприйняли народження в надрах Єврокомісії нового документа, що регламентує відносини розширеного ЄС із його сусідами, буквально в багнети. Спочатку в Києві «Розширену Європу» називали навіть «димовою завісою для відведення нашої євроінтеграційної енергії вбік». І не вірили, що Євросоюз справді має намір поділитися з Україною так званими «чотирма свободами» — свободою пересування товарів, людей, послуг і капіталів, а не зведе все «сусідське співробітництво» до боротьби з нелегальною міграцією та питань реадмісії.

Але після численних зустрічей і ялтинського саміту сторони, здається, почали краще розуміти одна одну. Хоча питань залишається ще чимало. Українців, приміром, дуже цікавить, чому нашій державі досі не надано статусу країни з ринковою економікою. Ось і прем’єр Янукович цього тижня досить жорстко нагадав, що обіцянки, які дав із цього приводу Романо Проді, «поки що не виконуються». Тривожить українців і той факт, що зараз Європейський Союз не готовий піти навіть на мінімальне спрощення візового режиму з Україною, а це загрожує створенням у Європі нових розділювальних ліній.

У європейців теж є чим поцікавитися в офіційного Києва. В основному на тему демократії, свободи слова, підготовки до майбутніх президентських виборів. Ось і перший офіційний візит цього тижня в Україну Крістофера Паттена відбувався на тлі донецького скандалу й демаршу європейської «трійки» з цього приводу. Це, безумовно, послабило позиції української сторони на переговорах, особливо в питанні такої бажаної для неї асоціації з Євросоюзом, і особливо з комісаром ЄК із питань зовнішньої політики.

Колись хтось із наших дипломатів напівжартома зазначив, що поки Україна перебуває в полі зору пана Паттена, комісара з питань зовнішньої політики, у нашої країни мало шансів на інтеграцію в ЄС. Набагато більше перспектив для нас відкрилося б, якби Україна перейшла під крило комісара з питань розширення ЄС пана Ферхойгена. І річ тут не лише в тому, що реаліст і прагматик пан К.Паттен раніше демонстрував дуже стримане, щоб не сказати — консервативне ставлення до емоційних євроінтеграційних поривань українців. Причина ще й у тому, що через свої професійні інтереси пан Паттен та його підлеглі просто мислять іншими, не інтеграційними, категоріями, і звикли оперувати іншими, не інтеграційними, інструментами. Проте, за свідченнями деяких учасників переговорів, останнім часом українська сторона стала помічати позитивні зміни у ставленні К.Паттена до нашої країни та її європерспектив.

Візит пана Паттена в Україну виявився дуже насиченим. Комісар зустрічався з вищим керівництвом країни, українськими та закордонними дипломатами, студентами, журналістами, брав участь у конференції міністрів закордонних справ, устиг побувати навіть у Чорнобилі. Про що йшлося на київських переговорах, які аргументи висували сторони, про що вони змогли домовитися і стосовно чого не знайшли спільної мови, ви зможете довідатися з інтерв’ю, які дали нашому виданню комісар ЄК із питань зовнішньої політики Крістофер ПАТТЕН та перший заступник міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції Олександр ЧАЛИЙ.

— Пане Паттене, місяць тому під час ялтинського саміту Україна—ЄC комісар із питань розширення пан Ферхойген заявив, що Європейський Союз готовий розділити з Україною все, крім інституцій. Ви згодні з думкою колеги? Якщо так, то поясніть, будь ласка, що конкретно мається на увазі і чи йдеться про так звані чотири свободи?

— Усе дуже просто: ми хочемо провести переговори з Україною про укладання угоди, в якій маємо намір запропонувати Україні місце на нашому єдиному ринку, з його свободою торгівлі товарами, свободою пересування грошових потоків, свободою пересування людей — у цьому суть Європейського Союзу, це його серце, двигун нашого процвітання. Ми сподіваємося, що це допоможе Україні стати більш благополучною державою і наблизить її до нас. Крім того, ми хотіли б налагодити з вашою країною тісніший політичний діалог і розділити з Україною наші стратегії у сфері енергетики, транспорту й телекомунікацій. Ми також прагнули б створити з Україною спільний простір у сфері юстиції та внутрішніх справ, щоб українські правоохоронні органи, судова влада й імміграційні служби діяли з нами в єдиному полі. Нам хотілося б розширити контакти між людьми через культуру, освіту, науку й технології. І, нарешті, ми хотіли б залагодити прикордонні труднощі й найти фінансові ресурси для того, щоб сприяти цій роботі.

— Усе це звучить дуже спокусливо, але поки що Європейський Союз не йде навіть на те, щоб розпочати з нашою країною переговори або хоча б консультації про створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС, хоча, відповідно до ст.4 Угоди про партнерство і співробітництво, розгляд цього питання мав відбутися ще 1998 р. Чому ж не розпочинаються ці переговори?

— Участь України в єдиному ринку Європейського Союзу виходитиме за рамки дії угоди про зону вільної торгівлі. Те, що ми пропонуємо, це не тільки скасування тарифів або кількісних обмежень на торгівлю. Ми маємо на увазі такі відносини між Україною і ЄС, коли ведення бізнесу в Києві нічим не відрізнятиметься від ведення бізнесу в Лісабоні. Тобто тут робота вестиметься в тих самих законодавчих рамках. І у вас з’явиться можливість працювати на ринку, що нараховує 500 млн. споживачів.

— В Україні добре розуміють, що розширення ЄС узагалі-то позитивно вплине й на нашу країну, але цей позитив проявиться в середньостроковій і довгостроковій перспективі, а в найближчих два-три роки після розширення Україні доведеться пережити шок. Приміром, тільки за приблизними підрахунками наших експертів, вона втрачатиме півмільярда євро на рік. І річ тут не тільки й не стільки у припиненні дії угод про зону вільної торгівлі з балтійськими республіками. Найбільше українців турбують нетарифні обмеження, квотування, антидемпінгові розслідування. Чи готовий ЄС піти назустріч українським пропозиціям про компенсаційні заходи? Ви можете сьогодні нам сказати, що чекає, приміром, на український метал, хімічну, сільськогосподарську продукцію на ринках десятка нових членів Євросоюзу після 1 травня наступного року?

— На ваше довге і складне запитання я відповім просто: ні, ми не передбачаємо ніяких компенсацій, оскільки вважаємо, що Україна все-таки одержить більше вигод від розширення ЄС, ніж втрат. Дозвольте коротко вам пояснити, чому ми так чинимо. Передусім, після розширення ЄС нові члени муситимуть дотримуватися тієї самої політики стосовно України, що й нинішній Євросоюз. Це означає, що наявні захисні заходи, що їх нині застосовують країни—кандидати в торгівлі з Україною, доведеться ліквідувати або значно знизити. Зокрема тарифи зменшаться приблизно вдвічі — із 9% до приблизно 4%. Тож вам стане значно легше торгувати, приміром, з Естонією, оскільки ви робитимете це з таким самим успіхом і на таких самих підставах, як, скажімо, з Іспанією чи Британією. Крім того, наш досвід попередніх розширень ЄС свідчить, що вже сам факт розширення надає досить серйозні можливості для економічного зростання, тож із «свіжорозширеним» Євросоюзом торгувати стає набагато вигідніше.

Водночас є певні галузі економіки, які можуть постраждати. Приміром, існують аспекти торгівлі сталлю, де є кількісні обмеження. Але в таких випадках ми завжди заявляли, що готові вести з Україною переговори й шукати шляхи розв’язання нових проблем.

— То, можливо, відповідно до ст.5 Угоди про партнерство і співробітництво, в якій ідеться, що коли змінюються обставини, то сторони можуть вносити якісь доповнення в цей документ, варто розглянути цю можливість? Адже вступ у Євросоюз десяти нових країн, на наш погляд, — корінна зміна обставин. Може, слід доповнити УПС якимись новими угодами, які врахували б усі нові умови співробітництва України та розширеного ЄС?

— Ми, звісно, можемо провести аналіз нашого співробітництва в різних галузях економіки, з огляду на умови розширення, проте, я повторюю, наше розуміння ситуації таке, що загальний результат, загальний вплив розширення Європейського Союзу на Україну буде позитивним.

— Ви знаєте, що ще однією проблемою для нашої країни, викликаною розширенням Євросоюзу, стане зміна режиму перетинання людьми й товарами кордону з десятьма новими членами. І, щиро кажучи, складається враження, що до України знову застосовуються подвійні стандарти, приміром, порівняно з Росією. Зокрема росіянам набагато раніше, ніж нам, надали статус країни з ринковою економікою. Тепер ось, попри той факт, що Росія аж ніяк не поспішає назустріч Євросоюзу в питаннях реадмісії, у спільні російсько-єесівські документи закладено можливість скасування віз у довгостроковій перспективі. Чому ж Україні, яка активно співробітничає з ЄС у реадмісії, відмовляють у такій формулі? Чи планує Євросоюз у відносинах з Україною все-таки змінювати свою візову політику?

— Хочу вас запевнити, що в нас і на думці не було по-різному ставитися до Росії й України у візовому питанні. Також у світлі вищесказаного хочу відзначити: якщо Україна успішно проведе переговори з угоди про реадмісію, то, у принципі, це значно полегшить візовий режим Європейського Союзу для українців. Водночас відзначу, що ми не зможемо продемонструвати гнучкість, на яку готові, країнам, які, зі свого боку, не демонструватимуть готовності працювати з нами з угод про реадмісію.

А щодо статусу ринкової економіки, то ми нині перебуваємо в процесі проведення з Україною технічних переговорів і ставимо питання, відповідей на які досі чекаємо від української сторони. Одне з них — питання цінової політики в муніципальному господарстві, проблема цін на житлово-комунальні послуги. Думаю, що ухвалити остаточне рішення ми зможемо, щойно з’явиться така можливість, тобто, сподіваюся, найближчим часом.

— Два місяці тому українська сторона передала вам свій варіант плану дій Україна—ЄС. Коли Євросоюз дасть відповідь на українські пропозиції і які головні цілі ви плануєте зафіксувати у своєму варіанті цього документа?

— Сподіваюся, переговори щодо плану дій розпочнуться вже в грудні-січні, а до кінця весни ми зможемо завершити їх і одержати готовий план. Гадаю, до цього плану дій увійдуть ті напрями, про які я говорив, відповідаючи на ваше перше запитання.

— Як Євросоюз збирається відстежувати передвиборну ситуацію в Україні? Чи буде створено якийсь моніторинговий комітет, до якого б могли увійти представники ЄС, ОБСЄ і Ради Європи? І коли європейські спостерігачі планують прибути в Україну? Адже, як відомо, днями президент Європейської народної партії Вільфред Мартенс закликав євроструктури до довгострокового спостереження за передвиборним періодом в Україні.

— Я не чув, щоб Європейський Союз уже одержав окреме запрошення від українського уряду надіслати сюди спостерігачів. Переважно на виборах працюють представники ОБСЄ, але ми з ними дуже тісно співпрацюємо. Ми з задоволенням пристанемо на їхній погляд або на їхню думку стосовно організації виборів президента у вашій країні. Якщо вони проводитимуться чесно й справедливо, то я переконаний, що це дуже добре позначиться на іміджі України в Європейському Союзі.

— Як ви знаєте, минулого тижня посли кількох держав зробили відповідні заяви, а європейська «трійка» виступила з демаршем із приводу подій у Донецьку, де «Нашій Україні» Віктора Ющенка не дали провести з’їзд. Представники пропрезидентської більшості потім прокоментували демарш як втручання у внутрішні справи України, а один із її лідерів заявив, що тепер, очевидно, президента України обиратимуть іноземні дипломати. Що ви можете сказати з цього приводу?

— Європейський Союз жодним чином не втручається у внутрішні справи України. Але в Європейського Союзу є очі й вуха. І не можна сподіватися, що ЄС буде глухий і німий стосовно того, що відбувається в Україні. Зрештою, це Україна хоче наблизитися до ЄС і, в остаточному підсумку, стати членом Європейського Союзу. І ті депутати Європарламенту, котрих ви згадали, збираються підтримувати українське членство в ЄС. Тому вони не можуть заперечувати, що спосіб організації і проведення виборів так або інакше підкажуть нам, чи проводиться виборча кампанія в Україні так само демократично й відкрито, як це відбувається в державах — членах ЄС. Під час проведення виборчої кампанії люди в Україні повинні мати право виступати, друкуватися в пресі і проводити відкриті й публічні дебати. Це й означає — жити в плюралістичному суспільстві.