Крістіна Кіршнер виходить із тіні чоловіків…

Після перемоги на президентських виборах в Аргентині дружини чинного президента Крістіни Кіршнер цілком можна говорити про заснування у цій країні наймогутнішої політичної династії. При цьому італійська газета Stampa назвала її «латинською Гілларі». «Ми домоглися великих успіхів, — сказала Крістіна Кіршнер у своїй першій промові після обрання, — необхідно поглиблювати зміни, і до цього потрібно залучати якнайбільше аргентинців».

Чоловіки завжди виказували багато забобонів проти Леді Макбет, прототипу честолюбної жінки, яка використовувала свого чоловіка, щоб угамовувати своє бажання влади. Цей забобон дожив і до наших днів. Росіяни ненавиділи раціональну Раїсу Горбачову, підозрюючи, що саме вона надихнула президента СРСР запровадити жорсткий «сухий закон». А «заслуга» Гілларі Клінтон полягала в тому, що з перших днів президентства свого чоловіка вона викликала в американців стійку апатію. Втім, якщо порівняння Крістіни Кіршнер з Евітою Пе­рон і не уникнути, то своїми професійними й людськими рисами вона все ж таки значно ближча до Гілларі Клінтон. Їх обох поєднує спільний намір «ламання» упередженого стереотипу щодо Леді Макбет і демонстрація того, що реалізація честолюбства дружини може здобути прихильність і принести користь народові.

Відмінність же між ними полягає в тому, що в разі своєї перемоги Гілларі Клінтон матиме шанс пробути два терміни при вла­ді, тоді як Крістіна Кіршнер по закінченні терміну свого президентства зможе передати прези­дентську посаду знову своєму чоловікові. Проте і у Крістіни, і в Гіл­ларі сьогодні з’являється істо­ричний шанс довести, що дружини політичних лідерів цілком здатні у всьому бути не гіршими за них. Це є щось на кшталт «ляпасу» жінконенависникам, які вба­чають у лідерстві жінок образу своєму чоловічому достоїнству.

Можливо, найкращу самохарактеристику дала сама собі Кріс­тіна Кіршнер, коли проголосила, що «політика — це не суспільна активність, не хобі чи професія, це мій спосіб життя». Власне, Крістіна Кіршнер і не приховує своїх головних цілей життя: «В житті Нестор і я маємо однакові переконання. Політика для нас — інструмент зміни суспільства. Раніше ми прагнули змінити світ, сьогодні ми готові задовольнитися чимось більш практичним: змінити Аргентину».

Зміна Аргентини має розпочатися з пошуків інструментів реалізації нового економічного пла­ну. Це формула, за якою Кріс­тіна Кіршнер намагатиметься воскресити зростання економіки і зниження інфляції. Для неї важ­ливо розпочати поетапну стратегію змін з відродження процесу зростання, що розпочався в часи правління її чоловіка. Аргентинсь­кі економісти, наближені до Крістіни Кіршнер, не виключають: нині це зростання перебуває у критичній точці і потребує специфічних засобів. Інакше існує ризик, що у стислі терміни воно може вичерпатися.

Тим часом можливості для продуктивної праці Крістіни Кіршнер на президентській посаді справді з’являються. Адже одночасно з главою держави аргентинці обрали майже половину депутатів нижньої палати парламенту і близько третини сенаторів. І тут перемога також була за правлячим «el Frente por la Victoria» («Фронтом за Перемо­гу»), який отримав більшість в обох палатах Національного конгресу. Отже, тепер у найближчі чотири роки особливих розбіжностей між законодавчою і виконавчою владою в Аргентині не передбачається.

Наразі важко сказати, наскільки розуміє Крістіна Кіршнер свою історичну місію й те, що майбутні аргентинські дослідники розглядатимуть її правління у мікроскоп історії. Незважаючи на свою завзятість, за натурою вона — не революціонер. У кращому разі, пані Кіршнер стане непоганим реформістом, який, граючи за правилами глобального капіталізму, спробує стабілізувати економічну, політичну і соціальну обстановку в Аргентині.

Електорат, що проголосував за Кіршнер, безперечно, хоче позитивних змін, але в основному він задоволений плодами праці її чоловіка впродовж чотирьох років президентства. Тепер мова може йти про те, аби хоч частково почати виконувати проголошені під час виборчої кампанії обіцянки, включно з боротьбою з бідністю та маргінальністю, покращенням здоров’я й освіти аргентинської нації. Крістіна Кіршнер стала керівником розділеної країни, в якій третина населення живе в «першому світі», а третина — у щоденному відчаї й матеріальній скруті. Очевидно, що її уряд має зробити все можливе для того, аби зменшити ту соціальну прірву, яка роз’їдає суспільство й нівелює можливість його солідарності. Хоча слід визнати: немає жодної латиноамериканської країни, котра б хоч наблизилась до реальних реформ вільного ринку. І коли намагання реформ вкотре наражаються на невдачу, чомусь заведено звинувачувати «економіку», а не конкретних політичних злочинців, які використовували її важелі задля збагачення близьких до них груп інтересів.

У 2001 році Аргентина майже збанкрутіла. Сьогодні ж ситуація, звісно, краща. Але це країна, якою управляють невміло і методами, котрі не здатні привести до національного процвітання. Династійне передавання влади в країні спонукає навіть декого жартувати, що коли влада знову перейде до Нестора Кіршнера, то, можливо, країну взагалі варто перейменувати на Argentkirchner.

Водночас цілком резонно мож­на заперечити: якщо існують політичні династії Бушів і Клінто­нів у США чи Ганді в Індії, то чому не може бути аргентинської династії Кіршнерів, якщо вибори у цій державі пройшли демократично і принесли перемогу саме пані Кіршнер? Можливо, це справді чудова перемога демокра­тії і прав жінок? Адже за умови вмілого і професійного управління країною великі природні ресурси Аргентини дуже швидко можуть перемістити цю державу в число світових економічних лідерів, а її народ зробити квітучим і конкурентоспроможним.

Сьогодні найважливіші проблеми для Аргентини — стабільне відновлення її економіки і єдності нації. Крістіна Кіршнер виходить із тіні чоловіків, і, ймовірно, стовпом її президентства стануть боротьба з корупцією та еко­номічні й соціальні реформи. Очевидно, повинен змінитися менталітет і самих аргентинців. Адже Аргентина, будучи другою з найбагатших країн світу, завдяки корупції через 60 років опинилася серед найбідніших.

«Як перша обрана в історії країни жінка на президентську посаду, — вважає Паула Лугонес, заступник редактора відділу міжнародних новин найтиражнішої і найвпливовішої аргентинської газети Clarin, — Крістіна Кіршнер відчуває свою історичну відповідальність за гарантування економічного відновлення Аргентини, розпочатого її чоловіком, та контроль за такими негативними проблемами, як корупція й інфляція. Її перемога стала можливою завдяки середньому класу і масовій підтримці найбідніших прошарків суспільства, і вона обіцяла спрямувати свої зусилля на «атаку» бідності і безробіття. Але Крістіна Кіршнер повинна діяти швидко, оскільки в неї не буде «медового місяця», що його зазвичай мають політики на початку свого мандата. Вона уособлює безперервність мандата Кіршнерів і тому не озиратиметься ні на опозицію, ні на електорат».