КОСМОС НА АМЕРИКАНСЬКІЙ ВІЙСЬКОВІЙ СЛУЖБІ

Американці ніколи не приховували, що космос є театром бойових дій. Їхнє гасло: «Хто володіє космосом, той володіє світом!»

Хоч як це дивно, а ідею використання ШСЗ у ролі супутників-розвідників наполегливо стали просувати не вчені — розробники космічних апаратів, а скрупульозні юристи — консультанти американських найбільших аерокосмічних об’єднань. Вони виходили з норм міжнародного права, яке казало: в космосі не може бути державних кордонів. Отже, супутник-розвідник не може бути визнаний супутником-шпигуном, хоча таким, по суті, і є.

Прагматичні американці наприкінці 60-х років минулого століття зосередили всі свої фінансові та наукові зусилля на створенні супутника детальної й оглядової фоторозвідки «Дискаверер».
1960 р. американські спеціалісти отримали перші позитивні результати. Спущені капсули з «Дискаверера» на початку не завжди опускалися на свою територію через невідпрацьовану систему визначення координат супутника-розвідника. Усього розлетілися по всьому світі, починаючи від Венесуели до СРСР, 13 капсул. Одна з них приземлилася на території СРСР. Тоді наші фахівці зуміли оцінити якість знімків території Союзу, а також програму зйомок секретних об’єктів і адміністративних центрів країни.

Лише один факт: за чотиривитковий політ супутника-розвідника, будь це радянський чи американський апарат, територія СРСР або США повністю піддавалася детальному й оглядовому контролю. При цьому матеріали реєстрації подій надходять до зацікавленої сторони як у реальному масштабі часу, так і після приземлення спеціально скинутої капсули. Таким чином, використовуючи цифрову сучасну апаратуру, американці могли за допомогою угруповання супутників оптико-електронної розвідки мати абсолютно реальну картину подій, аж до окремо взятого окопу. Такі дані мала радянська сторона під час операції «Буря в пустелі» 1991 р. за допомогою своїх супутників-розвідників.

Створене наприкінці ХХ століття величезне угруповання ШСЗ США, що перевищує 600 супутників різного призначення й керована зі спеціальних центрів управління, розташованих на території США і поза нею, дозволяє американським і англійським експедиційним силам вторгнення ефективно застосовувати високоточну зброю в Іраку. Супутниковий зв’язок, що використовується для управління військами, надає можливість американським військовим, аж до командира відділення включно, управляти бойовими діями безперервно і з високою ефективністю.

Система визначення координат дозволяє встановити розташування своїх військ із точністю до метра і виключає помилки завдання ударів по своїх військах і позиційних районах. Але за однієї неодмінної умови: кожна одиниця техніки перед нанесенням вогневого удару по імовірному противнику має в обов’язковому порядку за вже працюючою апаратурою «свій — чужий» переконатися, що перед тобою ворог, а не свій. Така апаратура встановлюється на кожній одиниці техніки експедиційних сил. Вже мали місце кількаразові випадки нанесення вогневого удару по своїх військах, як із повітря американськими ВПС по британських наземних цілях, так і британськими ВПС по американській ракетно-зенітній установці «Петріот». Плутанина за високої технічної оснащеності на війні, на жаль, завжди мала і матиме місце. Хоча точність наведення на ціль крилатих ракет, авіаційних бомб така висока, що, образно кажучи, крилатою ракетою можна влучити у відкриту кватирку.

У перший момент початку бойових дій за планом командування сил вторгнення мала бути виведена з ладу система ППО Іраку, системи зв’язку та управління військами. Наявна система ППО Іраку за технічними можливостями не здатна протистояти американським засобам її придушення. Збиті безпілотні засоби повітряної розвідки США й один із літаків США, що вимушено перебували на невеликій висоті, лише підкреслюють ту обставину, що на великій висоті американські, австралійські й англійські літаки недосяжні для іракських сил ППО.

Під час ведення війни з Північним В’єтнамом радянськими зенітними комплексами «С-75» було збито більш як 2500 американських літаків, що дуже суттєво позначилося на кінцевому результаті війни. Американці її тоді програли. Відомо також, що жоден американський літак не ризикнув з’являтися в повітряному просторі Югославії, побоюючись вогневого впливу зенітно-ракетних комплексів російського виробництва «С-300». Лише багаторазово переконавшись з допомогою супутників оптико-електронної розвідки у відсутності цих комплексів на території Югославії, США і ВПС НАТО почали свої повітряні нальоти, що перетворилися в повне панування в повітрі.

По суті справи, це було не веденням бойових дій безпосередньо проти Сербії, а комп’ютерна гра для дорослих американців, які принесли страждання та руйнації Сербії. З допомогою картографічного супутника відбувається отримання об’ємних географічних карт високої якості, що досить просто перетворюються на цифрові. На останніх рельєф місцевості зображено світними точками різного розміру та яскравості. Цілі, заздалегідь обрані для ураження, підсвічуються яскравіше, і стають зрозумілими для бортового комп’ютера крилатої ракети. У нього вводиться електронна карта траси польоту з наміченими цілями для їхнього знищення. Крилата ракета абсолютно точно йде вже не по географічній карті в нашому повсякденному понятті, а по перетвореній цифровій географічній карті. Бортовий комп’ютер, використовуючи цифрову карту місцевості, легко веде крилату ракету до цілі. Сучасні космічні розвідники, що використовують цифрові технології у фотоапаратах із високою розрізнювальною здатністю, можуть розрізняти предмети за приналежністю розміром від 10 сантиметрів і більше. Супутники телеспостереження земної та водної поверхонь передають на Землю в кольоровому зображенні спостережувані об’єкти в реальному масштабі часу, що різко підвищує оперативність отримання потрібної інформації. І, крім цього, дозволяють націлювати на детальну розвідку виявлених цілей угруповання супутників оптико-електронної розвідки для деталізації його місця розташування, руху й інших потрібних параметрів.

Американські фахівці сміливо стверджують, що їхня апаратура здатна читати текст газети, котру тримає француз, який сидить на лавці в одному з парків Парижа. Досить просто контролюються танки, автомобілі, літаки, що стоять на аеродромах і авіаносцях, із космосу добре видно, відкрито чи закрито кришки ракетних шахт. Апаратура, встановлена на супутниках-розвідниках і довгострокових орбітальних станціях, дозволяє визначати за факелом працюючого ракетного двигуна, що зроблено запуск ракети і місце пуску. Одним словом, світовий космічний контроль із яскраво вираженим американським акцентом. Американці навчили працювати на економіку США космічні долари: кожен такий долар приносить реальний прибуток за рахунок використання нових космічних технологій у промисловості. Навігаційні супутники дозволяють визначити своє місце з немислимим раніше ступенем точності — до метра на воді або в повітряному та морському просторі. Метеорологічні супутники дають точний і якісний прогноз погоди.

Багатюща країна світу — США — має можливість зосередити більш як 60 супутників різного призначення для забезпечення бойових дій в Іраку. Через погіршення погоди, що не дозволило масовано застосувати на самому початку операції авіацію, американські фахівці почали бойові дії за допомогою своїх чотирьох важких крейсерів і двох підводних човнів для запусків крилатих ракет «Томагавк», які мають 450-кілограмові боєзаряди, начинені сучасною вибуховою речовиною.

США вже вкотре випробовують ведення безконтактних бойових дій — у Югославії, трохи неохайно в Афганістані, тепер в Іраку. Але при чиненні опору наступаючим британо-американським військам із боку іракських військ, особливо в досить добре укріплених містах (Басрі, наприклад), безконтактної війни не вийшло. Та й це поняття носить дещо надуманий характер — при розривах снарядів, мін, бомб і ракет лише осколки можуть розлітатися за кілька кілометрів, вражаючи не лише війська, а й мирних жителів. Осколки від вибуху бойової 450-кілограмової бойової частини «Томагавка» розлітаються до 2,5 км. Касетні бомби, цей жахливий винахід для ураження живої сили, ранять і убивають все живе на декількох гектарах одночасно. Досить повільне просування американсько-британських військ пояснюється лише однією причиною: необхідністю будь-що уникнути втрат.

Таким чином, у методах ведення війни Америка випередила всі країни світу. Якщо вдатися до аналогій, то на думку спадає порівняння: рушниці проти стріл, і це не перебільшення. Реальних шансів вчинити опір Америці в Іраку не було раніш, немає їх і зараз. Така істина. Але експедиційним військам доведеться вести штурмові дії при взятті добре укріплених міст і на півночі, і на півдні країни. При цьому комунікації розтягуються, починаються обов’язкові перебої в постачанні наступаючих військ усім необхідним для ведення війни, а іракське населення отримує можливість вести партизанські дії на комунікаціях постачання й у тилу зайнятих міст і територій. Плановане перекидання 120 тисяч військ зі США дозволить не лише зміцнити наступаючий потенціал військ, а й посилити охорону комунікацій. Але у вуличних боях у американців будуть розв’язані руки: це не їхні міста, і берегти їх від руйнації вони не стануть. У багатьох у пам’яті американські килимові бомбометання під час війни у В’єтнамі. Легкої прогулянки не вийшло, війна набула затяжного характеру, тривалість якої може бути доведена до місяця-двох. Але сумнівів у перемозі сил коаліції немає ні в кого.