Knyha skarg i propozytsii

Для початку картинка з виставки. Точніше, з саміту - 8-го щорічного Українського інвестиційного, що відбувся минулого тижня в Лондоні під егідою Інституту Адама Сміта. На такі заходи, крім vip-чиновників та відомих економістів, зазвичай запрошують представників бізнесу - як українського, що вже має або шукає вихід на закордонні ринки, так і іноземного, який уже працює або ж розглядає можливість приходу в Україну. Зрозуміло, зазвичай кулуари таких форумів заставлені рекламними стендами тих чи інших фірм і компаній. Однак цього разу стенд був лише один. Цей самотній рекламоносій пропагував послуги якоїсь фірми ВМТ, що пропонує бізнесменам… допомогу в отриманні та оформленні посвідки на проживання… у країнах Європи. Чи не правда, промовиста ілюстрація до інвестиційного саміту - події, яка, за задумом організаторів, мала «точно відобразити виклики та можливості для інвестицій в Україні»?

Останнім часом у вітчизняних ЗМІ західна критика українських реалій - не дивина. Але найчастіше вона викликана політичними подіями, порушенням демократичних норм та нехтуванням європейськими цінностями. Звісно, дуже важливо, що світова спільнота так гостро реагує на кричущі факти порушення прав та свобод в Україні. Однак те, що відбувається нині в економічному житті країни, не менш серйозне, сумне і страшне.

Представники влади, яка обіцяла і обіцяє подолати корупцію, поліпшити бізнес-клімат до тепличного та заполонити Україну потоками іноземних інвестицій, насправді очолили корупційну піраміду, поділили і спрямували в потрібні кишені бюджетні потоки, створивши для бізнесу клімат джунглів, у яких, як відомо, виживає найсильніший.

У розмовах «не під запис» посли провідних країн розповідають чимало цікавого про спроби представників бізнесу їхніх країн «акліматизуватися» у наших джунглях, знайти ділових партнерів. «Познайомившись» ближче, вони, як правило, виявляють, що ці партнери або російського племені, або з племені влади, і грають вони зовсім за іншими законами та поняттями, ніж принципові чистоплюї з держав-членів OECD (Організації економічного співробітництва і розвитку), які звикли до правил цивілізованого світу.

З країни виводяться капітали, а українські підприємці переробили старий радянський анекдот на новий український лад: «До двох бізнесменів, які щось емоційно обговорюють, підходить третій і каже: «Не знаю, про що ви тут сперечаєтеся, але їхати треба». Виїжджають свої, чого чекати від іноземців?

Минулого тижня, виступаючи перед студентами Києво-Могилянської академії, посол США Джон Теффт нагадав майбутнім політикам та економістам точні координати того місця, де наразі перебуває Україна: в індексі сприйняття корупції Transparency International вона номер 152 зі 182; в індексі економічної свободи Heritage Foundation - 163-тя зі 183 (на кілька місць нижче Білорусі); у Глобальному рейтингу конкурентоспроможності Світового економічного форуму наша країна на 83-му місці зі 142; а в доповіді Світового банку про простоту ведення бізнесу Україна посідає 152-й рядок зі 183.

Але навіть на цьому світовому узбіччі досі зустрічається закордонний інвестор. І щоб цей цінний вид зовсім не зник із нашої «Червоної книги джунглів», ми вирішили спробувати ще раз привернути увагу до його проблем, звернувшись до півтора десятка посольств держав-провідних економічних партнерів України з трьома запитаннями:

З якими основними проблемами має справу бізнес вашої країни в Україні?

Які українські інстанції або обставини найбільше заважають роботі ваших бізнесменів?

Що необхідно зробити для поліпшення умов праці представників бізнесу вашої країни?

З тих чи інших причин на наш запит не відгукнулися посольства Австрії, Нідерландів та Чехії. Але й отриманих відповідей виявилося достатньо, щоб оцінити масштаб проблем, які стоять перед іноземним бізнесом в Україні, та спробувати зрозуміти, що ж, попри це, досі приваблює закордонних інвесторів у нашій країні; що зупиняє тих, кого вже неодноразово навідувала думка - а чи не плюнути на все, гримнути дверми, забравши свої гроші, й пошукати їм застосування у більш дружелюбному і придатному для бізнесу середовищі.

Що приваблює

Візьмімо, наприклад, Великобританію - одного з найбільших інвесторів в Україні, понад 100 компаній якої працюють на українському ринку, причому деякі з них присутні на ньому більше десятка років. За свідченням посла цієї країни Лі Тернера, «дедалі більше британських фірм продовжують виявляти інтерес до входження на українські ринки, зокрема в таких секторах, як нафта, газ, енергетика, сільське господарство, фінансові та інші професійні послуги, роздрібна торгівля». «Я завжди кажу британським бізнесменам, що вони знайдуть в Україні чудові можливості, якщо в них є рішучість і якісні товари та послуги. Безумовно, тут можна отримати прибутки», - розповів дипломат.

«Присутність та інтереси румунського бізнесу в Україні стають впродовж останніх років дедалі відчутнішими, зокрема у 2011 році, про що свідчать активізація торгово-економічних відносин і подолання психологічного порогу у 2 млрд. дол. США товарообігу торік. Це дає нам право сказати, що двосторонні торгово-економічні обміни мають великий потенціал, який досі недовикористаний у відносинах між Румунією та Україною, - поділився своєю оцінкою посол Румунії Корнел Іонеску. - Наприклад, енергетична безпека - одна зі сфер інтересів співпраці у контексті диверсифікації джерел та маршрутів поставок енергоресурсів у Європу. У зв’язку з цим хочу згадати інтерес румунських компаній до розвідки та експлуатації вуглеводневих родовищ в Україні або їхню участь у модернізації української газотранспортної системи у бік Європи».

Планів громаддя і в турецької сторони. «Наша мета - виведення двостороннього товарообігу до 20 млрд. дол. за п’ять років і до 40 млрд. дол. - за десять років, - повідомив головний торговий радник посольства Туреччини Мехмет Алі Еркан. - Турецькі бізнесмени, які становлять в Україні одну з найчисленніших груп, перебувають на піку активності. В Україні є багато сфер для інвестицій із боку турецького бізнесу. Це насамперед розвиток інфраструктури, транспорт, туризм, енергетика, сільське господарство та металургія. Той факт, що в період кризи турецькі бізнесмени не залишили вашу державу, свідчить, наскільки вони прив’язалися до України».

«У вашої країни величезний потенціал, - вважає посол Франції Ален Ремі. - У неї багато плюсів - ресурси, освічена робоча сила. Дуже багато французьких фірм готові й чекають можливості інвестувати в Україну. Члени Французької федерації роботодавців, які побували тут торік, мають намір приїхати ще раз і нинішнього року. Наш бізнес цікавлять сільське господарство, банківська сфера, ритейл, виробництво будматеріалів, продаж автомобілів і багато іншого».

«Німеччина - другий за значенням партнер України в зовнішній торгівлі і головний закордонний інвестор вашої країни. Це свідчить про те, що, попри велику кількість проблем, німецькі фірми все ж таки знаходять можливість вести тут свою діяльність. Уже давно всі вивчили фразу «Україна має величезний потенціал», - підтверджує і посол ФРН Ганс-Юрген Гаймзьот. - Це справді так, і тому справи в країні ідуть, узагалі-то, більш-менш добре. Але далеко не так, як це могло б бути. Проблеми й перешкоди, що стоять перед бізнесом, - одна з причин відставання української економіки, коли говорити про динаміку її розвитку, від своїх можливостей».

Що заважає

«На жаль, умови для ведення бізнесу та інвестування продовжують перешкоджати надходженню закордонних інвестицій, - підтверджує Л.Тернер. - Справді, важко сказати, що впродовж останніх років інвестиційний і бізнес-клімат в Україні поліпшився».

Посол Угорщини Міхаль Баєр ще суворіший у своїх оцінках: «Після певного підйому в стандартах ділового життя, який ми мали можливість спостерігати впродовж минулого десятиліття, останнім часом до нас надходить дедалі більше зауважень від угорських компаній про погіршення бізнес-клімату в Україні. Цей досвід угорських підприємств та їхніх українських контрагентів не є унікальним, представництва іноземних торгово-промислових палат, ділових спілок та Європейська Бізнес Асоціація, що представляє інтереси закордонних компаній, також заявляють про те, що останнім часом в Україні вести бізнес стало важче».

«Для мене найважче в Україні - пояснювати французьким фірмам, чому вони мусять робити бізнес у вашій країні, - знову приєднується до нашого заочного круглого столу А.Ремі. - Для нормальної роботи іноземних фірм (у тому числі й французьких) тут дуже багато перешкод, які роблять погану рекламу країні в очах підприємців, котрі ще міркують, чи працювати їм в Україні. Є багато інших країн. І сьогодні менеджери наших підприємств думають: «Україна чи Сінгапур? Токіо, Сан-Пауло чи Київ?» Оскільки вони знають про труднощі від інших французьких фірм, то запитують себе: «А навіщо мені йти в Україну?» Бізнес - не філантропія.

До речі, мене дивує, що деякі фірми, котрі працюють тут, запитують себе: нам піти чи залишитися? Але вони вважають: «Якщо піду, це коштуватиме мені дорожче, ніж якщо я тут залишуся». Однак це погана мотивація для бізнесу. Мені хочеться, щоб вона стала іншою, позитивною: «Я хочу прийти в Україну, бо це цікаво, бо там можна робити бізнес і можна працювати без перешкод». Зважаючи на нинішній фінансовий стан України, її відносини з МВФ, високі ціни на імпортований російський газ, єдине джерело зовнішніх грошей - це іноземний капітал, інвестиції. Жаль, що навіть у цій сфері є стільки труднощів».

Основні проблеми в Україні у бізнесменів із різних країн, включно з українськими (на чому наголошувало багато наших респондентів), однакові. Їх лаконічно перелічив керівник відділу сприяння торгівлі та інвестиціям посольства Польщі Анджей Грабовскі: «Це надмірна зарегульованість української економіки і бюрократія, неефективна судова система, мінливість законодавства та суб’єктивний підхід чиновників до його інтерпретації, а також корупція».

Але у представників деяких країн труднощі починаються навіть значно раніше, ніж вони ввійдуть на український ринок. «Одна з перших проблем, на які наштовхується китайський бізнесмен, - отримання візи в консульському відділі України в КНР. Виникають великі труднощі з оформленням візи, - бізнесменові необхідно отримати офіційне запрошення з України, документи розглядаються близько 15 днів, візовий збір досить великий і становить понад 200 дол. США», - поскаржилися нам у канцелярії радника з торгово-економічних питань при посольстві КНР.

Схожі проблеми виникають і в японських бізнесменів. «Система отримання віз на тривале перебування для громадян Японії і членів їхніх родин непрозора й складна, а відповідальні особи по-різному інтерпретують одні й ті самі ситуації і проводять цю процедуру. Особливо заплутана процедура поновлення візи для членів родини», - розповів перший секретар посольства Японії в Україні Сато Йошіхару.

А, наприклад, французам українська віза не потрібна, але проблеми все одно виникають із перших кроків у бік України. Посол А.Ремі, не уточнюючи назви, навів приклад великої французької компанії, яка бажає інвестувати в Україну на першому етапі понад 100 млн. євро. Тож навіть у такого завидного інвестора, якого мали б прийняти з розкритими обіймами, вже від самого початку роботи в Україні виникають проблеми з місцевими органами.

Ну а ті, хто вже не перший рік виживає в українських реаліях, можуть розповісти чимало.

За словами Л.Тернера, протягом останніх років багато британських компаній звертали його увагу на проблеми, з якими вони стикаються, працюючи в Україні. «Певні складності стосуються всіх секторів економіки, інші є більш специфічними. Наприклад, у сільському господарстві, - конкретизує посол, - інвесторів турбує відсутність ринку сільськогосподарських земель, питання оренди землі, а також законодавчі й нормативні акти в сфері оподатковування. У нафтогазовому секторі основну стурбованість викликають ліцензування й надання дозволів. Компанії, які імпортують товари, часто висловлюють занепокоєння з приводу процедур розмитнення й, зокрема, оцінювання товарів. Спільні проблеми, про які мені казали, включають процедуру повернення ПДВ, а також (і це, можливо, найбільша проблема) підозри щодо неефективності й корупції в судовій і податковій системах».

Однією з головних українських проблем для бізнесу Г.-Ю. Гаймзет називає «надмірну бюрократію у поєднанні з корупцією»: «Український уряд стверджує, наприклад, що вже скасовано багато ліцензій. Коли ж запитуєш про це підприємців чи представників фірм, які працюють в Україні, то вони кажуть: «Так, теоретично це так. Але на практиці відчувається більша інертність у їх реалізації та втіленні органами управління». Тому підприємцям доводиться брати в руки новий закон або нові положення й доводити, що в ньому ті чи інші норми сформульовано інакше».
Що ж до корупції, то пан посол рекомендує «уважніше придивитися до сектору охорони здоров’я»: «Я знаю про персон із Ради, які радять нашим фірмам поводитися так, як і їхні конкуренти, тобто не занадто серйозно ставитися до корупції. Я зараз не називатиму імен, але вони відомі».

У країні, де в бізнесі багато чого вирішує розмір «відкоту», шанованим підприємцям із країн OECD з її чіткими правилами, що забороняють використовувати практики, які заохочують корупцію, доводиться нелегко. «Мені відомо, що німецькі фірми, насамперед великі, суворо дотримуються встановлених OECD правил. Це призводить до того, що такі великі фірми, як, наприклад, «Сіменс», працюють практично тільки з приватними замовниками й не отримують державних замовлень», - розповів посол Німеччини.

Надзвичайно допікає бюрократія та корупція і нашим східним партнерам - китайцям і японцям. «Відкрити іноземне представництво фірми в Україні - доволі складна, забюрократизована й тривала процедура», - підтверджують у посольстві КНР.

Японців дратують «заплутаність і неясність адміністративних процедур, які займають багато часу», а також «неналежне ставлення адміністративних органів - інтерпретація ситуації відрізняється в кожної відповідальної особи. Простежується свавілля в розпорядженнях, вимагання хабарів». За свідченням Сато Йошіхару, анкетування, проведене торік серед японських фірм, що працюють в Україні, виявило також, що їм заважають «свавільні вказівки й поведінка адміністративних органів. Службовці часто вимагають гроші при видачі дозволів від пожежної охорони, санітарної служби та ін. Під час митного огляду, службовці часто інтерпретують способи додаткового оподатковування на свій розсуд».

Ще однією проблемою, на думку Г.-Ю. Гаймзета та багатьох його колег, є «непрозоре використання законів і нормативно-правових актів, а також невпевненість у тому, що вони залишаться такими, як нині». «Закони недостатньо зрозумілі й послідовні, - стверджує С.Йошіхару. - Неможливо прогнозувати, як вони діятимуть. Закони часто міняються, у них вносяться поправки, але процес внесення цих змін недостатньо прозорий. Крім того, деякі закони суперечать один одному».

На вади законодавства й законотворчості поскаржився й посол Румунії К.Іонеску, котрий нагадав про те, що «Міжурядова угода про заохочення та взаємний захист інвестицій, підписана 1995 року й ратифікована Румунією, досі не ратифікована Україною. Крім того, додатковий Протокол про внесення змін до цієї угоди, спрямований на адаптацію цих двосторонніх домовленостей до європейських вимог, перебуває протягом тривалого часу в стадії погодження між нашими сторонами».

Заважають іноземним інвесторам і проблеми української фінансової системи. Наприклад, С.Йошіхару повідомив про скарги японських бізнесменів на «неможливість укласти договори на купівлю іноземної валюти в майбутньому», а також надзвичайну ускладненість «процесу укладання контрактів в іноземній валюті на суми понад 10 тис. дол.».

Хто винен

Та чемпіонами з відлякування інвесторів і стахановцями зі створення труднощів для бізнесу в Україні, на загальну думку, залишається та ж таки давно й сумно всім відома трійця - податкова, митниця й суди. У всіх наших респондентів знайшлося що сказати з приводу цих інстанцій. Але найповнішу картину (щоправда, зі збереженням конфіденційності постраждалих компаній) змалював посол США. З нього й почнемо.

Податкова. «За оцінками Світового банку, - нагадує Джон Теффт, - українська податкова система - одна з абсолютно найгірших у світі
(181-ша зі 183). Посольство отримує часті скарги від американських компаній щодо їхнього спілкування з українськими податковими органами. Ось деякі приводи для таких скарг:

* незаконне списання законної заборгованості з повернення ПДВ. Зазвичай податкова служба відмовляє в поверненні ПДВ, заявляючи, що сторона контракту на третьому або четвертому рівні в ланцюжку постачальників не сплатила відповідного ПДВ. Законодавство України такого не дозволяє, однак американські компанії повідомляють нам, що ця практика, на жаль, є доволі поширеною. Податкові служби відмовляються перевіряти надійність запропонованих постачальників, не залишаючи американським компаніям можливості уникнути цієї проблеми;

* вимога сплатити встановлену частину отриманого відшкодування (до 100%) «авансом» податку на прибуток підприємств у відповідь на законний запит про повернення ПДВ. У результаті цього низка американських компаній сплатила податок на прибуток підприємств на період до чотирьох років наперед;

* практика відшкодування ПДВ, яка створює несправедливі переваги для однієї компанії за рахунок іноземного конкурента. Компанії, асоційовані з високими урядовими посадовими особами України, отримують відшкодування ПДВ вчасно, тоді як американські компанії часто не отримують нічого;

* спричинення фіктивних «спорів», щоб унеможливити участь іноземних компаній у системі автоматичного відшкодування ПДВ. Система побудована таким чином, щоб право на автоматичне повернення мали тільки компанії, які відповідають певним критеріям (включаючи відсутність спорів з податковими службами протягом певного часу). Це - «чорний вхід», «обхідний шлях», щоб не дати компаніям отримати відшкодування і водночас мати можливість заявляти, що автоматизована система працює;

* застосування погрози особистої кримінальної відповідальності заради отримання додаткових податкових надходжень навіть у випадках незначних питань, які в інших країнах вирішувалися б із допомогою адміністративних процедур. Можливо, це відповідає українському законодавству, але така поведінка засмучує головні офіси іноземних компаній, представлених в Україні, дужче, ніж більшість інших проблем;

* використання податкових органів для рейдерських атак».

«Особливо гострою» називає проблему неповернення або несвоєчасного повернення податковою інспекцією ПДВ інвесторам і М.Баєр: «Ця проблема - найбільша не тільки за кількістю випадків, а й за сумою втрат угорських інвесторів».

Французів же особливо напружує кількість перевірок. «Навіщо здійснювати податковий контроль кілька разів на рік? - дивується А.Ремі. - У нас же солідні фірми. В одній з наших компаній сказали мені: «Нам було б простіше, якби податкова влаштувала в нас своє бюро, - так часто вони в нас бувають». Податковий контроль часто призводить до спірних висновків, у результаті яких фірми змушені платити суми, які вони не повинні платити в Європі. (Не йдеться про ПДВ.) Можна сказати, що це - фундаментальні розбіжності з приводу якихось платежів».

Митниця. «Навіть коли процес розмитнення «успішний», - зазначає Д.Теффт, - він далекий від ідеального. Коли українська влада наполягає на перевірці вхідних вантажів, а не на застосуванні методу управління на основі ризику, який використовується в більшості країн світу з найвищими обсягами торгівлі, вона додає значних витрат часу й коштів на процедуру розмитнення - і ці витрати покривають українські споживачі. Ось кілька прикладів проблем, з якими стикалися американські компанії:

* для визначення митної вартості застосовується найвище значення, а не сума на рахунку-фактурі - це означає, що імпортери сплачують дуже високі митні збори, які вони перекладають на споживачів. Це також іде врозріз із загальноприйнятою практикою СОТ;

* довільна переоцінка товарів для збільшення сум заборгованості з митних зборів. У багатьох випадках така переоцінка мало стосується самого товару;

* аналогічно митні органі часто проводять рекласифікацію продукції з однієї тарифної лінії на іншу, щоб підвищити розмір заборгованості митних зборів, навіть коли немає жодних підстав для таких змін;

* ми також бачили випадки, коли митні органи, посилаючись на те, що товар задекларовано неналежно, позбавляли американських бізнесменів їхнього особистого майна. У більшості юрисдикцій такі питання вирішувалися б визначенням мита або, якщо порушення визнано навмисним, сплатою штрафу. На жаль, таке сталося з кількома потенційними інвесторами. Усі вони просто вирішили не займатися бізнесом в Україні».

Особливі нарікання вітчизняна митниця викликає ще в одного нашого стратегічного партнера, налагодженням відносин з яким так пишається нинішня влада. Канцелярія радника з торговельно-економічних питань при Посольстві КНР в Україні звертає особливу увагу на «упереджене ставлення українських прикордонних митних пунктів, які з особливою ретельністю й недовірою перевіряють китайських громадян при проходженні митних процедур». «У китайців складається враження, що в Україні їх узагалі не раді бачити й відразу мають підозри щодо них», - розповідають представники другої економіки світу. «Якщо ж китайському бізнесменові пощастило і він усе-таки потрапив в Україну, зумів налагодити співробітництво з українськими партнерами й уже починає ввозити на територію України китайські товари, то тут йому приходить «на допомогу» Державна митна служба, яка в кілька разів переоцінює китайські товари, не враховуючи їхньої вартості в договорі, і встановлює її самовільно. Через це підвищується мито, в результаті чого зростають собівартість та ціна, і, як наслідок, падає конкурентоспроможність китайського виробника. Між іншим, це стосується й українських імпортерів з Китаю, - діляться китайські дипломати. - Відома всім в Україні компанія «Епіцентр», котра має великий асортимент товарів з Китаю, зверталася до нас зі скаргою на таку несправедливу щодо китайських товарів поведінку митних органів України».

Суди. «Інвестори мало вірять у верховенство закону в Україні, - констатує Д.Теффт, - хоча українські суди в деяких випадках виносять рішення на користь американських компаній. Проте в цілому американські компанії вважають надійність і справедливість судової системи низькою. У результаті американські компанії часто звертаються з проханням до посольства США, щоб його представники відвідували судові засідання, оскільки вважають, що розгляд справи проводитиметься справедливіше у присутності офіційних представників їхньої країни. Ось деякі справи, у зв’язку з якими ми відвідували судові засідання:

- спроби переоформити підписані контракти або договори про оренду, щоб отримати додаткові платежі. Інколи місцеві органи влади хочуть розірвати свої контракти, щоб вимагати вищу орендну плату;

- особисті кримінальні справи, порушені податковими або митними органами проти співробітників американських компаній. У нас навіть є випадки, коли основне питання вирішене, а кримінальна справа триває;

- порушення прав інтелектуальної власності, коли американська компанія оспорює порушення її патенту або торговельної марки;

- корпоративне рейдерство, коли власність іноземних компаній незаконно захоплюють, часто з допомогою судової системи. В таких випадках рейдери використовують підроблені судові рішення як підставу для дедалі більшої кількості судових позовів, змушуючи в такий спосіб законних інвесторів витрачати час і гроші на судові позови у справах, які позбавлені суті від початку».

«Особливою проблемою» називає корпоративне рейдерство й британський посол Л.Тернер: «Вона стосується як українських, так і закордонних фірм. Мене тривожать повідомлення про те, що окремі особи або організації, наближені до влади на місцевому чи національному рівні, використовують вплив влади на суд та інші державні установи, наприклад податкові адміністрації, щоб забезпечити собі переваги в бізнесі. За останні роки ця проблема завдала істотної шкоди зовнішнім інвестиціям, оскільки викликає в потенційних міжнародних інвесторів занепокоєння з приводу того, що в разі, якщо вони інвестують в Україну, їхні активи не будуть захищені».

Конкретні приклади втрати власності в Україні зважилися навести росіяни. Керівник групи економічної політики Посольства РФ в Україні радник Олексій Урин повідомив: «Через пасивну позицію Української держави досі не врегульовано конфлікт навколо «Укртатнафти», російські акціонери якої в 2007 році були позбавлені своєї частки в цьому спільному підприємстві і понесли величезні збитки. Причому від дій рейдерів постраждали не тільки росіяни, а й саме підприємство, позбавлене сировинних поставок з Росії, а отже, зрештою, й українські громадяни. На сьогодні ми можемо розраховувати тільки на міжнародний арбітраж, який прийняв до розгляду позов російських співзасновників «Укртатнафти».

Є приклади, коли органи державної влади України не тільки не йдуть назустріч справедливим вимогам інвесторів, а й намагаються позбавити їх власності. Так російський «Русал», що контролює Запорізький алюмінієвий комбінат (ЗАлК), багато років безуспішно домагався зниження тарифу на електроенергію, який на сьогодні в рази вищий, ніж у всіх іноземних конкурентів ЗАлК. Фахівці знають, що без дешевої електрики, якої, до речі, в Запорізькому регіоні є в надлишку, виробництво алюмінію неможливе. Однак цих доводів не було почуто, і комбінат зупинив електролізне виробництво. А в березні цього року за позовом Генеральної прокуратури київський суд вилучив на користь Української держави контрольний пакет акцій ЗАлК. Позов було подано у зв’язку з нібито невиконанням власником своїх інвестзобов’язань, а саме - непогашенням колишніх боргів підприємства. Хоча цю заборгованість «Русал» опротестував іще в 2006 році, і Київський госпсуд відповідний кредитний договір анулював. Як і в історії з «Укртатнафтою», від цих рішень страждає насамперед колектив самого підприємства, недоотримують податки місцевий і державний бюджети. І, звичайно, такі конфлікти не йдуть на користь інвестиційному та політичному іміджу України.

Окрема проблема - рішення судів, які часто відмовляють російським кредитним установам у задоволенні їхніх законних претензій і стають на бік недобросовісних боржників. Поширена практика судового схвалення неповернення кредитів банкам з російським капіталом, що, звісно, утруднює кредитування українських компаній. Через високі банківські ризики чесні підприємці не можуть розраховувати на дешевий кредит, а це б’є по економіці в цілому».

Але навіть коли закордонні фірми виграють суд, це аж ніяк не означає, що вони обов’язково отримають свої гроші назад. «Часто з окремими рішеннями місяцями, роками зволікають у судах навіть у тих випадках, коли це не зумовлене жодними обставинами, і навіть рішення судів на користь інвесторів виконується якомога повільнішим способом, - бідкається посол Угорщини М.Баєр. - Наприклад, податкова інспекція в окремому регіоні може перешкоджати в поверненні ПДВ для угорського інвестора у випадку, аналогічному тому, в якому інвестор кілька місяців перед цим виграв судовий процес, і ПДВ йому все-таки повернули».

Свою чималу лепту у створення інвестороненависницького іміджу України, безперечно, вносять і місцеві органи влади. Пану Гаймзьоту дуже не хотілося називати конкретні фірми, але одного разу він усе-таки не стримався -дуже вже разючий випадок. Ідеться про німецьку фірму «Фрезеніус», яка побудувала в Черкасах діалізний центр, про проблеми якої DT.UA докладно писало ще минулого року («Драма на діалізі», DT.UA №5 від 11.02.0211. Після зміни влади в області нове керівництво вважало себе вільним від узятих попередниками зобов’язань перед фірмою. Посол нагадав, що «Фрезеніус» упродовж останнього року надає в Черкасах медичну допомогу хворим, які страждають на ниркову недостатність, не отримуючи плати за свої послуги. «Якщо двома словами, то з’ясувалося, що в бюджеті області не виявилося закладених коштів на це лікування, - розповів Г.-Ю.Гаймзьот. - Тепер же знайдено реалістичну ціну. Щоб дану послугу могли оплатити як люди, котрі проходять курс лікування у фірмі «Фрезеніус», так і ті, хто лікується в міській лікарні. Річ у тім, що в Україні охоче закуповують матеріали та обладнання за кордоном. А от послуги купують не так охоче. Тому часто воліють мати справу з фірмами, які продають дуже дорогі матеріали, а не з тими, хто продає не тільки обладнання, а хотіли б також пропонувати свої послуги.

Очевидно, що проблема цієї фірми - на шляху до розв’язання, оскільки після моїх численних зустрічей з багатьма високопоставленими представниками української влади на неї звернув увагу президент. Шкода, що справи завжди заходять так далеко, поки не знаходиться рішення. Це є перешкодою для економіки загалом.

Але я завжди намагаюся втримати тут німецькі фірми, які ведуть економічну діяльність в Україні, намагаюся домогтися, щоб вони не йшли з вашої країни. І мені це майже завжди вдається».

Що робити

Пан Гаймзьот у цьому не самотній. Практично кожному послу доводиться докладати чимало зусиль для вирішення питань бізнесу його країни, що працює в Україні. «Проблемам французьких підприємств я присвячую близько 40% свого робочого часу, - обурюється А.Ремі. - Це величезна його частина! І поки я цим займаюся, ми не розвиваємо з Україною позитивних аспектів наших відносин. Я тут для того, щоб іти вперед, а не для того, щоб вирішувати митні чи податкові проблеми тієї чи іншої фірми. Ми не можемо працювати так і далі. Це не політика інвестицій. Це не політика поліпшення бізнес-клімату. Це case-by-case, від випадку до випадку. Необхідна цілісна політика залучення інвестицій, чітке уявлення про загальну лінію. Найголовніша проблема - відсутність спільного бачення та політичної волі.

В українській владі є багато осіб, які справді вважають, що іноземний капітал - це один зі способів фінансування економіки, і, щоб його залучити, необхідно створювати відповідні умови; що це життєво важливо для країни, і необхідно змінювати ситуацію. Нехай така лінія втілюється в життя!».

Що робити? Як змінити ситуацію? Відповідь наших співрозмовників і респондентів очевидна, добре й давно відома: викорінити всі перелічені вище недоліки. Українська влада все-таки робить деякі рухи в цьому напрямі, які не залишилися поза увагою наших закордонних партнерів.

«Я знаю, що уряд України докладає нині великих зусиль для того, щоб урахувати критику та проблеми, озвучувані закордонними, в тому числі й німецькими, підприємцями, - робить аванс посол Німеччини Гаймзьот. - Наприклад, загальновідомий факт, що в Одеському порту оформлення всіх митних процедур по одному контейнеру становить 10 тис. дол. Схоже, що зараз цю схему зламали. Хоча поки що неясно, наскільки швидко просуватиметься процес розмитнення без цієї схеми. Є й інші приклади, які демонструють зусилля влади та бажання піти підприємцям назустріч. Зокрема, митні органи намагаються розслідувати інцидент у кожному конкретному випадку, коли є проблеми. Також повернуто великі суми ПДВ. Але це завжди реакція на окремі конкретні випадки. У мене все ще немає відчуття системного розв’язання проблем.

Президент Янукович під час своєї виборчої кампанії сказав чимало хороших і правильних речей. Зокрема поставив мету - ввійти до 20 найбільш економічно розвинених країн. Вона амбіційна, але досягти її цілком можливо. Однак існує ще одна мета - піднятися вище в рейтингах економічної та інвестиційної привабливості, боротьби з корупцією тощо. У цих сферах прогрес в Україні наразі не настільки великий, щоб рухатися швидше порівняно з іншими країнами».

«Найважливішим завданням, - вважає посол Великобританії Л.Тернер, - має бути вдосконалення роботи органів правосуддя, щоб ведення бізнесу тут стало передбачуванішим і прозорішим. Я вдячний, коли після втручання посольства на прохання тієї чи іншої британської компанії українська влада вирішує ту чи іншу проблему. Однак метою має бути загальне спрощення умов ведення бізнесу в Україні, щоб необхідність в окремих випадках втручання відпала. Саме так Україна зможе зарекомендувати себе як надійна країна для інвестування.

І ще один важливий приклад: багато закордонних інвесторів уважно стежать за проведенням недавно оголошених тендерів, пов’язаних з угодою про розподіл продукції. Те, наскільки прозоро й справедливо пройдуть ці тендери, стане лакмусовим папірцем для бізнес-середовища України. Якщо іноземні компанії вважатимуть ці процедури вільними й чесними, це збільшить суми, які вони готові заплатити за ліцензії під час даного та майбутніх аукціонів, тим самим допомагаючи залучити майбутні великомасштабні зовнішні інвестиції.

Західні енергетичні компанії завжди повторюють мені, що хотіли б вкласти мільярди доларів в Україну і що Україна повинна бути газовим експортером, а не газовим імпортером. Українські високопосадовці кажуть мені, що це те, чого й вони також прагнуть. Вирішальним чинником у здійсненні таких змін є забезпечення прозорості та передбачуваності в нафтогазовому секторі. Сподіваюся, що це станеться, а також, що поліпшення бізнес-клімату почне переконувати охочих інвестувати в різні інші економіки в тому, що Україна - це та країна, де робити бізнес вигідно і надійно».