Клони

Щоб остаточно не заблукати в торгових пропозиціях українських політиків (кому стабільність по кишені, кому криза — по справедливості), слід опуститися хоча б на метр глибше від бермудського трикутника центральної української влади. Відволіктися, так би мовити, від глобального загального, наблизившись до показового окремого. Як варіант — столиця. Київ знову стає місцем зустрічі інтересів двох політичних сил, яке апріорі змінити не можна. Це стосується як головних майданів міста, де цими днями з наметами, закликами і викриттями обживаються політичні опоненти, так і столичної влади, якій за традицією доведеться обкатувати всілякі сценарії розвитку української смути.

Отже, почнімо зі столичних ідеологів стабільності. Слід сказати, що «Регіо­ни» так і не змогли зрадити собі і за звичкою стабільно наздоганяють ситуацію. Або не наздоганяють. Так чи інакше, але бажання передбачити масові акції протесту національної опозиції, намічені на суботу, вилилися в пропозицію поговорити з народом у п’ятницю. Лідер столичної фракції із сесійної трибуни Київради запросив киян взяти участь у Форумі національної єдності на Європейській площі. Пан Омеляненко також не забув нагадати, що партія влади і її соратники по коаліції не сумніваються, що заходом із такою оптимістичною назвою не зможе знехтувати і президент України.

Узагалі сьогодні в середовищі столичних регіоналів досить багато розмірковують про розсудливість президента, котрий у черговий раз підвісив країну на гачок своєї нерішучості й невизначеності. При цьому не забувають зазначити, що таку розсудливість гаранта, даруйте за тавтологію, гарантує Конституція. Тому члени столичної та парламентської фракцій ПР щосили намагаються продемонструвати непохитну впевненість у тому, що парламент розпущений не буде і їм удасться зберегти стабільність. Однак, з огляду на останні спостереження, не можна сказати, що і тим, і другим це вдасться. На поверхні скупих і обережних коментарів публічних спікерів усе ж розгубленість і навіть побоювання невідомості, як, утім, і спроба уникнути розмов на злободенну тему — у поведінці непублічних. Що ж, відчуття можливих утрат не може не тривожити.

Та якщо старші регіонали під кодовим словом «стабільність» розуміють продовження формування ринкової конституційної більшості на тлі повного контролю виконавчої вертикалі, то молодші, котрі вже давно сформували одну команду з Черновецьким у Київраді, мають свої далекосяжні цілі в адміністрації. Не факт, що вони в результаті збіжаться із маяками нині правлячого мера. Так, уже точаться розмови про назрівання кон­флікту ПР із Леонідом Михайловичем. І він навряд чи пов’язаний з можливим зміщенням секретаря ради Олеся Довгого з ініціативи «Регіонів», про що встигла розсурмити преса. Є речі й масштабніші. За нашими даними, вже наступної п’ятниці стануть відомі перші висновки урядової комісії, що вивчає кадрові питання місцевих адміністрацій, а також структуру їхнього управління. Київська — не виняток. Цей факт підтвердив «ДТ» і перший заступник глави столичної адміністрації пан Голубченко. Докладніше роз’яснили ситуацію самі регіонали. У новій структурі буде змінено не лише кількість заступників, а й підкориговано прізвища конкретних персоналій. У принципі Київ завжди узгоджував ці позиції з Кабміном, однак питання в нинішніх вагових категоріях прем’єра і мера. Не в буквальному значенні, звісно.

Як твердять деякі джерела всередині фракції, стратегія ПР у Києві справді відрізняється від загальнонаціональної. «Тут ми працюємо не на рейтинг — поки це не наше місто, а на плавне заповнення кадрових пустот, які з огляду на непро­фесіональність мера періодично виникають в адміністрації. Край може настати, коли нашій команді стане тісно в штанцях Черновецького». Досі на порядку ден­ному стоять і наміри регіоналів стосовно внесення змін до закону про столицю. Акцент сьогодні робиться вже не тільки на розведенні посад мера і глави адміністрації, а на повному підпорядкуванні районів центральній міській владі. І, слід гадати, що цей план «Регіони» реалізують. Якщо, звісно, не втрутиться провидіння. У вигляді Віктора Андрійовича Ющенка й опозиції.

Однак перш ніж перейти до остан­ньої, логічно згадати про існування в політичному розкладі столиці фракції Блоку Леоніда Черновецького. Її молодий лідер Денис Комарницький нині повністю впевнений у відсутності опозиції в Київраді як такої. Це на продовження нашої розмови про «спущені вітрила» «Демократичного Києва». Справді, не в’яжуться «спущені вітрила» із радикальними гаслами БЮТу й «Нашої України» у рамках Форуму національного порятунку і майбутніх акцій протесту. А ми спустилися усього лише на один крок від гасел великих політиків... Так от. Комарницький запитує: «А хто там у нас входить до опозиційного блоку? «БЮТ»? «Наша Україна»? Блок Кличка? Я вже й не знаю, хто там залишився?.. Ніякого конфлікту не було із самісінького початку. Були моменти, пов’язані з популізмом старших товаришів цих фракцій із парламенту. Однак із багатьох питань позиції усередині так званої опозиції давно розходяться. У ряді голосувань нас підтримує навіть БЮТ. У них із деяких моментів, особливо пов’язаних із власністю, існує вільне голосування. А візьміть Блок Кличка? (сміється. — Авт.). Тож я вважаю, що конфлікту не було. Була звичайна публічна боротьба. А тепер іде звичайна робота». Ну, те, що молода поросль від місцевої політики, яка через чотири-п’ять років рине в парламент, називає торги у владі «звичайною роботою», нам ще потрібно переварити і пережити завтра. А от, справді, — що там блок Кличка сьогодні?

Володимир Бондаренко, на минулій сесії ухваливши одноособове рішення голосувати із земельного питання, лобіюючи інтереси одного зі своїх членів фракції, про що ми докладно розповіли в минулому номері, тепер перебуває, м’яко кажучи, в не дуже зручному для опозиційної боротьби становищі. Що, до речі, підтвердив «ДТ» сам лідер фракції Віталій Кличко, карткою якого товариші скористалися без його дозволу:

— Усі питання щодо голосувань блоку, а тим більше земельних, розглядали на фракції. Було ухвалено рішення не голосувати. Порушення сталося справді вже в залі. Таким чином, ми не дотримали власних принципів.

— Ваша картка так і продовжуватиме вільно голосувати?

— Цього більше не повториться.

— Ви що, притягли до дисциплінарної відповідальності пана Бондаренка? А може, всіх? Адже всі голосували.

— Кожен член нашої фракції є вже досить дорослою людиною, із великим досвідом і здатен усвідомлювати свої вчинки. Я думаю, що жовту картку і Бондаренко, і решта вже отримали.

— Тобто ви залишаєтеся на старих опозиційних позиціях у Київраді?

— Так. Систему, яка утворилася в місті, та й у країні, справді, треба міняти. Це шлях не в Європу, а в бананову республіку.

— Яким чином міняти?

— Коли не можна змінити ситуацію цивілізованим шляхом, то потрібно виходити на вулиці і вживати жорсткіших заходів. З другого боку, у країні мають бути чіткі й жорстко задекларовані правила гри. Маю на увазі закони. Демократія без порядку та дисципліни у владі — порожній звук. У цьому сенсі Україна справді далека від Європи.

— Ви підете на Майдан разом із Тимо­шенко та Луценком? Ваша фракція, у разі розпуску парламенту, залишає за собою ініціативу повалити мера і Київ­раду? Ви будете блокувати мерію, вимагаючи відставки? Ходять такі чутки.

— Від Кличка очікують, що він залізе на барикаду, вихопить шаблю і піде в атаку.

— З шаблею, звісно, вас важко уявити. Але, припустимо. Ви ж в опозиції.

— Давайте спочатку доживемо до суботи. Ніхто не знає, що буде. Навіть я не знаю. Ви точно можете уявити, що буде з вами завтра? Чому сьогодні накопичується негатив? У суспільства немає задоволеності від того, що відбувається. Сьогодні відбувається якесь перетягування каната як у Київраді, так і в парламенті.

— Ви маєте на увазі і владу, й опозицію?

— Кожен тягне канат на себе.

— Вам комфортно на цьому канаті?

— Я не на канаті. Я над канатом.

— Тобто ви не знаєте, як поведетеся?

— Знаю. Відстоюватиму в Києві ті принципи, які декларував.

— Отже, підете блокувати рух разом із Бродським?

— Бродський сказав, що в нього є люди, котрі відкушуватимуть ручки в якомусь міністерстві. Так от, ручки відкушувати я не буду.

— Ви якось погоджуєте дії з опозицією в плані майбутніх акцій протесту?

— Погоджуємо.

— Не боїтеся провокацій?

— Боїмося.

— Яких?

— Від бійок до загроз життю людей.

— З боку влади?

— Провокації можуть бути з будь-якого боку. При цьому кожен матиме на меті свою користь.

— Вам не здається, що ви теж виступаєте певним знаряддям у чиїсь грі, утім, як і народ, яким знову вирішили покористуватися?

— Я намагаюся не бути інструментом у чужих руках. Не розмінюватися на суми, незалежно від того, скільки в них нулів. На майданчики під забудови й інші преференції, якими торгують сьогодні у владі як на рівні Києва, так і на рівні країни.

— А мером балотуватися, у разі дострокових перевиборів, будете? Як бути з тим, що Луценко й Томенко теж хочуть покермувати столицею?

— Коли прийде час, я зроблю заяву з цього приводу. А зараз, як каже один мій товариш, це навіть не талон на калоші, це думки про талон на калоші.

— І все ж...

— Буду балотуватися.

Пояснити позицію «Нашої України» на рівні столиці сьогодні так само важко, як і вгадати, підпише Ющенко указ про розпуск парламенту чи не підпише. Як той казав, яблуко від яблуні... Тож ворожити не будемо, зауважимо лише, що в середовищі найбільш тверезо налаштованих членів «НУ» звучать тези про те, що добре було б знати, у який сценарій їх запрошують грати. Коли зі «справедливим» президентом — одне питання. Коли ж доведеться йти до «стабільності», на жаль, інше. Повторимося, проте, що таке глобальне зависання нашоукраїнців у столиці, втім, жодним чином не позначається на вирішенні власних дрібних земельних питань у Київраді. Вирішують. «Іде звичайна робота».

Натомість столичні бютівці поряд із опозиційною, схоже, також не гребують «звичайною роботою». Так, окрім протестних заяв глави фракції пані Меліхової, можна виділити досить показовий момент. Тетяна Іванівна, пояснюючи «ДТ» проблеми опозиційного об’єднання «Де­мократичний Київ», сказала: «Я не можу стверджувати, що у нас якийсь розбрід і хитання. Річ у тім, що виникають окремі питання, коли, припустімо, людина довго працювала, пройшла певний шлях і оформила документи на ту ж землю. У цьому разі якісь персональні винятки цілком прийнятні. У наших лавах, справді, дуже багато тих, хто будує і шукає собі обсяг роботи. Звісно, є запитання. Сьогодні, приміром, я не можу точно аргументувати позитивні голосування «НУ» з цілого ряду моментів. Ми покритикували цю ситуацію, однак... Стосов­но зовсім одіозних питань ми не голосуємо. У нас індивідуальний підхід. Кожна фракція має свою думку. Проте кардинальних розбіжностей у нас немає». Якщо чесно, авторка цих рядків довго намагалася пов’язати несподівану риторику представниці БЮТу з радикальністю лідера блоку на рівні країни. Завадила одна дрібничка, а точніше, досить чітке посилання Меліхової про те, що в їхніх лавах «дуже багато тих, хто будує і шукає собі обсяг роботи». Так, панове, — і «Регіони» про те ж. Але, схоже, попри красномовні фрази та конкретні факти, що ведуть як у владу, так і в опозицію, проти клонів від української політики не попреш.