Капінтер, або Чиї відбитки залишилися на газі?

Засідання Ради національної безпеки і оборони України, про яке так багато говорили меншовики, - відбулося. Правда, у ході його проведення цього разу не планувалося прийняття прогнозованих коаліцією «силових» рішень. Секретар РНБО Іван Плющ виніс на розгляд із десяток питань - від вирішення долі «Укрспецекспорту» до проблем енергетичної безпеки. Саме на останньому моменті ми й хотіли б зупинитися. «Экономическая правда» опублікувала аналітичні записки, підготовлені до розгляду цього питання на засіданні РНБО. А також проект рішення. Для читачів «ДТ» в оприлюднених матеріалах практично немає нічого нового, за винятком кількох свіжих цифр, які тільки підтверджують висновки та прогнози розвитку ситуації, зроблені газетою ще на початку 2006 року - відразу після підписання панами Івченком та Вороніним серії січневих угод, більшість яких намагалися приховати не тільки від суспільства, а й від уряду.

Протистояння з колишніми облгазами, перманентне підвищення ціни на газ, а основне - невизначеність із його ціною на наступний рік і повна залежність у цьому питанні від Кремля та його комерційного «засобу виробництва» - компанії «РосУкрЕнерго» (РУЕ) перетворили ЗАТ «Укргаз-Енерго» на монополіста на газовому ринку України. Залишається нагадати, що ця компанія ексклюзивно отримує від монополіста РУЕ імпортний газ, що дає їй можливість безальтернативно диктувати українським споживачам «блакитного палива» свої умови.

Як ви гадаєте, чому, крім корпорації ІСД і заводу ім. Ілліча, ніхто «завзято» не виступив проти цінового диктату ЗАТ «Укргаз-Енерго»? Правильно - причина в економічній і політичній залежності від нього. А також - через безсилля державної НАК «Нафтогаз Україна», повноваження якої як учасниці ринку опущені нижче плінтуса. Колишній глава НАК В.Шелудченко не погодився з незавидною роллю, відведеною його компанії. І після низки заяв про відставку все-таки залишив посаду. Нині НАК очолює людина, яка не сперечається з міністром палива та енергетики Юрієм Бойком. Що дозволяє міністрові не тільки при кожній нагоді (особливо за межами України) грати м’язами і виголошувати полум’яні промови про надійність української газотранспортної системи, нафтопроводів та об’єднаної енергосистеми, а й де-факто створювати на базі «Укргаз-Енерго», м’яко кажучи, альтернативний комерційний «Нафтогаз», ділячи все по-чесному: гроші - «Укргаз-Енерго», відповідальність - НАК «Нафтогаз». А це не іграшки, як ви розумієте.

Однак започатковано нинішній стан справ у паливно-енергетичному комплексі України (ПЕК) і, відповідно, у газовій галузі не вчора і не позавчора, а кілька років тому. Ще за президента Леоніда Кучми. Або, точніше, із його «благословення». Адже саме після зустрічі президентів Л.Кучми і В.Путіна влітку 2004 року було прийнято рішення «Єурал Транс Газ» (ЄТГ - посередника газопоставок в Україну на той час) замінити на «РосУкрЕнерго». І з початку 2005-го саме ця компанія, так би мовити, зі швейцарською пропискою в кантоні Цуг приймає естафету газових поставок в Україну.

Власне, у результаті домовленості Кучми і Путіна в липні 2004 року «РосУкрЕнерго» реєструється. Причому реальні власники компанії були приховані від очей людських досить довго, тому що засновниками значилися Arosgas Holding (50%) - своєрідна дочірня компанія Газпромбанку і Centragas Holding (50%), часткою якої управляв Raiffeisen Investment. Втім, досить швидко стало зрозуміло, що серед реальних власників компанії є не лише вітринні Фірташ і Фурсін, а й «Газпром», який «легалізував» свою частку в «РосУкрЕнерго» у грудні 2005 року, викупивши акції в Газпромбанку за… 2,36 млн. євро.

Цікаво, що в координаційній раді РУЕ, яка займається в тому числі й розподілом прибутку, інтереси Centragas Holding представляли перший заступник міністра палива та енергетики Юрій Бойко і перший заступник голови НАК «Нафтогаз» Ігор Воронін. Згодом, за млявої спроби помаранчевої влади розібратися, хто ж стоїть за «РосУкрЕнерго», Бойко показав такого собі папірця, покликаного відігравати роль протоколу засідання правління НАК, згідно з яким (у жовтні 2004-го!!!), а саме - з дописаним наприкінці протоколу пунктом, він і Воронін мали представляти інтереси НАК в РУЕ - компанії, де державною українською власністю і не пахло...

Проте у 2005-му «РосУкрЕнерго» не відіграло відведеної йому ключової ролі в російських і українських держкланівських розкладах. Хоча мало…

Майдан. Боротьба за президентську булаву між Віктором Ющенком і прем’єром Віктором Януковичем. У період між другим туром виборів і рішенням Верховного суду про проведення третього туру прем’єр Віктор Янукович устигає благословити «РосУкрЕнерго», скріпивши своїм підписом постанову Кабміну від 29 листопада 2004 року «Про розрахунки за поставлений із Туркменистану природний газ». Начебто нічого дивного на перший погляд. Але цим документом внесено зміни до постанови Кабміну від 27 лютого 2002 року. І саме з цього моменту в офіційному українському документообігу з’являється компанія «РосУкрЕнерго» і період її гаданого співробітництва з Україною - до 2028 року.

Вибори завершилися перемогою Ющенка. Напередодні інавгурації вірний соратник і земляк знайомить майбутнього президента з Дмитром Фірташем. І той теж дуже навіть не проти використати компанію РУЕ як посередника для постачання газу в Україну. Але одна справа - довести газ до кордону, а зовсім інша - дозволити монопольному постачальникові імпортного газу зайти на внутрішній ринок його розподілу. Здається, батьки-засновники РУЕ, які створювали компанію в Криму і Швейцарії далекого 2004-го, про такий Клондайк навіть не мріяли. Не мріяв про це на початку 2005-го і Дмитро Фірташ. Але в січні 2006-го - усе зрослося…

3 березня 2005 року, коли помаранчева команда почала розправляти кадрові крила, у кріслі голови правління НАК «Нафтогаз України» Юрія Бойка замінив Олексій Івченко. (Біля керма НАК він перебував до 11 травня 2006 року. Рулював так, що до цього часу країна не знає, як розплатитися з боргами.) Виконуючи розпорядження президента, підказане главі держави чи то тягою до прозорої ринкової економіки, чи то Дмитром Фірташем, Івченко під час першого свого візиту в «Газпром» порушив питання про перехід на монетарні умови розрахунку за газ. Росіяни аж роти пороззявляли після цих заяв - такого щастя вони не чекали. І заварилася каша. «Ринок? Дуже добре. А тепер поговорімо про ринкові ціни на газ», - сказали вони своїм українським візаві. Першим шоком була цифра «130». Потім озвучувалася ціна 180, 230 і навіть 260 дол. за тисячу кубометрів.

У принципі, Україна мала дуже сильну договірну базу, а також ексклюзивну роль практично монопольного транзитера азіатського і російського газу в Європу. Але щоб скористатися в державних інтересах цими двома сильними аргументами, треба було, щоб переговори з виробниками газу вели комерційно не заангажовані професіонали. Але таких до переговорного процесу не допустили.

Завалюючи переговори з «Газпромом», О.Івченко паралельно встиг остаточно побити горщики з туркменбаші, унаслідок чого стало зрозуміло: початок 2006 року Україна зустріне практично без прямих контрактів на закупівлю як російського, так і азіатського газу. І тут підійшов Кензюліс: «РосУкрЕнерго» усіляко підігрівало ситуацію. Будучи структурою, не спроможною запропонувати нічого такого, чого б не міг запропонувати «Газпром», РУЕ змогло зацікавити відповідальних за ухвалення рішень в Україні осіб своєю пропозицією. Зокрема, дешевшим газом. Ви ніколи не замислювалися: чому, використовуючи ті самі родовища, той самий газ і ті самі труби, приватна структура виявилася спроможною поставляти в Україну газ у два з половиною рази дешевше, ніж «Газпром»? Може, тому, що прибуток подібної компанії розподіляється між реальними власниками в два з половиною рази «правильніше»?

Закінчилося все, як ви пам’ятаєте, підписанням скандальної угоди 4 січня 2006 року, відповідно до якоі монопольним постачальником газу в Україну остаточно ставало «РосУкрЕнерго». Угоду від імені НАК (а було це за прем’єра Юрія Єханурова), правда, підписав не О.Івченко, а все та ж довірена особа РУЕ і заступник голови НАК «Нафтогаз» Ігор Воронін. Але Івченко при цьому був присутній, терміново повернувшись після безуспішних переговорів з Ашгабата. При цьому ціна зросла до 95 дол., а ставка транзиту експортного газу по Україні знизилася. РУЕ вийшла на внутрішній ринок України і дістала право зберігати свій газ в українських підземних сховищах (ПСГ) у сім разів дешевше, ніж у сусідніх угорських.

Черга дійшла до внутрішнього ринку. На той час НАК «Нафтогаз України» уже була міцно посаджена численними кредитними лініями на боргову голку, і справа стояла за малим - на ринок України з квітня 2006 року виводять СП, створене у формі ЗАТ «Укргаз-Енерго». Формально 50% у цьому ЗАТ належить «Нафтогазу». Але реально ця компанія цілковито контролюється іншим співзасновником - «РосУкрЕнерго»». А очолив ЗАТ… усе той же Ігор Воронін. У 2006 році через ЗАТ «Укргаз-Енерго» в Україні реалізується майже 34 млрд. кубометрів газу. Причому, газ цей поставляється промисловості, й у такий спосіб «Укргаз-Енерго» фактично може впливати на всі галузі економіки. Крім того, активно ведеться кампанія «агітації», коли промисловим підприємствам настійно рекомендують мати справу саме з ЗАТ «Укргаз-Енерго».

Водночас руками НАК «Нафтогаз України» й її дочірніх компаній «Газ України» й «Газ-Тепло» проводиться робота з колишніми облгазами, частково вже давно приватизованими. У такий спосіб під шумок боротьби з неплатежами облгазів в одні руки збирається газорозподільна мережа країни. І око на цю мережу поклав явно не «Нафтогаз», а «РосУкрЕнерго» і ЗАТ «Укргаз-Енерго» (що, у принципі, майже одне й те саме). Все це відбувається уже в часи, коли міністром палива й енергетики України став Юрій Бойко. При цьому пан міністр уперто твердить, що РУЕ - це єдино вигідний партнер для України. Звичайно, якщо решту розлякали й розігнали...

Поки ще ЗАТ «Укргаз-Енерго» й «РосУкрЕнерго» поводяться не так агресивно, як можна було б очікувати. Проте обіцянки зберегти ціну газу для України 95 дол. за 1000 кубометрів на п’ять років канули в Лету. І 2007 року навіть для двоюрідного Кремлеві уряду Януковича газ обходиться вже по 130 дол. І дедалі наполегливіше нас привчають до думки, що подорожчання неминуче. А «Газпром», зі свого боку, попереджає: дешевше, ніж по 230-260 дол., ми Україні газ не продамо. Це для надійності, щоб плани «РосУкрЕнерго»» і ЗАТ «Укргаз-Енерго» ми ненароком не порушили й тим більше не поламали. Мовляв, від добра добра не шукають.

Підіграє Москві й прем’єр Янукович, який повідомляє журналістам, що всерйоз ставиться до погроз «Газпрому» відпускати Україні газ по 350 дол. І замість того, щоб упритул зайнятися проблемою енергетичної безпеки, енергозбереження й альтернативними джерелами газопоставок і енергії, замість інтенсивних переговорів з Європою, Янукович пасує перед загрозою. Не можемо ж ми пояснити таку поведінку прем’єра особистою зацікавленістю в роботі РУЕ на українському ринку! Тому ми припустимо, що Віктор Федорович, який вважає, що українська економіка не витримає ціну вище 180 дол., воліє не шукати протиотрути, а забезпечити газ за прийнятними цінами для вітчизняної економіки. Позиція - зважаючи на кон’юнктуру прийдешніх виборів - правильна, з погляду розв’язання проблеми - як при вагітності: розсмокчеться.

Отож, домовленості про ціну газу, що поставляється в Україну, РУЕ порушила. А от обіцянка України зберегти стабільну транзитну ставку на п’ять років уперед - у силі. І тільки заїкнися, що це невигідно Україні, що це вдвічі дешевше, ніж у Східній Європі, не кажучи вже про Західну. Тепер от діло дійшло до плати за збереження газу в підземних сховищах. Компанії «Укргаз-Енерго» вже мало бути монопольним газопостачальником, їй тепер захотілося перенести витрати за збереження газу в ПСГ на споживачів - промислові підприємства. І з 1 червня ЗАТ «Укргаз-Енерго» повідомило всіх, що тепер воно буде додатково брати з клієнтів ще по 4 дол. за тисячу кубометрів - для оплати збереження газу в ПСГ.

Найбільш вражає в цій ситуації, що практично ніхто нічого не може заперечити проти бажання ЗАТ «Укргаз-Енерго» - ну хто ж хоче свариться з монопольним постачальником дешевого газу, собі дорожче. Можна, звичайно, це вважати корпоративним конфліктом або конфліктом інтересів бізнесменів. Але якщо вся економіка країни цілком залежить від монопольного газопостачальника, «газореалізатора» і «газотранспортера» - це вже абсолютно очевидне питання національної безпеки. Шкода тільки, що для того, аби зрозуміти це, членам РНБОУ, багато хто з яких прямо доклали рук до створення такої ситуації, знадобилося півтора року.

Хоч би що вирішило в цій конкретній ситуації РНБОУ («визнати роботу незадовільною», «поглибити», перевірити», «активізувати»), цілком зрозуміло, що без консолідації зусиль всіх основних політичних сил на основі єдиної, розробленої й затвердженої стратегії енергетичної безпеки - проблему не розв’язати. Поки у владі перебуватимуть люди, особисто зацікавлені в роботі РУЕ, або поки в роботі РУЕ будуть особисто зацікавлені люди, що перебувають у владі, Україна дедалі глибше грузнутиме в болоті чужих інтересів.