КАМІНЬ СПОТИКАННЯ НА УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОМУ ПРИКОРДОННІ

Поділитися
Напередодні 2003 року глава українського зовнішньополітичного відомства Анатолій Зленко повідомив, що договір про державний кордон із Росією може бути підписаний у січні...

Напередодні 2003 року глава українського зовнішньополітичного відомства Анатолій Зленко повідомив, що договір про державний кордон із Росією може бути підписаний у січні. «Роботу з підготовки документа до підписання практично завершено», — заявив Зленко.

Проте січень уже спливає, а російські й українські дипломати продовжують ламати списи навколо статей договору. Дуже сумнівно, що він буде готовий і в лютому, і в березні. Надто по-різному у Києві й у Москві бачать майбутній українсько-російський кордон...

Проголосивши курс на належне політико-правове оформлення кордонів по всьому периметру України, Київ досить послідовно втілює його в життя. Проте робота ця до болю тяжка. Так, Мінськ відмовляється ратифікувати давним-давно підписаний договір про державний кордон, домагаючись від України визнання боргів суб’єктів господарської діяльності перед Білоруссю. А Бухарест після п’ятирічних безрезультатних переговорів тільки на останніх раундах висловив готовність підтвердити нинішню лінію кордону.

І вже зовсім болісно відбуваються переговори з росіянами. Ті взагалі вкрай неохоче говорять про облаштування кордону між Україною та Росією, до останнього зволікаючи з вирішенням цього питання. Так, Москва через «не хочу» обговорює делімітацію Азовського моря. Якщо українці воліють поділити Азов, то росіяни — ні: вони за спільне користування. А коли йдеться про суходільну ділянку кордону, то російські дипломати виступають за її делімітацію, себто проведення кордону на карті, і проти — демаркації, тобто встановлення її на місцевості.

Посол Російської Федерації Віктор Черномирдін неодноразово публічно говорив: «Демаркація — це паркан». А те, що це не особиста думка посла, а офіційна позиція Кремля, раз у раз підтверджували і дипломати, і політики.

Так, виступаючи на торішньому засіданні консультативної ради з економічних зв’язків при МЗС РФ, перший заступник міністра закордонних справ Валерій Лощинін заявив, що Росія послідовно виступає проти демаркації кордону між Російською Федерацією та Україною. «Демаркація державного кордону призведе до виникнення багатьох проблем і позначиться на економічному співробітництві прикордонних регіонів РФ та України», — сказав тоді дипломат.

Утім, влітку минулого року в російській позиції намітилися певні зміни. Так, Віктор Черномирдін в інтерв’ю радіо «Маяк» сказав буквально так: «Чи буде демаркація? Буде, напевно. І не напевно, а точно. Тут нічого особливого немає».

Важко сказати, була це обмовка, імпровізація чи росіяни справді психологічно змирилися з неминучістю. Але факт сам по собі цікавий, і напевне на нього звернули увагу в Києві, де щодо цього питання останні півтора року займають принципову позицію — «повне розв’язання проблеми кордону неможливе без демаркації».

Те, що Київ і Москва дотримуються діаметральних позицій, не могло не позначитися на змісті договору про держкордон. Наскільки нам відомо, на настійну вимогу російських дипломатів із нього виключено будь-яку згадку про демаркацію. Кажуть, коли українські дипломати черговий раз порушили це питання на переговорах, глава російської делегації, перший заступник міністра закордонних справ В’ячеслав Трубніков, відповів приблизно так: «Якщо ви хочете, щоб договір ратифікувала Держдума, то не наполягайте». І Київ із такою постановкою питання погодився, оскільки для нього справді принципово важливий сам факт появи хоч якогось документа, що юридично оформив би українсько-російський кордон.

З іншого боку, у тому, що в договорі не згадується про демаркацію, немає трагедії. Адже Київ не вважає це питання закритим (принаймні зараз) і готовий і далі обговорювати його з Москвою. У крайньому разі, відзначають експерти, ніщо не заважає Україні в односторонньому порядку провести кордон на місцевості. І прецеденти у світовій практиці вже є: так, естонці, стомившись від нескінченних дебатів із тими ж таки росіянами, в односторонньому порядку провели демаркацію на нарвській ділянці російсько-естонського кордону.

Проте цим компроміси не обмежилися. Росіяни виступили проти того, щоб у документі згадувалося словосполучення «сухопутна ділянка кордону». Натомість ітиметься про ділянку від точки X, що міститься на стику українсько-російсько-білоруського кордону, до точки Y на узбережжі Азовського моря.

Тим часом у договорі є одна стаття, яка досі викликає затяті суперечки дипломатів і через яку документ ще не підписано. Стверджують, що саме принципова відмінність позицій українців та росіян щодо цієї статті не дозволила підготувати договір до 27 січня, дня урочистого відкриття Року Росії в Україні. Йдеться про морську ділянку українсько-російського кордону.

Останні півтора року, що минули з часу завершення переговорів про делімітацію, росіяни пов’язують підписання договору про держкордон з відмовою українців від розмежування Азовського моря й Керченської протоки. Причому відмову цю, наполягають російські дипломати, слід зафіксувати в договорі.

Ні на перше, ні, тим паче, на друге Україна піти аж ніяк не може — це означало б серйозну поразку на зовнішньополітичному фронті. Аналітики, безперечно, оцінили б цей крок як ще один удар по суверенітету Української держави, неспроможної захистити свої національні інтереси на переговорах із росіянами. Офіційний Київ у нинішніх умовах не може допустити такого розвитку подій, оскільки він не хоче дати зайвого козиря опозиції та спровокувати ще одну внутрішньополітичну кризу.

При цьому росіян, принаймні на нинішньому етапі переговорів, аж ніяк не влаштовує компромісна формула, яку часто використовують у дипломатичній практиці при складанні різноманітних угод і договорів. Формула ця звучить так: «сторони залишаються на своїх позиціях, а питання буде вирішено за взаємною згодою пізніше».

Щоб на свою користь вирішити питання Азовського моря в контексті договору про держкордон, російська дипломатія навіть задіяла парламентаріїв: під час недавнього приїзду в Україну делегації Держдуми Росії ця тема активно обговорювалася. Більше того, за наявною інформацією, один з українських віце-прем’єр-міністрів навіть погодився з пропозицією росіян відмовитися від розмежування Азова. І якщо ця інформація правдива, то ситуація як мінімум дуже тривожна.

Тим часом Київ має непоганий важіль впливу на Москву. Так, Конвенція ООН із морського права 1982 року дозволяє країнам самостійно встановлювати вздовж свого берега територіальні води завширшки до 12 морських миль. І зовнішній бік цих територіальних вод — лінія державного кордону. А далі вже в процесі переговорів обговорюється делімітація виключно економічної зони й континентального шельфу.

При цьому все, що за межами 12-мильної зони, — міжнародні води. Відповідно до Конвенції, міжнародні води мають право вільного судноплавства. Отже, туди зможуть заходити і військові кораблі третіх країн. А саме цього дуже не хочуть у Москві.

Недаремно ж на переговорах російські дипломати постійно ініціюють питання про те, що Азов — це внутрішнє море України й Росії. Тож Конвенція ООН із морського права і страх росіян побачити в Азові військові кораблі третіх країн — непогана зброя Києва в обстоюванні українських національних інтересів. Й український уряд уже користувався нею як засобом тиску на росіян.

Наскільки відомо, уряд Кінаха ще влітку минулого року, напередодні зустрічі українського й російського прем’єрів у Харкові, підготував постанову Кабміну щодо ширини територіального моря України в Азові. Формально Київ не дав їй ходу: про рішення в односторонньому порядку встановити 12-мильну зону територіальних вод український уряд ще не повідомив генсеку ООН. Але росіяни про нього знають. Кажуть, що сам факт постанови Кабміну привів до того, що російські дипломати навіть на певний час пом’якшили свою позицію й погодилися з компромісним варіантом статті.

Та чи вистачить у Києва політичної мужності піти до кінця і, якщо не вдасться переконати росіян розмежувати Азов, зареєструвати постанову Кабміну в секретаріаті ООН, прибравши тим самим перешкоду на шляху підписання договору про сухопутну ділянку кордону?

Безумовно, питання кордонів має для офіційного Києва принциповий характер. І позиції, що юридичне облаштування суходільних та морських кордонів із Російською Федерацією необхідно завершити, українські політики й дипломати дотримувалися навіть у найтяжчі для України часи. Але визнаємо: Росія має в Україні дуже сильне та впливове лобі. До того ж реалізації курсу Кремля сприяє і м’яка ізоляція українського Президента Заходом. Усе це, у кінцевому підсумку, дозволяє зі скепсисом розглядати можливість односторонніх дій із боку Києва. Утім, життя не раз підносило ще й не такі сюрпризи...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі