ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ ПАСЬЯНС

Ізраїльтяни знову готуються до відвідування виборчих дільниць. 28 січня в країні пройдуть загальні вибори в кнесет — знову позачергові. Нагадаємо, що останній ізраїльський прем’єр Аріель Шарон, який оголосив наприкінці минулого року про відставку, теж прийшов до влади в лютому 2001 року в результаті перемоги на дострокових виборах — тоді програв лідер лівої партії «Авода» Ехуд Барак. Та й сам Шарон протримався біля влади менше двох років. 74-річному прем’єру не вдалося врегулювати урядову кризу, і після запеклої боротьби за збереження уряду він нарешті здався і заявив про проведення дострокових виборів.

Нинішня передвиборна кампанія в Ізраїлі ознаменувалася небаченою кількістю скандалів. Виборча комісія не допустила до участі у виборах Арабську партію та її єдиного депутата кнесету Азмі Башару, який активно закликав до створення незалежної палестинської держави. Як заявили представники комісії, Башара закликає до знищення Ізраїлю, проте сам депутат-араб заперечує, що являє загрозу безпеки Ізраїлю. Центрвиборчком Ізраїлю вже відсторонив ще одного депутата-араба Ахмеда Тібі за аналогічним звинуваченням, проте в той самий час схвалив кандидатуру Барука Марзеля — єврейського політика-націоналіста.

Та найгучніший скандал був пов’язаний з ім’ям Шарона. Все розпочалося з того, що газета «Гаарец» опублікувала статтю, в якій йшлося, що якийсь бізнесмен із ПАР перевів близько півтора мільйона доларів на рахунок сина колишнього прем’єра. Повідомлені в статті дані підтвердилися. Виявилося, що південноафриканський мільйонер Серіл Керн, який постійно проживає й зберігає свій основний капітал у Великобританії, де його прозвали «королем текстилю», у січні 2002 року перевів зазначену суму на рахунки Омрі та Гілада Шаронів. Як стверджує газета, гроші ці були використані для того, щоб повернути борги американській компанії «Аннекс», чиї фінанси були незаконно використані 1999 року для передвиборної кампанії Аріеля Шарона, коли, перемігши на праймеріс, він став лідером партії «Лікуд».

Згодом, у жовтні 2001 року, факт незаконного використання грошових сум був розкритий однією з вищих юридичних осіб країни — державним контролером Ізраїлю. Останній зажадав від Шарона негайно повернути гроші «Аннексу». Що й було зроблено через два місяці. Адвокати Шарона стверджують, що Керн просто дав йому позичку під 3% річних, проте настільки чудові умови кредитування ще більше посилюють підозри громадськості. Олії у вогонь додали скандали з хабарами в партії «Лікуд», і підозри стосовно самого Шарона та його синів ще більш загострилися. У штабі прем’єр-міністра через усю цю історію запанувала зневіра, а один із найближчих йому людей сумно зауважив стосовно того, що коїться: Шарона коли-небудь звалять його власні сини.

Ці події не могли не відбитися на тактиці головних учасників передвиборної кампанії. З огляду на те, що великих партій в Ізраїлі лише дві — консервативний «Лікуд» і ліберальна «Авода», то ситуацією, що склалася, гріх було не скористатися місцевим лібералам.

На жаль, не вийшло. Останнім часом рейтинги «Аводи» стали стрімко падати й над головою її голови Амрама Міцни розпочали згущуватися грозові хмари. Відповідно до останніх опитувань громадської думки, у майбутньому складі кнесету ізраїльські ліві отримають 19 депутатських мандатів. Ті самі опитування обіцяють її основному супернику — «Лікуду» — 30, а то й 33 мандати.

Така ситуація для «Аводи» є відбитком насамперед неправильно побудованої передвиборної програми, винуватцем якої багато активістів партії вважають Міцну. Зокрема, на недавньому засіданні партійного активу один із його учасників звернув увагу на дані останнього опитування: якби на чолі партії стояв не Міцна, а ветеран ізраїльської політики Шимон Перес, «Авода» могла б розраховувати на 29 депутатських мандатів, тобто практично майже зрівнятися з «Лікудом».

Пропозиція — допоки не пізно перемінити Міцну на Переса — не зустріла потрібної підтримки. На думку спостерігачів, це пояснюється насамперед тим, що активісти «Аводи», які вже потрапили в початок передвиборного списку партії, зараз побоюються будь-яких перемін, оскільки можуть опинитися наприкінці цього списку, що не гарантує проходження в кнесет. Та й сам Шимон Перес, здається, поставився до такої ідеї не надто серйозно, вказавши, що в «Аводи» вже є законно обраний голова.

Проте критика на адресу Амрама Міцни зростає. Чимало прибічників лівих обвинувачують його в політичній короткозорості, вказуючи на помилковість заяви про категоричну відмову після виборів вступити в урядову коаліцію з «Лікудом». Адже багато представників старшого покоління політиків із «Аводи» зовсім нещодавно ще були міністрами в уряді Аріеля Шарона.

Така позиція Міцни створює умови для появи в Ізраїлі однозначно правого уряду. Якщо коаліція з «Аводою» стає для Аріеля Шарона неможливою, то він буде змушений йти на союз з правими та релігійними партіями. І такий уряд, вважають чимало спостерігачів, уже точно не дозволить Аріелю Шарону зробити «крок уліво», насамперед стосовно перспектив поновлення переговорного процесу з палестинцями. Швидше за все, у даному випадку все розвиватиметься відповідно до недавнього інтерв’ю глави ізраїльського уряду американському журналу «Ньюсуїк». У ньому він чимало уваги приділив проблемі необхідності відсторонення від влади в Палестинській автономії Ясіра Арафата і жодного слова не сказав про перспективи згортання єврейських поселень на Західному березі річки Йордан і в секторі Газа.

Ліві політики Ізраїлю засуджують подібні підходи до найважливішої для країни проблеми. Проте саме Амрам Міцна заявою про неможливість приєднання своєї партії до майбутньої урядової коаліції робить перспективу створення в Ізраїлі правого кабінету міністрів майже необоротною.

Шарон же, на противагу Міцні, продовжує виступати за уряд національної єдності. Він заявив, що все зробить для того, щоб такий уряд був створений.

Останні опитування громадської думки вселяють оптимізм прибічникам правих в Ізраїлі. Всім очевидно, що за дні, що залишилися, драматичної зміни настроїв суспільства не відбудеться, і результати виборів будуть приблизно такими самими, як у цих опитуваннях. В «Аводи» немає жодних шансів встати на чолі уряду, а останні заяви Міцни перекривають їй дорогу в уряд Шарона. Тим часом блок правих і релігійних партій посилюється і становить 70 мандатів. Таким чином, єдиним варіантом майбутнього уряду стає союз «Лікуда», правих і релігійних партій («Лікуд», ШАС, «Іхуд Леумі», «Яадут Атора», МАФДАЛ, ІБА). У такому уряді Шарон не зможе піти на поступки палестинцям і підписати з ними мирну угоду, яка передбачає створення палестинської держави. І за це всі можуть сказати величезне спасибі «товаришу Міцні».

Демарш Міцни також звів нанівець усю передвиборну пропаганду деструктивної партії «Шинуй», головна «фішка» програми якої — крайнє неприйняття єврейських релігійних ортодоксів. Такий підхід грунтується на твердженні, що наступний уряд у будь-якому випадку буде урядом національної єдності. Якщо «Шинуй» переможе, то він замінить собою релігійні партії, у першу чергу ШАС, і буде сформований світський уряд «Лікуд»—«Шинуй»—«Авода», який розпочне далекоглядні кроки з викорінювання останніх ознак «єврейського характеру» Держави Ізраїль. Проте тепер, після відмови «Аводи» ввійти в уряд «Лікуда», виборець «Шинуя» автоматично голосує за партію, що явно перебуватиме в опозиції. У зв’язку з цим «Шинуй» уже втратила два мандати, і якщо «Лікуд» правильно побудує роз’яснювальну кампанію з цього приводу, «Шинуй» послабшає ще більш, а ці мандати повернуться до ізраїльських консерваторів.

Потрібно, однак, враховувати, що заява Міцни ще не означає на всі сто відсотків, що «Авода» справді не братиме участі в наступному уряді. Адже більшість керівників цієї партії дуже навіть прагне повернутися у свої міністерські крісла. Особливо це стосується пристаркуватої частини аводистських лідерів, у яких немає довгострокових планів на майбутнє, таким, як колишній міністр оборони в уряді Шарона Беньямін Бен-Еліезєр або той самий Шимон Перес.

За цих умов є кілька сценаріїв повернення Партії праці до годівниці влади. Перший — «Авода» отримує образливо малу кількість мандатів (16—18), Міцна бере на себе відповідальність за це й іде з посади голови партії (або ж його «ідуть» — за статутом цієї партії, якщо вона програє на виборах, призначаються позачергові вибори лідера). Після цього «Авода» стає вільною від своїх передвиборних зобов’язань не вступати в уряд.

Другий — супротивники сидіння в опозиції скликають засідання ЦК партії, на якому приймають рішення ввійти в уряд, анулюючи тим самим рішення голови й примушуючи його підкоритися «волі партії».

Третій — розпочинається війна з Іраком, і «Авода» входить в уряд, пояснюючи це тим, що «країна в небезпеці» і їй необхідно «єднання всіх політичних сил».

Четвертий — на Аріеля Шарона розпочинають потужно «давити» американці, які, судячи з усього, відразу після операції в Іраку мають намір розпочати найдійовіші кроки для врегулювання проблем ізраїльсько-палестинського протистояння. І тоді Шарон буде змушений йти на умови, що диктуватимуться Вашингтоном. Робити це за умов правого уряду прем’єр-міністру буде дуже складно.

Проте все це може статися лише після виборів. А поки що активісти «Аводи» змушені знайомитися з неприємними для них результатами чергових опитувань громадської думки і, як кажуть, «нарікати на керівництво».