Іран—США: війна нервів

Поділитися
Нагнітання ситуації Іраном і навколо Ірану, схоже, наближається до свого апогею. Те, що віцепрезид...

Нагнітання ситуації Іраном і навколо Ірану, схоже, наближається до свого апогею. Те, що віцепрезидент Сполучених Штатів Дік Чейні не виключає можливості військового впливу на Іран і заявляє, що «дотепер усі варіанти розглядаються» й американці попросили Туреччину надати повітряний коридор на випадок операції в Ірані, свідчить: наслідки ядерного блефу можуть закінчитися для іранців трагічно.

Іранці свідомо кидають виклик американській адміністрації і п’ятирічній стратегії президента Джорджа Буша «пріоритетних», або, інакше кажучи, «прогнозованих» воєн, яку він виклав після терористичного нападу на Америку 11 вересня 2001 року. Буш не відмовився від твердження, що американське військове втручання будь-де у світі — виправдане, коли ворожа держава розвиває потенціал зброї масового ураження, яка потенційно може потрапити до рук терористичної групи, здатної використати її проти американських цілей. Таке твердження стало відправною точкою рішення про вторгнення в Ірак. Сьогодні Буш підготував схожий «виправдувальний» пакет і для Ірану. Адже важко заперечити той факт, що нині Іран виступає у ролі державного спонсора тероризму, підтримуючи терористичні організації «Хезболлу» в Лівані та «Хамас» на палестинських територіях.

Іран, щоразу кидаючи виклик американцям, водночас щосили намагається переконати себе і своїх спільників у тому, що США будуть першими, хто програє від конфронтації в регіоні. Так, виступаючи на державному іранському телебаченні, іранський духовний лідер аятола Алi Хаменеї попередив: Сполучені Штати не здатні будуть досягти своєї мети на Близькому Сході. На його думку, факти свідчать, що «зарозумілий» фронт, очолюваний США і їхніми союзниками, буде основним, хто програє у регіоні.

Втім, тестування ситуації набуває конкретних обрисів. Так, як пише з посиланням на кувейтську пресу впливова ізраїльська газета Ha’aretz, три арабські держави Перської затоки: Катар, Оман і Об’єднані Арабські Емірати — готові погодитися на проліт ізраїльської військової авіації до іранських ядерних об’єктів. А кувейтська газета Al-Siyasa повідомила, що НАТО закликає Туреччину не перешкоджати прольотові через її територію бойових літаків до іранських ядерних центрів, а також відкрити кордон з Іраном для наземного вторгнення зі своєї території. Згідно з кувейтською Arab Times, операція нападу «TIRANNT» може відбутися будь-коли у часовому відтинку між кінцем лютого і кінцем квітня. Для цього в США ідентифіковано кілька тисяч цілей в Ірані.

Як сказав авторитетний ізраїльський політолог Олександр Етерман: «Ходять чутки, Ізраїль попросив у американців повітряний коридор над Іраком на випадок, якщо він сам вирішить атакувати Іран. Невідомо, чи справді ми звернулися з таким проханням і в чому конкретно воно полягає. Щодо ставлення різних ізраїльських кіл до ідеї атакувати Іран, то тут фактично панує одна думка — бити і якомога сильніше. Розбіжності існують в іншому — має Ізраїль відповідні можливості чи ні. Відповідно до деяких джерел, США вдарять по Ірану до кінця каденції адміністрації Буша, навіть якщо шанси домогтися пристойного результату будуть невеликі. Таким чином, у нас можуть бути «веселі» півтора року».

Очевидно, що останнім часом відбувається активний обмін обвинувачуваннями між Іраном і США, який дуже скидається на «психологічну війну», яка ґрунтується не на голих фантазіях чи заявах, а на реальних можливостях. Слід відзначити, що за день до оприлюднення повідомлення про пошуки «повітряного коридору» весь світ сколихнула звістка про запуск Іраном суборбітальної ракети. Можна пригадати, що запуск суборбітального комплексу і в СРСР, і в США передував запуску орбітального (тобто космічного) апарата. А це — не що інше, як можливість дістати до будь-якої точки земної кулі. Але вже сам запуск цього суборбітального комплексу свідчить про те, що Іран нині, у принципі, технічно здатний досягти будь-якої точки Сполучених Штатів. А тим більше Ізраїлю чи Європи. Хто може нас переконати, що цей випробувальний запуск проводився виключно у мирних цілях? Можливо, для підготовки майбутніх іранських польотів на Місяць чи Марс? Де треба шукати таких наївних споживачів цієї іранської пропаганди?

Єдиним відкритим питанням залишається — наскільки точне наведення такого запуску. Якщо брати до уваги, що іранська ракетна програма базується на технологіях, отриманих від Північної Кореї, а КНДР отримала їх від Росії, — то ці технології мають бути приблизно на рівні 50-х років минулого століття. Тобто: похибка наведення не може бути меншою, як на декілька кілометрів, а можливо — й більша, якщо існують й інші канали надходження таких технологій.

Проте ця «психологічна війна нервів» рано чи пізно має завершитися — або капітуляцією однієї зі сторін, або прямим зіткненням. Оскільки Іран впевнено і вперто йде до остаточної конфронтації, можна сказати, що ймовірнішим усе-таки є військове зіткнення. Буде воно проведене з теренів Туреччини чи інших сусідніх країн — не таке й істотне питання. Хоча, відштовхуючись від прецедентів попередніх кампаній, можна очікувати, що перший етап вторгнення відбуватиметься з моря. А сухопутне — буде вже другим і третім кроком.

Суть у тому, що нині фаза «холодної війни» з ісламським тероризмом поступово, але дуже впевнено переростає у стадію відкритої «гарячої війни», яка сьогодні, з урахуваннях сучасних технологій, аж ніяк не може мати локального характеру. Бо і технології, зав’язані у цьому протистоянні, і сили, які тією чи іншою мірою втягнені в нього зі своїми інтересами і безпосередньою допомогою та участю, мають не локальний, а глобальний характер.

Оскільки схоже, що Іран отримав усі базові технології, які використовує у протистоянні зі США, з одного джерела — колишнього СРСР і теперішньої Росії, то можна сказати, що це протистояння не так Сполучених Штатів і ісламського тероризму, який сьогодні великою мірою втілює Іран, а продовження (чи відновлення) колишнього протистояння тих-таки США, але тепер — уже з Росією. Тим більше що саме напередодні президент Росії Володимир Путін практично аналогічну доктрину озвучив у Мюнхені.

З цього приводу можна зробити дуже цікавий висновок: попри економічну і військову слабкість Росії, порівняно зі США, у цьому конфлікті Росія має стратегічну перевагу. А саме перевагу, яку мали США під час вторгнення СРСР до Афганістану. Цебто: якщо Росія на сьогодні є «гравцем за шахівницею», то Іран і США — фігури на дошці. Відтак Росія має принаймні запасний хід у конфронтації зі США, а саме хід, який полягає в безпосередньому вході у конфронтацію. Америка зробила велику помилку, коли, маючи статус «гравця», перемістилася на «шахову дошку». Чого, очевидно, і прагнули сили, які її до цього підштовхували. Як змінити ситуацію — питання непросте, але над ним мають серйозно замислитися американські стратеги й аналітики.

Окремим питанням залишаються часові межі, в яких «холодне протистояння» може перерости в «гаряче», тобто у військовий конфлікт. Тут я не зовсім можу погодитися з тими, хто вважає, що війна може розпочатися найближчими місяцями чи протягом півтора року. Річ у тому, що, за законами жанру, війна може розпочатися після вичерпання попередніх фаз протистояння. А фаза «холодного протистояння» себе ще далеко не вичерпала. З цього погляду, вона не може себе вичерпати протягом приблизно півроку. З іншого боку, ті, хто говорить про півтора року, — помиляються. Оскільки адміністрація президента Джорджа Буша максимально може бути готовою розпочати війну з Іраком протягом року, а можливо, навіть десяти місяців. Отож початок фази «гарячого протистояння» ймовірний у часовому проміжку від п’яти до десяти місяців, а не раніше чи пізніше.

Хоча, звісно, можуть з’явитися нові непередбачувані обставини. Наприклад, випробування Іраном якихось інших озброєнь чи виведення на орбіту космічних апаратів. Вони, звісно, можуть прискорити перебіг подій, але тоді вичерпається перша фаза. Тобто у такому разі модель все одно не змінюється.

Іран хоче мати ядерну
зброю, щоб загрожувати, залякувати і домінувати над Близьким Сходом. По-суті, він дедалі більше перетворюється на терористичну державу, яка, попри найкращий сценарій, приречена довічно перебувати в «осі зла». На жаль, переговори світової спільноти з Іраном зазнали невдачі, оскільки вони призводять лише до затягування часу, конче потрібного режиму іранських мулл для остаточного вирішення проблеми здобуття ядерної зброї.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі