Імперативний? Не факт

У той час як лідер БЮТ клятвено обіцяє виборцям скинути «негідника» і «розкрадача» з київського трону (тепер, щоправда, позицію Тимошенко озвучують виключно соратники по партії), президент, ухолосту роздаючи доручення на кшталт «забезпечити, поліпшити й налагодити», у частині оцінок і перспектив столичної влади зберігає гробове мовчання.

Настільки витриману позицію гаранта можна було б трактувати як знак згоди з думкою хоч і номінального, але все ще партнера по демократичній коаліції, якби не:

по—перше, чинний указ Ющенка про скасування обмежень забудови в центрі столиці, внаслідок чого землю в історичному центрі Києва продовжують гарячково ділити й безладно забудовувати;

по-друге, письмова вказівка голови секретаріату (це за живого президента!) прем’єр-міністру країни (це за політреформи, яка набула чинності півтора року тому!) припинити перевірку Контрольно-ревізійним управлінням діяльності команди Черновецького;

по-третє, фарисейська позиція («… бо вони кажуть і не роблять») фракції «НУ» в столичній раді, котра майже в повному складі прилаштувалася до промерської більшості та сотень земельних ділянок;

по-четверте, знакове й безцеремонне звільнення президентським указом чотирьох голів райадміністрацій столиці відразу після того, як вони звернулися до Віктора Андрійовича з проханням захистити від сваволі столичного градоначальника;

по-п’яте, демонстративне потурання гаранта Конституції діям, а точніше, повній бездіяльності Генеральної та столичної прокуратури, які поховали тисячі незаконних земельних рішень Київради...

З огляду на ці очевидні в умовах розбещеної столичної демократії факти, а також те, що заблокований парламент на невизначений час поховав усі шанси розслідувати діяльність Черновецького й ухвалити адекватне рішення в рамках парламентської слідчої комісії, для БЮТ чи не єдиною можливістю дотримати даного виборцям слова залишається імперативний мандат. Впровадження цієї норми на місцевому рівні, за словами самих бютівців, дозволить переформатувати більшість у Київраді (хоча виходячи з позиції столичної фракції «НУ» — питання суперечливе), а згодом, можливо, рішенням депутатської більшості домогтися навіть відставки мера.

Проте Конституційний суд, що вже розглядає справу про імперативний мандат для місцевих рад і має покласти край рішенням судів нижчих інстанцій, які суперечать одне одному, стосовно легітимності внесених торік змін до законодавства про місцеве самоврядування, із вердиктом не поспішає. Що, на думку деяких наших джерел, свідчить про одне — «із судом працюють лобісти обох сторін».

Навряд чи ми претендуватимемо на якусь безальтернативність тверджень, але, схоже, цього разу в антиімперативних настроях на місцевому рівні зійшлися: а) президент, у силу всього викладеного вище;
б) парламентська опозиція (якщо, звичайно, ПР комусь усе ще здається нею);

в) Черновецький, через твердий намір зберегти владу;

г) Конституція України (хоч це і дивно для цієї компанії).

Тепер по пунктах.

Президент

Нагадаємо, що тієї миті, коли регіонали налякали країну конституційною більшістю і «НУ» змушена була шукати точки дотику з БЮТ, «демократ» Ющенко власноруч підписав проголосований у ВР закон про імперативний мандат для депутатів місцевих рад. Так би мовити, виходячи з політичної доцільності. Із прицілом на дострокові парламентські вибори.

Вибори закінчилися. Точки дотику — також. Анатолій Матвієнко («НУ—НС») у числі групи депутатів подав позов до КС про неконституційність закону. Президент, у свою чергу, враховуючи те, що ухвалення окремого закону про імперативний мандат у ВР є не тільки одним з пунктів коаліційної угоди, а й нормою Конституції, на місцевому рівні все ж таки повернувся до тез про європейські демократичні норми, яким імператив, зрозуміло, не відповідає, а також про суворі стосовно цього рекомендації Венеціанської комісії.

До речі, сьогодні у Віктора Андрійовича є всі підстави бути впевненим у позитивному результаті рішення суду. «Вже бодай тому, — каже одне з наших джерел, яке побажало залишитися невідомим, — що вісім із 15 суддів КС при появі Ющенка готові підрівнятися і взяти під козирок».

«Проте, — стверджують інші, — у Віктора Андрійовича є проблема із суддею-доповідачем — Петром Стецюком. Схоже, пан Стецюк (як і ще кілька членів КС) ще не визначився з власною позицією, що свідчить або про те, що в судді загострилися громадянські почуття і він розуміє, що тепер у руках КС справді чи не єдиний інструмент припинити сваволю в Києві, або його банально умащують «вагомими аргументами».

Регіони

Якщо в 2007 році ПР, перебуваючи при владі й маючи більшість у ВР, із панського плеча подарувала БЮТ закон про імператив для місцевих рад в обмін на закон про Кабмін, то сьогодні думка регіоналів щодо питання про імперативний мандат збігається з думкою президента. Принаймні публічно.

Проте в кулуарах ПР ставлення до проблеми не однозначне. З одного боку, один з лідерів ПР Олександр Єфремов підтвердив «ДТ» непохитність антиімперативних позицій регіоналів на всіх рівнях влади (місцеві ради, парламент), заявивши, що «партія не голосуватиме за закон про імперативний мандат, оскільки є прихильницею європейських стандартів, а отже, й вільного депутатського мандата».

З іншого, за нашими відомостями, регіонали весь цей час досить успішно користувалися місцевим законом усередині партії, так би мовити, не виносячи сміття з хати. Це стосується й Сєверодонецька, де не всі депутати були згодні на проведення з’їзду-символа-2, і деяких інших міст, де імперативним мандатом був наляканий не один депутат-регіонал. Треба констатувати, що й на рівні парламенту перебування в опозиції змусило ПР розглядати цю суперечливу норму також як дієвий важіль стримування фракції. Тим паче що вона досить точно й повно прописана для ВР у статті 82 Конституції. Як здається, у результаті «Регіонам», незважаючи на всі публічні заяви, справді буде важко відмовитися від кийка, здатного утримати бізнес в рамках опозиційної парламентської фракції.

Що ж до ситуації в місцевих радах і розгляду справи Конституційним судом, то за будь-якого її результату — скасуванні імперативного мандата чи визнанні його конституційним — фракція столичних регіоналів, наростивши мускули за рахунок перебіжчиків (із 8 до 16 депутатів), впевнена в своєму безпрограшному становищі. «Одного бютівця втратити не шкода, — каже один із соратників Януковича у пориві відвертості. — Оскільки він увесь час бігає між нами і Довгим. Прибулі з Блоку Кличка залишаться в будь-якому випадку, бо там проблеми з «Порою» і Блок ніколи не ухвалить необхідного їм рішення. А за соціаліста ми завжди домовимося з Морозом. Так що в нас із будь-яким розкладом золота акція в кишені. Насправді ми багато віддали б за те, щоб поглянути, як «чесні зовні, брехливі всередині» нашоукраїнці сядуть на шпагат в результаті переформатування БЮТом більшості в Київраді».

Ось такі любителі акробатики. В арсеналі яких, до речі, як мінімум, 5-6 лояльних членів КС.

Черновецький

Леонід Михайлович зволікає. За існування аж ніяк не однозначних судових рішень щодо втілення імперативного мандата в життя, у січні Дніпровський суд столиці дії БЮТ, який відкликав перебіжчиків зі списку, вважав законними. З того моменту сесії в Київраді не проводилися. Адже у разі приходу до залу нових бютівців, більшість Черновецького ризикує луснути як мильна бульбашка. Леонід Михайлович мобілізує ресурси й поглядає в бік президента. Президент — у бік КС. Ситуація у глухому куті вже місяць і може спричинити відставку секретаря чи навіть розпуск Київради. Саме в силу цієї обставини часу на роздуми в судді-доповідача з товаришами не залишилося.

Конституція

На сьогодні це основний козир у руках Черновецького і К^о. Головний документ країни не вказує на існування імперативного мандата в місцевих радах, на відміну від ВР. А якщо не вказує, то, за закріпленими в публічному праві традиціями, — виключає. До того ж ст. 52 КУ пояснює, що в разі посилення відповідальності (а що іще робить імперативний мандат, якщо не посилює відповідальність?) закон зворотної сили не має. Якщо зовсім на пальцях, то навіть якщо КС визнає закон конституційним, то він навряд чи коли-небудь зможе претендувати на статус наділеного зворотною силою. Так що переформатувати більшість БЮТу навряд чи вдасться. Хоча, якщо за справу взявся «злий» геній Віктор Медведчук, результат може бути дуже несподіваним.

Слід СДПУ(о)

Треба сказати, що в орбіті Тимошенко слід поки ще не перевершеного (пробачте на слові, Вікторе Івановичу) майстра закулісних інтриг відчувається: а) у призначенні одного з найближ­чих соратників Медведчука пана Іщенка на посаду першого заступника міністра регіонального розвитку; б) у недавній, причому до останніх хвилин неочікуваній для Банкової, зустрічі Тимошенко і Путіна в Москві; в) у презентованій днями з помпою «Раді старійшин», де Леонід Макарович Кравчук, демонстративно дистанціювавшись від Кучми й висловивши своє «фе» Конституційній раді Ющенка, раптом став на бік Юлії Володимирівни, якій точно «не дають працювати». У цьому ж логічному ряду — призначення відомого Андрія Задорожного, якому багато чим завдячують деякі судді КС і який багато чим завдячує Медведчукові.

Насправді вся ця непроста як для столичного, так і в цілому для українського політикуму історія, нагадує ще й про наближення президентських виборів і початок великих ставок і великих торгів. Схоже, команда СДПУ(о) поставила на Тимошенко. Адже важко не помітити, що незалежно від того, як сьогодні складається ситуація (в країні, парламенті, столиці), поки саме Юлія Володимирівна отримує від подій максимальні дивіденди. У цьому сенсі навіть скасування Конституційним судом імперативного мандата для лідера БЮТ стане всього лише додатковим аргументом (після газу, звісно) в боротьбі за президентське крісло, але аж ніяк не торжеством Конституції.

Мало того, у ситуації, що склалася, майбутнє скасування закону про імперативний мандат для Тимошенко, можливо, навіть бажаніше. Бути в опозиції (у нашому випадку — столичній) і критикувати владу завжди краще, ніж отримати її і ділитися, будучи зобов’язаною численним політичним і бізнесам-партнерам БЮТ. Багато хто з яких, до речі, і за правління команди Черновецького примудрився застовпити за собою численні ділянки й багатомільйонні проекти в столиці, на реституцію яких Тимошенко навряд чи піде. Що, безумовно, у переддень президентських виборів може добряче попсувати їй рейтинг.

На підтвердження — лише один аргумент. Камінь стосовно Генпрокуратури, який ми на самому початку дозволили собі кинути в президента, з таким самим успіхом летить і в бік БЮТ. Як не крути. Прем’єр, мабуть, напевне здогадуючись про ключову роль прокуратури, яка дозволяє творити беззаконня зі столичною землею, все-таки відкликала з парламенту подання про недовіру генеральному прокурору Медведьку. І в цьому, напевно, основна фішка сьогоднішньої політики, заснованої на напівправді. У даному разі опозиціонерки з прем’єрським портфелем.

Як, утім, і всіх інших політичних сил, які представляють кандидатів на посаду керманича столиці. І не тільки. Ті ж таки потенційні фаворити громадської думки Луценко і Кличко завзято копирсаються в наслідках подій і впритул «не бачать» причин. Так, Віталій Кличко, усе ще перебуваючи в статусі президентського радника, паралельно з жорсткою опозицією до мера, ніяк не наважиться виразно прокоментувати громадськості указ Ющенка про скасування заборони на забудову центру столиці. Боюся, лідер однойменного блоку в Київраді віддасть перевагу нокдауну й у разі, якщо та ж таки громадськість попросить його намітити чітку позицію стосовно діяльності містобудівної ради столиці. Де, як стверджують поінформовані джерела, досить ефективно свої й чужі питання вирішують Олесь Довгий і Петро Ющенко. Як виявилося, максимум, на що здатний у цій ситуації всесвітньо відомий важкоатлет, це покритикувати Балогу за лист до уряду, при цьо­му старанно, як він намагається представити публіці, відділяючи зерна від плевел (Ющенка від Балоги, Балогу від Ющенка...). Смішно. Притому рівно настільки, наскільки безглуздо сьогодні озвучує столичну позицію Юрія Луценка його однопартієць по «Народній самообороні» народний депутат Кирило Куликов. Так, збираючи гучні прес-конференції і тавруючи ганьбою Черновецького, пан Куликов ніколи не забуває уточнити, що «президент же не підтримує Черновецького! Я знаю, що кажу, адже входжу до президентської фракції. Президент — людина набожна і культурна». Ні відняти, ні додати.

Але чи варто в такому, м’яко кажучи, запущеному випадку змінювати мера, мандати чи більшість Київради? Не факт.