ІМІДЖ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ СТВОРЮЄТЬСЯ В БУДНІ, АЛЕ ДЛЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД З’ЯВИЛОСЯ СВЯТО — 7 ГРУДНЯ — ДЕНЬ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Заснований нещодавно День місцевого самоврядування свідчить про велику роль самоврядування у зміцненні української державності, розвитку народовладдя. Саме 7 грудня 1990 року було прийнято закон «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування». З його прийняттям відійшла в минуле радянська система організації влади. Почало відновлюватися місцеве самоврядування, яке в нашій країні має дуже давні традиції. Українські міста використовували право на самоврядування ще в XIV сторіччі. Велику роль у зміцненні самостійності міст зіграло надання їм Магдебурзького права.

Можливо, ця далека історія видасться комусь нудною. Але ж ознакою розвиненості демократії в будь-якій державі є наявність місцевого самоврядування. Мені тим більше приємно усвідомлювати, що на державному рівні зараз приділяється велика увага самоврядуванню. Будучи депутатом Верховної Ради XIII скликання, брав участь у розробці ключового Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Водночас був мером Маріуполя. Тому відродження основ місцевого самоврядування в містах України стало частиною мого життя. Децентралізація влади, самостійність бюджетів різних рівнів — пригадую, як ці питання викликали спочатку протест у київських чиновників високого рангу, як важко доводилося мерам-новаторам проводити перші наукові конференції з цих питань.

Зараз Європейську хартію «Про місцеве самоврядування» вивчають у навчальних закладах, а десять років тому про неї чули не всі депутати Верховної Ради. Сьогодні Конституція України і закон «Про місцеве самоврядування України», «Про місцеві державні адміністрації», «Про столицю України — місто-герой Київ», а також близько 80 галузевих законодавчих актів зміцнили існуючу організацію виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Понад те, у Верховній Раді перебуває законопроект про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в Ірпені, Бучі, Ворзелі, Гостомелі, Коцюбинському Київської області. А найважливішим із усього блоку нових законів, які розробляються, на мій погляд, буде Закон про територіальну громаду. Складність його полягає навіть у визначенні самого поняття територіальної громади — жителі маленького Глухова та столичного Києва по-різному сприймають його.

Аналізуючи становлення місцевого самоврядування за попереднє десятиліття, ми маємо підстави чесно акцентувати увагу на проблемах і недоліках. На мій погляд, були істотні кадрові втрати. Багатьох мерів сьогодні немає в керівних ланках обласного, центрального рівня. Свого часу їхні новації щодо місцевого самоврядування надто випереджали час. А спроби відокремити муніципальну владу від держави всіма засобами блокувалися. Що відтак позначилося на кар’єрі багатьох. Талановиті міські голови позбулися своїх місць.

Розбіжності, що часом виливаються в боротьбу між керівниками держадміністрацій та органами місцевого самоврядування в окремих регіонах, аж ніяк не сприяють повсюдному втіленню реформаторських ідей. Іноді вони навіть ускладнювалися судовими розглядами. По-різному створювалися конфліктні ситуації для мерів Одеси, Луганська, Маріуполя, Кременчука, Василькова й інших міст. Але мета була одна — усунути непокірливих. До речі, жителі Василькова продовжують боротьбу за міського голову пікетами й голодівкою під стінами Верховної Ради. Але це, на жаль, не перемога місцевого самоврядування, а, швидше, один зі способів приборкати місцеву громаду.

Нинішнього року особливо загострилися міжбюджетні відносини. З досвіду роботи міським головою Маріуполя знаю, що величезні труднощі породжує нинішня багаторівнева бюджетна система. Спочатку всі зібрані кошти йдуть у державний бюджет. З центру кошти спрямовуються в область, потім розподіляються між районами, містами, селами. Читачам, далеким від цих проблем, надзвичайно важко уявити, як це зв’язує, гальмує ініціативу керівників місцевого самоврядування, привчає їх до утриманства.

Працюючи в Києві, я бачу теж невтішну картину: місту доводиться з кожним роком усе більше грошей віддавати в держбюджет. А водночас держава не поспішає поділитися зі столицею навіть необхідною частиною фінансування для виконання Києвом представницьких столичних функцій. Відомо також, що видаткова частина держбюджету постійно зростає, а витрати місцевих бюджетів невпинно урі- заються.

Уряд нинішнього року почав робити спроби реформування міжбюджетних відносин, розробляючи бюджет на 2001 рік. Це викликало гостру полеміку в пресі. Багато представників регіональних політичних еліт побачили в цьому наступ центру на їхнє економічне всевладдя при розподілі чергового бюджетного пирога. Проблема фахового розв’язання цього конфлікту між урядом та губернаторами перетворилася на політичні розбірки. І хоча вже двічі обговорювалися варіанти нового Бюджетного кодексу (після другого читання у Верховній Раді) на засіданні Міжвідомчої комісії з питань місцевого самоврядування при Кабінеті міністрів, єдиного знаменника немає. Представники центральної, регіональної та місцевої влади уподібнюються до героїв відомої байки: Лебедя, Рака та Щуки.

Ваше видання теж неодноразово зверталося до цієї теми. Я поважаю думку авторів газети, але, на мій погляд, припиняти роботу над бюджетною реформою не слід. І суперечку представників органів державної влади з представниками місцевого самоврядування з проблем бюджетного реформування цілком можна розв’язати у фаховій площині, без політизації питання.

Аналізуючи дискусії на цю тему, доходив висновку, що найбільш лаконічно та чітко сформулював завдання бюджетної реформи академік Української муніципальної академії Василь Кравченко. Він стверджує, що почата бюджетна реформа має відповідати «сучасному унітарному державному ладу України, завданням децентралізації управління, потребам розвитку органів місцевого самоврядування, розмежування функцій і сфер відповідальності між державою та місцевим самоврядуванням, органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування».

Усі реформи мають проводитися для зміцнення державності, для поліпшення життя народу. Тому очевидно, що бюджетні реформи потребують нової регіональної політики. Люди хочуть жити спокійно і в достатку, незалежно від того, де лежить їхній дім — у столиці чи в провінційному селищі. Останнім часом також багато пишуть про створення нової концепції державної регіональної політики. Органам місцевого самоврядування відводиться одна з ключових позицій у вирішенні проблем територій.

Існує багато концепцій державної регіональної політики. Раціональним зерном цих проектів може бути збалансована політика централізації та децентралізації, забезпечення конституційного верховенства права. Інтереси регіонів мають відбитися у прийнятих законопроектах про вибори народних депутатів, про органи самоврядування населення, про центральний орган виконавчої влади з питань регіональної політики.

Вироблення концепції державної регіональної політики та її впровадження розширить законодавчу базу. А це дасть можливість вичерпати причини протистояння між керівниками органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Нова регіональна політика обумовлена також необхідністю децентралізації в економіці, фінансах. Слід чітко визначити функції державного регулювання в галузі управління державною власністю на рівні центру, регіональної та місцевої влади.

Порівнюючи різноманітні пропозиції з вироблення регіональної політики, можна зробити висновок, що адміністративна еліта не завжди бажає ділитися владою та делегувати повноваження. Регіони намагаються скористатися реформами і також сконцентрувати якомога більше влади в себе.

До того ж, у нас ще дуже мало публічності у поширенні принципів місцевого самоврядування, регіональної політики та пов’язаної з нею адміністративної реформи. Втрачено традицію вивчення передового досвіду в галузі місцевого самоврядування. Очолюваний мною фонд муніципальних реформ «Магдебурзьке право» підготував і розповсюдив пропозиції з поліпшення фінансової основи місцевого самоврядування, провів у декількох містах семінари з цієї проблеми. Але нас мало підтримували засоби масової інформації.

По-моєму, і донині досвід ефективного використання видаткової частини бюджету в Комсомольську залишається досягненням місцевого рівня. Як і досвід роботи територіальної громади Вугледара нікого особливо не зацікавив. Хто ж сьогодні системно проводитиме пропаганду українського досвіду розвитку місцевого самоврядування? Відповідні фонди, з огляду на обмежені фінансові можливості, не зможуть масштабно реалізувати цю ідею.

Скромний досвід діяльності фонду муніципальних реформ «Магдебурзьке право» засвідчив, що різноманітні громадські організації, нібито допомагаючи становленню місцевого самоврядування, іноді, навпаки, заважають його розвиткові через власну роздрібненість. Тому вважаю дуже своєчасною ідею, ініційовану учасниками громадських слухань, організованих Фондом сприяння місцевому самоврядуванню при Президентові України, про створення Національного агентства з питань адміністративної реформи, регіональної політики і місцевого самоврядування як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Найбільше мені хочеться, щоб про завдання місцевого самоврядування наші гілки влади пам’ятали не лише святкового дня, у період виборів, а й повсякденно. Бо не ми придумали, що «демократія починається з територіальної громади».