Ілкка Канерва: «ОБСЄ опиниться в складній ситуації, якщо проводитиме політику, засновану на тиску»

ОБСЄ переживає важкі часи. Окрім проведення реформ, покликаних підвищити ефективність цієї організації, невідкладного рішення потребує ряд інших актуальних проблем. Зокрема і взаємини з Росією: будучи членом цієї трансатлантичної організації, вона часто використовує ОБСЄ у своїх геополітичних іграх. Розв’язанням цих проблем і опікується Фінляндія, яка з першого січня головує в Організації з безпеки та співробітництва в Європі. Втім, як і кожна інша країна, вона має своє бачення пріоритетів ОБСЄ на час свого головування. Про те, які акценти розставлятиме Гельсінкі у своїй роботі — в інтерв’ю діючого голови ОБСЄ, міністра закордонних справ Фінляндії Ілкка КАНЕРВА, яке він дав групі українських журналістів напередодні свого візиту в Україну.

— Пане міністре, з першого січня 2008 року Фінляндія головує в ОБСЄ. Чому один зі своїх перших закордонних візитів у ролі діючого голови ОБСЄ ви здійснюєте в Україну?

— Україна для нас дуже цікава країна, адже як велика держава вона відіграє важливу роль. До того ж я упевнений, що розвиток демократії в Україні для інших країн може слугувати гарним прикладом того, як потрібно відповідати цінностям ОБСЄ. Ми у Фінляндії віддаємо належне зусиллям України на цьому шляху. І мета мого візиту до Києва — обговорити питання, над якими ми будемо спільно працювати. Йдеться, насамперед, про Придністров’я. Сподіваюся, що спільними зусиллями ми зможемо домогтися позитивних результатів.

— Про придністровську проблему, яка вже багато років є одним із пріоритетів ОБСЄ, ми поговоримо трохи пізніше. А які ще пріоритети намічає Фінляндія на період свого головування в цій організації?

— Ми виходимо з того, що живемо в епоху великих викликів. Після холодної війни розвиток йде в позитивному напрямі. Але часом справи просуваються не так добре, як нам хотілося б. Можливо, що й ОБСЄ саме переживає такий непростий період. Та слід зважати, що це єдина організація з питань безпеки, яка діє на всій території Європи. Окрім того, до її складу входять і трансатлантичні дер­жави. І ми не повинні допускати такого розвитку подій, що підірвали б засади її життєдіяльності.

Внутрішня культура ОБСЄ передбачає одностайне ухвалення рішень. Тому ми повинні уважно вислуховувати всіх. Ми мусимо прагнути до того, щоб усі сторони довіряли нашій структурі і дотримувалися основних принципів організації. Безумовно, виклики, що стоять перед ОБСЄ, зумовлюють і певні завдання, які мають бути вирішені. Зокрема й таке актуальне, як спостереження за виборами. Не можна забувати і проблему Косово, а також врегулювання регіональних конфліктів.

— Сергій Лавров недавно заявив, що в нинішній формі ОБСЄ бракує довіри. Якими ви бачите шляхи реформування організації, щоб вона стала ефективнішою?

— Я приєднуюся до висловлювання мого російського колеги з приводу потреби подальших заходів для посилення довіри всередині ОБСЄ. За суттю своєю я гуманіст і виходжу з того, що тільки прямі контакти між людьми можуть створити атмосферу довіри, яка сприятиме тому, щоб рішення ОБСЄ ухвалювалися на основі її принципів. Жоден член ОБСЄ не повинен почуватися переслідуваним. Навпаки, кожна держава має відчувати: членство в цій організації зміцнює національну безпеку, міжнародне становище країни.

— А що ще ви збираєтеся зробити для більшої ефективності ОБСЄ на трансатлантичному просторі?

— Відповідь на це складне запитання шукають багато років. І без політичної волі успіху нам не бачити. Ви знаєте, що для посилення ефективності Євросоюзу ми змінили принцип ухвалення рішень. Тепер їх прийматимуть більшістю голосів. За винятком найважливіших питань, пов’язаних із зовнішньою політикою і питаннями безпеки. Тут і далі ми будемо дотримуватися принципу консенсусу. Мені вже надійшли пропозиції, щоб ОБСЄ також перейшло до ухвалення рішень більшістю голосів. Але я дуже сильно ризикував би, якби виступив в ОБСЄ з такою пропозицією.

Звісно, треба дивитися, якими мають бути наші пріоритети, як ми будемо використовувати політичний капітал, що є усередині Організації з безпеки та співробітництва в Європі. ОБСЄ навряд чи зможе протягом одного року вирішити, наприклад, такі питання, як обмеження звичайних озброєнь, статус Косово, заморожені конфлікти, або питання, пов’язані зі спостереженнями за виборами. Гадаю, кожен діючий голова виступає за спадкоємність і намагається сконцентруватися на вирішенні виникаючих актуальних завдань і гострих проблем.

— Чи бачите ви певні важелі тиску, з допомогою яких можна було б вирішити заморожені конфлікти в Придністров’ї, Абхазії, Нагірному Карабасі?

— Гадаю, що ОБСЄ опиниться в складній ситуації, коли проводитиме політику, засновану на тиску. І хоча я ще не дуже добре вникнув у подробиці тих заморожених конфліктів, про які ви згадали, але я схильний до того, що краще використовувати пряник, аніж батіг.

— Але, може, ви все ж скажете, як у Гельсінкі бачать вирішення придністровської проблеми? Тим більше що ваш візит в Україну багато в чому пов’язаний саме з цією проблемою...

— Справді, одна з основних цілей мого візиту — обговорення конфлікту в Придністров’ї. Треба сказати, мої мотиви відвідання Києва досить егоїстичні, оскільки мені потрібні оцінки і бачення української сторони щодо придністровської ситуації: Україна краще за мою країну розуміється на цьому питанні, і я сумніваюся, що Фінляндія може додати щось радикально нове в обговорення. У кожнім разі поки ще зарано давати якісь вичерпні коментарі з цього питання.

— Один із пріоритетів діяльності ОБСЄ — Косово. Хоч ви й сумніваєтеся, що протягом нинішнього року буде вирішено статус Косово, однак великою є імовірність того, що найближчим часом ця автономія стане незалежною державою, яку визнає світова спільнота. Натомість Москва постійно повторює, що, у разі визнання незалежності Косово, світовій спільноті слід визнати і незалежність невизнаних республік, які існують на пострадянському просторі. Наскільки, на ваш погляд, випадок із Ко­сово застосовний до Нагірного Ка­рабаху, Придністров’я, Абха­зії, а також до Турецької республіки Північного Кіпру?

—Справді, існують думки, що Косово не є винятковим випадком, а може виступати як прецедент. Напевно, було б досить просто, коли б одна й та ж модель рішення застосовувалася до різних проблем. На наш погляд, рішення мають прийматися, зважаючи на історію кожного окремого випадку. Хотів би також зазначити, що вирішення питання Косово потребує участі всіх сторін. Сьогодні треба визнати, що роль Сербії дуже важлива й велика. Яким чином ми можемо надавати підтримку цій країні? Це складне питання. Оскільки Сербія тяжіє до членства в Євросоюзі. І щоб домогтися цієї мети, серби мусять відповідати тим же критеріям, що й інші члени Європейського Союзу.

— Росія постійно критикує ОБСЄ за подвійні стандарти, хоча сама не квапиться виконувати зобов’язання, взяті на себе під час Стамбульського саміту. Як ви у ролі діючого голови ОБСЄ збираєтеся будувати відносини з Росією?

— Росія відіграє незамінну роль, і дуже важливо, щоб її не ізолювали: у своїй діяльності ми не зможемо досягти гарних результатів, коли буде відсутня політична воля з боку РФ. Бо ще з минулого року ми почали дискусію з росіянами, аби побачити їхній погляд на низку питань. Я не бачу іншого варіанта, окрім того, що ми всі повинні вирішити ці проблеми за одним столом. І хоча ми не завжди однаково думаємо з тих чи інших питань, позиція Росії буде врахована, але при цьому вона не повинна превалювати над думкою інших країн–членів організації.

Мені також здається дуже важливим і те, що ми повинні діяти так само й стосовно спостереження за президентськими виборами в березні нинішнього року. Росія заявляє, що вона демократична країна. На мій погляд, ОБСЄ — це той форум, на якому Росія може це показати. Тому ми й закликаємо її до того, щоб вона запросила спостерігачів на президентські вибори.

— Але якщо від російської влади не надійде пропозицій направити спостерігачів від ОБСЄ, наскільки це вплине на культивований нею імідж демократичної країни?

— Запрошення від Росії поки не надходило. Проте я все ж таки вважаю, в її інтересах, щоб спостереження за президентськими виборами проходило за всіма правилами. Так, щоб там були довгострокові спостерігачі, а також спостерігачі в момент виборів. Я хотів би передати Росії таке: відчинивши двері для спостерігачів, росіяни якнайкраще зможуть довести іншим членам ОБСЄ, що у них — демократія.

— Яка ваша оцінка проведених днями президентських виборів у Грузії?

— Зауваження спостерігачів, передусім, пов’язані з можливостями рівноправної участі правлячої партії й опозиції під час виборів. Там є технічні недоліки. Окремі їхні прояви, за фінськими уявленнями, є неприйнятними. З другого боку, деякі критичні зауваження, що мали місце в ході президентських виборів, бувають і в інших країнах. У мене створилося враження, що в Грузії було зроблено новий крок на шляху до демократії.

— Як ви розумієте позицію Москви, котра призупинила свою участь у ДЗЗСЄ (Договорі про звичайні збройні сили в Європі)? Чи не є цей крок загрозою для Фінляндії та Європейського Союзу?

— ДЗЗСЄ — один зі структурних елементів ОБСЄ, який відіграє велику роль у посиленні заходів довіри в Європі. Дуже важливо, щоб усі держави, які підписали цей договір, виконували його положення. Потрібно повернутися до планомірного виконання ДЗЗСЄ. Це думка представника Фінляндії. Але потрібно все ж підходити реалістично: засобів, які має ОБСЄ, все-таки недостатньо для вирішення питання про припинення мораторію з боку Росії.

— Але чи є призупинення Росією своєї участі в ДЗЗСЄ загрозою безпеці? З погляду українського МЗС — так. А як вважають у Фінляндії? Може, Гельсінкі також варто сказати, що цей крок небезпечний?

— Тут, напевно, не йдеться про вибір слів. Ми готові тепер і в майбутньому пояснювати Росії, наскільки для нас важливо, щоб вона повернулася до виконання цього договору. Також ми сподіваємося, положень ДЗЗСЄ будуть дотримуватися й інші країни — учасники договору. Я розумію підкладку вашого запитання... У нас із Україною збігається думка щодо тих наслідків, до яких може призвести вихід Росії із ДЗЗСЄ.

— Україна зробила заявку на головування в ОБСЄ 2013 року. Гельсінкі підтримує в цьому Київ?

— Поки, звісно, важко давати якісь зобов’язання, адже не відомо, які ще країни виставлять свої кандидатури. Але я не бачу жодних принципових заперечень тому, що Фінляндія вас підтримуватиме.

— Наприкінці листопада 2007 року на засіданні Ради міністрів ОБСЄ в Мадриді низка країн ухвалили спільну заяву «Про 75-ту річницю Голодомору 1932—1933 років в Україні». Однак серед країн-підписантів немає Фінляндії. Чому? Чи готові Гельсінкі визнати Голодомор актом геноциду українського народу, і коли ні, то з якої причини?

— Цей документ ніколи не лежав на моєму робочому столі. Він не належав до тих питань, із яких я мав приймати рішення. Я вибачаюся за те, що це питання пройшло повз мене. Що ж стосується визнання Го­лодомору актом геноциду україн­ського народу, то я розумію пот­ребу вирішення цього питання, але мушу ознайомитися з наяв­ними критеріями. При цьому важливо дотримувати справедли­вості стосовно української нації.

— Пане міністре, але чи не вписуються ці дії фінської влади в «рецепт», даний Естонії нинішнім спікером фінського парламенту Пааво Ліппоненом? Нагадаємо, що він порадив Естонії не співробітничати з Грузією чи Україною, якщо це шкодить відносинам Таллінна з Москвою. Наскільки російський чинник тяжіє над Фінляндією і наскільки він змушує вашу країну з побоюванням співробітничати з країнами, спільна діяльність із якими не подобається Росії?

— Я високо ціную пана Ліп­понена як досвідченого політика. Дуже важко зрозуміти, що могло б стояти на шляху до гарного порозуміння, взаємодії між європейськими країнами. Я не раз казав про потребу зміцнення довіри. І особисто я намагаюся сприяти, наприклад, контактам нашої країни з Україною. Якщо Фінлян­дія й Україна будуть чесно співробітни­чати і взаємодіяти, то це жодним чином не грунтуватиметься, наприклад, на ізоляції Росії. На мій погляд, дуже важливо не проводити розділові лінії між країнами всередині ОБСЄ. Адже ми живемо у світі, де сильніше відчувається взаємозалежність держав.

— У Фінляндії в середовищі експертів, та й серед членів уряду, не припиняється дискусія щодо можливого вступу країни до НАТО. Чи означатиме ізоляцію Росії вступ Фінляндії в альянс? Це перше. Друге: наприкінці року МЗС Фінляндії мав підготувати доповідь про НАТО. Які висновки цієї доповіді?

— По-перше, рішення про вступ у НАТО Фінляндія прийматиме виходячи з наших власних потреб безпеки. Ми підходимо до цього питання, зважаючи на розвиток ситуації в сусідніх регіонах. Але ключі до вирішення стовідсотково перебувають у наших власних руках. Ця доповідь, про яку ви сказали, не містить остаточних рекомендацій щодо того, чи слід Фінляндії вступити в НАТО, а дає більше інформації про наслідки нашого рішення.

У найближчому майбутньому Фінляндія не має наміру подавати заявку на членство в НАТО. Але ми підтримуємо і розвиваємо програму альянсу «Партнерство заради миру». Нині ми проводимо оцінку не лише нашої участі в бойовій групі Євросоюзу, а й розглядаємо можливість участі в силах швидкого реагування НАТО. І ми не бачимо перешкод до того, щоб Фінляндія вже нинішнього року могла взяти в цьому участь. Ми хочемо бути саме серед тих країн, які генерують безпеку. І програма «Партнерство заради миру» дає для цього гарні передумови.

— Тож питання про вступ у НАТО для уряду не закрите?

— Сьогодні немає рішення уряду про те, що Фінляндія збиралася подавати заявку на членство. Але в програмі уряду двері в НАТО залишені відчиненими.

— З країн, розташованих біля Балтійського моря, Фінляндія, мабуть, єдина не бойкотує будівництво газопроводу Nord stream, який «Газпром» планує прокласти по дну Балтики. У Гельсінкі цей проект не викликає побоювань. Більше того, фінський уряд підтримує будівництво цього газопроводу навіть до завершення проведення екологічної експертизи. Чому? Адже з погляду екологічної безпеки Nord stream викликає багато запитань.

— Вирішення питання екологічної безпеки Nord stream є передумовою для схвалення Фінляндією цього проекту. Спочатку ми повинні подивитися на результати екологічних експертиз, а вже потім ухвалити рішення. Це перше. Друге: напевно, було б дуже дивно, якби Фінляндія виступала проти цього проекту, адже первісно це була фінська ініціатива.

— Наприкінці минулого року країни — члени Європейського Союзу підписали Лісабонську угоду, що прийшла на зміну Європейській конституції. Що Фінляндія очікує від реформ у Європейському Союзі?

— На мій погляд, цей новий договір про реформи ЄС саме забезпечує Євросоюзу подальший розвиток. Якби ми не змогли домогтися прогресу в Лісабоні, то Європейський Союз опинився б у ситуації значно гіршій, аніж провал Європейської конституції. Євросоюз міг би розбитися на блоки, що мали б різні цілі. Тепер же ми очікуємо посилення стратегічного становища Євросоюзу. ЄС усе ж мусить домогтися ефективнішого ухвалення рішень. Крім того, ми повинні вже сьогодні готуватися до чергового розширення Європейського Союзу. А для цього ми маємо заздалегідь виробити чіткі правила гри.

— Нове французьке керівництво вже зробило низку заяв, із яких випливає, що Париж і в майбутньому не бачить Туреччину серед членів Європейського Союзу. А яка позиція Фінляндії щодо європейських перспектив Туреччини?

— У нашій країні існують різні думки з цього питання. Але позиція уряду полягає в тому, що ми надаємо підтримку переговорному процесу, який готує Туреччині шлях у ЄС. На мій погляд, перспектива проглядається. Але це дуже довгий шлях.

У розмові брали участь журналісти Володимир Кравченко
(«Дзеркало тижня»),
Микола Сірук («День»),
Ірина Тимчишин
(телеканал «1+1»)