Idex must go on, або Свій шлях України

Поділитися
…Торгівля зброєю з розмахом чимось подібна до бійцівського клубу, де кожний має право сам вибирати стиль і правила боротьби, і навіть спосіб досягнення максимального результату — командний чи індивідуальний...

…Торгівля зброєю з розмахом чимось подібна до бійцівського клубу, де кожний має право сам вибирати стиль і правила боротьби, і навіть спосіб досягнення максимального результату — командний чи індивідуальний. А виставки озброєнь — як контрольне зважування перед боєм, де кожний, не забуваючи усміхатися, прицінюється до конкурентів, звіряє свої сили і можливості з потенціалом суперника або шукає союзників. Адже переможців усе одно не судять.

За 14річну історію свого існування Міжнародний збройовий салон IDEX в Об’єднаних Арабських Еміратах набув сталого статусу світової збройової тусівки номер один. Раз на два роки до АбуДабі традиційно з’їжджаються тисячі торговців стріляючим товаром, виробники, розробники, шпигуни і збройові аферисти з усього світу. Хоча сьогодні для фахівців очевидний факт переміщення центру світових закупівель зброї з Близького Сходу до ПівденноСхідної Азії, багаті нафтою держави впевнено відтягують на себе добру третину всього збройового ринку місткістю в 45—50 млрд. дол. Втім, спостерігачі не виключають, що арабські держави, підігріті безпосередньою близькістю регіональних конфліктів в Іраку та Афганістані, а також з огляду на зростання напруженості навколо Ірану, цілком можуть повернути собі пальму першості в збройовому марнотратстві. Особлива логіка регіональної стратегії країн Перської затоки полягає в тому, щоб пов’язати власну безпеку з інтересами найбільших гравців на світовій політичній арені, насамперед Сполучених Штатів.

Цікаво, що збройове переорієнтування відбувається навіть на шкоду європейським постачальникам. Скажімо, АбуДабі, визнаючи перевагу французької техніки, два роки тому уклав угоду з Вашингтоном на придбання 80 літаків F16F, які обійдуться емірам у 6,8 млрд. дол. На знак подяки за це Вашингтон пішов на безпрецедентне рішення — поставити в ОАЕ 120 нових «виняткових» ракет «повітря—повітря» AMRAAM — незважаючи на помітну протидію Ізраїлю.

Крім того, ОАЕ стали і першим покупцем американських ракетно­артилерійських систем HIMARS, що помітно підірвало російські наміри реалізувати в цю країну ракетні системи залпового вогню «Смерч». Такої самої політики дотримується й Оман, який закупив, окрім французької авіатехніки, 12 F16C/D. А також у 2006 році віддав перевагу разом із Катаром американським протитанковим керованим системам Javelin. Кувейт також постарався докупити американських F/A18E/F, тоді як Бахрейн зупинив вибір на F16Cs. Нині навіть кораблі, поставлені в ОАЕ французами, оснащуються американськими ракетами.

Звичайно, це аж ніяк не означає, що в арміях Близького Сходу немає місця іншій зброї. ОАЕ охоче купують французькі танки, російську та українську легку бронетехніку, Бахрейн отримав партію британських навчально­бойових літаків Hawk, Оман замовив європейським фірмам модернізацію своїх автоматизованих систем управління і зв’язку Ofeq. Прикладів достатньо, але обсяги цих угод непорівнянні з американськими: щоб не воювати, араби готові витрачати нереальні суми на зброю.

Український слід на IDEXі

Серед майже 900 компаній-учасниць IDEX-2007 три десятки українських виглядали досить непогано. За відсутності внутрішнього ринку, відмови переозброювати власну армію і системної нездатності управляти власним ОПК багатьом спостерігачам це здається навіть якимось феноменом. Справді, вітчизняне оборонно-промислове ядро засвоїло чудову тенденцію: розвиток і впровадження технологій військового і подвійного призначення за рахунок експортних інвестицій і замовлень. Мабуть, найдивовижнішою у цій справі є поява серед інвесторів фірм Європи. Якщо наприкінці 90-х років минулого століття ризиковані інвестиції в українські розробки могли робити китайці, араби і деякі небідні громадяни світу, котрі, добре уявляючи можливості українців і потреби покупців зброї, відправляли фінансові посилки з офшорів, то нині серед партнерів українських оборонників з’явилися представники країн НАТО. Звичайно, останні просто експлуатують інтелектуальний потенціал наших співвітчизників, претендуючи на рівну участь у прибутках після досить скромних за європейськими мірками інвестицій. Але навіть на такі умови варто погоджуватися, тому що в іншому разі українські наукові школи просто загинуть.

Отже, в українській близькосхідній обоймі опинилися такі відомі на світовому ринку гравці, як розробники високоточних засобів ураження ДККБ «Промінь» і ніжинський завод «Прогрес» (із ЦКБ «Точність»), розробник бронетехніки Харківське конструкторське бюро ім. Морозова, розробник авіатехніки АНТК ім. Антонова, розробники радіолокації ХК «Укрспецтехніка» і Казенне підприємство НВК «Іскра», Київський ДНДІ гідроприладів і ще цілий ряд інших.

Ключовими українськими експонатами на IDEX-2007 стали ТТР-3Е1 і нові високоточні засоби ураження. Це відповідає традиції демонструвати раз на два роки збройові новинки. Незважаючи на те, що пропозиція на легку бронетехніку помітно перевищує попит, на демонстраційному майданчику і в оцінках фахівців український бронетранспортер виглядав непохитною бойовою одиницею, яка не поступається у видовищності дорогим західним аналогам. До створення машини повністю з українських комплектуючих доклали зусилля спецекспортери. Попередня модель мала німецький двигун та американську коробку передач, але після запровадження німцями ембарго на постачання українських машин одному з імпортерів українським інженерам довелося оперативно займатися виключно національною версією.

Цікаво, що з демаршами виступили не тільки іноземці: у процесі просування проекту різко підвищили ціни виробники корпусів на «Азовмаші» і виробники гармат на заводі в Кам’янці-Подільському. Відповідно у 3,6 і 2,7 разу. Тож деяких учасників кооперації довелося міняти на ходу, що самі спецекспортери оцінюють як ознаку хорошого експортного потенціалу машини. Тепер родзинкою БТР є дистанційно керований безлюдний бойовий модуль під назвою «Штурм», над яким попрацювали добрих півтора десятка підприємств. БТР має менший силует і дуже привабливу порівняльну вартість.

«Україна зберігає традицію представляти на IDEX новітні системи і технології, які демонструються вперше», — зазначив в інтерв’ю журналістам генеральний директор «Укрспецекспорту» Сергій Бондарчук. Глава держкомпанії особливо відзначив БТР-3Є1 і нову ракету, створену ДККБ «Промінь» для бойового вертольота Мі-24. Він підкреслив, що «у першому випадку йдеться про фінансування роботи «Укрспецекспортом» як про традиційне вкладання обігових коштів у розвиток перспективних експортних технологій, а в другому — про спільну роботу українського розробника з компанією країни НАТО, що на практиці свідчить про можливість взаємодії з Європою у сфері військово-технічного співробітництва».

Якщо зовсім уже відверто, то серед нових розробок високоточних засобів ураження — фактично не одна, а дві новинки від українського ДККБ «Промінь». Обидві вони стосуються високоточних засобів ураження повітряного базування. І обидві позиціонуються як протитанкові «вертолітні» ракети, хоча кожна з них має свою родзинку. Одна з них призначена для ураження танків та інших захищених цілей на дальності до 7,5 км. При цьому ракета має здатність уражати техніку, захищену активною бронею, — за рахунок тандемної боєголовки. Друга представлена на IDEX-2007 ДККБ «Промінь» і держкомпанією «Укрспецекспорт» нова ракета — ALTA, у якій вперше застосовано дворежимну систему наведення. Це дає змогу підвищити дальність і надійність ураження цілі противника. Зокрема, оптичний канал забезпечує супровід цілі до 3 км, а потім, після захоплення цілі активною головкою ракети ALTA, ураження цілі на дальності близько 10 км.

Показово, що принципи, закладені у створення ракети ALTA, дуже близькі до тих новаторських ідей, які нині реалізуються в американських розробках з удосконалення протитанкових керованих ракет і створення єдиної універсальної ракети. При збільшенні енергооснащеності цієї ракети за рахунок використання більш потужного двигуна вона може стати базою для створення уніфікованого засобу ураження. Зокрема, для вирішення завдань ураження повітряних цілей із землі, тобто створення прототипу вітчизняного зенітно-ракетного комплексу близької дії.

Досить цікавою тенденцією стала поява нових гравців у вигляді недержавних структур, які створюють і впроваджують у виробництво перспективні технології військового та подвійного призначення. Серед таких нових надбань вітчизняного ОПК — Інститут високих технологій, який уже знайомий спецекспортерам за дуже цікавим проектом космічного моніторингу, в якому вчені, замість дорогого використання супутника, запропонували вирішувати завдання шляхом запуску на висоту до
60 км високоточного тандемного снаряда. Цього разу інститут запропонував на суд військових фахівців оригінальну систему для порятунку поранених. Її засновано на забезпеченні кожного бійця кількома датчиками, які в разі його поранення на полі бою не тільки дають військовим медикам повну картину про стан пораненого та характер поранення, а й здійснюють автоматичну ін’єкцію, яка рятує солдата від неминучої смерті від больового шоку. Система вже отримала високу оцінку в структурах НАТО, а випробування підтвердили підвищення виживання особового складу на рівні 40% — за рахунок активного впливу на пораненого в першу годину, впродовж якої і гине найбільше людей. Показово, що розробку фінансував приватний український бізнес.

Отже, український ОПК продовжує генерувати нові, цілком привабливі технічні ідеї. Часто вони знаходять свої ресурси, як у випадку з Інститутом високих технологій чи Київським ДержНДІ гідроприладів. В останньому випадку український науково-виробничий центр створює унікальні гідробуї за рахунок інвестиції однієї з країн НАТО. Інвестор дуже прагматичний і прийшов тому, що подібну продукцію у світі виробляють лише Сполучені Штати. А з огляду на те, що збройовий інтерес у світі впродовж останніх трьох-чотирьох років помітно зріс, українські науково-промислові структури ще мають шанс закріпитися на світовому ринку озброєнь. Якщо будуть прагматичними й залишать панрадянські настрої в історії. Оскільки лише наївний не бажає бачити, що Україна вже безнадійно відстала у чотирьох п’ятих напрямів–лідерів у військових технологіях, що дісталися в спадщину від СРСР. Будьмо відверті, не держава, а самі люди стурбовані своїм виживанням, їхній інстинкт самозбереження зберіг ті 20% напрацювань, які за умови об’єднання зусиль спецекспортерів та немолодих наукових кадрів ще можна просунути на ринок.

Про день завтрашній

Українську експозицію відвідували багато й часто, і це аж ніяк не перебільшення. Україна продовжує дивувати збройове співтовариство, але це не співтовариство лідерів, а когорта представників так званого третього світу. Американців, французів, німців, британців українські технологічні досягнення мало цікавлять. Стартувавши на ринку разом із ПАР, Україна давно відстала від цієї віддаленої африканської країни. Схоже, незабаром Україну залишить позаду Польща, яка майже не мала свого ОПК, але активно його розвиває після вступу в НАТО. Немає сенсу говорити про Туреччину, яка за рахунок купівлі ліцензій перетворилася на потужного виробника озброєнь і військової техніки. До речі, її експозиція на IDEX-2007 була однією з найбільших. Сьогодні високотехнологічну продукцію та самі технології Україна найбільше продає Китаю, проте відрив Китаю від України — лише справа часу.

…Головних висновків після контрольного «зважування» українського ОПК на виставці «Айдекс-2007» всього два.

Перший. Вітчизняна «оборонка» за посередництва спецекспортерів викристалізувала оптимальні структурно-організаційні форми, які не тільки вижили в умовах обмеженого фінансування, а й створили якісно новий заділ у своїх сегментах. Подані розробки — особливо коли йдеться про високоточні засоби ураження, легку бронетехніку, радіолокаційні та оптичні засоби виявлення та захисту — цілком конкурентні. Проте створення замало для успіху. Потрібні зусилля для того, щоб продати товар. З року в рік на збройовому ринку робити це дедалі складніше. Покупець стає вимогливішим, а то й сам прагне перейти в категорію продавця.

Наприклад, той-таки Китай виставив на «Айдексі» ледь не всю лінійку високоточних боєприпасів, включаючи ті, які запускаються через канал ствола танка чи БМП. Хоча ще нещодавно це була монополія України і Росії. При цьому у співвідношенні ціни та якості китайська продукція, м’яко кажучи, далеко не в усьому поступається слов’янським пропозиціям. Крім того, Китай посилює позиції офсетною підтримкою своїх експортних пропозицій. Чого та сама Україна не робить узагалі. Наприклад, у ході боротьби за ринок Малайзії в обмін на підписання контракту на закупівлю китайського мобільного комплексу ППО середньої дальності KS-1A КНР готова передати Малайзії ліцензію на виробництво своїх переносних зенітно-ракетних комплексів.

А розпещена цінами на нафту Росія пішла на те, щоб продавати зброю в борг. Але не за ціною вірної дружби, а в кредит. З останніх прикладів — готовність Росії видати кредит Індонезії в розмірі 1 млрд. дол. на закупівлю російських озброєнь. Або контракт на 100 млн. дол. з Йорданією на постачання в кредит двох транспортних літаків Іл-76. При цьо­му такі підходи найхарактерніші в роботі з країнами Африки, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Це ті ринки, які наші «зброєносці» вважають для себе пріоритетними, але, як і раніше, працюють на цих ринках по-старому. Тому що для реалізації іншої, більш ефективної стратегії просування на ці та інші ринки — уже недостатньо можливостей самих спецекспортерів і виробників.

Звідси висновок другий. Якщо прем’єрська вертикаль управління (або президентська — поки що не настільки важливо, яка) все-таки вирішить зайнятися вітчизняною «оборонкою» і спеціальним експортом, то слід робити це тонко й витончено. Припускаємо, що поняття «витончено» у вітчизняному виконанні може традиційно асоціюватися з необхідністю виїхати на танку на автомобільну трасу з багатосмуговим рухом. Проте аж ніяк не нові блок-пости потрібні сьогодні для наявних розрулювання потоків. Потрібний системний інтегратор, спроможний забезпечити ефект синергії. Коли два й два в сумі дають п’ять.

Для цього з боку державних органів влади потрібні принципово інші форми й методи фінансової та організаційної підтримки збройового експорту. Якщо ми не хочемо або не можемо стимулювати розвиток високотехнологічної продукції військового та подвійного призначення за рахунок збільшення місткості внутрішнього ринку, тоді потрібно шукати такі способи за рахунок ринку зовнішнього. А завдання при цьому формулюється просто: що потрібно зробити, щоб уже через рік експорт зброї та військової техніки українського виробництва зріс до 1 млрд. дол.?

Наприклад, потрібно навчитися узгоджувати можливість постачання військової техніки з інтересами нашого великого бізнесу в ключових для нас регіонах. Це може бути доступ до родовищ природних ресурсів — таких як нафта, газ, золото, риба, а також участь в інших проектах. Для експорту нашої сировини і продовольства такі заходи підтримки й стимулювання справді не були потрібні. Проте торгівля зброєю — державна вотчина. І в системного інтегратора має бути досить повноважень для того, щоб знайти переконливу аргументацію переформатування для всіх — і для вітчизняних «сировинників», і для виробничників, і для тих, хто хоче бути лише контролерами. Адже в країнах, які впевнено займають перші рядки збройових рейтингів, основна сила — не спецекспортер, директор заводу або чиновник. А перші особи держави. Такою є найдієвіша аксіома збройового «клубу».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі