Хто поставить на Литвина? У проходженні до парламенту третього партнера зацікавлені і помаранчеві, і червоно-біло-блакитні

За тиждень до виборів на політичній карті України склалася дуже цікава конфігурація. Протиборство двох політичних таборів — помаранчевого (БЮТ—«НУ—НС») і червоно-біло-блакитного (КПУ—ПР) закінчилося логічно. Тобто патом. Схеми дій у поствиборний період, які малювали в штабах провідних політичних сил, виявилися безнадійно зруйнованими. І розклад сил у парламенті (який можна назвати з великою ймовірністю) вимагає термінового втілення зовсім інших схем.

Але все своєю чергою. Ми не маємо права наводити сьогодні дані соціологічних опитувань. Однак можемо аналізувати результати досліджень, у тому числі оприлюднених уже в заборонений законом період на інтернет-ресурсах, які не є ЗМІ, а тому не підпадають під заборону. За даними досліджень різних інститутів, зокрема й таких авторитетних, як Центр Разумкова, до Верховної Ради наступного скликання мають шанси пройти п’ять партій і блоків: Партія регіонів, Блок Юлії Тимошенко, Блок «Наша Україна — Народна самооборона», КПУ і Блок Володимира Литвина.

Цей момент є ключовим, оскільки таке представництво, за нашою інформацією, не зовсім вписувалося в плани окремих партій. Зокрема, як міг помітити читач, думка, що до парламенту пройдуть лише три сили — ПР, БЮТ і «НУ—НС», — посилено нав’язувалася членами Блоку Юлії Тимошенко. Мотиви цього очевидні — за такого розкладу помаранчевий табір мав би беззастережну перевагу над регіоналами. Однак сьогодні вже практично явне проходження до парламенту комуністів цю струнку схему ламає. І ось тут починається найцікавіше. За оцінками тих соціологічних центрів, яким ми маємо підстави довіряти, обидва політичні табори в парламенті майбутнього скликання отримають приблизно однакову кількість мандатів. Рейтинги помаранчевих і червоно-біло-блакитних настільки близькі, що є сенс говорити про перевагу навіть не в десятки голосів, а в одиниці. Причому яка зі сторін отримає цю перевагу — залишається загадкою. «Пара Регіони—комуністи і пара БЮТ—«НУ—НС» ідуть, що називається, ніздря в ніздрю. Різниця між ними — у десятих частках відсотка, яку жодне соцопитування не покаже. Покаже лише реальне голосування», — зазначив, зокрема, в одному з інтерв’ю президент Київського міжнародного інституту соціології Валерій Хмелько.

У цій ситуації цікавими бачаться шанси і позиція ще однієї політичної сили, котра, за даними соціологів, проходить до парламенту, — Блоку Литвина. Спочатку про шанси. В експертному середовищі тема, чи здатен блок набрати понад 3% голосів, не актуальна. Обговорюється питання, чи зможе він ці голоси захистити. Сумніви зрозумілі, коли згадати не таку далеку історію. На минулих виборах соціологи теж упевнено проводили політсилу спікера парламенту IV скликання до ВР. Проте в результаті блок не добрав до бар’єра якоїсь частки відсотка. Володимир Литвин заявив, що в його сили забрали голоси як біло-блакитні, так і помаранчеві. Однак нічого у підсумку так і не домігся.

Сьогодні в блоці всерйоз побоюються повторення історії, а тому мають намір зосередитися на контролюванні підрахунку голосів. За інформацією джерел у штабі Блоку Литвина, значні кошти було витрачено, зокрема, на створення потужного юридичного департаменту, а також на підготовку спостерігачів. Понад 25 тисяч депутатів місцевих рад від Народної партії закріплені за окремими дільницями і, по суті, покривають представництвом усю країну. Нарешті блок реалізував-таки свою ініціативу перерахунку голосів, відданих на виборах-2006. Було зроблено це не стільки заради «відновлення справедливості», скільки в рамках програми навчання спостерігачів блоку в комісіях і з метою застерегти тих, хто може спробувати скоригувати результати нового голосування: мовляв, правові підстави для перерахунку є; якщо виявимо порушення — будете відповідати за законом.

Однак найцікавішим є те, що ні юристи, ні тотальне спостереження за підрахунком голосів на нинішніх виборах Блоку Литвина можуть просто не знадобитися. Оскільки ситуація склалася таким чином, що в проходженні Блоку Литвина до парламенту кровно зацікавлені всі провідні політичні сили, а головне, — бізнес, який за ними стоїть.

Річ у тім, що паритет сил, який установився між помаранчевими та червоно-біло-блакитними, несе в собі не лише ризики для політичних сил, а й серйозну небезпеку для політичної ситуації в країні в цілому. Очевидно, що за такого розкладу табір, який програв (а програш цей, нагадаємо, буде вимірюватися в одиницях мандатів), може мати всі можливості для дестабілізації обстановки а-ля «весна 2007 року» з метою ревізії результатів виборів. Якщо точніше, він матиме значно більші можливості для такої дестабілізації, оскільки легітим­ність «мінімальної більшості» буде поставлено під сумнів як значною частиною виборців, так і частиною світової спільноти. Імовір­ність такого варіанта розвитку подій цілком усвідомлює великий бізнес, усвідомлюють його й в обох таборах. Як, до речі, і значний ризик за підсумками виборів зазнати образливої поразки.

У цьому зв’язку можливістю гарантовано повернути ситуацію на свою користь і в помаранчевих, і в червоно-біло-блакитних залишається одне — сприяти проходженню до парламенту з метою подальшого залучення на свій бік Блоку Литвина. По суті, обом таборам вигідніше заздалегідь домовитися з блоком й отримати в його особі союзника в парламенті, аніж намагатися «відкусити» в нього голоси. Бо в першому випадку до суми голосів двох сил буде гарантовано додано суму голосів Блоку Литвина. З урахуванням перерахунку голосів партій і блоків, які не пройшли до парламенту, бонус сили-переможця становитиме мінімум 5—6%. А це вже надійна перемога над табором супротивника. Банальний же дерибан голосів аж ніяк не обіцяє аналогічного результату, оскільки протиборча сторона, як показує практика, зазвичай підключається до «процесу» нарівні, що матиме наслідком порівняно однакове збільшення результатів.

Слід гадати, що, керуючись цими міркуваннями, мегасила, яка домовиться з Блоком Литвина, не тільки утримається від «відкушування» в Блоку десятих часток відсотка голосів, а й постарається гарантувати його проходження до парламенту. При цьому така гарантія не вимагатиме великих жертв, тобто «підтримки» блоку власними голосами. Для Литвина цілком достатнім буде «дружній контроль» майбутніх партнерів за правильним підрахунком голосів, тобто завданням партнерів буде простежити, щоб голоси у блоку не відібрали опоненти. Вже це гарантує проходження його до парламенту. У нас немає інформації щодо того, тривають уже відповідні переговори чи вони розпочнуться ближче до виборів. Однак логіка підказує, що як помаранчеві, так і червоно-біло-блакитні кровно зацікавлені в ламанні неприємного паритету. Тобто в тому, щоб до парламенту пройшла ще одна сила і щоб ця сила стала на їхній бік.

У цьому плані позиція Блоку Литвина унікальна тим, що ця сила, по суті, до виборів уже отримала «золоту акцію». На місці литвинівців будь-який політик уже сьогодні міг би буквально вимагати від потенційних партнерів захисту результатів голосування за його політичну силу (як відомо, Блоку Литвина не було в складі парламенту, котрий втратив свої повноваження, тому його представництво в комісіях, а отже, можливості контролювати чесність підрахунку голосів менші, ніж у парламентських БЮТ, «НУ—НС», ПР і КПУ). Крім того, нова парламентська сила, котра володіє «золотою акцією», цілком може претендувати на найвищі посади в майбутній коаліції, включаючи посаду спікера.

Інше питання, чи готові піти на це потенційні партнери. Відповідь на нього також очевидна: з огляду на історичні прецеденти (формування коаліції в парламенті минулого скликання), очевидно, так. Можна припустити, що, навчившись на власному сумному досвіді, будуть готові розпрощатися з кріслом спікера заради створення коаліції і помаранчеві, а не тільки регіонали. Оскільки в протилежному випадку на них чекає черговий програш.

Втім, не можна виключати ще одного варіанта розвитку подій, коли «акція» Литвина у Верховній Раді може виявитися «золотою». Цей варіант із кон’юнктурних міркувань сьогодні мало хто з політиків озвучує. Проте його мають на думці всі без винятку серйозні політичні гравці. Це — безкоаліційний парламент. Здавалося, ситуація, в якій за наявності у Верховній Раді майбутнього скликання різнополюсних сил, котрі прагнуть взяти в руки всю повноту влади, коаліція може бути не створена, неможлива апріорі. Проте не все так просто. Досить згадати, що в обох таборах були й залишаються фракції «яструбів» і «голубів», які сповідують, відповідно, ідеї «війни» або «миру» з політичними противниками. Дотепер вплив однієї з цих груп був дуже вагомий. Так, «голуби» з «Нашої України» два роки тому наполягли на формуванні помаранчево-біло-блакитного Кабміну, нехай і через підписання Універсалу. «Голуби» з Партії регіонів зробили можливими вибори-2007. Уже сьогодні експерти серйозно говорять про тенденції зближення однієї з впливових груп у Партії регіонів із не менш впливовою групою в блоці «НУ—НС». Причому йдеться не про перспективи широкої коаліції, як можна було б подумати. Ситуація може скластися так, що нинішні вибори стануть початком відкритого «розлучення» груп впливу в мегапартіях: компромісне співіснування в рамках однієї політструктури виявиться неможливим. Результатом може стати або повний параліч парламенту, або його робота в рамках визнаної обома сторонами ла-
тентної чи явної фракційної роздробленості.

Очевидно, що повна дестабілізація роботи Верховної Ради наступного скликання означатиме де-факто параліч усієї державної системи без якоїсь юридично обґрунтованої можливості повторного «перезавантаження» парламенту. Відповідно до Конституції, наступні вибори народних депутатів можна буде проводити лише через рік, а тому парламентарям доведеться вирішувати ситуацію поточним складом ВР. І виходом у цьому разі може стати робота законодавчого органу без створення коаліції. Насправді цей поки що фантастичний варіант вигідний багатьом. Прем’єр Віктор Янукович залишиться прем’єром, щоправда, прем’єром, який не має «залізобетонної» підтримки більшості. Президент Віктор Ющенко отримає таким чином більш згідливий уряд і можливість кулуарно впливати на рішення парламенту. «Фракції» всередині фракцій позбудуться необхідності працювати в ролі статистів або, як той казав, кнопкодавів і розширять свій вплив на внутрішньопарламентські процеси.

За такого варіанта розвитку подій шанси Блоку Литвина отримати спікерське крісло також дуже значні. По-перше, кількість багнетів у блоці буде достатньою для створення ситуативних конфігурацій більшості — або під президента, або під прем’єра, можливо навіть, під третю силу. По-друге, сама постать Литвина, як нейтрального політика, на спікерському кріслі не викликатиме, на відміну від інших постатей, ідіосинкразії у представників дуже різних парламентських сил. По суті, Литвин у цій ситуації може зіграти на своїй рівновіддаленості від них усіх.

Не маючи, як уже йшлося, інформації про те, чи веде сьогодні переговори Литвин, а якщо веде, то з ким, було вирішено спробувати «прозондувати ґрунт», опитавши самих політиків — депутатів парламенту V скликання, а також вивчивши висловлювання в ЗМІ з цього приводу самого Литвина. Звісно, таємниць двору нам ніхто не розкрив. Однак певні уявлення про ставлення політиків до потенційного партнерства з Литвином скласти можна.

Передусім — сам Володимир Литвин
(офіційний сайт блоку):

— Я не хотів би вступати в коаліцію, скажу відверто, за тим принципом, який у нас формується у Верховній Раді. Вона в нас формується на основі зрадництва. Намагаються формувати політику люди, яких я називаю «власівцями» і «поліцаями» від української політики, це суцільні перебіжчики. А як формують коаліцію, я можу сказати — зібрали, поділили посади. Виявилося мало, ввели додаткову посаду віце-прем’єра — виявилося мало, створили лише в цьому півріччі додатково шість міністерств. Виявилося мало, ввели додатково 59 посад заступників міністрів. Виявилося мало. А що люди від цього отримали? Тому я виходжу з того, що для нашої сили основою будь-якого парламентського об’єднання є перелік необхідних законодавчих актів, котрі потрібно ухвалити, — це оплата праці, собівартість продукції, повернення вкладів, фонд оплати по дітях, а якщо брати політичну сферу, то це скасування виборів за партійними списками і перехід до обрання депутатів в округах.

Борис Беспалий, «Наша Україна»
(нині незалежний депутат):

— По-перше, я думаю, Литвин сам визначиться, яку з двох протиборчих сил у парламенті йому підтримати. Гадаю, вирішальним у визначенні Литвина може стати те, що йому зможуть запропонувати потенційні партнери. Якщо він іде в коаліцію з Партією регіонів і комуністами, то, очевидно, стає «замість» Мороза главою Верховної Ради. У ситуації з помаранчевою коаліцією складніше. Там Тимошенко претендуватиме на посаду прем’єра. Якщо «НУ—НС» віддасть партнерам і посаду спікера — у даному разі Литвину, — цього можуть просто не прийняти виборці «НУ—НС». Усе ж таки ця сила набере більше, ніж Блок Литвина.

Чому Мороз перейшов у коаліцію Януковича? Він кар’єрист. І, як мені здається, найбільш правильну відповідь можна отримати, застосовуючи принцип «бритви Оккама»: чим простіша відповідь, тим вона правильніша. Річ у тім, що, коли ми беремо склад коаліції БЮТ—«НУ»—СПУ, Мороз там третій, тому він і не отримав посади спікера. Але в коаліції ПР—СПУ—КПУ у нього друга позиція і відповідний пост. І, оскільки в коаліції Партія регіонів—КПУ—Блок Литвина лідерські позиції ПР не заперечуються, а показники КПУ та Блоку Литвина будуть приблизно порівнянні, у цьому складі Литвин, вочевидь, отримує крісло спікера. У складі ж коаліції БЮТ—«НУ—НС»—Блок Литвина — останній явний аутсайдер. З цього погляду здобути посаду спікера йому буде складніше.

Мене запитують: «Ну чому «НУ» не поступилася місцем Морозу, була б помаранчева коаліція, не було б проблем». Я кажу: «Потрібно поважати виборців». Так само, як Тимошенко не могла і не повинна була поступатися кріслом прем’єра «НУ», так і «НУ» не могла й не повинна була поступатися місцем Морозу. Я думаю, такий підхід збережеться у цієї сили й надалі. Це правильно і заслуговує на повагу, але об’єктивно ускладнює формування коаліції на основі БЮТ, «НУ—НС» і Блоку Литвина.

Ну, і я не ігнорував би того факту, що Литвин — представник традиціоналістської влади. Він не революціонер, як більшість представників БЮТ і «НУ—НС». Він ближчий за ментальністю до Партії регіонів усе ж таки. Якщо він залишатиметься самим собою, його місце — поруч із партією влади. Хоча можуть бути різні комбінації, я їх не виключаю.

Олександр Ткаченко, КПУ

— Я не керівник фракції, я один із членів президії, тому не можу сказати від імені всієї партії, чи готові ми вступати в коаліцію з Литвином, якщо буде така потреба. Прийде час — будемо радитися. Але моя особиста думка — до Литвина можна добре ставитися. Нормальна людина Литвин. До Вітренко теж, до речі. Вони говорять те, що знають і що люди хочуть чути.

Що стосується спікерських амбіцій Литвина, то я не квапився б про це говорити. Усе визначатиметься після виборів. Я вважаю, що сьогодні на посаді спікера парламенту потрібен досвідчений державний діяч. Якщо ми сформуємо правлячу коаліцію, то, гадаю, такого спікера ми знайдемо й у своїй партії. У нас досить досвідчених, перевірених людей.

Тарас Чорновіл, Партія регіонів:

— Я чув версію, що помаранчеві вигадали проект Литвина, щоб здобути більшість у парламенті. Бо тільки в БЮТу з «НУ—НС» більшості ніколи не буде. Але я скажу, що Литвин собі на думці. Балога, який прийняв до виконання доручення президента із протягування Блоку Литвина до Верховної Ради, думаю, теж буде здивований непідконтрольністю цієї сили. Наскільки мені відомо, на Банковій довго сперечалися, хто фінансуватиме Блок Литвина, хто візьме його під патронат. Ішлося про ІСД, про інші структури. Наскільки мені відомо, все це розвалилося, бо Литвин захотів собі 90% місць, а давали 30%. Потім начебто виходили на Порошенка. Загалом, я не цікавився подробицями, чим усе це закінчилося, хто фінансує блок. Але можу повторити, що курирування цього блоку з боку секретаріату президента зовсім не означає, що, прийшовши до парламенту, Литвин візьме під козирок і робитиме все, що йому скажуть. У нього свої амбіції і свої плани.

Що стосується можливості блокування нашої сили з Блоком Литвина, то в нас немає серйозних проблем із командою, котра йде з Литвином, але є проблема з її амбіціями. Це досить амбітна команда. Але в політиці, на жаль, це непоодиноке явище. Втім, там не в команді навіть річ, а в тому, наскільки жорсткі зобов’язання мають політики з Блоку Литвина перед спонсорами. Як колись Кучма казав, «наскільки кров’ю вони підписані».