Грузинська парасолька

Грузія дедалі наполегливіше стукає у двері НАТО. Ні протести Кремля, ні серйозні економічні проблеми, ні заморожений конфлікт із Абхазією та Південною Осетією не можуть завадити наміру грузинів увійти до альянсу як його повноправний член. І членство у престижному євроатлантичному клубі для Тбілісі вже не є настільки далеким майбутнім. Принаймні в Мюнхені, під час конференції з безпеки, генсек організації Північноатлантичного договору Яап де Хооп Схеффер уже заявив, що 2009 року хотів би бачити серед кандидатів на вступ до НАТО Сербію, Україну та Грузію: «Звісно, народ сам має ухвалити рішення. Але, як на мене, 2008 року це рішення буде ухвалене». Мюнхенська заява Схеффера — не гарантія членства, але сигнал про те, що воно може стати реальністю.

Нині грузини ведуть із Північноатлантичним альянсом Інтенсифікований діалог із питань членства в НАТО, розпочатий восени минулого року. Днями, до речі, у цій південнокавказькій країні перебувала оцінювальна місія міжнародного штабу НАТО, яка обговорювала перебіг виконання грузинською стороною зобов’язань у рамках Плану індивідуального партнерства з альянсом та Інтенсифікованого діалогу. (Питання стосувалися, зокрема, фінансових ресурсів, політики оборони та процесу реформ у сфері оборони, захисту секретної інформації, а також правових моментів.)

Оцінка «домашньої роботи» Тбілісі натовською місією дуже важлива для грузинського керівництва. Адже одночасно з проведенням Інтенсифікованого діалогу в Тбілісі готуються до того, щоб уже найближчим часом — наприкінці 2007 року або на початку 2008-го — розпочати виконання Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). «Наша робота 2007 року буде генеральною репетицією перед виконанням ПДЧ, до якого, я впевнений, ми обов’язково прийдемо», — говорить держміністр Грузії з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Георгій Барамідзе. Приєднання ж до ПДЧ означатиме, що Грузія стала офіційним кандидатом на вступ до Північноатлантичного альянсу.

Рік тому були всі підстави гадати, що після держав Балтії наступною пострадянською країною, що вступить до НАТО, стане Україна. Однак прихід до влади антикризової коаліції зробив дуже туманною євроатлантичну перспективу нашої країни. Уряд парламентської більшості, декларуючи вступ до НАТО, фактично переглянув зовнішньополітичний курс, проваджуваний Києвом в останні два роки, перенісши на невизначений час рішення щодо приєднання до ПДЧ.

А от Тбілісі не збирається звертати з обраного шляху. Насамперед тому, що, на відміну від українців, грузини виявилися набагато більш консолідованою нацією. Посприяли цьому, серед іншого, і тривалий конфлікт із сепаратистськими режимами Абхазії та Південної Осетії і більш ніж реальна загроза грузинській державності з боку Російської Федерації. До того ж населення, котре проживає на контрольованій центральною владою території Грузії, не має настільки глибоких ментальних відмінностей, як українці зі східної та західної частин України.

Грузини, зазначають аналітики, здебільшого розглядають альянс як своєрідну «парасольку безпеки» для Грузії, додаткову гарантію її незалежності, а в майбутньому — і відновлення територіальної цілісності країни». Втім, у Тбілісі розглядають членство в НАТО ще й у контексті здійснення реформ у сфері економіки, політики, охорони здоров’я та оборони, поліпшення інвестиційної привабливості. На ризькому саміті НАТО, наприклад, представники країн–членів альянсу говорили про необхідність прискорення політичних реформ у Грузії, зокрема й про впорядкування судочинства.

Досить показовими є дані соціологічного опитування, проведеного у Грузії в лютому цього року литовською компанією Baltic Survey та Інститутом Геллапа. З опитаних 1400 осіб на запитання «Чи згодні ви, щоб Грузія вступила до НАТО?» позитивно відповіли 83%. (У квітні 2006 року ця цифра дорівнювала 74%.) При цьому більшість респондентів упевнені в тому, що після вступу до НАТО буде забезпечено територіальну цілісність і безпеку Грузії, а також економічний розвиток країни.

Це зростання підтримки з боку населення пояснюється не тільки активною інформаційною кампанією, яку провела влада. Наприклад, у листопаді минулого року в ряді міст Грузії пройшла тижнева ознайомлювальна програма «Наступна зупинка — НАТО», у рамках якої відбулися семінари, зустрічі зі школярами та громадськістю, концерти. За сприяння литовців і болгар було створено документальний фільм про НАТО.

Набагато важливішу роль у зростанні популярності в грузинському суспільстві ідеї вступу країни до Північноатлантичного альянсу відіграла, власне, політика Росії: Москва до останнього має намір зберегти Грузію у сфері свого геополітичного впливу. Заради цього росіяни використовують енергетичний пресинг, економічні та фінансові санкції, транспортну блокаду, політичний і психологічний тиск на Тбілісі. І, звісно ж, російська тактика включає й підтримку сепаратистських режимів у Сухумі та Цхінвалі.

Як наслідок, грузини сприймають НАТО як захист від свого російського сусіда. Особливо це ставлення почало проявлятися в контексті торішньої кризи у відносинах між Тбілісі та Москвою, що спричинило не тільки економічну блокаду Грузії з боку Російської держави, а й переслідування грузинів на території Росії тощо.

Звісно, і в Грузії є політики (наприклад, із опозиційного «Союзу традиціоналістів Грузії»), котрі виступають за нейтралітет, який пропонує Москва Тбілісі в обмін на гарантії територіальної цілісності цієї кавказької держави. Частина опозиціонерів заявляє, що необхідно провести референдум з метою довідатися, чи бажає населення країни вступити до НАТО до відновлення територіальної цілісності Грузії. Оскільки Абхазія та Південна Осетія виступають проти вступу до альянсу, опозиція стверджує, що Грузії не слід вступати до організації в усіченому вигляді.

І справді, здається, що нерозв’язаність проблем із невизнаними республіками — серйозна перешкода на грузинському шляху до НАТО. Адже одне з правил альянсу — на території нових країн — членів організації не має бути конфліктів. Тому сьогодні в Грузії багато хто замислюється: чи є вступ до НАТО гарантією повернення Абхазії та Південної Осетії? Чи Тбілісі може реально постати перед вибором — вступ до НАТО ціною втрати територій бунтівних республік?

Грузинська влада переконує своїх виборців, що проблема невизнаних республік не стоїть на шляху країни до альянсу — набагато важливіше здійснювати реформи. І не лише у військовій сфері, а й в економіці та політиці, щоб відповідати критеріям трансатлантичного співтовариства. А спікер грузинського парламенту Ніно Бурджанадзе вважає: Грузія спочатку вступить до НАТО і тільки потім зможе вирішити проблему Південної Осетії та Абхазії. Члени грузинського уряду і парламенту мають підстави так стверджувати.

Під час недавнього візиту до Грузії міністра закордонних справ Німеччини Фpанка-Вальтеpа Штайнмаєpа глава німецької дипломатії заявив грузинським журналістам, що конфлікти на території країни не завадять її вступу до Північноатлантичного альянсу: «НАТО зацікавлене в тому, щоб на територіях країн — нових членів альянсу не було конфліктів. Але це не означає, що їх наявність може стати перешкодою для вступу до альянсу».

Багато в чому ця позиція Берліна, як і багатьох інших країн — членів клубу, стала наслідком політики Вашингтона, який фінансами та дипломатичними засобами підтримує курс Тбілісі на євроатлантичну інтеграцію: Сполучені Штати дуже зацікавлені, щоб Грузія якнайшвидше стала повноправним членом альянсу. Не лише тому, що в такий спосіб можна зміцнити демократичні інституції у цій нестабільній державі або отримати ще одну союзну державу в принциповому протистоянні з Іраном. Для Сполучених Штатів вступ Грузії до НАТО — спосіб зміцнити безпеку і стабільність у такому стратегічно важливому регіоні, як Південний Кавказ. Адже саме через цей регіон відбувається транзит каспійської нафти й газу до країн-споживачів Західної Європи.

Нагадаємо, що на сьогодні країни Європейського Союзу імпортують 50% споживаних енергетичних ресурсів, причому з Росії — близько 25%. За збільшення залежності Європи від імпортованих газу й нафти (очікується, що до 2030 року ця частка збільшиться до 70%, а частка Росії — до 40%) дедалі більшого значення набуває диверсифікованість як джерел енергоносіїв, так і шляхів їх доставки до країн-споживачів.

З огляду на те, що Росія зробила поставки нафти й газу інструментом впливу на своїх зовнішньополітичних партнерів, транспортування каспійських і центральноазійських енергоносіїв поза російською територією (трубопроводами Баку—Тбілісі—Джейхан і Баку—Тбілісі—Ерзерум) набули для країн Заходу дуже важливого значення. І в контексті цього стабільність на Кавказі загалом і Грузії зокрема є життєво важливою умовою безперервного транспортування каспійських нафти й газу.

Про те, що Вашингтон має намір і далі лобіювати вступ Грузії до Північноатлантичного альянсу, свідчать не лише заяви Схеффера й Штайнмаєpа. Торік сенат ухвалив «Акт 2006 року про консолідацію свободи в НАТО», в якому йшлося про необхідність своєчасного прийому до альянсу Албанії, Хорватії, Грузії і Македонії. При цьому Грузія, котра не є офіційним кандидатом на вступ до альянсу, отримала 2007 року найбільшу фінансову допомогу від Сполучених Штатів — 10 млн. дол.

Цього року сенатори підготували законопроект «Акт 2007 року про консолідацію свободи в НАТО», у якому ще раз висловлюється підтримка вступу Грузії до політико-військової організації, а також пропозиція виділити з американського бюджету кошти в рамках програми сприяння у сфері безпеки для підготовки до вступу в члени альянсу.

У контексті сказаного очевидно, що в Кремлі не надто раді політиці, яку проводить Тбілісі. Оскільки, як уже зазначалося, входження Грузії до Північноатлантичного альянсу означає, що сфера російського впливу на Південному Кавказі значно звужується. Окрім того, це також удар по самолюбству російської політичної еліти, яка за часів правління Володимира Путіна встигла звикнути до думки, що Росія повернулася до прем’єр-ліги геополітичних гравців. Тому не випадково позиція російської сторони стосовно майбутнього членства Грузії в організації Північноатлантичного договору зводиться до того, що вступ цієї країни «до нетрансформованого НАТО серйозно зачепить політичні, військові й економічні інтереси Росії і негативно позначиться на непевній кавказькій ситуації».

Схоже, Москві не вдасться зупинити незворотне: з усього видно, що стосовно Грузії країни — члени альянсу ухвалять політичне рішення. Але членство Грузії в НАТО для російського керівництва — факт дуже неприємний. Бо ж очевидно, що вже в найближчі роки і Азербайджан, і Вірменія почнуть будувати свої відносини з альянсом на якісніших засадах. Уже сьогодні Баку і Єреван активно розвивають свої відносини з Брюсселем у рамках Плану індивідуального партнерства з НАТО. І хоча лідери Азербайджану та Вірменії поки заявляють, що питання про вступ їхніх країн до альянсу не стоїть, ухвалення рішення щодо цього питання не за горами. Сьогодні розширення цієї організації за рахунок таких південнокавказьких країн, як Азербайджан і Вірменія, здається утопією. Проте ще десять років тому настільки ж фантастичною здавалася думка про вступ до НАТО Грузії.