«…где куклы так похожи на людей»

17 вересня на 8-й конференції «Ялтинська європейська стратегія» (YES) радник президента Сполучених Штатів Америки з економіки Пол Кругман у неформальній обстановці й під шум прибою давав місцевій еліті цінні поради. «У вас є ресурси, населення і чудове географічне розташування. Це перевага - бути частиною великого європейського майданчика, - зазначив іменитий учений. - Але якщо подивитися на країни, котрі більш-менш розвиваються, то майже всі вони піднялися переважно через децентралізацію та створення можливостей для розвитку регіонів» («Кореспондент» № 37, 23.09.2011).

Я не в курсі, чи слухав Віктор Федорович (висуванець партії РЕГІОНІВ) слова нобелівського лауреата, чи на нього найшло ексклюзивне осяяння, але рівно через десять днів після описаної події з-під пера президента вийшло жорстке тематичне доручення, пункт шостий якого гласить: «М.Азарову (прем’єр-міністр), А. Єрмолаєву (директор Інституту стратегічних досліджень при президентові України), С.Маликову (керівник державного фонду сприяння місцевому самоврядуванню) разом із органами місцевого самоврядування та їх асоціаціями підготувати пропозиції щодо реформи місцевого самоврядування і територіальної організації влади в Україні».

Оптимісти зраділи: дійшло нарешті. І відразу внесли Януковича в почесний список із чотирьох українських президентів, котрі впродовж 20 років незалежності перманентно давали це відповідальне завдання своїм підлеглим. А раптом у цього вийде виконати свої обіцянки, віддати владу на місця й відкрити нам шлях до процвітання та благоденства? Скептики відразу уточнили: Україна, мовляв, сьогодні головує у Раді Європи. Пріоритет цієї організації відомий - розвиток самоврядування. У листопаді всі міністри країн РЄ, відповідальні за регіональну політику та місцеве самоврядування, зберуться в Києві на Міжнародні муніципальні слухання. Більше того, напередодні, першого листопада, в Українському домі заплановано зустріч президента з представниками місцевого самоврядування. Природно, президент мусить вийти до народу і європейських партнерів з якимось політичним документом. Традиційно це має бути чергова концепція реформування. Отже, річ тут не в золотому ключику, а в банальному спектаклі, перед яким один відомий герой із тієї ж казки просто починає дресирувати своїх ляльок.

Про те, куди й кому зрештою Янукович відчинить двері, ми розпитаємо у скептиків трохи згодом. А ось із яким успіхом відбудеться запланований спектакль, оптимістам обов’язково розкажуть по телевізору. Уже в листопаді. Але, щоб об’єктивно судити про таланти придворних режисерів, треба ознайомитися з деякими деталями місцевої театральної кухні. Отже…

У головній ролі - мер

Насправді Віктор Федорович може абсолютно чесно заявити європейським міністрам, що кожна влада в Україні завж­ди робила ставку на місцеве самоврядування. І він теж. Понад те, мер (голова громади) завжди був, є і буде ключовою постаттю політичного дійства, яке розгорнулося в Україні. Роль мера розписана до найменших подробиць. А в ніч виборів парламенту або президента (втім, про це президентові краще промовчати) входить у стадію кульмінації. Забезпечуючи меру після того або широку лояльність влади (якщо її влаштував результат), або проб­леми. З фінансуванням програм, депутатським корпусом тощо. Ось, власне, і всі принципи місцевого самоврядування, хоча й не закріплені в Хартії про місцеве самоврядування, яку ми ратифікували 1996 ро­ку, але широко використовувані.

При цьому слід уточнити, що форми стимулювання місцевої лояльності в лідерів нації упродовж усіх цих років були різні. І якщо екс-прем’єр Тимошенко, наприклад, у період дії зміненої Конституції віддавала перевагу підкупові місцевих еліт («Хабар», «Дзеркало тижня» №48, 12 грудня 2009), блокуючи європейську норму про вибори мерів у два тури, то Віктор Федорович пішов своїм - суто чоловічим - шляхом. Віддав перевагу жорсткому стилю, який і продемонструвала його команда в період торішньої місцевої виборчої кампанії. Десятки кримінальних справ напередодні виборів, котрі люб’язно відчинили двері кандидатам у мери в Партію регіонів, - її незабутня історія. Бюро­кратичні перепони у виборчих комісіях тим, хто все-таки примудрився політично заблукати, - теж. Та ось приклади із життя чинних міських голів, котрі з волі народу проскочили через адміністративне сито, актуальні. Оскільки лідери громад, яких Банковій не вдалося вивести зі сцени й приручити вчора, сьогодні додушуються, так би мовити, по ходу п’єси. Бо крок убік - і інший головний герой.

Чернівці. Мер Анатолій Федорук, висуванець партії «Єдність». Покараний недовірою, яку йому висловив депутатський корпус Чернівців. Федорук апелював до парламенту. Марно. Профільний комітет підтримав, закликавши міських депутатів повернутися в законодавче поле. Однак народні депутати розглядати питання в залі відмовилися. Питання зависло. Пере­виборів не призначено. Справами у місті заправляє секретар міськради регіонал Віталій Михайлишин. Позов мера місцевий суд до розгляду взяв тільки після рішення окружного апеляційного суду. Три­ває судовий процес. Федорук здоровий, злочинів не скоював, від посади не відмов­лявся, тому в боротьбі за торжество закону готовий дійти до Європейського суду.

Новодністровськ. Зі свіжих. І в тій-таки Чернівецькій області. Руслан Панчишин («Фронт змін»), якому депутати також висловили недовіру, на Верховну Раду покладатися не став. Відразу пішов у суд і публічно звернувся до президента з вимогою зняти з посади губернатора Михайла Папієва. Останній, за словами мера, особисто навчав депутатів тонкощів місцевої політичної кухні. Тому, хто погано засвоював, нагадував про бізнес або робоче місце на державному підприємстві. Відтак депутати стали мерові дружно не довіряти. А «президент Бессарабії і Буковини» Михайло Папієв (саме так Михайло Миколайович себе величає в тісному колі) виявився цілком задоволеним. Власне, у цьому славному месиджі губернатора - хранителя вертикалі - сконцентрована вся реформа місцевого самоврядування. От цікаво, чи дасть президент України можливість «президенту Бессарабії і Буковини» доповісти про свої успіхи європейським партнерам?

Сарни. Найгарячіше. Тут теж усе по-чесному. По-чоловічому. Минулого тижня меру Сергієві Євтушку (висуванець «Батьківщини») зателефонував сам полковник Зозулинський із головного управління по боротьбі з організованою злочинністю і розпорядився терміново прибути на робоче місце (мер був на виїзді) й надати документи, котрі стосуються його призначення та зарплати. «Жодних мотивацій, жодних пояснень мені дано не було, - розповідає Євтушок. - Тільки лист із вимогою надати документи з підписом заступника начальника Управління Лазарєва. З одного боку, я можу пов’язати це настирливе й нетерпляче прохання з набранням чинності законом про протидію корупції та суто професійною помилкою. Я колись був співзасновником фірми, але давно зі складу засновників вийшов. Із чим можна пов’язати поведінку представника правоохоронних органів, який прибув із самої столиці (!), не розумію досі. Хапання за руки, смикання за піджак, ігнорування прохання моєї співробітниці викликати лікаря, - їй стало зле від цього шоу… Потім абсолютно відверта заява полковника: мовляв, якщо ви звернетеся до суду, там усе одно приймуть «правильне рішення» (посилання на аудіо­файл). Чому правильне, а не законне?..»

Міськрада Сарн прийняла рішення звернутися з протестом до всіх владних інституцій, у тому числі й до Генпрокуратури.

У масовці - реформа

Про те, що бідолашній реформі місцевого самоврядування, попри всю її воістину жіночу лагідність, аж ніяк не вдається переконати режисера дати їй головну роль, автор писала в найрізноманітніших варіаціях та образах протягом п’яти останніх років. І писати, якщо чесно, більше не хочеться. Втім, як і експертам не хочеться про неї говорити. Навіщо час марнувати?.. Однак доручення президента підготуватися до реформи несподівано вдихнуло двадцять п’яте життя в заїжджену тему й надихнуло на одкровення цілий ряд компетентних співрозмовників. Одним із найяскравіших виявився голова парламентського комітету з питань місцевого самоврядування Олександр Омельченко. Чия роль у цій історії аж ніяк не остання. Хоча й значно режисерами з Банкової применшена.

- На моє глибоке переконання, будь-які пропозиції влади «реформувати, посилити, реорганізувати, внести зміни…» на тлі невиконання вже чинних законів і Конституції - це лише бажання приховати або виправдати наявні порушення, - заявив DT.UA Олександр Омельченко. - І це насамперед торкається теми місцевого самоврядування.

- По-перше, чинна Конституція України ще в 1996 році визнана найкращою в Європі. На жаль, низка законів, якими вона мала бути доповнена в частині місцевого самоврядування зокрема, продовжують розроблятися. Однак не слід забувати, що за їх відсутності діє конституційна норма. І вона - вища за будь-який закон. А що сказано в Конституції? Джерело влади - народ (громадянин, громада). А що таке громада? Село - селище - мале місто - місто - обласний центр - столиця. Яка одна на всіх.

По-друге, прийнятий і діє закон про місцеве самоврядування. Який, втім, за багатьма статтями не виконується. Пер­ший і головний приклад - Київ. Консти­туційні права киян порушені вже п’ять років. Бездіяльний, аморальний мер, що пограбував столицю і має подвійне громадянство, розгулює на свободі. При цьому десятки його підлеглих сидять у СІЗО, ховаються за кордоном або голосують у Київраді. Це що? Заявка у Книгу рекордів Гіннесса? Так, нічого схожого не було й немає в жодній країні світу! Понад те, у жодному українському селі такого немає, а в столиці - є!

По-третє, цей та інші закони, що стосуються діяльності органів місцевого самоврядування, не можуть виконуватися в цілому, бо над громадами в районах у нас стоїть призначена президентом райадміністрація. Не народно обрана, а призначена вертикаллю. Вершина якої - Банкова. Це має щось спільне з нормою конституції про народовладдя? Ось якби голова виконавчої ланки в районі обирався (хоча б на сесії всенародно обраних депутатів районної ради), тоді б ми могли говорити, що в нас демократія і народовладдя. Як у Європі. Тобто потрібно заб­рати ланку райадміністрацій. І ці законопроекти давно підготовлено.

По-четверте, маємо значний збій на рівні області, де керує, знову-таки, призначений президентом губернатор, а не народ, як заявлено в Конституції. Є дві можливі моделі демократичного вирішення цієї проблеми. З одного боку, будь-який всенародно обраний депутат облради може бути демократично обраний головою ради й тією ж облрадою затверджений на посаду глави облвиконкому. І тільки потім президент із великою повагою до громади призначає цього депутата представником президента у цьому регіо­ні. Довіряючи йому державну позицію щодо контролю над виконанням КУ та законів. Другий варіант: голова облради - голова виконкому - це одна особа. А представник президента - зовсім інше. Призначений указом президента. Без права на бюджет, землі, нерухомість. Зате з почесним обов’язком контролювати в регіоні виконання законів і Конституції.

Кожна з цих моделей дала б громадам можливість почати дихати на повні груди й розвиватися - економічно, демократично, по-громадянському. Насправді я не сказав нічого нового. Про це говорили всі президенти. Обіцяли забрати вертикаль і на рівні району, і на рівні області. Говорив про це й колишній лідер опозиції Віктор Янукович. І нині чинний президент із тим самим прізвищем - каже. А рішень немає.

- Чому?

-Немає у президента довіри до свого народу. Тоді як йому народ довірився повністю. Але я завжди був оптимістом. І з оптимізмом сприймаю доручення президента - створити робочу групу, посилити, реорганізувати, спрямувати, зробити… Але при цьому хочеться сказати: «Вікторе Федоровичу, все зроблено. Є закон про органи місцевого самоврядування. Є низка давно і якісно напрацьованих законопроектів. Треба просто поламати адміністративну вертикаль і дати громадам права та свободу. Зі свого боку лише контролюючи виконання закону і дотримання загальнодержавної стратегії. Треба дати право громаді ухвалювати самостійні рішення. І відповідати за них. У цьому суть децентралізації, про яку нам двадцятий рік говорить захід і ратифікована ВР Хартія місцевого самоврядування. У даному разі монополія влади - це шлях у нікуди.

- Вас хтось чує в адміністрації президента?

- Коли ось так сидимо й розмовляємо, як з вами зараз, чують багато. Та я переконаний, що 99 % чиновників усе розуміють. Але щойно потрапляють у свої кабінети - глухнуть. Ось Олександр Лавринович, наприклад, був народним депутатом, першим заступником спікера, відстоював політику народовладдя, але, як і багато хто при владі, став яскравим підтвердженням народного прислів’я: місце сидіння визначає точку зору. Вищого над ним. Що думає прем’єр? А партійна еліта, яка мене делегувала? А яка думка голови адміністрації президента? А самого президента? Тоді як більшість цих високих чиновників - вихідці з регіонів і чудово розуміють, де лежить ключ до успіху. Тому були б зобов’язані відстоювати свою власну позицію, а також допомагати президентові бути гарантом Конституції. Якщо вони, звісно, турбуються про його репутацію.

І знову конкретний приклад: Анатолій Близнюк, нинішній міністр ЖКГ і регіонального розвитку. Один із найкращих депутатів складного донецького краю. Один із найсильніших губернаторів! Почитайте його інтерв’ю відразу після призначення: він послідовний прибічник Асоціації міст України, мерів, місцевого самоврядування… Коли ж я побачив його останнє інтерв’ю, мені стало так незручно і так за державу прикро... Виявляється, міністр передумав. Змінив точку зору. Став жертвою того ж таки прислів’я. Дане Конституцією громадам право виконувати процедуру ведення тієї ж техдокументації, видачі всіх прав власності на рівні БТІ вирішив віддати приватникові. Щоб той заробив на мозолях людей? Наведіть мені хоча б один приклад із Європи? Комітет категорично проти такої ініціативи. Ми підписали відкритого листа президенту.

Але основне лихо навіть не в цьому, а в тому, що хтось із недомислу кидає тінь на президента. Такі люди мають бути покарані за політичну недалекоглядність. Якщо так вважаєш, залиш крісло і йди в підприємці займатися бізнесом.

- Ви вірите в те, що щось може змінитися?

-Я вірю у президента ще два-три місяці. Гадаю, двох років, які минули, його команді було досить, щоб стабілізувати ситуацію і бити в окремі проблемні точки. Тепер треба комплексно підійти до розвитку України та її громад. І дати людям шанс. Я сподіваюся, що президент зробить те, чого не зробили до нього інші. Ліквідує вертикаль у районі, оптимізує владу в області, полегшить життя громад… А поки що:

Бюджет. За 20 років не було жодного, коли б питома вага частки місцевого бюджету в загальнодержавному становила бодай 48-50 %. Росія і Білорусь перейшли на 50%. Європа - стабільно 52-55%. Ми мали 37-42%… У проекті бюджету на 2012 р. не фінансуються не тільки власні, а й делеговані повноваження. 17 мільярдів - дефіцит місцевих бюджетів. Кожна рада в цій ситуації має право відмовитися не тільки замітати вулиці і замінювати труби, а й лікувати та навчати дітей... Але вони цього не зроблять, звичайно, - людей жаль. Однак у бюджеті є запас у 20 млрд. Для чого, питається, цей запас? Я можу здогадуватися, але вголос не говоритиму. Поки що. Проте ці гроші треба віддати на місця вже сьогодні, а не наступної осені.

Ось ви кажете Чернівці й Новодністровськ. Всенародно обрані мери не послухалися призначеного губернатора. Ось якби обраного, була б інша розмова. Сьогодні ж, висловивши недовіру мерові, депутати порушили закон. Ми - ВР - зобов’язані призначити вибори, але до нас із цих міст мають надійти рішення сесій. Їх немає. При цьому зобов’язати виконувати закон депутатів може тільки прокурор. Але він теж призначений вертикаллю… Коло замкнулося.

…І справді, навіщо президентові золотий ключик, якщо в нього завжди під рукою відмичка?