Євросоюз — Росія: стратегічні партнери, конкуренти чи опоненти?

Поділитися
Цієї п’ятниці, 24 листопада, в Гельсінкі відбувся саміт Росія — ЄС. Угода про партнерство та співпр...

Цієї п’ятниці, 24 листопада, в Гельсінкі відбувся саміт Росія — ЄС. Угода про партнерство та співпрацю між Російською Федерацією і Європейськими Спільнотами (УПС) передбачає, що російський президент та лідери Євросоюзу зазвичай зустрічаються двічі на рік (саміти Україна — ЄС відбуваються удвічі рідше). Таким чином, перша особа Російської Федерації має інституйовану нагоду обговорювати поточні проблеми й перспективи відносин РФ і ЄС із кожним зі своїх європейських колег, що по півроку головують у Раді Європейського Союзу й разом із головою Єврокомісії та генеральним секретарем Ради — високим представником ЄС зі спільної зовнішньої і безпекової політики представляють на найвищому рівні Союз у відносинах із третіми країнами. Здавалося б, з огляду на таку інтенсивність відносин та чималий досвід спільних самітів Росія — ЄС, годі чекати від гельсінкської зустрічі у верхах якихось несподіванок. Однак два фактори: об’єктивна потреба готувати нову рамкову угоду між Росією і Євросоюзом, що має заступити УПС, та суб’єктивні намагання Польщі поставити початок цього процесу в залежність від того, чи виконає Москва ультиматуми Варшави, додали цьому самітові неабиякої інтриги.

Аби зрозуміти, що ж відбувається у відносинах Євросоюзу і Росії та в самому ЄС у зв’язку з «російським питанням», слід нагадати, що аби провести саміт ЄС — Росія, згода всіх держав — членів Союзу не потрібна. Водночас, щоби почати офіційні перемовини про укладення нової рамкової угоди між РФ та ЄС, потрібне одностайне рішення Ради, що, у принципі, неможливе без голосів, які має в Раді Польща.

У цій ситуації офіційна Варшава вирішила скористатися із завершення первісного терміну дії УПС між європейськими спільнотами і Росією й висунула дві ультимативні умови початку перемовин із Москвою: РФ має ратифікувати Енергетичну хартію та дозволити імпорт польських сільгосппродуктів до Росії. Якщо проводити історичні паралелі, то, мабуть, востаннє такий крутий норов у ЄС (тоді ще ЄЕС) демонстрував Шарль де Голль. Саме батько-засновник П’ятої Республіки двічі одноосібно блокував приєднання до європейських спільнот Об’єднаного Королівства, і саме йому належить ноу-хау, відоме під назвою «політики порожнього крісла», коли Рада виявилася буквально паралізованою через бойкотування її засідань представником Франції. Після того, як де Голль залишив політичний олімп, лідерам держав — членів ЄС вдавалося домовлятися з принципових, подеколи геть контроверсійних питань шляхом консультацій та компромісів — здавалося, мова ультиматумів залишилася в минулому.

Та ось у Польщі під гаслами створення четвертої Речі Посполитої прийшли до влади брати-близнюки Качиньські, політика яких від початку насилу втискувалася в усталені рамки європейського політичного етикету. Спочатку вони здивували Європу, по-братськи розділивши між собою дві головні посади в країні: президентську та прем’єрську. Невдовзі президент Польщі Лех Качиньський одноосібно шокував Європу пропозицією відновити смертну кару. І ось тепер Варшава, всупереч позиції абсолютної більшості держав — членів Євросоюзу (її жорсткій позиції стосовно РФ симпатизує хіба що Литва), вирішила показати норов, заблокувавши початок перемовин із Росією щодо нової базової угоди.

Стурбований таким розвитком подій, нинішній голова Ради ЄС прем’єр-міністр Фінляндії Матті Ванханен за тиждень до початку саміту здійснив спеціальний візит до Варшави, щоб переконати свого польського колегу переглянути позицію стосовно Росії, — та його зусилля виявилися марними. Скидається на те, що «російське питання» може черговий раз (після Іраку) засвідчити примарність ЄС як консолідованого політичного гравця на міжнародній арені і надати додаткові аргументи тим, хто вважає Євросоюз економічним гігантом на глиняних політичних ногах.

Тут заради справедливості слід зазначити, що Польща не є зразково-показовим членом ЄС. Наприклад, тільки протягом поточного місяця низка впливових європарламентарів звинуватили офіційну Варшаву в тому, що вона не співпрацює зі спеціальною комісією Європарламенту з розслідування звинувачень у розміщенні на території ЄС таємних в’язниць ЦРУ, а Єврокомісія пригрозила санкціями за істотне перевищення верхньої межі бюджетного дефіциту, який дозволяють правила Євросоюзу.

До того ж паралелі між Качиньськими та де Голлем обмежуються ультимативністю відстоювання своєї осібної позиції в ЄС, однак не поширюються на стратегічні наслідки такого позиціювання. Де Голль двічі: і в питанні відстрочення приєднання Об’єднаного Королівства до Європейських спільнот, і в блокуванні через політику «порожнього крісла» невигідних для Франції рішень Ради у сфері спільної сільськогосподарської політики — виграв. Качиньські своєю непримиренною позицією навряд чи зможуть істотно вплинути на Росію, що зацікавлена в укладенні нової базової угоди з ЄС (яку Владімір Путін закликав назвати угодою про стратегічне партнерство) не більше, ніж сам Союз.

Пікантність ситуації в тому, що російський лідер уже висловив готовність закласти окремі положення Енергетичної хартії у нову рамкову угоду з Євросоюзом і водночас чітко дав зрозуміти: Енергетичну хартію у її чинній редакції Росія не ратифікуватиме, оскільки вона не враховує інтересів усіх партнерів, а отже «ґрунтована на ній співпраця не може мати тривалих і надійних перспектив». Таким чином, якщо Польща не змінить своєї позиції, держави — члени ЄС будуть поставлені перед потребою самотужки врегульовувати свої непрості енергетичні відносини з РФ, натомість початок перемовин про нову базову угоду — це шлях до компромісу в цих питаннях Росії та Євросоюзу в цілому.

Російські ЗМІ вже розтиражували в цілому слушну тезу помічника російського президента Сергія Ястржембського про те, що Польща, блокуючи початок перемовин із Росією, створює проблему не так Росії, як власне Євросоюзові. Так, це правда, що УПС, укладена 1994 року й ратифікована сторонами 1997-го, на сьогодні не забезпечує адекватної правової бази для розмаїтих та інтенсивних відносин ЄС і РФ. Водночас цей міжнародний договір не потребує негайної заміни.

Як і українська, російська базова угода з ЄС містить механізм її автоматичної пролонгації: після завершення першого десятирічного терміну вона «щоразу автоматично подовжується на один рік, якщо жодна зі сторін за шість місяців до завершення терміну її дії не сповістить у письмовій формі іншу сторону про свій намір денонсувати угоду». З огляду на те, що ані Росія, ані Україна, УПС яких набрали чинності, відповідно, 1 грудня 1997 року та 1 березня 1998 року, ще навіть не розпочали офіційних перемовин із ЄС щодо майбутніх угод, а також зважаючи на тривалу процедуру ратифікації таких угод згідно з конституційними процедурами 27 держав — членів Євросоюзу, можна напевно стверджувати, що автоматична пролонгація чинних УПС «спрацює», і, мабуть, не раз.

До того ж, окрім УПС, відносини Росії і Євросоюзу ґрунтуються на низці інших двосторонніх документів, зокрема «дорожніх мапах» чотирьох спільних просторів: економічного; свободи, безпеки та правосуддя; зовнішньої безпеки; науки та освіти, що охоплює культурні аспекти. Ці документи дозволяють поширювати співпрацю далеко за межі, передбачені базовою угодою. Ще й надто далеко: російська (як і українська) УПС містить зобов’язання «розглянути доповнення відповідних розділів угоди з метою створення зони вільної торгівлі між сторонами». Згідно ж із заявами високопосадовців у Брюсселі та Москві, саме створення ЗВТ, що може розпочатися одразу після вступу РФ до СОТ, має стати лейтмотивом нового етапу відносин Євросоюзу і Росії.

Ультимативна позиція Польщі має ще кілька стратегічних негативів. По-перше, Росія, на відміну від абсолютної більшості решти держав — членів Ради Європи, не приречена бути Європою. Це тільки з Пекіна здається, що РФ — хоч і оригінальна, проте однозначно європейська країна. Якщо дивитися зі Страсбурга чи з Брюсселя, в російській ментальності можна помітити чимало азійських рис. Недаремно Гантінгтон називав Росію «розірваною країною». І конфронтація з ЄС (що асоціюється з Європою як такою) мимоволі підсилює азійські акценти у російському світовідчутті. Чи зацікавлена Європа в «азіїзації» РФ? Безумовно, ні.

Не зацікавлена у польському демарші й Україна. Жорстке позиціювання Варшави — головного лобіста українських інтересів у ЄС — у «російському питанні» може відгукнутися не менш «принциповою» позицією опонентів Польщі всередині Євросоюзу в питаннях українських.

І, знову ж таки, повернімося до засадничого питання: а чи здатні польські ультиматуми змусити Росію поступитися? Не можна забувати, що навіть без режиму вільної торгівлі РФ протягом 2005 року перемістилася з четвертого на третє місце серед основних торговельних партнерів ЄС, потіснивши при цьому Швейцарію. Зараз торгівля між партнерами становить 7,3% усієї зовнішньої торгівлі ЄС і майже 53% зовнішньої торгівлі Росії. Для порівняння: Японія й Індія, ВВП кожної з яких, за паритетом купівельної спроможності, більш як удвічі перевищує ВВП Росії, сукупно у зовнішньоторговельному балансі ЄС становлять лише 7%. Отже, якщо абстрагуватися від змістового аналізу товарообігу між сторонами, можна подумати, що Євросоюз і РФ — ідеальні торговельні партнери: протягом останніх п’яти років товарообіг між ними виріс удвічі, причому тільки протягом 2005 року — більш ніж на 40% і нинішнього року продовжує показувати рекордні темпи зростання. Частка російських товарів, робіт та послуг у єсівському імпорті 2005 року становила 9,1% (або 56,2% усього російського експорту), водночас частка товарів, робіт та послуг із ЄС становила в російському імпорті 44,8% (або 5,3% усього експорту Євросоюзу).

Та як тільки ми заглиблюємося в аналіз того, що стоїть за цими оптимістичними цифрами, картина радикально змінюється: 68,6% російського експорту до ЄС — мінеральні продукти (64,4% — енергоносії), ще 9,1% — недорогоцінні метали і вироби з них, 3,3% — продукція хімічної та пов’язаних із нею галузей промисловості, 2,3% — коштовне й напівкоштовне каміння і дорогоцінні метали, 1,9% — деревина та вироби з деревини, решта груп товарів — менше 1%. Отже, загалом понад 3/4 російського експорту до Євросоюзу становлять енергоносії, матеріали й сировина. Водночас ЄС експортує до Росії механічне обладнання, машини та механізми, електрообладнання і їх частини (37,6%), продукцію хімічної та пов’язаних із нею галузей промисловості (12,0%), транспортні засоби (10,2%), недорогоцінні метали та вироби з них (5,3%), полімерні матеріали, пластмаси і вироби з них (5,1%) тощо.

Таким чином, коли лідери ЄС і Росії говорять про стратегічне партнерство, вони не лукавлять. Проте це партнерство не є сьогодні партнерством рівних, принаймні в економічній сфері. Його сутність чудово охарактеризував голова Європейського парламенту Хосе Боррель: «Якщо хочете, існує потік грошей і потік газу. Нам потрібен цей газовий потік, проте я думаю, що Росії також потрібен потік грошовий, оскільки самим газом ситий не будеш. Їм потрібно його продавати. Існує взаємозалежність».

А тепер спробуймо подивитися на відносини РФ і ЄС із української дзвіниці. Частина проблем видається цілком схожою. Спливає 10-річний термін дії УПС, у зв’язку з чим постає питання нової базової угоди. Питання створення зони вільної торгівлі з Євросоюзом, що є одним із двох найбільших ринків на планеті, впирається в питання вступу до СОТ, причому як Україна, так і Росія наче вже перед самим порогом цієї організації.

Далі починаються розбіжності. Росія, що ніколи не декларувала свого бажання вступити в ЄС, відкинула як неприйнятну для неї європейську політику сусідства і вийшла на побудову спільних із ЄС просторів. Україна, поремствувавши, що ЄПС — не зовсім те (чи, радше, зовсім не те), на що вона сподівалася, таки погодилася будувати свої відносини з ЄС на умовах, які Брюссель запропонував «сусідам» об’єднаної Європи, й однією з перших прийняла трирічний План дій — основний інструмент політики сусідства. Однак, попри те, що ЄПС — чітко артикульована Євросоюзом альтернатива передвступному партнерству, українські лідери раз у раз наголошують: наша стратегічна мета — повноправне членство в Євросоюзі.

Та, якщо бути щирим, перспективи України і Росії у поглибленні відносин із ЄС, бодай у середньостроковій перспективі, доволі схожі. Ті, хто уважно читав останнє повідомлення Єврокомісії «Стратегія розширення...», розуміє, що тільки чудо може примусити брюссельських стратегів погодитися надати Україні «європейську перспективу» й зафіксувати її в тексті нової «посиленої» угоди. А отже, реалістичною метою для обох країн залишається створення з Євросоюзом зони вільної торгівлі на максимально вигідних для них умовах, а в перспективі — приєднання до Європейської ЗВТ (EFTA) й, можливо, колись — до Європейського економічного простору (EEA).

Водночас слід пам’ятати, що на сьогодні між Україною і Росією вже існує режим вільної торгівлі, хоча й із численними вилученнями. Враховуючи це, варто подумати про взаємовигідне координування позиції та зусиль Києва і Москви на перемовинах із Брюсселем щодо створення ЗВТ. Бо інакше є небезпека створити ситуацію, коли товари, вилучені з режиму вільної торгівлі між Україною та ЄС, безмитно потраплятимуть до нас і в Євросоюз через територію Росії, а товари, вилучені з режиму вільної торгівлі між РФ та ЄС, завозитимуться туди через Україну.

Хоч би там як, Євросоюз — найбільший торговий партнер і України, і Росії, Росія — другий (після ЄС) торговий партнер України, а Україна — третій (після ЄС та Китаю) торговий партнер Росії. Тому сторонам слід виходити з того, що і Україна, і РФ, і ЄС зацікавлені в майбутньому безперешкодно та безмитно торгувати на просторі від Рейк’явіка до Владивостока, і досягненню цієї стратегічної мети належить підпорядковувати тактику всіх основних учасників процесу.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі