Європу для українців не відкриють через Африку

Криза в Північній Африці дедалі істотніше позначається на Європі. Крім операції в Лівії, яка затягується і може надовго стати непосильним тягарем для Євросоюзу, потік біженців, що прибувають до берегів Європи з Африки, виявився ще однією серйозною проблемою - оскільки це може призвести до того, що позиція Брюсселя та країн Європи в питаннях міграції стане більш жорсткою, а також спричинити перегляд візової політики ЄС. З таким несподіваним закликом до керівництва ЄС 26 квітня виступили лідери Італії і Франції Сильвіо Берлусконі і Ніколя Саркозі. Такий поворот подій дуже недоречний для Києва, який домагається безвізового режиму з ЄС і почав виконувати відповідний план дій. Якщо ситуація навколо африканських біженців розвиватиметься за гіршим сценарієм, то українська влада може розпрощатися з надіями на прорив у переговорах з ЄС про безвізовий режим до кінця року. Можливо, до цього часу в Європі з’являться нові, ще жорсткіші правила для в’їзду та пересування всередині Євросоюзу осіб з третіх країн, а європейські переговірники зможуть спробувати нав’язати їх українській стороні, попри всі попередні домовленості та наявність сьогодні в Києва цілком чіткого Плану дій з лібералізації візового режиму. Причому українці можуть постраждати лише тому, що вони такі самі «сусіди» ЄС, як і африканці.

Євросоюз, як відомо, співдружність з принципами. Один з них каже про недискримінаційне ставлення до громадян третіх країн. І якщо заходи для посилення контролю за вихідцями з африканських країн затвердять, що дуже ймовірно, це автоматично позначиться на всіх інших. З лютого Європу почав затоплювати потік біженців: спочатку з Тунісу, тепер очікують хвилі з Лівії та інших африканських країн. Тунісців на даний момент в Італії уже близько 25 тисяч. Продовження конфлікту в Лівії може призвести до виїзду з цієї країни сотень тисяч біженців, які прориваються в сусідні Туніс, Чад і Єгипет. Частина з них потім спробує потрапити до Європи.

З географічної точки зору найзручніший шлях для них - через Мальту або італійський острів Лампедуза, до якого від туніського узбережжя всього 225 кілометрів. Цей острів із населенням п’ять тисяч жителів прийняв на себе найбільше навантаження. На початку квітня на Лампедузі почалися бунти біженців, які скаржилися на відсутність елементарних зручностей, нестачу продовольства, антисанітарію. Італію розкритикували Amnesty International і «Лікарі без кордонів». Італія оголосила надзвичайний стан гуманітарного характеру на острові і попросила про допомогу сусідів і керівництво ЄС. Євросоюз доручив вирішити це питання агентству Frontex, яке опікується охороною зовнішніх кордонів ЄС, і виділив частину коштів для біженців.

Проте ситуація істотно не поліпшилася. Рим попросив ЄС уперше в історії активувати т.зв. тимчасовий захисний механізм, який був розроблений у 2001 році і передбачав розподіл великої кількості біженців на кілька країн. Ця ідея була підтримана Мальтою і комісаром ЄС із
внутрішніх справ Сесилією Мальстрем. Проте більшість країн ЄС вирішили, що кількість біженців у 20 тисяч не становить істотної загрози в рамках Європейського Союзу. Таким чином, інший важливий європейський принцип - солідарності - цього разу було порушено: виявилося, кожний сам за себе. 11 квітня після засідання зі своїми колегами італійський міністр внутрішніх справ Роберто Мароні поставив питання руба: навіщо Італії бути в ЄС, якщо його країні відмовляються допомагати?

Італійцям не пощастило з географією, зате Європі не пощастило з італійцями. Нічого не домігшись, темпераментні політики Апеннінського півострова ухвалили рішення відкрити ворота в Європу для мігрантів. Сьомого березня уряд Італії вирішив надати тримісячні візи з правом вільного пересування по всьому Євросоюзу тим тунісцям-біженцям, які висловлять бажання таким-от нехитрим способом перетворитися на економічних мігрантів, або тим, хто повідомить, що має родичів в інших країнах ЄС. У Римі розуміли, що основна частина тунісців вирушить до Франції, в якій на даний момент проживають 700 тис. вихідців із цієї африканської країни.

Париж з обуренням відреагував на дії сусідів і пригрозив закрити кордон з Італією, заявивши, що вимагатиме від Єврокомісії визнати недійсними шенгенські візи, які видала тунісцям Італія. Проти прийому мігрантів висловилися також Німеччина і Австрія. Відповідно до Шенгенських домовленостей, країна може тимчасово закрити кордон із сусідами, якщо внаслідок «надзвичайних обставин» склалася реальна загроза для внутрішньої безпеки, але в даному разі небезпеки тунісці не становили. Проте французькі жандарми 18 квітня блокували проїзд тунісцям з італійськими візами до Франції в містечку Вентімілья. Свої дії вони мотивували тим, що не всі мали достатньо коштів для покриття своїх витрат у Франції на період тримісячного перебування. І потім на підставі підписаного між двома країнами договору про реадмісію передавали мігрантів назад через кордон у руки італійської влади.

Єврокомісія хоча й визнала цілком законним право Італії видавати шенгенські візи для громадян Тунісу, у результаті все-таки підтримала дії французів. Таким чином, було порушено ще один основоположний принцип ЄС - право вільного пересування громадян.

Наступного дня після прикордонного інциденту і Франція, і Італія звинуватили одне одного у «нехтуванні духу» Шенгенських домовленостей. Міністр закордонних справ Італії Франко Фраттіні заявив, що він не ставить під сумнів право вільного пересування громадян, але Шенгенські угоди потрібно переглянути. Після змін у Північній Африці «контекст», у якому було підписано Шенгенські домовленості і навіть Лісабонський договір, кардинально змінився, вважає глава італійської дипломатії. А міністр фінансів Джуліо Тремонті закликав ЄС використовувати нинішню економічну та геополітичну кризу для розробки нових - дієвіших угод.

«Заходів, використовуваних у Шенгенській системі, не вистачає. Здається, ми підходимо вже до того моменту, коли нам потрібен механізм, який дозволить у разі систематичних провалів на зовнішніх кордонах ЄС використовувати режим закритих кордонів усередині доти, доки ми врегулюємо ці недоліки», - заявили джерела з оточення президента Франції.

Таким чином сторони швидко знайшли точки дотику і, відгулявши великодні вихідні, уже 26 квітня скликали саміт у Римі. Головним питанням на ньому стала аж ніяк не доля африканських біженців, а майбутнє Шенгенської угоди. Цей договір скасований не буде, але в умовах його застосування можливі деякі модифікації. Як повідомили на прес-конференції Ніколя Саркозі і Сильвіо Берлусконі, вони надіслали листа голові Єврокомісії Жозе Мануелю Баррозу і голові Ради Європи Герману Ван Ромпею з пропозицією «в разі виняткових труднощів» поновити паспортний контроль на внутрішніх європейських кордонах, збільшити фінансування та повноваження європейського агентства Frontex і запровадити «механізм фінансової солідарності» з країнами, які приймають іммігрантів. Лідери закликали до збільшення допомоги з боку ЄС країнам Північної Африки, щоб стримати потік мігрантів.

Проте насторожує один момент: того самого дня стало відомо, що в згаданої вище Сесилії Мальстрем уже є конкретні пропозиції стосовно реформування Шенгенських угод, які вона збирається сформулювати до 4 травня. Їх розгляд уже заплановано на 12 травня під час брюссельської зустрічі міністрів внутрішніх справ країн, які входять до Шенгенської зони. За повідомленнями з ЄК, там також готові переглянути перелік «надзвичайних обставин», за яких країни - учасники Шенгену можуть запроваджувати контроль на своїх кордонах.

Європа поспішає, і історія з тисячами тунісців, затриманих на кордоні Франції, певне, не найкраще виправдання для такого поспіху і «надзвичайщини». Адже посилення візових правил і порядку перетину внутрішніх кордонів країн ЄС торкнеться мільйонів європейців і громадян країн, які примикають до зовнішніх кордонів Союзу, а вони приводу для таких рішучих дій і фактичного перегляду основних для ЄС принципів не давали.