Європейський внесок у недуги України ЄС робить історичну помилку, не надаючи Києву перспективу членства

Поділитися
В багатьох західноєвропейських оцінках стану справ в Україні не згадується, що головна західна ор...

Як від західних європейців, котрі відвідують Україну, так і від іноземних оглядачів, котрі аналізують розвиток пострадянських держав, можна часто почути, що в українській політиці суцільне безладдя. Навряд чи хтось — в останню чергу самі українці — став би заперечувати. Навіть прості обивателі ЄС не проти покритикувати київський політичний хаос. Іноді західне нерозуміння українських проблем змішується з євроцентристською зверхністю, відтворюючи стереотипи про Україну, що нагадують образ, який колишні кедебешники в Москві прагнуть надати найбільшій новій демократії Європи.

Ще гірше те, що в багатьох західноєвропейських оцінках стану справ в Україні не згадується, що головна західна організація, яка співробітничає з Україною, — Європейський Союз, несе свою частку відповідальності за сьогоднішнє політичне безладдя в Києві. Багато аналітиків одразу погодилися б із тим, що перспектива вступу в ЄС відіграла вагому роль у (чи навіть була необхідною умовою) швидкій стабілізації та демократизації посткомуністичної Центральної Європи. Жодний серйозний політолог тим паче не став би заперечувати, що й у Західній Європі мир, стабільність і добробут останніх шістдесяти років також тісно пов’язані з європейською інтеграцією.

Проте лише деякі європейські політики та бюрократи готові публічно зробити логічний висновок із цих спостережень щодо ситуації в Україні. Якщо вступ у ЄС і пов’язані з цим переговори дали великий благотворний ефект від Таллінна до Дубліна, то відмова вести такі переговори з Україною позбавила її тих можливостей розвитку, які отримали її сусіди.

Повоєнне уявлення про Європу нерозривно пов’язане з економічною, соціальною та політичною динамікою європейського співробітництва, що зростає. Коли ми сьогодні кажемо «європейське», ми часто розуміємо ЄС і ті, переважно позитивні, результати, які інтеграційний процес приніс і приносить для забезпечення економічного, політичного і соціального прогресу незалежно від національних кордонів. У світлі цих, безсумнівно, вражаючих досягнень, дехто, однак, забуває про стан Європи загалом і багатьох окремо взятих європейських країн зокрема до початку інтеграційного процесу. Більша частина довоєнної європейської історії була, за сучасними мірками, ще заплутанішою, ніж сьогоднішня політична ситуація та зовнішні відносини України. Досить згадати, наприклад, про долю Ліги Націй, розвиток Веймарської республіки або Громадянську війну в Іспанії.

Освічені східноєвропейські інтелектуали також визнали б, що без перспектив членства в ЄС сьогоднішній стан справ у їхніх країнах міг би більше нагадувати Білорусь чи Грузію, ніж Португалію чи Ірландію. Хто знає, що сталося б, скажімо, зі Словаччиною, Румунією чи Естонією, якби їм, коли вони розпочали свої реформи, відверто відмовили в майбутньому в ЄС. Навіть щодо «найзахіднішої» країни з колишніх членів Варшавського договору — НДР, не дуже ясно, яким шляхом пішли б східні німці, не діставши «вільний вхід» у ЄС шляхом приєднання до ФРН.

Як західно-, так і східноєвропейські політичні еліти й дер­жавні апарати мали і мають в особі ЄС та його ієрархії цінностей точний покажчик на шляху до кращого спільного майбутнього. Європейська інтеграція надала доволі чіткий образ майбутнього й стала змінювати механізми дер­жавного мислення еліт. Лише коли з’явилася можливість участі у великому трансконтинентальному проекті, політики, чиновники та інтелектуали більшості європейських держав зосередилися на цьому й об’єднали свої дії заради успішнішого розвитку своїх країн.

Визнаючи важливість європейської перспективи і членства в ЄС для внутрішнього розвитку багатьох європейських дер­жав, слід також брати до уваги й зворотний ефект, який справляє сьогодні на київську еліту демонстративне заперечення такої можливості з боку Брюсселя. У результаті нового західноєвропейського ізоляціонізму Україна опиняється в такій собі «старій Європі», тобто в ситуації, яка нагадує стан регіону в довоєнний період. На відміну від політиків більшості європейських країн, українським лідерам усе ще доводиться лавірувати у світі конкуруючих національних держав, міжнародних альянсів, що змінюються, замкнених політичних таборів і жорстких ігор із нульовою сумою, де виграш одного з внутрішніх чи міжнародних гравців означає програш іншого. Подібним чином функціонувала політика на національному та міжнаціональному рівнях у Європі до початку двох світових війн; що великою мірою й спричинило їх. На схід від сьогоднішніх кордонів ЄС така структура політичного процесу все ще залишається домінуючою. Саме вона призвела, серед безлічі інших негативних наслідків, до недавніх війн на Балканах і Кавказі.

Більшість українців готові першими визнати, що їхня країна ще не готова до вступу в ЄС чи навіть до набуття статусу кандидата на членство. Проте більшості проєвропейськи налаштованих українців важко зрозуміти риторику та дії лідерів ЄС щодо таких питань: чому Туреччина є кандидатом у члени ЄС, Румунія і Болгарія — повноправними членами, водночас Україні не дається навіть перспектива членства в далекому майбутньому? Хіба Туреччина більш «європейська» країна, ніж Україна? Невже Румунія та Болгарія набагато розвиненіші, ніж Україна? Хіба помаранчева революція та парламентські вибори, які вже двічі пройшли після неї та були схвалені ОБСЄ, Радою Європи і ЄС, не продемонстрували наочно, що українці дотримуються демократичних цінностей і процедур? Хіба не є Україна однією з найуспішніших пострадянських країн у питаннях запобігання міжетнічним конфліктам та інтеграції національних меншин? Хіба населення та еліта України не виявили потрібної стриманості, коли загострювалися конфлікти між двома політичними таборами в Києві або коли політика Росії щодо Криму ставала провокаційною?

Звичайно, є й чимало негативних явищ в Україні. До них належить і корупція в урядових органах, яка не зменшується, і різноманітні політичні тупики останніх років, і стагнація реформ державного управління, і млявість реструктурування української промисловості та соціальної політики. Після помаранчевої революції з кожним роком дедалі частіше ставиться запитання: чи є ці та інші рецидиви в модернізації українських дер­жавних і економічних структур причиною чи, швидше, вже наслідком небажання ЄС, яке триває, відкрити для України перспективу майбутнього членства? Чи не перетворюється з часом гадана непридатність України для включення в ЄС у свого роду self-fulfilling prophecy — у пророцтво, яке саме себе реалізує? Чи не винні певною мірою самі західноєвропейські лідери в тому, що Україну все ще вважають надто далекою від європейських стандартів?

Внаслідок закритості Європейського Союзу Київ залишається в якомусь геополітичному вакуумі. Не маючи чіткого довгострокового бачення свого майбутнього, Україна стає полем битви в культурно-політичній війні між прозахідними і проросійськими державними та недержавними організаціями, які борються за майбутнє цієї ключової, але дотепер неконсолідованої європейської демократії. Без дисциплінуючого ефекту, наданого перспективою членства в ЄС, в Україні немає загальноприйнятого мірила, спроможного точно визначити — чи корисний той або інший державний захід, політична акція для країни чи ні. В українських політиків, чиновників та інтелектуалів відсутній єдиний орієнтир, їм не вистачає ясної точки відліку в проведенні своєї зовнішньої та внутрішньої політики.

Стабілізація України — мета не тільки громадян цієї юної демократії. В упорядкуванні українського політичного процесу також мають бути напряму зацікавлені Брюссель, Париж і Берлін. Продовжує існувати ризик, що в економічно ослабленій, політично розділеній і соціально кризовій українській державі може розвинутися дезінтеграційна динаміка. Такі тенденції своєю чергою могли б послужити приводом для російського втручання чи навіть воєнної інтервенції Москви (наприклад у Криму) — із серйозними наслідками і для російсько-західних відносин. За найгіршим сценарієм уся європейська система безпеки, створена після холодної війни, може бути поставлена під питання.

Відкриття перспективи майбутнього членства в ЄС є, мабуть, найпотужнішим інструментом впливу Заходу на внутрішній стан і зовнішню політику сьогоднішньої України. Надання можливості майбутньої інтеграції країни в європейські структури переформатувало б політичний дискурс і реструктуризувало б партійні конфлікти. Ні український обиватель, ні політичне керівництво Росії, на відміну від їхнього несприйняття членства України до НАТО, принципово не заперечують проти ідеї вступу України в ЄС. Полеміка навколо потреби та наслідків вступу України до НАТО, яку підтримує прозахідна еліта, але відхиляє більшість українського населення, стала б менш гострою. Україна могла б уже сьогодні цілеспрямовано працювати на зближення із Заходом, уникаючи загострення відносин із Москвою.

Для всіх учасників сторін очевидно, що шлях України в ЄС буде довгим. Тому навіть офіційна заява ЄС про можливість прийняття України своїм членом не зв’язувала б у недалекому майбутньому Європейську комісію і країни — члени ЄС жодними значимими зобов’язаннями. Як така заява мало що змінить у змістовій частині зовнішніх відносин ЄС у наступні роки, проте глибоко вплине на київську (та й московську) еліту і справить певний ефект на все населення України. Можливо, колись історики вважатимуть заяву про принципову готовність ЄС до прийняття України не менш важливою подією для української та європейської історії, ніж сам вступ України до Європейського Союзу.

Лідери ЄС мають спробувати побачити більш широку картину і згадати історію власних країн. Їм би слід було закінчити позаісторичне абстрагування сьогоднішніх проблем України від труднощів, які й їхні держави відчували до своєї участі в процесі європейської інтеграції. В інтересах усього європейського континенту та його народів вони повинні запропонувати Україні перспективу членства в ЄС швидше раніше, ніж пізніше.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі