Європа будує спільний дім. Архітектори вже є, муляри ще потрібні

За 56 років існування Ради Європи глави держав - членів цієї організації збиралися нечасто. Перший саміт пройшов 1993 року у Відні, коли до складу організації входило 30 країн. Саме РЄ взяла тоді на себе функцію підтримки країн Центральної та Східної Європи, котрі стали після падіння Берлінської стіни на шлях демократичних перетворень. Удруге глави вже 40 держав збиралися в Страсбурзі, 1997 року. Тоді перед РЄ було поставлено завдання об’єднати в своїх рядах усі європейські держави. Торік князівство Монако, 46-та з 47 країн, що мають європейську «прописку», стало під прапор Ради Європи. Поза найстарішою європейською організацією, єдина умова вступу до якої - поважання прав та свобод людини, зміцнення демократії й визнання верховенства права, залишилася Білорусь. І шансів стати повноправним членом РЄ за нинішньої влади в цієї країни практично немає.

Третій саміт, який нещодавно завершив свою роботу у Варшаві, має, на думку його організаторів, ввійти в історію як «саміт європейської єдності». Причому причиною його скликання є не просто фактичне об’єднання всього континенту в рамках організації. Розширення Європейського Союзу, що відбувається паралельно з цим процесом, створює, хоч як це парадоксально, нові виклики європейській згуртованості. Далеко не в усіх європейських народів є реальні шанси отримати путівку в ЄС, внаслідок чого в них може виникнути відчуття, що вони залишилися осторонь загальноєвропейських інтеграційних процесів. Саме запобігання такому розвитку ситуації і зробила своїм пріоритетом Польща, яка сама рік тому вступила до ЄС і чий термін голосування в РЄ тріумфально завершився проведенням Варшавського саміту.

Нова європейська архітектура

20 президентів, один принц, 13 прем’єр-міністрів, кілька міністрів, представники країн-спостерігачів і міжнародних організацій зібралися в Королівському палаці у Варшаві для того, аби ще раз підтвердити роль Ради Європи як головного хранителя основних цінностей, загальна відданість яким перетворила Європу з географічного поняття на політичний символ. Причому сенс такої констатації аж ніяк не зводився до співання дифірамбів собі, любимим. Це необхідно було зробити для визначення спільної для всіх учасників платформи, з якої можна було розпочати розв’язання завдань, що стоять перед європейськими народами.

Врегулювання «заморожених» конфліктів, зняття територіальних претензій між окремими членами РЄ, протистояння загрозі тероризму, боротьба з корупцією, запобігання торгівлі людьми. Виробляти механізми розв’язання цих проблем учасники саміту почали тільки після того, як Террі Девіс, генеральний секретар РЄ, укотре підкреслив, що забезпечувати безпеку на континенті потрібно «не приносячи в жертву свою свободу, громадянські свободи, права людини й верховенство закону». Результатом подальшої роботи стало ухвалення трьох конвенцій: про запобігання тероризмові, про боротьбу з фінансуванням тероризму та про боротьбу з торгівлею людьми. Крім того, під час саміту відбулася зустріч президентів Вірменії й Азербайджану, які ще раз підтвердили серйозну зацікавленість у досягненні мирного врегулювання нагірно-карабахського конфлікту. Президент Грузії зробив заяву, що досягнення взаємоприйнятного рішення про виведення російських військових баз із території Грузії цілком реальне, а вже по закінченні саміту було озвучено нові ініціативи із врегулювання придністровського конфлікту.

Якщо цю частину роботи саміту умовно можна назвати «прикладною», то на другий день засідання розглядалися проблеми виняткової концептуальної складності. Промовці шукали відповіді на запитання, як слід змінити роботу основних пан’європейських організацій - Ради Європи, Європейського Союзу, Організації з безпеки та співробітництва в Європі - щоб забезпечити їхню максимальну ефективність, уникнути дублювання й паралелізму, знайти правильний баланс розподілу відповідальності та обов’язків. Особливу складність при цьому створюють радикальні зміни, яких зазнає нині Євросоюз. Він не просто розширюється. Прийняття Конституції кардинально змінює саму природу цієї організації, остаточно виводячи за рамки економічного союзу й надаючи їй нового статусу, з погляду міжнародного права. Звісно, сам процес ухвалення Конституції лише розпочався й вочевидь не буде легким і даремним. Проте європейські лідери переконані: очікуваний експертами негативний результат майбутнього референдуму у Франції може лише затягти цей процес, але не зупинити його. Навіть у разі виправдання найпохмуріших прогнозів до цього питання можна буде повернутися ще раз, після проведення адекватнішої підготовчої роботи, як це було, приміром, після першого заперечного референдуму в Ірландії з приводу ратифікації Ніццького договору. Отож виробляти нову концепцію взаємовідносин із Євросоюзом, який стрімко розвивається, потрібно вже тепер, щоб надалі уникнути скороспілих рішень.

На думку пана Девіса, пріоритетом учасників саміту має стати такий розвиток РЄ, у результаті якого «справжнім серцем Європи стане Страсбург». А Сергій Лавров, глава російського МЗС, який очолював делегацію Росії, вважає, що Рада Європи «стоїть перед небезпекою перетворення на молодшого партнера» Євросоюзу. Шанси такого розвитку ситуації істотно підвищує той факт, що в Брюсселі далеко не завжди добре поінформовані про діяльність Страсбурга, попри те, що 200 конвенцій, прийняті за півстоліття Радою Європи, найбільш істотно змінили життя всіх європейців.

Подолати таку тенденцію й був покликаний Варшавський саміт, активну участь у якому взяла комісар ЄС із зовнішніх зв’язків та Європейської політики добросусідства Беніта Ферроро-Вальднер. Адам Ротфельд, міністр закордонних справ Польщі, який на той час виконував обов’язки голови Комітету міністрів Ради Європи, залишився дуже задоволений отриманими результатами, зауваживши, що у відносинах між РЄ та ЄС вдалося домогтися значного прогресу. Вирішено було направити представника Єврокомісії до Страсбурга для активної участі в діяльності РЄ. Узгоджено питання про приєднання ЄС до Європейської конвенції про захист прав людини після ухвалення Конституційного договору. За підсумками саміту прийнято політичну декларацію, в якій ідеться про необхідність ретельного вивчення сформованих і перспективних відносин між ЄС та РЄ, «з урахуванням важливості людського виміру в архітектурі Європи». Спеціальну доповідь на цю тему доручено підготувати Жан-Клоду Юнкеру, президентові ЄС і прем’єр-міністру Люксембургу - країни, яка входить до складу засновниць обох цих організацій. У своєму виступі пан Юнкер заявив: жодних підстав для суперництва між ЄС і РЄ немає й не може бути, і в своїй роботі вони повинні доповнювати одне одного.

На таких самих принципах має будуватися і співпраця з ОБСЄ, на підтвердження чого на саміті було ухвалено Декларацію про співробітництво між цією організацією та Радою Європи. На даний момент ОБСЄ об’єднує 55 країн-учасниць - усі європейські країни, країни СНД, США та Канаду. Діяльність РЄ та ОБСЄ перетинається на багатьох напрямах - у боротьбі проти тероризму, у захисті прав національних меншин, запобіганні торгівлі людьми, захисті свободи ЗМІ, зміцненні толерантності й подоланні різноманітних форм дискримінації. 2004 року створено Координаційну групу, до обов’язків якої входить, зокрема, «інвентаризація» всіх цих напрямів та визначення найоптимальніших методів їх спільного розв’язання, включно з проведенням спільних зустрічей, засідань, робочих заходів, координацією роботи Парламентських асамблей РЄ та ОБСЄ. Димітрій Рупель, голова ОБСЄ, міністр закордонних справ Словенії, запевнив у повній готовності підвідомчої йому організації розпочати таку співпрацю. Адже вона, крім усього іншого, дозволить заощадити величезні кошти не лише на виключенні дублювання у виконанні одних і тих самих функцій, а й на виборі найефективнішого з наявних механізму їх здійснення. А для ОБСЄ фінансове питання нині стоїть винятково гостро. Росія, що стала об’єктом різкої критики з боку цієї організації, блокувала ухвалення її бюджету на 2005 рік, тим самим паралізувавши її роботу. Нині це питання зрушило з мертвої точки, проте до повного врегулювання конфлікту ще далеко. Бюджет ОБСЄ на цей рік розрахований в обсязі 170 мільйонів євро, і Росія зобов’язалася профінансувати його майже на 4 відсотки. На частку США припаде майже 14 відсотків, Німеччини - понад 11, Франції, Великобританії та Італії - по 10.

До речі, бюджет РЄ цілком порівнянний із бюджетом ОБСЄ, причому частка Росії дорівнює близько 25 мільйонам євро. Зате відносно бюджету Євросоюзу бюджети РЄ та ОБСЄ становлять десяті частки відсотка. При цьому ефективність інструментів, розроблених РЄ та ОБСЄ, нерідко переважає ефективність тих, що є в розпорядженні ЄС. Оскільки ж нинішній Генеральний секретар РЄ має 15-річний досвід роботи менеджером у таких поважних і успішних компаніях, як Esso Oil і Chrysler, сумнівів у тому, що такому марнотратству буде покладено край, не залишається. При цьому і в самій Раді Європи, очевидно, будуть скасовані ті напрями, робота на яких не досить ефективна, порівняно з «колегами». Це стосується сільського господарства та ще трьох спеціальних комітетів із 14 існуючих.

Дуже складна й масштабна реформа попереду в Європейського суду з прав людини, який, за загальним визнанням, став найціннішим досягненням Ради Європи. Цей європейський інститут було створено 1959 року як один із органів, що забезпечують контроль над дотриманням Конвенції з захисту прав людини. Відтоді його роботу неодноразово реорганізовували, і в результаті з судового органу він перетворився на символ торжества справедливості, ставши при цьому жертвою власного успіху. Усвідомлення того факту, що кожен європеєць, котрий обстоює свої права та свободи, може розраховувати на неупередженість Страсбурга, мабуть, відіграло вирішальну роль у процесі демократизації Європи. У результаті кількість справ, які подаються на розгляд у Суд, щорічно збільшується на 25-30 відсотків. І навіть попри те, що 95 відсотків звернень визнаються неприйнятними й відхиляються, нині розгляду очікують 80 тисяч справ. Лише на їх «переробку» знадобиться кілька років, при цьому потік нових «надходжень», за оцінками експертів, зростатиме прискореними темпами.

Як висловився на саміті голова Європейського суду Люціус Вільдхабер, «час легких рішень уже минув». Із метою підвищення ефективності роботи суду торік вироблено Протокол №14, що вносить у порядок розгляду справ деякі зміни, які дозволяють жорсткіше відсівати неприйнятні, повторні та «безнадійні» справи. Аби він набрав чинності, потрібно зібрати ще чимало підписів, однак і після цього залишиться багато проблем. Для вироблення концепції радикальнішої реформи Європейського суду пропонується створити «Групу мудреців», яка й займеться пошуком виходу зі становища.

Усі ці проблеми розглядалися на саміті у винятково жорсткому ритмі. Зате тепер напрям розвитку всієї політичної структури, яка визначає зміцнення на континенті демократії, задано на довгі роки наперед.

Труднощі перекладу: з української європейською через польську

Польща, виступивши з ініціативою проведення цього саміту й виконавши величезну роботу з його підготовки, не пошкодувала зусиль на просування в Європу України. В офіційних документах саміту підкреслювалося: саме на прикладі нашої країни «в польових умовах» президентських виборів напрацьовано перші практичні моделі плідної співпраці РЄ, ЄС, ОБСЄ та інших міжнародних структур. Напередодні відкриття саміту у Варшаві було організовано традиційний Шумановський парад, численні учасники якого через центр міста простягнули 300-метрову «помаранчеву стрічку єдності». Вся Варшава скандувала «Разом нас багато», вітаючи незабутню процесію кількох тисяч молодих людей на велосипедах, на ходулях, в оригінальних костюмах, із музичними інструментами в руках. А на рок-концерт у Європейському містечку, розбитому перед Палацом науки і культури, попри постійний дощ, зібралося кілька тисяч чоловік, чекаючи на кульмінацію заходу - виступ Віктора Ющенка. Не дочекалися. Весь світ потім спостерігав за грою українських чиновників у лото-забаву з версіями причин зміни графіка візиту Президента - від «поганого самопочуття» до «термінових справ». На цьому тлі відсутність в оргкомітеті саміту тексту виступу Віктора Андрійовича на саміті видається вже справжнісінькою дурницею. В останній момент серед журналістів таки поширили шуканий текст, щоправда, російською й українською. А ось в Інтернет він так і не потрапив. Із 800 журналістів, акредитованих на саміті, російською володіли лише десятків зо два. Про українську і взагалі мовчатимемо. Сайт, на якому в режимі реального часу велася трансляція саміту й «вивішувалися» всі тексти виступів, лише в перший день його роботи відвідали 6 800 чоловік. Багато хто з них цікавився виступом нашого Президента, який, до слова, справді був вартий уваги.

Спічрайтерам вдалося знайти на диво вдалий баланс між тим, що хотіли почути від України в Європі, і тим, що Україна хоче одержати від Європи. Наприклад, про те, що «нова українська влада усвідомлює свою частину відповідальності за єдність Європи». Про те, що «парламентські вибори наступного року будуть чесними та прозорими», про розвиток громадянського суспільства, про незалежність ЗМІ та війну з корупцією. Про створення в Києві європейського молодіжного центру під егідою Ради Європи. І про те, що «справа створення загальноєвропейського простору» не може бути реалізована без можливості вільного пересування громадян. А замість спрощення візового режиму українські громадяни зіштовхуються з пожорсткішанням вимог до них під час оформлення віз.

Мабуть, персонал Ради Європи, попрацювавши над перекладом тексту виступу нашого Президента, відразу заходиться розв’язувати візову проблему. При цьому чимала частина наших громадян сидітиме й чекатиме, чим там все «у них у Страсбурзі» закінчиться. А більш нетерплячі вкотре скористаються рукою допомоги, простягнутою нам із Варшави. Для в’їзду в Польщу віза також потрібна, проте оформляється вона безплатно, а кількість приватних осіб і організацій, готових усім бажаючим вислати запрошення, безмежна. Варто лише виявити ініціативу й наполегливість. Поки що ці риси поляки виявляють набагато частіше, ніж ми. Саме вони вийшли на молодіжну організацію «Наша справа», запропонувавши її членам взяти участь у Шумановському параді. Перемігши в конкурсах і олімпіадах на тему європейської інтеграції, 300 юнаків та дівчат із Луцька, Харкова, Донецька отримали можливість побувати у Варшаві, знайти там нових друзів. Заодно ознайомившись із тим стилем життя, який виключає потребу в Муссоліні для того, щоб не тільки поїзди, а й міські автобуси приходили точно за розкладом.

У заставці на сайті Ради Європи наголошується, що ця організація об’єднує 800 мільйонів європейців, і лише потім сказано про 46 держав. Серед цих держав є й такі, як Польща, яка в числі перших серед східноєвропейських країн вступила до цієї організації й відтоді відіграє в ній винятково важливу роль. Є й такі, як Росія, яку багато критикують за обмеження демократії, але міністр закордонних справ якої, пообіцявши на прес-конференції надіслати кореспондентові «ДТ» інформацію про те, які норми російського права було змінено під впливом рішень Європейського суду, таки справді це робить. А є й такі, як Україна, члени офіційної делегації якої взагалі не вважають за потрібне відповідати на запитання журналістів, а пошук відповіді на аналогічне запитання стосовно українського права виливається в справжнє журналістське розслідування.

Навчитися домагатися від своїх власних чиновників виразних відповідей і готовності надавати всю необхідну інформацію й повинен допомогти «Рік виховання громадянськості через освіту», яким Рада Європи оголосила 2005-й. Правда, в Україні про це мало хто знає. Роль українських ЗМІ у висвітленні діяльності РЄ далека від бажаної, а наші неурядові організації наразі ще не поспішають виявляти активність, налагоджуючи робочі контакти зі Страсбургом. Але при цьому ведуть нескінченні розмови про курс на євроінтеграцію, яка вперто асоціюється з марш-кидком на Брюссель. А саме ж РЄ для багатьох посткомуністичних країн стала політичним трампліном, який і полегшив таке складне історичне переміщення. З цього погляду, неможливо проігнорувати слова генерального секретаря РЄ, який у відповідь на запитання «ДТ» про те, яким він бачить місце України в майбутній Європі, сказав: «Я бачу Україну активним членом Ради Європи».