Екстрадиція: спроба номер два

Отже, нагадаємо: 31 грудня 2007 року у Вінниці заарештували Михайла Гангана — активіста російського руху політичного опору владному режиму, члена забороненої в Росії Націонал-більшовицької партії, очолюваної Едуардом Лимоновим (про це писало «ДТ» у № 1 від 12.01.2008 р.).

2 січня 2008 року Замостян­ський суд м. Вінниці засудив нацбіла до 40 діб арешту. А 11 січ­ня обласний апеляційний суд звільнив його з-під варти, оскільки, за заявою його адвоката, Михайло Ганган вступив у процедуру отримання статусу біженця, що є підставою для звільнення. 23 січня той-таки Замостянський суд м. Вінниці відмовив у задоволенні повторного клопотання УБОЗ УМВС України у Вінницькій області та облпрокуратури про черговий тимчасовий арешт Михайла Гангана для екстрадиції до Росії. Схоже, подібна хроніка триватиме принаймні до того моменту, доки не ухвалять рішення про надання 22-річному дисидентові політичного притулку.

Першим гучним актом протесту (акція 39-ти) забороненої в Росії радикальної Націонал-більшовицької партії, в якій брав участь житель Самари Михайло Ганган, стало захоплення в грудні 2004 року приймальні адміністрації президента Росії, де нацбіли озвучили пункти Конституції, які, на їхню думку, порушує керівник держави. Учасників акції заарештували. Михайло Ганган відсидів рік під слід­ством, потім отримав три роки умовно. Його участь в організації навесні 2007 року в Самарі «Маршу незгодних» правоохоронні органи Росії розцінили як порушення правил відбування умовного покарання. Згодом керівник Самарського відділення Націонал-більшовицької партії, переслідуваний правоохоронними органами за участь у політичних акціях до останнього дня перебування в Росії, втік до України. У Російській Федерації його заочно засудили до трьох років позбавлення волі. Правоохоронні органи РФ оголосили «лимоновця» в міжнародний розшук. У МВС України заявили, що були зобов’язані його затримати відповідно до міжнародної угоди між Україною і Росією. Проте зазначили, що нацбіла не буде видано російській стороні, доки розглядається питання про надання йому статусу біженця. Як розцінювати судове засідання, яке відбулося минулої середи, незрозуміло. Так само, як і важко пояснити, чому складається враження, що українські правоохоронні органи хочуть видати Гангана російським колегам швидше, ніж ті його отримати. Адже, за словами керівника Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана, до цього часу Росія не надала вимоги про екстрадицію Михайла Гангана. Мало того, за законом, у разі, якщо переслідуваного затримано і країна, яка обвинувачує його в незаконних діях, у 18-денний термін не надала вимоги про видачу, його просто звільняють з-під варти. Наївно було б припускати, що Україна намагатиметься виторгувати за Гангана якісь поступки від Москви. Чи то щодо горезвісної ціни на газ, чи то в обмін на Білоконя з Бакаєм. За всієї популярності Гангана в Україні в останні три тижні обмін, погодьтеся, не рівнозначний. У Вінниці ходять інші чутки — про дивний збіг у часі затримки російського дисидента та депортації з Росії вінничанина, підозрюваного в убивстві студента одного з вінницьких вузів. Якщо хоч на мить припустити, що в цьому є частка істини, то й цей обмін зовсім із різних площин. Словом, запитань більше, ніж відповідей.

Перед третім судовим засіданням Михайло Ганган дав коротке інтерв’ю «ДТ».

— Чи не опускаються у вас руки через те, що переважну більшість росіян улаштовує все, що коїться в Росії, про що свідчить автоматичний перехід влади від Путіна до Медведєва?

— Гадаю, головна причина такої поведінки росіян у тому, що протягом уже п’яти років у РФ не йдеться про свободу слова. Якби з’явилася незалежна преса, а разом із нею і вільний майданчик для виступу всіх політичних сил, то ситуація могла б змінитися буквально за рік. Тоді перевага симпатиків нині чинної влади зникла би. Якби лідери всіх партій вийшли на відкриту дискусію, наприклад, зустрілися б представники Путіна з Каспаровим, Касьяновим, тоді все стало б ясно. А коли такої можливості немає, опозиція не може говорити відкрито, нести свою точку зору в маси, а люди у свою чергу не мають змоги ставити їм запитання, тоді, звичайно, може бути перевага лише однієї політичної сили. А щодо того, чи опускаються руки, я не говоритиму, оскільки я не займаюся політикою на території України і тим паче не можу нині займатися нею на території Росії.

— Як ви оцінюєте стосунки лідерів опозиції наших країн?

— Я не бачив особливого співробітництва, і навряд чи можна казати, що може бути щось спільне з лідером нинішньої української опозиції Януковичем. Принаймні сьогодні.

— Це тому, що свого часу лідер вашої партії Едуард Лимонов привітав помаранчеву революцію?

— Лимонов під час помаранчевої революції не підтримував конкретних політичних лідерів, він підтримав людей, які вийшли на вулицю домагатися своїх прав, і привітав пробудження громадянської свідомості українців.

— З огляду на те, що частина жителів України не ставиться до вашої партії з великою симпатією, чи не розглядали ви для політичного притулку якусь іншу демократичну країну?

— Я не проводив соцопитування, не можу сказати щось ствердно з приводу симпатій чи антипатій до політичної сили, яку я представляю. Однак за ті півроку, які я тут прожив, не відчував недоброзичливого ставлення до себе з боку населення. І про якусь іншу країну не думав.

— Чи є у вас можливість спілкуватися з рідними?

— Так, із допомогою електронної пошти я спілкуюся з мамою. Вона приїжджала до Вінниці, але тоді я був під арештом, і ми не побачилися.

— Коли ви плануєте повернутися до Росії?

— Щойно там зміниться політична ситуація і мене перестануть переслідувати з політичних мотивів.

Коли це стане можливо, невідомо, та, попри зовнішній спокій і готовність чекати, відчувається нестримне внутрішнє бажання бути учасником політичних пристрастей, що вирують у Росії. Михайло Ганган до його затримання прожив у Вінниці півроку. Як розповів у суді, збирав документи для отримання статусу біженця. Крім того, писав статті для російських сайтів. Можливо, там і є нові відповіді на дуже давні запитання «Що робити?» чи «Як нам облаштувати Росію?».