Два в одному

Хоч би там що казали, а МЗС усе ж пощастило: йому, на відміну від деяких інших відомств, у міністри таки дістався професіонал. Та ще й профільний. А були ж варіанти...

І хоча до Володимира Огризка дипломати ставляться по-різному (втім, як будь-які підлеглі до кожного суворого й вимогливого начальника), вони принаймні давно знайомі з ним, його переконаннями та методами роботи і знають, чого від нього очікувати.

Добре відомий новий глава зовнішньополітичного відомства і нашим читачам. Ще на посаді першого заступника міністра він неодноразово давав «ДТ» інтерв’ю і коментував ті чи інші події. Ми також досить докладно висвітлювали минулої зими епопею спроб президента провести кандидатуру В.Огризка через парламент на посаду міністра після відставки Бориса Тарасюка і тодішню малопривабливу поведінку антикризової коаліції. Пригадується, найбільше комуністів із регіоналами обурювало те, що Огризко говорив із парламентської трибуни по-українськи й обіцяв дотримуватися законодавства, зокрема закріпленого в ньому курсу на вступ України в НАТО. А ще тодішня більшість побоювалася, що призначення В.Огризка міністром погіршить відносини Києва і Москви.

Задля справедливості слід відзначити, що й сьогодні чимало експертів, навіть із числа симпатиків Володимира Станіславовича, зітхають: «Та-а-ак, тепер тримайся, Росію це призначення добряче розлютить, а безкомпромісний Огризко своєю жорсткістю і прямолінійністю ситуацію лише погіршить, та ще, мабуть, і Чорноморський флот із перших же днів виводити почне». Але, знову ж — задля справедливості, зауважимо, що сьогодні Росію злить буквально все, що відбувається в Україні. Передвиборний період — не найкращий час для розвитку двосторонніх відносин, особливо коли до виборів готується Росія. До речі, остання московська істерика з приводу «зростання антиросійських настроїв в Україні» почалася ще до призначення В.Огризка міністром закордонних справ. До речі, коли в головному кріслі на Михайлівській сидів лояльний до всіх і вся, у тому числі й до Росії, Арсеній Яценюк, якого хвалили буквально всі — і Ющенко, і Янукович, і навіть Черномирдін, — особливих проривів на російському напрямі чомусь не сталося. Президенти України і Росії так і не зустрілися, друге засідання комісії Ющенко—Путін так і не відбулося. На ціні на газ толерантність попереднього міністра теж чомусь не позначилася. Тому висловимо особисту рішучу впевненість: у нинішніх реаліях прізвище міністра закордонних справ України навряд чи зможе щось істотно змінити в україно-російських відносинах. Особливо коли взяти до уваги, що цей міністр працюватиме в уряді Юлії Тимошенко, якій у часи свого попереднього прем’єрства так жодного разу й не вдалося побувати з візитом у Москві.

Дев’ять місяців тому Володимир Огризко рішуче заперечував проти своєї кандидатури на посаду глави зовнішньополітичного відомства, оскільки його «стримувало загальнополітичне тло, ситуація у країні», які навряд чи дозволили б нормально працювати й досягати результатів, «а не створювати ілюзію роботи». Тоді Огризко погодився, лише вислухавши аргументи президента. Нам не відомо, який настрій був у Володимира Станіславовича цього разу. Через два дні після призначення він заявив, що Україні слід використати унікальний шанс, який з’явився завдяки створенню «демократичного уряду» за наявності «демократичного президента» і «демократичної Верховної Ради, що створила демократичну коаліцію». І хоча новий глава зовнішньополітичного відомства не настільки залучений і досвідчений у питаннях політики внутрішньої, як близький йому Борис Тарасюк, що наполегливо протегував його перед президентом, слід гадати, дипломат цілком усвідомлює і наскільки «демократичні» всі вище перелічені ним інститути, і наскільки насправді примарний черговий шанс випав Україні, при тому, що загальнополітичне тло і ситуація в країні не настільки змінилися, аби дипломатичне відомство отримало можливість нормально працювати й демонструвати вагомі результати. І що йому самому, швидше за все, приготована роль камікадзе, на якого згодом можна буде звалити відповідальність за всі неприємності з Росією, які, безперечно, чекають нас у близькому майбутньому.

Якщо вже говорити про реакцію Росії, то, слід гадати, призначення Григорія Немирі віце-прем’єром із питань євроінтеграції в Москві бурхливого захоплення також не викликало. З погляду Кремля, у цього члена українського уряду безліч вад, одна непростиміша за іншу: близькість до Тимошенко, тривалий час роботи у фінансованому Соросом фонді «Відродження», непристойне «походження» — із третього сектора, прозахідні погляди і відданість ідеї побудови громадянського суспільства.

Але годі про переживання Москви. Наразі нас більше має турбувати, як на появу нового віце відреагує Брюссель. Поки що європейська столиця, очікуючи початку роботи нового українського уряду, перебуває в задумі: з ким же їй тепер мати справу — чи з МЗС, чи з віце-прем’єром із питань євроінтеграції. Втім, у Києві поки що теж навряд чи хтось може відповісти на це запитання, включно з Банковою, Михайлівською та Грушевського. Які будуть повноваження віце-прем’єра з євроінтеграції, що він робитиме і навіщо знову запровадили цю посаду — над цим питанням сьогодні сушать голови чимало як експертів, так і дипломатів. Три роки тому посаду головного євроінтегратора в уряді ввели з двох основних причин. По-перше, Олег Рибачук дуже хотів ним бути. По-друге, у постмайданній ейфорії багатьом вірилося, що ось тепер уже Євросоюз нарешті розкриє перед нами свої обійми, і для швидкого й бурхливого злиття з ним нам бракує тільки віце-прем’єра з питань євроінтеграції. Ілюзії розвіялися швидко, Олег Рибачук зник у не відомому для широкої спільноти напрямку, а створену під нього посаду скасували.

Цікаво, що ще десять місяців тому в одному з інтерв’ю Григорій Немиря, який обіймав тоді посаду голови підкомітету з питань європейської інтеграції та євроатлантичного співробітництва комітету із закордонних справ Верховної Ради, несхвально згадував постреволюційні «прожекти стосовно створення нових інститутів, які координували б, зокрема, європейську інтеграцію», і казав, що «запроваджена посада віце-прем’єра не виправдала себе». Що, як ми бачимо, зовсім не зашкодило йому гордо обійняти цю посаду кілька днів тому.

Доки не надійшли офіційні роз’яснення, ми можемо висловлювати лише власні припущення й озвучувати кулуарні версії, чому в уряді знову з’явилася посада віце-прем’єра з питань євроінтеграції. По-перше, як подейкують, у БЮТі бродили побоювання, що міністром закордонних справ може стати Петро Порошенко, і, як противагу йому, саме й було відновлено посаду віце-прем’єра, що її Тимошенко зажадала у бютівську квоту. По-друге, Тимошенко віддячила своєму радникові з міжнародних справ, який досі відмінно впорювався з поставленими завданнями і значно розширив як зовнішньополітичний кругозір Юлії Володимирівни, так і коло її міжнародного спілкування. По-третє, якщо думати про майбутні президентські вибори, то Тимошенко вкрай необхідна в команді людина, котра формуватиме її позитивний імідж на міжнародній арені. По-четверте, цілком можна припустити, що, щиро відданий ідеї євроінтеграції, європеєць за духом і способом життя, Григорій Немиря сповнений планів і бажання спробувати щось зробити на цій ниві.

Та ось із приводу перспектив реалізації останнього пункту в багатьох експертів виникають серйозні сумніви. По-перше, мало хто вірить у довгий вік уряду Тимошенко, а отже, в успішність його євроінтеграційних зусиль, якщо такі й спостерігатимуться. По-друге, багато хто звертає увагу на той факт, що досі Григорій Немиря займався більше теорією євроінтеграції і, відповідно, мало обізнаний із нюансами її практичної реалізації, особливо в економічній сфері. По-третє, багатьох бентежить відсутність управлінського досвіду в нового віце-прем’єра, незнання особливостей і тонкощів роботи у виконавчій владі, а йому ж, цілком можливо, доведеться координувати діяльність усіх міністерств та відомств на дорученому напрямі. По-четверте, експерти відзначають, що євроінтеграція — питання внутрішньої політики (що, до речі, неодноразово підкреслював і сам Григорій Михайлович), а сильні сторони й риси Немирі — саме у сфері зовнішній. Тому, вважають ці експерти, логічніше було б не запроваджувати в уряді ще одну посаду віце-прем’єра, а призначити Г.Немирю помічником або радником прем’єра з міжнародних питань, ким він, швидше за все, і буде на практиці.