ДИПЛОМАТИЧНИЙ ПСИХОТРЕНІНГ ДЛЯ ПРИДНІСТРОВСЬКИХ «МАФІОЗІ»

Політична підкованість кожного молдавського громадянина сьогодні перевіряється одним чужоземним словом — «реінтеграція». Воно не сходить із перших шпальт тамтешніх медіа й уміло використовується кишинівською владою для приборкання бунтівного Придністров’я. Задля шляхетної мети реінтеграції молдавському президенту Вороніну довелося виступити з трибуни не одного міжнародного форуму. Його месидж був гранично стислий: Придністров’я — це «резиденція міжнародної мафії» і постачальник зброї в гарячі точки, лідер ПМР Смирнов — бандит, усе, що відбувається на лівому березі Дністра, — свавілля. Ну як тут утриматися, щоб не запровадити проти керівників ніким не визнаної Трансдністрії давно виношуваних санкцій? Аж тут халепа: терпець США і ЄС увірвався саме тоді, коли сторони переговорного процесу стали лояльніше ставитися до всіх пропозицій посередників, а самі країни-гаранти (Україна, Росія), а також ОБСЄ — упритул наблизилися до можливості поповнити свій миротворчий актив дипломатичною перемогою на майбутньому стику Великої Європи.

До різного роду виховних заходів лідери Придністров’я привчені з осені 2001 року. Тоді, порушуючи раніше досягнуті домовленості, Кишинів запровадив нові зразки митних печаток. Тирасполь автоматично позбувся можливості здійснювати експортно-імпортні операції. Будь-яка інформаційна атака молдавської влади опісля сприймалася придністровською адміністрацією з завидною холоднокровністю: «що вдієш, якщо силові методи вирішення проблеми колишньому міліціонеру набагато ближчі дипломатичних», посміювалися в кулуарах.

Інша річ, коли про запровадження санкцій проти головних архітекторів придністровської державності раптом заявили західні країни — у спільному пориві США і ЄС видали на-гора комюніке, в якому заборонили Смирнову і Ко в’їзд на свою територію. Більше того, радили те ж саме зробити іншим партнерам. Основний аргумент —Тирасполь перешкоджає «плідним переговорам» з урегулювання молдавсько-придністровської проблеми. У списку, з яким пощастило ознайомитися «ДТ», значилися прізвища президента Смирнова та його двох синів (один із них очолює митну службу ПМР), голови Верховної Ради ПМР Григорія Маракуцу, міністра закордонних справ Валерія Ліцкая. Те ж саме спіткало представника Придністров’я в Україні (Київ його на цій посаді не визнає) Бориса Акулова. За наявною інформацією, спочатку планувалося закрити шлях на Захід 30 придністровським політикам. Проте зрештою трансатлантичний дует зупинився на 17-ти. Примітно, що всі представники злощасного переліку — громадяни Російської Федерації. Очевидно, саме цей факт підштовхнув російське МЗС до вироблення досить жорсткої позиції щодо брюссельського комюніке («в умовах позначення прогресу у політичному врегулюванні важливо утриматися від будь-яких кроків, які могли б перекреслити позитивну динаміку»). Реакція іншого гаранта мирного врегулювання — України — виявилася більш зваженою. На Михайлівській зробили акцент на тому, що Київ розглядає Спільну заяву США та ЄС як прагнення сторін а) внести свою лепту у врегулювання ситуації, б) «дати чіткий сигнал щодо необхідності результативних зрушень у тривалому переговорному процесі». Водночас у заяві МЗС легко вловити натяк на те, що ініціатива двох західних важкоатлетів — крок запізнілий.

Не виключено, що на той час, коли в головах євросоюзівських бюрократів з’явилася ідея приборкати придністровських лідерів, переговорний процес справді перебував у патовій ситуації. Понад те, є підстави вважати, що ці плани спливли на поверхню під час вирування пристрастей, викликаних «жорсткою протидією команди Смирнова» остаточному виведенню російських військ із Придністров’я. Ніде правди подіти: це Євросоюзу має бути не по собі, що один з основних фігурантів його нової східної концепції раз у раз закликає покласти край бандитському режиму, який відгородився від нього прикордонними шлагбаумами. Вашингтон же, вважають експерти, в поняття «блокувати переговорний процес» вкладає трохи інший смисл: перешкоджати виведенню залишків російської армії. Недарма через тиждень після оголошення спільного комюніке на спеціальному засіданні Верховної Ради ПМР було прийнято постанову, в якій депутати рекомендували президенту Смирнову «вжити конкретних заходів для сприяння якнайшвидшому вивезенні з Придністровської Молдавської Республіки і (або) утилізації припасів». Серед аналітиків побутує думка, що, ухваливши таку постанову, Тирасполь намагається вибити з рук Кишинева головний козир у його діалозі з Білим домом.

Проте найбільший сумнів у зв’язку з недавнім рішенням ЄС та США викликає інформованість Вашингтона і Брюсселя про те, що насправді відбувається в переговорному процесі. І це не дивно: окремі джерела стверджують, що вперше делегація Євросоюзу відвідала лівий берег Дністра після... запровадження санкцій проти керівництва ПМР.

28 лютого 2003 року — молдавани залишили прочерк під Протоколом про створення механізмів розробки і затвердження конституції федеративної держави. За наявною інформацією, молдавські представники хотіли порадитися зі своїм президентом. Проте основний мотив полягав в іншому. У наших південно-західних сусідів викликало збентеження одне конкретне формулювання — «конституція федеративної держави». В їхній інтерпретації воно звучить так: «конституція Республіки Молдова». Напрошується висновок, що в Кишиневі готові чіплятися до кожного слова, щоб хоч у заголовних частинах документів замість «федерації» фігурувало звичне «Республіка Молдова».

Підозріла прив’язаність до цього словосполучення прозирає і в новій ініціативі В. Вороніна з остаточного врегулювання придністровської кризи, оформленій у спеціальну заяву та проект угоди. Незважаючи на позитивну реакцію країн-гарантів (і не дивно — в основу президентського плану покладено київську угоду), тон і зміст документів наштовхують на думку, що ця ініціатива готувалася з розрахунком... на неприйняття її тираспольською адміністрацією. Нічого й казати: уже сам той факт, що Придністров’я в проекті угоди іменується не інакше як придністровський регіон Республіки Молдова, міг перекреслити навіть найщиріші пориви Кишинева створювати з Тирасполем рівносуб’єктну федерацію... Осудження придністровським керівництвом нового плану, мабуть, дало б молдавській владі повне моральне право розголосити на весь світ, що саме Смирнов блокує переговорний процес (чого варта фраза, яка скидається на ультиматум, — «щирість позиції Придністров’я може бути підтверджена тільки шляхом підписання документа, запропонованого Кишиневом»), і ні про який інший вихід, крім силового тиску ззовні, просто не може бути й мови. Ось тут санкції ЄС і США виявилися б дуже до речі. Проте план провалився. Попри те, що в новому проекті Воронін не запропонував Тирасполю нічого більшого, ніж та ж сама лінгвістична автономія (в угоді прописано обов’язкове функціонування на всій території РМ молдавської мови як державної, а як офіційної — російської), придністровський лідер не лише схвалив документ, а й висловив готовність зустрітися щоб обговорити його в деталях. На користь Тирасполя звучать і голоси окремих... молдавських політиків. «Чи маємо ми в Кишиневі свого Ліцкая, який десять років займався б проблемою Придністров’я, день і ніч шукав би рішення, людей?», запитував нещодавно Дмитро Брагіш, колишній прем’єр і лідер однойменного альянсу.

Хоч би там як, зрозуміло одне: санкції, запроваджені проти Придністров’я, більше морально-психологічного характеру, такий собі дипломатичний психотренінг. По-перше, з усіх придністровських лідерів західні країни відвідує практично лише Смирнов: та й то більше через стан здоров’я. По-друге, наскільки відомо «ДТ», у брюссельському комюніке зафіксовані окремі винятки. Наприклад, за певних умов припускається участь придністровських лідерів у міжнародних науково-практичних семінарах (тобто про визнання Смирнова і Ко персонами нон грата не йдеться). Очевидно, цей пункт введений з метою уникнути можливих юридичних нестиковок: відповідно до Московського меморандуму, представники Придністров’я муситимуть брати участь у виробленні зовнішньополітичних питань РМ, які їх стосуються.

Інша річ, що запровадження нинішніх обмежень на в’їзд 17 придністровців у країни ЄС і у США окремі експерти розцінюють як прелюдію до серйознішого тиску Заходу на «уламок імперії». Зокрема йдеться про можливе блокування рахунків представників ПМР у західних банках та арешт їхньої закордонної нерухомості.

Втім, уже 18—19 березня у Тирасполя з’явиться можливість узяти гідний реванш. Правда, тільки в тому разі, якщо на черговому засіданні експертів Молдова знову відмовиться поставити свій підпис під Протоколом про створення механізмів розробки і затвердження конституції федеративної держави. Сумніватися не варто: після досить жорсткої реакції на оголошені Євросоюзом та США санкції в Брюсселі (як і у Вашингтоні) почали уважніше приглядатися до переговорного процесу. А тон глави місії ОБСЄ в Молдові Вільяма Хілла і взагалі почав скидатися на репліки з грізних американських блокбастерів: «Тут або буде розумна федерація, або ми зламаємо того, хто виступатиме проти. Тепер залишилося з’ясувати, хто противник». Але чи так важко було з’ясувати це, перш ніж запроваджувати санкції?