Детектор правди

Присвячується авторам ідей всіх референдумів і Леонідові Михайловичу Черновецькому в рівних частинах.

У двері постукали, і вони відчинилися.

— Лікарю, до вас можна?

— Так, а ви хто?

— Я — народ.

— А з якого питання?..

— Треба думку дізнатися...

— Чию?

— Мою...

— А хто вас до мене послав?

— Та, загалом, усі. Та й я погодився. Мені теж цікаво, що зі мною відбувається... Ось список запитань...

— Ну, сідайте. Отут ремінці на ноги, на руки... тиск як?

— Тиснуть...

— На всіх, голубе. Ось датчики ще одягти треба на голівочку та на пальчик вказівний... Кардіограмочку налагодимо. Ну-с, перевіримо, як прилад працює. «Вам подобається все, що відбувається в країні?»

— Та ви що, лікарю?!

— Голубчику, тільки «так» або «ні»!

— Та я їх усіх...

— Ага, працює. Ну, що в нас за списком... «Вам подобається сильна, соціально відповідальна влада, яка піклується про народ, саджає злочинців й уособлена президентом?»

— Ну... подобається, звісно... А точно піклується?

— Голубчику, тут так написано, чого ж ви мене питаєте? Ну, припустімо, піклується.

— Тоді подобається...

— Тут далі іншим почерком... « Чи підтримуєте ви створення жорсткої вертикалі виконавчої влади із відповідальністю чиновників перед вами, обраної на демократичних виборах на основі змагання різних партійних платформ, яка домагається поліпшення вашого добробуту в особі прем’єр-міністра?»

— Щось не зовсім зрозуміло.. Але, загалом, непогано...

— Скажіть, «Ви за те, щоб на демократичних парламентських виборах ви могли обирати не осіб, а ідеології, визначати курс країни, який потім реалізовуватимуть обрані вами депутати?»

— Ну так... але щось у депутатів не віриться... але визначати курс... кому ж, як не мені?

— Щось у нас крива хитлива. Ну, зачекайте, зараз зміцнимо. «Ви за те, щоб скасувати недоторканність депутатів»?

— Так! Так!

— Добре пішла. А знизити їм зарплату?

— Так! До мінімальної! І оселити їх у моїй квартирі! І пересадити з «Мерседесів» на «Таврії»! Ні, щоб у метро поїздили та в трамваї! Лікарю, а можна, аби вони повернули все, що накрали?

— А тут наступне запитання: « Чи бажаєте ви, щоб усі, хто вкрав у вас бодай одну копійку, сіли до в’язниці?»

— Так! Нехай всі сядуть! Тільки, лікарю, треба ж у них усе це забрати й віддати мені.

— Щодо цього запитань немає. Можливо, мається на увазі, що забрати вже не можна або все це перейде до наступних?

— Тоді треба посадити наступних...

— Стривайте, тут у мене ще запитання: «Чи вважаєте ви Й.Сталіна ефективним менеджером?» Так, давайте далі, а то ви тут такого наговорите... «Чи вважаєте ви, що число депутатів треба скоротити, а для представництва регіонів створити другу палату?»

— Так, я, по-моєму, на це вже колись відповідав... Добра це справа...

— «Чи вважаєте ви, що слід скоротити витрати, які виділяються на президента, віддати ці гроші народові, а самого президента обирати парламентом, після чого залишити йому тільки представницькі функції?»

— А багато там грошей?

— Та мільйонів 700...

— Та ви що! Так, ясна річ, скоротити!

— Йде стійка позитивна динаміка... Як ви все це правдиво й життєво, душа радіє. Слухайте, а ви взагалі коли-небудь брешете?

— Ну так... Коли податкову декларацію заповнюю...

— Правду кажете... Гаразд, від податкової поки запитань не надходило. Йдемо далі. «Ви за те, щоб в Україні була державна мова — українська, а інші мови мали повну свободу?»

— Атож... Ми ж, як-ніяк, країна...

— «А ви згодні з тим, щоб усі мови в країні розвивалися гармонійно й рівноправно, зокрема українська, російська та інші мови?»

— Ну так, рівноправно. Стоп, а українська як же?

— А тут сказано «гармонійно»...

— Ну так, чому ні...

— Так-с. «Ви за те, щоб Україна ввійшла до європейської системи безпеки, включаючи всі потрібні для цього інститути?»

— Так, я за безпеку. І до Європи хочеться...

— «А ви за те, щоб НАТОвський чобіт топтав українську землю?»

— Топтав? Та ніколи! Вона й без того вже від цієї влади натерпілася. Ще й чобіт...

— «А ви за створення зони безпеки з Росією та іншими країнами, що передбачає дружбу, співробітництво й взаємодопомогу?

— Та я завжди за дружбу!

— «А ви за те, щоб Україна ввійшла у військовий союз із Росією, посварилася з усім світом і стала її колонією?»

— Господи, та навіщо ж? Сварки, колонія... Страхіття які...

— Слухайте, а чому ви на взаємовиключні запитання відповідаєте «так»?

— Слухайте, а чому ви ставите такі запитання, на які немає іншої відповіді? Лікарю, ви де раніше працювали?

— У Центрвиборчкомі, голубчику. А запитання я вам ставлю не свої. Ви, до речі, самі їх принесли й самі хотіли дізнатися про себе побільше. І багато дізналися? До речі, пам’ятаєте, я якось запитував у вас, чи подобається вам у СРСР? Що мовчите? А про незалежну Україну через півроку?

— Про Україну пам’ятаю...

— А про СРСР у мене записано… І жили б тепер у «Союзі нерушимому республік вільних»...

— Ні-ні, доктор, я останній раз сказав про незалежність і вже майже не шкодую... Ні, зов­сім не шкодую.

— Ну, гаразд. А хочете, я поставлю вам запитання, на яке ви маєте однозначну відповідь і ніколи її не змінювали?

— Ну?

— «Ви хочете, щоб у вас не було сусіди зверху?»

— Так! Лікарю, а таке можливо?

— А на це в мене таке запитання: «А ви хочете жити на останньому поверсі під дахом, який протікає?»